16 грудня 2021 р.Справа № 440/4559/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Носаченка Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 27.08.21 року по справі № 440/4559/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області , Державної Казначейської служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, в якому просила суд:
- скасувати наказ Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-0 та наказ Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 №32-0 про припинення проходження ОСОБА_1 державної служби і звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалась на протиправність наказів відповідача про припинення проходження нею державної служби та звільнення з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, зазначаючи, що, з урахуванням того, що раніше вона не притягувалася до дисциплінарної відповідальності, до неї застосовано непропорційне стягнення у вигляді звільнення з посади з підстав втрати нею права на державну службу із сутністю вчиненого нею правопорушення. Вважає, що набрання законної сили постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.06.2019 по справі №524/2584/19, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05.07.2019, щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 Кодексу України за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення не має єдиним та безумовним наслідком звільнення такого працівника зі служби. Також вказує на наявність, на її думку, колізії, оскільки норми ч. 2 ст. 84 Закону України «Про державну службу» та ч. 2 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» не відповідають вимогам правової визначеності, що призвело до її незаконного звільнення з роботи. Своє звільнення вважає втручанням у її право на приватне життя.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 по справі № 440/4559/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 по справі № 440/4559/19 - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.06.2021 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 по справі № 440/4559/19 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 по справі № 440/4559/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді - відмовлено.
Позивачка, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної винести постанову, якою повністю скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року і ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог. Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у місячний строк подати звіт про виконання судового рішення. Постановити окрему ухвалу про порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 251 КАС України щодо ненадіслання рекомендованим поштовим відправленням ій та її представникові - адвокату Нестеренко А.В. копії оскаржуваного рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року по адміністративній справі №440/4559/19.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала, що відхиляючи її посилання на те, що Законом України від 02.10.2019 року №140-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції» внесено зміни до Закону України від 10.12.2015 року №889-УІІІ «Про державну службу», відповідно до яких, до позивачки не може бути застосовано стягнення у вигляді звільнення, оскільки вказані зміни набрали чинності лише 18.10.2019, тобто вже після прийняття оскаржуваних наказів, судом першої інстанції не були прийняті до уваги доводи позовної заяви про необхідність застосування при вирішенні справи судом зворотної дії в часі Закону України від 02.10.2019 року №140-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції». Відповідно до ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції», набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення не має єдиним та безумовним наслідком звільнення такого працівника із державної служби, оскільки положення ч. 2 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» передбачають можливість встановлення законом також і дисциплінарної відповідальності.
Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Державна казначейська служба України своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Від представника позивачки ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивачки та її представника, а також про підтримання позовних вимог.
Згідно з ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до записів у трудовій книжці позивачки, 25.06.2015 наказом Державної казначейської служби України № 574-0 та наказом Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області № 22-0 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника управління - начальника відділу видатків та обслуговування розпорядників коштів та інших клієнтів Управління Державної казначейської служби у Кременчуцькому районі.
17.06.2016 року Наказом Державної казначейської служби України № 374-0 та наказом Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області № 24-0 позивачку переведено без проведення конкурсу на рівнозначну посаду заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області.
Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04.06.2019 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05.07.2019 року, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП у тому, що, обіймаючи посаду заступника начальника - начальника відділу доходів та видатків управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, будучи відповідно до підпункту "в" п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією відповідно до примітки до ст. 172-6 КУпАП, в порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції", несвоєчасно, без поважних причин, а саме: 12.04.2018 о 23 год. 07 хв., подала на офіційний веб - сайт Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію за 2017 рік, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 850 гривень на користь держави.
Наказом Державної казначейської служби України № 449-0 від 15.08.2019 припинено державну службу ОСОБА_1 та 16.08.2019 звільнено з посади заступника начальника управління начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу». Підстава: постанова Автозаводського районного суду міста Кременчука щодо ОСОБА_1 від 04.06.2019 по справі № 524/2584/19 провадження № 3/524/1178/19 (т.1 а.с.29).
Наказом Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 № 32-0, відповідно до наказу Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-О «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 вважається такою, що припинила державну службу та звільнена з посади заступника начальника управління - начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області 16.08.2019.
ОСОБА_1 не погодилася із вказаними наказами та оскаржила їх до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вчинення позивачкою правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили та яким її притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", який набрав чинності 1 травня 2016 року ( надалі - Закон № 889-VIII ) .
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця або його обмеження, визначає правовий статус державного службовця ( частина перша статті 3 Закону № 889-VIII).
За приписами пунктів 2, 5, 9 частини першої статті 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж інших, таких принципів:
- законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
- прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.
Державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції (пункти 1, 2, 9 статті 8 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 вказаного Закону на державну службу не може вступити особа, яка: 1) досягла шістдесятип'ятирічного віку; 2) в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена; 3) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку; 4) відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади; 5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили; 6) має громадянство іншої держави; 7) не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення; 8) підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади».
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" у редакції чинній під час існування спірних правовідносин, особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб - сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Статтею 65 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру.
Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Обмеження щодо заборони особі, яку звільнено з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.
Частина перша статті 176-2 «Порушення вимог фінансового контролю» глави 13-А «Адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією» КУпАП передбачає відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Водночас згідно з п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (ст. 84 цього Закону).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є:
1) припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України;
2) набуття громадянства іншої держави;
3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення;
4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави;
5) наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому статтею 32 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Судом встановлено, що постановою Полтавського апеляційного суду у справі № 524/2584/19 від 05.07.2019 (а.с. 13-14) залишено без змін постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04.06.2019, якою ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 172- 6 КУпАП та піддано адміністративному штрафу у сумі 850 грн на користь держави.
Так, Автозаводським районним судом м. Кременчука ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що обіймаючи посаду заступника начальника - начальника відділу доходів та видатків Управління державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області, будучи відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про запобігання корупції" суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією відповідно до примітки до статті 172-6 КУпАП, в порушення вимог частини 1 статті 45 Закону України "Про запобігання корупції", несвоєчасно, без поважних причин, а саме 12.04.2018 о 23 год. 07 хв., подала на офіційний веб - сайт Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію за 2017 рік.
Як правомірно враховано судом першої інстанції, з огляду на наведене правове регулювання, вчинення позивачкою правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили та яким її притягнуто до адміністративної відповідальності, є самостійною і достатньою правовою підставою для звільнення державного службовця згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».
Таким чином статтею 84 Закону України № 889-VIII «Про державну службу» чітко визначено порядок звільнення з посади державного службовця у зв'язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення, тобто в даному випадку не передбачено проведення службового розслідування щодо наявності в діях позивача дисциплінарного проступку, в тому числі і відібрання будь-яких пояснень з цього приводу, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-6 КУпАП, що, згідно з вимогами діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, унеможливлює подальше перебування на державній службі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 140/1966/18 та постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 813/933/18.
Стосовно доводів апелянтки щодо необхідності застосування в даному випадку ч. 2 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцією, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності за наявності однієї з таких умов:
а) судом не застосовано до цієї особи покарання;
б) судом не накладено на цю особу стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності.
Водночас, приписи ст. 84 Закону України «Про державну службу» встановлюють спеціальні, відмінні від звільнення в порядку притягнення дисциплінарної відповідальності (пункт 4 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу»), підстави для припинення державної служби, а також встановлюють імперативний обов'язок суб'єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення ним відповідних фактів.
Як правомірно враховано судом першої інстанції, стаття 19 Закону України «Про державну службу» розмежовує як самостійні правові підстави для заборони вступу на державну службу такі:
- особа відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;
- особа піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили.
Щодо доводів апелянтки про наявність колізії між приписами Законів України «Про державну службу» та «Про запобігання корупції» колегія суддів зазначає наступне.
При розв'язанні неузгодженостей (суперечливостей) між нормами права однакової юридичної сили застосовуються положення нормативно-правового акта, який прийнято пізніше або який є спеціальним. Закон України «Про державну службу» прийнятий Верховною Радою України пізніше та є спеціальним у відношенні до Закону України «Про запобігання корупції» в питаннях проходження і звільнення з державної служби, адже саме перший визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, тоді як останній - правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, а його стаття 65 - загальні засади відповідальності за корупційні або пов'язані з корупцією правопорушення.
Згідно з ч. 4 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.
Саме таким змістовним продовженням указаної відносно-визначеної бланкетної норми диспозиції ч. 4 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» («якщо інше не передбачено законом») є встановлення законодавцем у Законі України «Про державну службу»: обмеження вступу на державну службу (для особи, яка піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення - протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили); спеціальної підстави для припинення державної служби - у разі втрати права на державну службу або його обмеження (набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення).
Відповідно, в таких випадках-виключеннях положення ч. 4 ст. 65 Закону України «Про запобігання корупції» не застосовуються.
Аналогічні висновки щодо застосування вищезазначених норм права викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 809/1612/17 (реєстраційний номер 87527273).
Згідно з приписами ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За такого правового регулювання та встановлених обставин справи відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо посилання позивачки на незастосування судом першої інстанції, відповідно до статті 58 Конституції України, Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції», як такого, який пом'якшує відповідальність особи, та застосування до спірних правовідносин норми пункту 3 частини першої статті 84 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІІ «Про державну службу» (в редакції Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ), колегія суддів зазначає наступне.
Підпунктом 2 пункту 12 розділу І Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції», який набрав чинності 18.10.2019, у Законі України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 2016 р., № 4, ст. 43): пункт 3 частини першої статті 84 викладено в такій редакції: "3) набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування".
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України,
Аналізуючи вказані приписи чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що у разі, якщо чинна на момент прийняття спірних рішень норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб'єкта владних повноважень вже не відповідають вимогам закону.
Тобто, суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним рішенням відповідача, які були прийняті 15.08.2019 та 16.08.2019, не міг застосовувати положення Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України від 02.10.2019 №140-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення ефективності інституційного механізму запобігання корупції», який набрав чинності 18.10.2019.
Посилання апелянтки на практику Європейського суду з прав людини колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що наведені рішення здебільшого стосуються звільнення осіб з публічної служби на підставі норм національного законодавства, які не є достатньо чіткими щодо підстав звільнення особи, при цьому жодне з рішень не стосується звільнення особи з публічної служби на підставі прямої та чіткої норми національного законодавства, яка передбачає безальтернативне звільнення особи з публічної служби за правопорушення, пов'язане з корупцією.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні накази Державної казначейської служби України від 15.08.2019 № 449-0 та Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області від 16.08.2019 №32-0 про припинення проходження ОСОБА_1 державної служби і звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків Управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області є правомірними та відповідають вимогам, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу надходжень та видатків управління Державної казначейської служби України у Кременчуцькому районі Полтавської області є похідною від вимог про визнання протиправними та скасування наказів та також не підлягає задоволенню.
Щодо доводів апелянтки про зобов'язання відповідача у місячний строк подати звіт про виконання судового рішення та постановлення ухвали про порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 251 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 року по справі № 440/4559/19 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивачки.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду цієї справи рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат .
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.08.2021 по справі № 440/4559/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 23.12.2021 року