23 грудня 2021 р.Справа № 640/7284/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, повний текст складено 16.09.21 року по справі № 640/7284/21
за позовом Міністерства оборони України
до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України третя особа ОСОБА_1
про визнання протиправною та скасування постанови,
Міністерство оборони України звернулось до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесену в рамках виконавчого провадження (ВП №64005142) від 26.02.2021 про накладення штрафу на Міністерство оборони України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 у задоволенні адміністративного позову Міністерства оборони України відмовлено.
Міністерство оборони України , не погодившись з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу , вважає , що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним. Посилаючись на обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі , просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 скасувати , прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.
Сторони повідомлялися про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги засобами електронного зв'язку та до електронних кабінетів системи «Електронний суд».
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №64005142, в рамках якого здійснюється виконання виконавчого листа №520/819/2020, виданого 15.12.2020 року Харківським окружним адміністративним судом стосовно вчинення дій, а саме: зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення йому інвалідності на підставі довідки МСЕК від 28.10.2015 р. з урахуванням правової оцінки наданої судом в даному рішенні (постанові).
Стягувачем у виконавчому провадженні № 64005142 визначено ОСОБА_1 , а боржником - Міністерство оборони України.
Міністерством оборони України було отримано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.02.2021 року ВП №64005142, якою накладено на позивача штраф у розмірі 5100,00 грн., у зв'язку з невиконанням без поважних причин судового рішення, що знаходиться на виконанні у відділі, а саме постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 року по справі №520/819/2020.
Вважаючи зазначену постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з правомірності дій державного виконання щодо винесення постанови в рамках виконавчого провадження (ВП №64005142) від 26.02.2021 про накладення штрафу на Міністерство оборони України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 року (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до положень ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Так, п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Приписами ч. 1 ст. 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Так, ч. 1 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників (підпункти 1,2 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", згідно частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону № 1404-VII закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Відповідно до частини другої статті 75 Закону № 1404-VII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 року по справі №520/819/2020 апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.04.2020 року по справі №520/819/2020 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, скасування протоколу задоволено частково; визнано протиправну бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у не вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з підстав встановлення йому інвалідності в наслідок захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби на підставі довідки МСЕК від 28.10.2015 р.; визнано протиправним та скасовано п.79 протоколу №78 від 14.06.2019 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав встановлення йому інвалідності на підставі довідки МСЕК від 28.10.2015 р. з урахуванням правової оцінки наданої судом в даному рішенні (постанові); в іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Як зазначено в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції « … з наявних в матеріалах справи довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААА №106423 від 28.10.2015, довідки акта огляду МСЕК серії 12 ААА №459818 від 13.10.2017, а також з витягу Центральної військово - лікарської комісії Міністерства оборони України від 17.07.2015 №2639 вбачається, що у позивача по справі встановлено як поранення, контузія, так і захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. При цьому, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум при розгляді питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивачу не досліджувала питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконання останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії. Вказані обставини не відображені в п.79 протоколу №78 від 14.06.2019 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.10.2019 р. по справі №520/11476/18. Посилання відповідача на те, що захворювання є результатом (похідним) від отриманого позивачем поранення (контузії), через, що для призначення позивачу одноразової грошової допомоги, необхідно надати документи про причини та обставини отриманого ним поранення, колегія суддів вважає такими, що не впливає на той факт, що відповідачем в оскаржуваному по даній справі рішення Комісії Міністерства оборони України (п.79 протоколу №78 від 14.06.2019 р.) не вирішувалося питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконання останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії.».
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 169 від 17.12.2020 року (що було прийнято на виконання рішення суду у справі № 520/819/2020) підставою для відмови у призначенні і виплати одноразової грошової допомоги позивачу є те, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975. Висновок фахівця з питань судово-медичної експертизи від 25.06.2015 № 620-2015, який складено зі слів заявника, та висновок Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 17.07.2015 № 2639, які подано разом з іншими документами, не є документами, що свідчать про обставини поранення (травми, каліцтва). При цьому, вказано, що аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 справа №822/220/18. Висновок про причинний зв'язок травми, поранення, контузії складається на підставі документів, передбачених пунктами 21.7 та 21.8 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, які не подано на розгляд комісії. Також зазначено, що аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 10.04.2019 справа № 822/220/18, від 31.07.2019 справа № 440/3614/18, від 29.04.2020 справа № 520/8686/18, від 04.03.2020 справа № 806/2879/18, від 12.06.2020 справа № 622/19/17. Крім того, вказано, що рішенням суду не спростовано факт необхідності подання документа, що свідчить про причини та обставини поранення ОСОБА_1 , якому встановлено ІІІ групу внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серія 12ААА №106423 від 27.10.2015), у зв'язку з чим прийняти рішення про виплату одноразової грошової допомоги наразі неможливо.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем, який у розглядуваному виконавчому провадженні є боржником, не надано доказу того, що на виконання рішення суду по справі №520/819/2020, Комісією досліджувалось питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що свідчить про здійснення останнім повторного розгляду питання призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на Комісії, але без урахування правової оцінки наданої судом апеляційної інстанції у судовому рішенні по справі №520/819/2020.
Наведене в сукупності свідчить про те, що питання саме щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання позивача, що пов'язано з виконання останнім обов'язків військової служби в країнах, де велися бойові дії залишилося невирішеним при прийнятті протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 169 від 17.12.2020 року , який прийнято на виконання рішення суду у справі № 520/819/2020.
При цьому, у відповідності до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, на переконання колегії суддів, оскільки виконавчий документ , виданий на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2020 року по справі №520/819/2020, прямо передбачав виконання рішення суду у справі №520/819/2020 з урахуванням правової оцінки , наданої судом в постанові , які боржником враховані не були, то підстави вважати виконаним таке рішення відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач фактично не виконав рішення суду у справі №520/819/2020, а тому у відповідача були наявні підстави для винесення оскаржуваної постанови ВП №64005142 від 26.02.2021 про накладення штрафу на Міністерство оборони України.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.09.2021 по справі № 640/7284/21 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя З.Г. Подобайло
Судді Н.С. Бартош А.М. Григоров