23 грудня 2021 р. Справа № 520/13457/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) по справі № 520/13457/21
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)"
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:
- стягнути з Державного Підприємства Підприємство Державної Кримінально-Виконавчої служби України (№100) адміністративно-господарські санкції у розмірі 83 745,45 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021позов залишено без задоволення.
Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування зазначив про не врахування судом першої інстанції, що відповідачем не виконано встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Державне Підприємство Підприємство Державної Кримінально-Виконавчої служби України (№100) (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)" відноситься до суб'єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону № 875-XII встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 44 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність 1 особа. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону № 875-XII - 2 особи (а.с. 13-14)
ДП "Підприємство Державної Кримінально-Виконавчої служби України (№100)" протягом 2020 року подавалися до Харківського міського центру зайнятості звіт форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів (а.с. 38-141).
Позивач, вважаючи, що з 2020 року підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII).
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Частина 1 ст. 18 Закону № 875-XII вказує, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-XII.
Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
На виконання вищевказаної норми, наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
В контексті положень Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.
Отже, якщо роботодавець подав звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18, від 13 травня 2021 року у справі № 260/554/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19, від 11 серпня 2021 року у справі № 825/1790/18, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, має враховуватись судом апеляційної інстанції.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Судом встановлено, що у відповідача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2020 рік становила 44 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача в цей звітний період становив 2 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа.
На підтвердження виконання відповідачем нормативу, встановленого Законом № 875-XII, в частині створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, долучено звіти форми № 3-ПН за 2020 рік, які подавались з січня по грудень 2020 року щомісячно.
Також ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)" долучало до звітів форми № 3-ПН характеристики вакансій та вимоги до претендентів.
Підприємство щомісячно та в повному обсязі інформувало центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів в кількості, передбаченій законом, та наявність вакансій для працевлаштування інвалідів шляхом направлення звітів у 2020 році про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів.
Водночас службою зайнятості не було направлено для працевлаштування до ДП "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№100)" жодної особи з інвалідністю.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем здійснено всі заходи для працевлаштування інвалідів, зокрема, систематичне повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.
Натомість позивачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження доводів, що відповідачем не забезпечувалися вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або було відмовлено таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.
З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 по справі № 520/13457/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій