16 грудня 2021 р.Справа № 520/12548/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представник позивача Бубліченко Н.В.
представник відповідача Коваленко Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.09.21 по справі № 520/12548/21
за позовом ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2
до Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 з позовом до Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним рішення Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати Валківський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що після досягнення шістнадцятирічного віку, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто та безпосередньо 15.05.2021 року звернулась до Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області з проханням надати адміністративну послугу - оформити та видати їй паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року. З огляду на це, користуючись конституційним правом на добровільне волевиявлення вона не дала згоду відповідачу на збір і цифрову обробку його персональних даних, категорично заборонила внесення будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, заборонила формування по відношенню до себе УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих- кодових, QR-кодових, біометричних тощо), заборонила використання щодо себе будь-яких засобів ЄДДР. До відповідача вона зверталася в присутності батька, який є її законним представником, який повністю підтримує її особисту позицію. Під час звернення до відповідача за адміністративною послугою, щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, ОСОБА_2 було подано пакет документів, що передбачений чинним законодавством України: заповнену заяву про видачу паспорта громадянина України за формою, встановленою Міністерства внутрішніх справ України; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; свідоцтво про народження; документи, що підтверджували її громадянство України; довідку про реєстрацію місця проживання особи. Відповідач повідомив про те, що ОСОБА_2 відмовлено у наданні адміністративного послуги, щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, адже нею не надано рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання оформити їй паспорт громадянина України у формі книжечки. Письмова відповідь вих. №6331-180/6331-21 від 04.06.2021 року про суть рішення відповідача детально регламентує загальні норми законодавства України, що обґрунтовують відмову. Позивач вважає дії відповідача протиправними і такими, що порушують особисті немайнові права та інтереси його дочки, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 до Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що діючим положенням про паспорт, яким керувалась дитина при зверненні до відповідача, не передбачено надавати довідку про місце реєстрації особи, серед документів, що потрібні для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністраитвного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначено, що ОСОБА_2 до заяви не було надано копії документа про реєстрацію місця проживання заявника. Натомість долучено копію сторінки із будинкової книги щодо її проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Оскільки поданий гр. ОСОБА_2 документ не є довідкою про реєстрацію місця проживання/перебування встановленої форми. Така довідка чи її копія заявницею не була надана. Копія будинкової книги не може заміняти собою встановлену чинним законодавством форму документа.
Відповідач наголшує, що до матеріалів позову гр. ОСОБА_2 надано копію довідки про реєстрацію місця проживання/перебування встановленої форми. Проте даний документ датовано органом реєстрації 29.06.2021. Разом з тим, із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 зверталась 15.05.2021.
На думку відповідача, Харківським окружним адміністративним судом 17.09.2021 було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, відповідно до вимог ст. 242 КАС України, з урахуванням обставин, що мають значення для ухвалення законного рішення в адміністративній справі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 15.05.2021 ОСОБА_2 звернулась до Валківського РС Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо вчинення дій з приводу видачі їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку із досягненням 16-річного віку.
З наявни;х матеріалів справи вбачається, що під час звернення до відповідача за адміністративною послугою, щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, ОСОБА_2 було подано наступний пакет документів:
- заповнену заяву про видачу паспорта громадянина України за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;
- дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;
- копію свідоцтва про народження;
- копії паспортів батьків;
- копію документу про реєстрацію місця проживання заявника.
При цьому, судовим розглядом встановлено, що в якості документу про реєстрацію місця проживання заявника, було надано копію сторінки із будинкової книги щодо проживання заявника за адресою АДРЕСА_1 .
Також судом встановлено, що одночасно ОСОБА_2 було подано заяву, в якій заявник зазначила, що користуючись конституційним правом на добровільне волевиявлення вона не дає згоду відповідачу на збір і цифрову обробку її персональних даних, категорично заборонила внесення будь-яких даних про себе до Єдиного державного демографічного реєстру, заборонила формування по відношенню до себе УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих- кодових, QR-кодових, біометричних тощо), заборонила використання щодо себе будь-яких засобів ЄДДР.
До відповідача ОСОБА_2 зверталася в присутності батька, який є її за законним представником.
На вказану заяву 04.06.2021 надано відповідь за вих. №6331-180/6331-21, де роз'яснено питання щодо порядку, способу оформлення та переліку документів, необхідних для оформлення і виготовлення паспорта громадянина України вперше. Заявниці роз'яснено з посиланням на норми постанови КМУ №302 про оформлення паспортів громадян України зразка 1994 року громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зазначено, що відповідно до п.п. 2) п. 1 розділу III Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду, що набрало законної сили; 3) свідоцтво про народження; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них); 5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи (встановленої форми). Оскільки заявником не надано рішення суду, що набрало законної сили та довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи (встановленої форми), у Валківського РС Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі заявнику паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Вважаючи протиправним рішення Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є правомірним та обґрунтованим, підстави для його скасування - відсутні, вимога зобов'язати Валківський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, є похідною, вона також не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими группами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Колегія суддів зауважує, що в даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Колегія суддів звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються зокрема, на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких віднесено серед іншого паспорт громадянина України.
Положеннями ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 14 Закону № 5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503-XII).
Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) (в редакції, чинніц станом на час звернення позивача до органів ДМС) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 вказаної Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово "відмова". У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги позивача судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 заперечує проти електронної обробки вказаних даних у процесі оформлення ID-паспорту, у зв'язку з чим не надає згоду на таку обробку.
Законом, який регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних є Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI).
Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч.ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних данних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_3 має право на отримання паспорта-книжечки зразка 1994 року за умови дотримання, всіх необхідних вимог, закріплених в нормах, що регулюють дані правовідносини.
Як зазначалось вище, Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (п. 3 Постанови № 302).
Так, з 21.06.2019 року набрав чинності Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за №620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 456), з пункту 1 якого слідує, що цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року N 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року N 398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. N 302", Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року N 719-V), та визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
В силу приписів п.3 розділу І Тимчасового порядку № 456 оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС) особі, яка досягла 16-річного віку,- на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто; особі, яка досягла 16-річного віку та яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною,- на підставі заяви одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники). Заява є згодою на обробку персональних даних згідно із Законом України "Про захист персональних даних". Під час заповнення заяви особою або її законним представником (далі - заявник) працівник територіального підрозділу ДМС інформує заявника про вимоги Закону України "Про захист персональних даних".
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: заяву; рішення суду; свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
З аналізу наведених норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, у разі, якщо вона досягла 16-ти річного віку і не визнана судом недієздатною, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Матеріалами справи підтверджено, що 15.05.2021 ОСОБА_2 звернулась до Валківського РС Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою щодо вчинення дій з приводу видачі їй паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку із досягненням 16-річного віку.
Так, під час звернення до відповідача за адміністративною послугою, щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, ОСОБА_2 було подано наступний пакет документів: заповнену заяву про видачу паспорта громадянина України за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; копію свідоцтва про народження; копії паспортів батьків; копію документу про реєстрацію місця проживання заявника.
При цьому, судовим розглядом встановлено, що в якості документу про реєстрацію місця проживання заявника, було надано копію сторінки із будинкової книги щодо проживання заявника за адресою АДРЕСА_1 .
На вказану заяву 04.06.2021 надано відповідь за вих. №6331-180/6331-21, де роз'яснено питання щодо порядку, способу оформлення та переліку документів, необхідних для оформлення і виготовлення паспорта громадянина України вперше. Заявниці роз'яснено з посиланням на норми постанови КМУ №302 про оформлення паспортів громадян України зразка 1994 року громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Зазначено, що відповідно до п.п. 2) п. 1 розділу III Тимчасового порядку для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду, що набрало законної сили; 3) свідоцтво про народження; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них); 5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи (встановленої форми).
Оскільки заявником не надано рішення суду, що набрало законної сили та довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи (встановленої форми), у Валківського РС Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі заявнику паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Щодо доводів відповідача про не надання позивачем довідки про реєстрацію місця проживання особи (встановленої форми), слід зазначити наступне.
Так, колегією суддів в судовому засіданні з пояснень представника позивача встановлено, що позивачем дійсно не було подано довідки про реєстрацію місця проживання особи, оскільки цей документ не передбачений діючим нормативно-правовим актом, яким позивач керувався при зверненні. Водночас, на вимогу співробітника відповідача, позивач надав документ, що підтверджує факт реєстрації доньки за певного адресою. При собі у позивача була домова книга, що підтверджувала реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання особи. Через декілька днів, позивач отримав довідку за тією формою, про яку вказав співробітник відповідача проте, відповідач відмовив у її прийнятті, повідомивши що її можливо буде подати разом з рішенням суду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що єдиною обставиною, яка унеможливлює отримання донькою позивача - ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року є відсутність відповідного рішення суду.
З огляду на викладене, враховуючи наявність у ОСОБА_2 (доньки позивача) права на отримання паспорта зразка 1994 року, особисте подання нею заяви до Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, а також те, що єдиною підставою для відмови у видачі паспорта є відсутність відповідного судового рішення, колегія суддів вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача у спірних відносинах необхідно визнати протиправним рішення Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
При цьому, належним та достатнім способом захисту прав позивача у спірних відносинах буде зобов'язання Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зробив передчасні висновки.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 року по справі № 520/12548/21, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 по справі № 520/12548/21 скасувати.
Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним рішення Валківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Валківський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області оформити та видати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки, зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 23.12.2021 року