ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.12.2021Справа № 757/8221/19-ц
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
1) ОСОБА_2 ,
2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,
3) Державне підприємство «Прозорро.продажі»,
4) ОСОБА_3
про визнання правовідношення за кредитним договором та договором іпотеки повністю припиненим,
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився;
від третьої особи-3: не з'явився;
від третьої особи-4: Ткаченко Ю.О.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати правовідношення між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 повністю припиненими;
- визнати правовідношення між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 за договором іпотеки від 04.10.2013, за реєстр. № 1224 повністю припиненими.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заставодавець ОСОБА_2 виконала зобов'язання позичальника ФОП ОСОБА_1 - 19.08.2014 повністю погасила заборгованість останньої перед банком, в результаті чого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, тож, як стверджує позивач, з 19.08.2014 правовідносини є припиненими між сторонами за вказаними правочинами. Також позивач зазначає, що у відповідача відсутні підстави для визнання правочинів нікчемними, на підставі частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при цьому, відсутні докази того, що правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 26.08.2020 у справі № 757/8221/19-ц позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 21.01.2021 у справі № 757/8221/19-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державне підприємство «Прозорро.продажі», ОСОБА_3 про визнання правовідношення за кредитним договором та договором іпотеки повністю припиненим - закрито. Роз'яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26.07.2021 заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу № 757/8221/19-ц ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Державне підприємство «Прозорро.продажі», ОСОБА_3 про визнання правовідношення за кредитним договором та договором іпотеки повністю припиненим передано до Господарського суду міста Києва як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд вказаної справи в порядку господарського судочинства.
05.08.2021 матеріали справи № 757/8221/19-ц надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями передані на розгляд судді Щербакова С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 прийнято справу № 757/8221/19-ц до свого провадження. Розгляд справи № 757/8221/19-ц здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.09.2021.
02.09.2021 до суду надійшло клопотання ОСОБА_3 (надіслане на електронну пошту суду), в якому третя особа-4 у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні, призначеному у Господарському суді Дніпропетровської області просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судовому засіданні 02.09.2021 відкладено розгляд справи на 30.09.2021.
03.09.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-4, зокрема зазначає, що після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд та його уповноважену особу покладається обов'язок вжити заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна, передбачених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тож, на думку третьої особи-4, банком правомірно вирішено питання про застосування наслідків нікчемності правочинів та виставлено право вимоги за кредитним договором та іпотечним договором на відкриті торги.
07.09.2021 відповідач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема зазначає, що у даному випадку в порушення приписів, встановлених постановою Правління НБУ № 510/БТ від 19.08.2014 погашення заборгованості позивача за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 відбулося за рахунок коштів фізичних осіб - заставодавців ( ОСОБА_2 ), які, в свою чергу, були кредиторами банку за договорами банківського вкладу (депозиту), в той час, як банк зобов'язаний був здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, а не проводити безготівкове перерахування коштів з депозитних рахунків на рахунок погашення кредитної заборгованості.
07.09.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-2, зокрема зазначає, що у даному випадку розрахункові операції проведені між сторонами щодо виконання кредитних зобов'язань є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, що не може свідчити про належне виконання зобов'язань в розумінні ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України.
16.09.2021 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що заборгованість позивача перед банком за кредитним договором була погашена повністю, тож 19.08.2014 припинилося зобов'язання позивача перед банком зі сплати заборгованості за кредитним договором, тож, на думку позивача, у відповідача відсутнє право вимоги за кредитним договором та, відповідно, відсутні будь-які права на іпотечне майно.
У судовому засіданні 30.09.2021 відкладено розгляд справи на 28.10.2021.
06.10.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав письмові пояснення, в яких зазначає, що питання дійсності/недійсності прав вимоги кредитора до боржника має розглядатися виключно в межах справи про стягнення заборгованості, а не шляхом пред'явлення боржником позову про визнання зобов'язань припиненими.
26.10.2021 до суду надійшла заява представника позивача та третьої особи (надіслана на електронну пошту суду), в якій представник позивача та третьої особи повідомляє, що перебуває на самоізоляції до 01.11.2021, у зв'язку з чим просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.
У судовому засіданні 28.10.2021 відкладено розгляд справи на 11.11.2021.
28.10.2021 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_3 надійшла позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмет спору (надіслана на електронну пошту суду), до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказана позовна заява третьої особи ( ОСОБА_3 ), яка заявляє самостійні вимоги щодо предмет спору була надіслана до суду також засобами поштового зв'язку - 27.10.2021 та надійшла до суду 01.11.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_3 та додані до неї документи повернуто заявнику.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 757/8221/19-ц призначено на 09.12.2021.
У цьому судовому засіданні представник третьої особи-4 заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представники позивача, відповідача та третіх осіб-1, 2, 3 у судове засідання не з'явилися, причин неявки суду не повідомили, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Приймаючи до уваги, що представники позивача, відповідача та третіх осіб-1, 2, 3 були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників позивача, відповідача та третіх осіб -1, 2, 3 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 09.12.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи-4, Господарський суд міста Києва
04.10.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (далі - кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 022/1-2013/840, відповідно до якого кредитор зобов'язується надати кредитні кошти (далі - кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Сума кредиту складає 110 000, 00 доларів США (п. 1.2 договору).
Дата видачі кредиту - 07.10.2013 (п. 1.3 договору).
Дата повернення кредиту - 01.10.2018 (п. 1.4 договору).
Проценти за користування кредитом - 13, 0 % річних (п. 1.5 договору).
Цільове призначення кредиту - поповнення обігових коштів (п. 1.6. договору).
Відповідно до п. 1.8. договору, зобов'язання за договором забезпечуються іпотекою приміщенням-апартаментом номер 5 загальною площею 123, 9 кв.м., в т.ч.: 5-1 пл. 123, 9 кв.м., а також відкритою терасою літ. а7 пл. 10, 90 кв.м., що є окремим виділеним в натурі об'єктом нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заставна вартість 1 656 900, 00 грн.
Кредит видається лише після підписання договору іпотеки заставного майна.
Згідно п. 2.1. договору, кредитор відкриває рахунок № НОМЕР_1 для обліку кредиту та рахунок № НОМЕР_2 для обліку процентів.
Договір вступає в силу з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 5.6. договору).
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій, між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (далі - іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 04.10.2013, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1224, відповідно до якого іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно: приміщення-апартамент № 5 загальною площею 123, 9 кв.м., в т.ч.: 5-1 пл. 123, 9 кв.м., а також відкриту терасу літ. а7 пл. 10, 90 кв.м., що є окремим виділеним в натурі об'єктом нерухомого майна, що знаходиться на 2 поверсі будівлі, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, 15.08.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (кредитор), ОСОБА_1 (далі - боржник) та ОСОБА_2 (поручитель) укладено договір поруки № 022/1-2013/840/п, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків боржника перед кредитором за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013, укладеним між кредитором та боржником з виплатою 13,0 % річних строком до 18.08.2014.
У разі порушення боржником зобов'язань, забезпечених цим договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.2. договору).
Поручитель відповідає перед кредитором у обсязі, що не перевищує 88 000, 00 доларів США, включаючи сплату кредиту, процентів за його користування, неустойки, відшкодування збитків, комісії тощо (п. 1.3. договору).
18.08.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) укладено договір застави № 022/1-2013/840/1 майнових прав та відступлення прав вимоги, згідно якого договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 022/1-2013/840 від 04.10.2013, укладеного між заставодержателем та ФОП ОСОБА_1 , за умовами якого боржник зобов'язується перед заставодержателем: повернути не пізніше 18.08.2014 надані йому грошові кошти в сумі 110 000, 00 доларів США; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 13,0 % річних; сплатити пеню у розмірі 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочки платежу; здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором; відшкодувати витрати заставодержателя, пов'язані з пред'явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до п. 1.2. договору, в забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. цього договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - на частину вкладу в сумі 88 000, 00 доларів США по договору № 121дф/14 строкового банківського вкладу (депозиту) «Classic» в іноземній валюті, зі сплатою процентів щомісячно, з правом поповнення від 01.08.2014 з ПАТ «Банк Камбіо».
Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2014 банком здійснено договірне списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_2 в рахунок погашення простроченої заборгованості ФОП Кондратенко Л. B. за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 pоку, а саме перераховано кошти у сумі 88 000, 00 доларів США., з яких: 87 621, 70 доларів США - заборгованість за кредитом, 378, 30 доларів США - заборгованість за відсотками, що підтверджується банківським виписками.
Тобто, погашення заборгованості ФОП Кондратенко Л.B. за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 року відбулось за рахунок коштів заставодавця - ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, була кредитором банку за договорами банківського вкладу (депозиту).
З матеріалів справи вбачається, що постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 року № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора», зокрема заборонено банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов'язано банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, який відкритий в Національному банку України.
Постановою Правління Національного банку України від 25.09.2014 року за № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних і запроваджено обмеження у діяльності банку, зокрема, погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави) за погодженням із куратором банку.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 04.12.2014 року № 782 «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 04 грудня 2014 року прийнято рішення № 140 про запровадження з 05 грудня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Камбіо».
Крім того, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 27.02.2015 № 144 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 02.03.2015 № 46 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича строком на 1 рік з 02.03.2015 по 01.03.2016 включно.
В подальшому, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було неодноразово продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» строком на один рік, зокрема з 02 березня 2019 року до 01 березня 2020 року включно.
16.07.2018 Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» видано наказ № 108, яким було створено комісію для підготовки, аналізу та узагальнення аналітичної інформації щодо правочинів укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, які можуть містити ознаки нікчемності.
За результатами проведеної перевірки 18.07.2018 року складено Акт комісії з перевірки правочинів. У даному Акті Комісія зробила висновок, що окремим кредиторам було надано переваги (пільги), не передбачені для них законом, у тому числі ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , шляхом відступлення права вимоги за кредитним договором.
Зокрема, встановлено, що ОСОБА_2 є власником 24, 5210 відсотків істотної участі у статутному капіталі ПАТ «Банк Камбіо», відповідно до відомостей додатку № 4 до Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку, і займала посаду Голови Правління банку, а ОСОБА_1 з 15 серпня 2013 року займала посаду її радника, як встановлено із Наказу від 15 серпня 2013 року про призначення на посаду.
18.07.2018 року проведено засідання Малого комітету з управління активами ПАТ «Банк Камбіо».
18.07.2018 року ПАТ «Банк Камбіо» видано наказ № 109, згідно з яким затверджено Акт комісії з перевірки правочинів на предмет нікчемності від 18.07.2018 pоку, згідно якого виявлено ознаки нікчемності у ряді договорів, які укладались протягом року до моменту введення тимчасової адміністрації Банку та, відповідно, застосовано наслідки нікчемності до нікчемних правочинів, у тому числі до таких договорів:
- правочин щодо відступлення/розірвання/припинення договору іпотеки, посвідчений 04 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В., за реєстровим № 1224, укладеним між ПАТ «Банк Камбіо» і ОСОБА_1 щодо предмету іпотеки - об'єкту нерухомого майна (приміщення-апартаментів № 5, загальною площею 123,9 кв м, у тому числі: 5-1 пл. 123, 09 кв м, у тому числі: 5-1 пл. 123, 9 кв м, а також відкритої тераси лат. а7 пл. 10, 90 кв м, що є окремим виділеним у натурі об'єктом нерухомого майна, що знаходиться на другому поверсі будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 ), заставна вартість 1 656 900, 00 грн;
- договір поруки № 022/1-2013/840/п від 15 серпня 2014 року, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_2 ;
- договір застави майнових прав та відступлення права вимоги від № 022/1-2013/840/п від 15 серпня 2014 року щодо предмету застави - майнові права, право вимоги грошових коштів по Договору строкового банківського вкладу (депозиту) № 121дф/14 від 01 серпня 2014 року, вкладник ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2019 банком було проведено електронний аукціон з продажу лоту: права вимоги за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04 жовтня 2013 року. Забезпечення: приміщення-апартамент загальною площею 123,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Переможцем вищевказаного електронного аукціону обрано ОСОБА_3 , що підтверджується копією протоколу електронного аукціону № UА-ЕА-2019-02-08-000008-b.
Так, 25.04.2019 між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та ОСОБА_3 було укладено договір № 10 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги на підставі вищевказаного протоколу електронного аукціону.
Відповідно до акту прийому-передачі права вимоги до договору № 10 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 25.04.2019 року первинний кредитор - ПАТ «Банк Камбіо» передав, а новий кредитор - ОСОБА_3 прийняв право вимоги по відношенню до наступного боржника: ФОП ОСОБА_1 , ІПН - НОМЕР_3 , номер кредитного договору 022/1-2013/840 від 04 жовтня 2013 року, на загальну суму заборгованості - 142 106, 42 дол. США.
Крім того, згідно акту прийому-передачі документації до договору № 10 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 25.04.2019 року новий кредитор ( ОСОБА_3 ) отримав наступні документи: кредитний договір № 022/1-2013/840 від 04 жовтня 2013 року; договір іпотеки від 04 жовтня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобой Н.В., реєстровий № 1224; договір застави № 022/1-2013/84/1 МПгаВПВ (грошові кошти) від 18 серпня 2014 року; договір доручення № 022/1-2013/840/п від 15 серпня 2014 року; виписки з ДРРПНМ про реєстрацію обтяжень та іпотек від 26 серпня 2014 року; кредитна справа (одна папка); документи судового провадження (одна папка).
Отже, обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що 19.08.2014 ОСОБА_2 повністю виконала зобов'язання позичальника ФОП Кондратенко Л.В за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013, шляхом погашення заборгованості останньої перед банком, в результаті чого відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, тож, на думку позивача, з 19.08.2014 правовідносини за кредитним договором та, відповідно, за договором іпотеки є припиненими.
Також позивач зазначає, що у відповідача відсутні підстави для визнання правочинів нікчемними, на підставі частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Судом встановлено, що 19.08.2014 банком здійснено договірне списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_2 в рахунок погашення простроченої заборгованості ФОП Кондратенко Л.B. за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 pоку, а саме перераховано кошти у сумі 88 000, 00 доларів США., з яких: 87 621, 70 доларів США - заборгованість за кредитом, 378, 30 доларів США - заборгованість за відсотками, що підтверджується банківським виписками.
Разом з тим, як встановлено судом вище, постановою правління Національного банку України від 04.12.2014 № 782 в ПАТ "Банк "Камбіо" запроваджено тимчасову адміністрацію, а постановою від 27.02.2015 - розпочато з 02.03.2015 процедуру ліквідації банку.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому розпочата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, тому даний Закон підлягає переважному застосуванню до спірних правовідносин в співвідношенні з іншими законодавчими актами, що також випливає з пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Згідно пункту 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах (пункт 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у т.ч. договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у т.ч. договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Отже, після запровадження процедури тимчасової адміністрації банку на Фонд або його уповноважену особу покладається обов'язок вжити заходів щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, передбачених ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Приписами частини третьої ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено виключний перелік підстав, за яких правочин (у тому числі, пов'язана із ним транзакція) є нікчемним.
За таких обставин частина третя ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальною нормою та визначає виключний перелік підстав для віднесення правочинів до нікчемних.
Правочини банку, у тому числі укладені з пов'язаними з банком особами, в якому Фондом здійснюється тимчасова адміністрація та/або процедура ліквідації, є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, узяв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк уклав угоди щодо відчуження чи передачі у користування або придбання чи отримання у користування майна, оплати результатів робіт та/або надання послуг на умовах, які не є поточними ринковими умовами, або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов угоди.
4) банк здійснив оплату кредитору або виконав вимоги кредитора, строк яких на дату виконання правочину не настав, що спричиняє або може спричинити надання переваг одному кредитору перед іншими в частині задоволення вимог, або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк узяв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо), умови якого передбачають платіж чи передачу майна банку як забезпечення виконання грошових вимог до банку та/або зобов'язань третіх осіб, у порядку, іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини, умови яких передбачають платіж чи передачу майна банку з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), кошти для оплати яких надійшли з рахунків, відкритих у цьому самому банку, у тому числі за правочинами про відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення;
8) банк уклав правочин з пов'язаною з банком особою або в інтересах пов'язаної з банком особи, або на користь пов'язаної з банком особи з порушенням вимог законодавства, у тому числі недійсність якого встановлена частиною шостою статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність";
9) банк уклав (переоформив) правочини, що призвели до збільшення витрат, понесених Фондом у зв'язку із здійсненням тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації банку, з порушенням норм законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.
Статтею 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Перелік ознак, наявність яких є підставою для висновку Національного банку України про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається нормативно-правовим актом Національного банку України та оприлюднюється у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через кореспондентський рахунок та/або рахунок умовного зберігання (ескроу) у Національному банку України.
Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320.
Так, консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.
Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених Постановою Правління НБУ № 510/БТ від 19.08.2014, саме з цього рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.
Розрахунки за усіма договорами (у тому числі і тими, які є предметом розгляду даної справи) мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку, відкритого в ПАТ "Банк "Камбіо" на кореспондентський рахунок Банку, з котрого в подальшому кошти спрямовувались на рахунок («Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами»), відкритого також у ПАТ "Банк Камбіо", а потім, в свою чергу, на позичкові рахунки боржника.
Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280, за дебетом балансового рахунку 1200 «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України» проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.
На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.
З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок у тому числі відкритий в цьому ж банку.
Судом встановлено, 19.08.2014 року на час перерахування грошових коштів з депозитного рахунку фізичної осіоби - заставодавця в рахунок погашення зобов'язань боржника за кредитним договором, постановою Правління Національного банку України від 19 серпня 2014 року № 510/БТ для ПАТ "Банк Камбіо" було встановлено ряд обов'язкових (імперативних) обмежень в діяльності банку, зокрема здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що погашення заборгованості за спірним кредитним договором відбувалось за рахунок депозитних коштів, тож, таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою Правління НБУ № 510/БТ від 19 серпня 2014 року обмежень щодо прийняття розрахунків за договорами виключно через кореспондентський рахунок НБУ.
Оскільки здійснення розрахунку за кредитним договорами відбулося в межах Банку - як наслідок не відбулося реального надходження коштів на рахунок банку, а відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.
Згідно зі статями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Частиною 1 ст. 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 просить суд, зокрема, визнати правовідношення між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 повністю припиненими.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
У розумінні приписів статей 15, 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Як вказано судом вище, стверджуючи про здійснення повного погашення кредитних зобов'язань за спірним кредитним договором, позивач просить суд визнати припиненими правовідносини за кредитним договором на підставі положень статті 598 та 599 ЦК України.
Проте, суд заначає, що заявлені вимоги позивача є фактично вимогами про встановлення факту та не можуть бути предметом спору і самостійно розглядатись в окремій справі. У свою чергу, встановлення факту може лише бути елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог, а тому заявлені позивачем вимоги можуть бути предметом дослідження та доказування в разі виникнення спору за кредитним договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та у постановах Верховного Суду в справі №910/14036/17 від 22.02.2018 та в справі №910/14539/17 від 27.02.2018.
Разом з тим, згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/94365858 в провадженні Подільського районного суду м. Києва перебуває справа № 758/12925/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Публічне акціонерне товариство «Банк Камбіо» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Савельєва А. М. про стягнення заборгованості за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013.
Таким чином, суд зазначає, що питання дійсності/недійсності (припинення у зв'язку з виконання тощо) прав вимоги кредитора до боржника за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 має розглядатися в межах справи № 758/12925/19 про стягнення заборгованості за таким договором.
Тобто, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц , якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Крім того, суд зазначає, що заявлена позивачем у цій справі вимога не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
За таких обставин, вимога позивача про визнання правовідношення між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013 повністю припиненими не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про визнання правовідношення за договором іпотеки повністю припиненими, суд відзначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Як визначено ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі:
- припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
- реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
- набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки;
- визнання іпотечного договору недійсним;
- знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі №916/1415/19 зазначила, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов'язки сторін. Зокрема, змістом зобов'язальних правовідносин є обов'язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду вказала про наявність тісного зв'язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов'язків з договору, не обов'язково пов'язані зі зміною чи припиненням договору.
У п.6.18 постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (частина друга статті 20 ГК України, пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений.
У пунктах 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 викладений висновок, що нормами ст.16 ЦК та 20 ГК не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав.
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).
За положеннями частини першої статті 593 ЦК України припинення права іпотеки в разі належного виконання основного зобов'язання презюмується.
Встановлення факту припинення основного зобов'язання належним його виконанням є свідченням припинення додаткових (акцесорних) зобов'язань за договорами іпотеки.
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12 - 15, 20 ЦК України), слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права іпотекодавця, передбаченого частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов'язання за договором. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 695/3790/15-ц.
Крім того, суд зазначає, що іпотека має похідний характер, оскільки забезпечує виконання основного зобов'язання боржника та припиняється, зокрема у разі належного виконання такого зобов'язання, у даному випадку кредитного договору укладеного між позивачем та відповідачем. Про що також вказує позивач в обгрунтування другої позовної вимоги.
Проте, як встановлено судом вище, питання виконання/невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013, як підставу для висновку щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості за таким договором та/або встановлення факту припинення зобов'язань позивача за таким договором має досліджуватися та, відповідно, встановлюватися судом під час розгляду справи про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором № 022/1-2013/840 від 04.10.2013.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання правовідношення між Публічним акціонерним товариством «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 за договором іпотеки від 04.10.2013, за реєстр. № 1224 повністю припиненими.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» про визнання правовідношення за кредитним договором та договором іпотеки повністю припиненим не підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 20.12.2021
Суддя С. О. Щербаков