23 грудня 2021 р.Справа № 592/11588/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Шияновська Т.В., вул. Першотравнева, 12, м. Суми, Сумська, 40009, повний текст складено 05.10.21 року по справі № 592/11588/21
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Кісільової Ольги Сергіївни
про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з вказаним позовом, в якому просила суд:
- визнати дії інспектора взводу №1 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області лейтенанта поліції Кісільової Ольги Сергіївни щодо винесення постанови серії ЕГА №405947 від 02.09.2021 неправомірними;
- скасувати постанову серії ЕГА №405947 за відсутності складу та події правопорушення, а справу закрити; судові витрати покласти на відповідача.
В обгрунутвання позовних вимог, позивач зазначав, що інспектором патрульної служби не було дотримано процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, протокол про адміністративне правопорушення не складався; в постанові відсутнє посилання на конкретну норму Закону, яке ставиться їй в провину; постанова заповнена з порушенням - некоректно зазначена адреса її проживання та зазначений невірний документ, що посвідчує особу; тому в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.10.2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора взводу №1 роти №2 батальйону Управління патрульної поліції в Сумській області Кісільової Ольги Сергіївни про визнання дій протиправними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі позивач наголошує, що в її діях відсутній склад правопорушення передбачений ч. 2 ст.44-3 КУпАП, оскільки з рішення суду першої інстанції позивачу не зрозуміло на підставі якого документа була встановлена особа “зважаючи на відсутність паспорту громадянина України у позивачки та відсутність даних про її особу в базах АМРОР через її релігійні переконання в оскаржуваній постанові номер /документа, що посвідчує її особу, вказаний за допомогою нулів”.
Крім того, на переконання позивачки відповідачем була порушена процедура притягнення її до адміністративної відповідальності. Протокол, який є документом, що офіційно засвідчує факт правомірних дій інспектора і є одним із основних джерел доказів, не складався. А якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 КупАП.
Представник відповідача скористався своїм правом та надав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якій висловив категоричну незгоду з доводами позивачки.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02.09.2021 інспектором взводу №1 роти №2 УПП в Сумській області лейтенантом Кісільовою О.С. була винесена постанова відносно позивачки ОСОБА_1 , в якій зазначено, що 02.09.2021 о 10:30 в громадському місці, а саме в приміщенні магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по вул. Набережна р. Стрілка, 8 в м. Суми, ОСОБА_1 перебувала без вдягнутої маски чи респіратора, що закривають ніс та рот, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.44-3 КУпАП, та застосувала до неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн (а.с.8).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була обґрунтовано та на законних підставах притягнута до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП. Підстави для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відсутні, оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення, що виключають адміністративну відповідальність, позивачкою в межах розгляду даної справи надано не було. Тому відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог, передбачених ч.3 ст.2 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
За приписами ст. 29 вказаного Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
На виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», прийнято Постанову КМ України № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно з якою, з метою запобігання поширенню на території України вказаної гострої респіраторної хвороби, з 01.08.2020 по 31.12.2020 на території України встановлено шляхом продовження на всій території України дію карантину, встановленого Постановами КМУ від 11.03.2020 № 211 та № 392 від 20.05.2020.
Відповідно до п.п. 1 п. 10 Постанови КМ України № 641 від 22.07.2020, в редакції чинній станом на 11.12.2020, на території України на період дії карантину заборонялося перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Згідно з Постановою КМУ від 09.12.2020, № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови), відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 23, ст. 896, N 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. N 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 43, ст. 1394, N 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. N 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 63, ст. 2029). 2. На території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється, зокрема: 1) перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.
Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 06.11.2020 за № 1000-IX, який набрав чинності 21.11.2020, внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: статтю 44-3 КУпАП доповнено частиною 2 такого змісту: "Перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".
Крім цього, зазначеним Законом внесено зміни до ст. 222 КУпАП, яка визначає повноваження органів національної поліції з розгляду справ про адміністративні правопорушення, шляхом доповнення ч. 1 ст. 222 КУпАП, після цифр "44" словами і цифрами "частина друга статті 44-3". Відповідно до вказаних змін, які набрали чинності 21.11.2020, до повноважень працівників органів та підрозділів Національної поліції віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення за ч .2 ст. 44-3 КУпАП.
Стаття 44 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей.
Відповідно до ч.2 ст.44-3 КУпАП перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У випадках, передбачених частинами першою та другою статті 258 КУпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В ч. 1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом положень статей 73, 75, 76 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Статтею 258 КУпАП передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, поліцейський за участі позивачки провів розгляд справи про адміністративне правопорушення з дотриманням вимог ст.ст. 278, 279 КУпАП, та виніс оскаржувану постанову, яка відповідає вимогам ст.283 КУпАП.
З матеріалів справи вбачається, що перебування позивачки у громадському місці - приміщенні магазину «Економ клас» по вул. Набережна р. Стрілка, 8 в м. Суми 02.09.2021 о 10:30 без захисної маски або ж респіратора, що закривають ніс та рот, на час встановленого карантину, підтверджується наданим відповідачем відеозаписом з персональних мобільних відеореєстраторів поліцейських. Вказані обставини не заперечуються ОСОБА_1 за змістом позовної заяви.
Так, з досліджених відеозаписів вбачається, що право позивачки на надання пояснень під час розгляду справи жодним чином не обмежувалось. Остання не оспорювала факту перебування в приміщенні магазину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, заперечувала наявність в її діях правопорушення через те, що вимоги постанови КМУ не стосуються тих, хто не виявляє ознак захворювання, через те, що працівники поліції посилались на недотримання нею вимог постанови КМУ, в той час, як норми Конституції та законів України нею дотримуються тощо.
Отже, не складення протоколу про адміністративне правопорушення не є беззаперечною підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки, посилаючись в апеляційній скарзі на порушення процедури, позивачка жодним чином не зазначає, що не порушувала протиепідемічних заходів.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивачки про відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.44-3 КУпАП, оскільки оскаржувана постанова не містить посилання на конкретну норму Закону, яка ставиться їй в провину, як обов'язкової складової об'єктивної сторони цього правопорушення.
Бланкетною є норма права, диспозиція якої не встановлює конкретних правил поведінки, а передбачає існування інших норм в інших нормативно-правових актах, в яких ці правила сформовані.
Слід зазначити, що ч. 2 ст.44-3 КУпАП не є бланкетною нормою, оскільки її диспозиція встановлює самостійне правило поведінки та не потребує «уточнення» цього правила в інших нормативно-правових актах.
Зокрема, ч. 2 ст.44-3 КУпАП передбачено відповідальність за перебування особи в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Зміст вказаної норми є достатньо визначеним та не потребує додаткового «уточнення» в інших нормах.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача, стосовно невірно вказані в постанові ідентифікуючі дані особи, яку притягнуто до відповідальності, то з наданого відеозапису чітко вбачається, що ОСОБА_1 під час розгляду справи працівникам поліції повідомляє першою адресу свого мешкання: АДРЕСА_1 , згодом вказувала, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ; зважаючи на відсутність паспорту громадянина України у позивачки та відсутність даних про її особу в базах АМРОР через її релігійні переконання в оскаржуваній постанові номер документа, що посвідчує її особу, вказаний за допомогою нулів.
Разом з цим, колегія суддів наголошує, що Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020, є чинною, її норми є обов'язковими для виконання всіма особами на території України, окремі положення вказаного нормативно-правового акту, в тому числі п.п. 1 п. 2, неконституційними не визнавалися.
В свою чергу, ст. 3 Конституції України задекларовано як найвищу соціальну цінність здоров'я та безпеку людини, наявність у держави позитивного обов'язку охороняти життя людини та громадянина, у т.ч. з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову, в свою чергу, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та є такими, що частково дублюють доводи позовних вимог, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку з урахуванням фактичних обставин справи, а отже є такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 була обґрунтовано та на законних підставах притягнута до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.44-3 КУпАП. Підстави для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення відсутні, оскільки доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення, що виключають адміністративну відповідальність, позивачкою в межах розгляду даної справи надано не було, отже відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням вимог, передбачених ч.3 ст.2 КАС України.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.10.2021 року по справі № 592/11588/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.10.2021 по справі № 592/11588/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 23.12.2021 року