Справа № 320/13311/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
22 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати їй з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київської області здійснити їй з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджету України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є непрацюючою пенсіонеркою, у зв'язку з чим, враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 підвищення до пенсії гр. ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії гр. ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум;
- стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь гр. ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що виплати, передбачені Законом №796-XII, здійснюються в розмірах, визначених п. 15 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Крім того, апелянтом подано клопотання про залишення апеляційної скарги без розгляду з посиланням на постанову Верховного Суду від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19.
Відзив на апеляційну скаргу до суду від позивача не надходив.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що що позивачка, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Синявської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 01.09.2020 № 1181-02-37, позивачка з 26.04.1986 зареєстрована та по теперішній час проживає в с. Синява, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Як слідує з матеріалів справи позивачка є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.06.1998.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по віку.
Отже, вказані обставини свідчать про те, що позивачка є непрацюючим пенсіонером.
Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про виплату їй з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Листом від 27.09.2020 № 7636/11377/К-02/8-1000/20 відповідач повідомив позивачці про відсутність правових підстав для перерахунку та виплати підвищення до пенсії, оскільки відповідно до Закону №796-XII підвищення непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, після 01 січня 2015 року не встановлюється.
На думку позивача, відмовляючи їй у перерахунку пенсії відповідач діяв всупереч норм чинного законодавства, чим порушив її права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, з того, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-XII з 17.07.2018 року позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-XII. Бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачці вказаного підвищення до пенсії з 17.07.2018, є протиправною.
Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Стаття 39 Закону у редакції, чинній до 01.01.2015 року, була викладена так:
« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Так, 28.12.2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Поряд з цим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Згідно цього рішення положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 17.07.2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону, яка була чинною до 01.01.2015 року. Відтак з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону.
Указана позиція висловлена Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року в зразковій справі №240/4937/18, щодо якої справа №320/12933/20 є типовою.
Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду підкреслила, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року № 6-р/2018 та ст. 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону, а не Постановою №1210, яка є актом нижчої юридичної сили у порівнянні із Законом.
Разом з тим, вирішуючи даний спір по суті за весь визначений позивачем період, суд першої інстанції, зазначаючи про те, що позивач дізнався про порушення свої прав із змісту листа-відмови ГУ ПФ у Київській області, не врахував такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, позивач звернувся до суду із цим позовом 15 грудня 2020 року.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Колегія суддів звертає увагу, що загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до цього Закону, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (надалі - Порядок № 22-1).
Згідно ст. ст. 42, 44, 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом Пенсійного фонду за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Пунктом 4.1 Порядку № 22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Відповідно до п. 4.9 указаного Порядку у разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року по справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року по справі №340/1019/19).
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
Таким чином, при зверненні 15 грудня 2020 року до суду з позовом про зобов'язання здійснити нарахування та виплату пенсії відповідно до вимог ст. 39 Закону з 17.07.2018 року позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, а тому позовні вимоги за періоди з 17.07.2018 року по 15.06.2020 року підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 року по справі №240/12017/19.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково вирішивши по суті спір за періоди з 17.07.2018 року по 15.06.2020 року, позовні вимоги щодо яких підлягали залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог за періоди з 17.07.2018 року по 15.06.2020 року.
Керуючись ст.ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року - скасувати в частині вирішених позовних вимог за періоди з 17 липня 2018 року по 15 червня 2020 року та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 в даній частині - залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у пункті 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
А.Ю. Кучма