справа № 359/2658/19
головуючий у суді І інстанції Борець Є.О
провадження № 22-ц/824/7290/2021
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
08 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калініченко Олександри Вікторівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та стягнення компенсації вартості частки в автомобілі, -
У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Борисьпільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила визнати автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , об'єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3248/2019/1310592, укладений 12 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частки в автомобілі марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , у розмірі 100 000 грн.
Позов мотивовано тим, що 11 вересня 2015 року вона уклала шлюб з ОСОБА_1 . Під час шлюбу вони придбали автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номерний знак НОМЕР_2 . Цей транспортний засіб є спільною сумісною власністю сторін. Частки сторін у спільному майні є рівними. Тому ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку в автомобілі марки «Mitsubishi Lancer», номерний знак НОМЕР_2 .
У заяві про зміну предмета позову позивач зазначала, що 12 лютого 2019 року за договором купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_1 відчужив його батьку ОСОБА_3 спірний автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 . Позивач не надавала згоду на відчуження транспортного засобу. Ця обставина свідчить про те, що вказаний договір укладений з порушенням порядку, передбаченого частиною 2 статті 65 СК України.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1/2 частки в автомобілі марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , у розмірі 82 930 грн.
У задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та стягнення компенсації вартості частки в автомобілі у більшому розмірі відмовлено.
Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , придбаний в період часу протягом якого ОСОБА_2 перебувала в шлюбі з ОСОБА_1 і в такому випадку презюмується, що спірний транспортний засіб був об'єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_1 .
Позивачем не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності позивача та ОСОБА_1 на спірний автомобіль.
Оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений без згоди позивача, тобто з істотним порушенням порядку, передбаченого частиною 2 статті 65 СК України. Тому у ОСОБА_2 виникло право на відшкодування компенсації вартості 1/2 частки в автомобілі, вартість якого станом на день судового розгляду становить 165 860 грн, що підтверджується звітом про незалежну оцінку та відповідачем не спростовано.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що потреба у додатковому визнанні недійсним договору купівлі-продажу спірного транспортного засобу від 12 лютого 2019 року відсутня.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Калініченко О.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що апелянт не погоджується з рішенням, вважає його незаконним, таким, що ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, судом не надано оцінки доказам та відомостями, що наявні в матеріалах справи.
Апелянт посилається на те, що він придбав спірний автомобіль за кошти, які отримав у борг, не перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з позивачем.
Судом першої інстанції не враховано, що позивач подала за власної ініціативи позов про розірвання шлюбу та первинний позов про поділ майна, у якому зазначила, що з квітня 2018 року відповідач проживає окремо та вони не вели спільного побуту, що свідчить про те, що сторони фактично не приймали спільно участь у купівлі автомобіля, не вкладали спільні кошти.
Позивачем не надано доказів придбання автомобіля за спільні з відповідачем кошти.
У рішенні суду першої інстанції зазначено, що у розписці відповідача про позику грошових коштів не зазначено автомобіль (марка, модель) для купівлі якого отримані кошти. Однак законом не передбачено таких вимог до змісту розписки.
Вартість автомобіля значно менше від суми позики, оскільки автомобіль придбався апелянтом у незадовільному стані та потребував ремонту, що підтверджується чеками про ремонт та купівлю запчастин.
Спірний автомобіль не був витребуваний для проведення авто-товарознавчої експертизи тому визначена вартість автомобіля є недостовірною.
Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про таке.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (правова позиція викладена у постанові ВС ВП у справі № 372/504/17 від 21 листопада 2018 року).
Згідно зі статтею 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З матеріалів справи вбачається, що 11 вересня 2015 року ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_1 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 11 вересня 2015 року (а.с. 4).
27 вересня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Автолюкс К» договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1920, за умовами якого ОСОБА_1 придбав автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_4 (а.с. 46, 64-65)
12 лютого 2019 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3248/2019/1310592, за умовами якого ОСОБА_1 відчужив у власність ОСОБА_3 автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 47, 66-67).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 12 червня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 95).
Позивач заперечує надання згоди на відчуження вказаного автомобіля.
Отже, відповідач розпорядився спірним автомобілем на власний розсуд без письмової згоди позивача, як одного із подружжя, згоди сторін щодо вартості автомобіля досягнуто не було.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач надала суду звіт про незалежну оцінку, складений суб'єктом оціночної діяльності ПП «Авто-Експрес», ринкова вартість автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_5 , номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , 2008 року випуску, станом на 13 серпня 2020 року становила 165 860 грн, а станом на 12 лютого 2019 року - 163 040 грн (а.с. 117-118).
Відповідач заперечував щодо того, що автомобіль набутий під час шлюбу є спільним майном подружжя, посилаючись на те, що він придбав спірний автомобіль не перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з позивачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги факт того, що позивач у позові про розірвання шлюбу посилалася на те, що вона не проживала разом та не вела спільний побут з відповідачем з квітня 2018 року, колегія суддів відхиляє з таких підстав.
Згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.
Режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя. Якщо подружжя дійшло спільної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання через неможливість спільного проживання або через небажання спільно проживати, суд своїм рішенням встановлює сепарацію. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі.
Однак матеріали справи не містять будь-яких доказів встановлення між подружжям: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час шлюбу режиму окремого проживання.
Спростовуючи презумпцію спільного сумісного майна відповідач також посилається на те, що відповідно до розписки від 26 вересня 2018 року він у присутності свідків отримав у борг грошову суму у розмірі 112 000 грн для придбання спірного автомобіля (а.с. 76).
Визначаючи спірний транспортний засіб об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що указана розписка не може спростувати презумпцію спільного сумісного майна подружжя.
Апеляційний суд бере до уваги те, що відповідачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що отримані кошти за договором позики, укладеним у формі розписки, використані ним за призначенням на придбання транспортного засобу, як це зазначено у розписці. Сам по собі факт зазначення у розписці про мету позики, безумовно не свідчить про те, що позика витрачена на придбання вказаного транспортного засобу.
Щодо посилання відповідача про те, що вартість автомобіля визначена у договорі купівлі-продажу відповідає технічному стану автомобіля, а вартість автомобіля яка визначена суб'єктом оціночної діяльності без його огляду не відповідає дійсності, апеляційний суд враховує таке.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленої у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач розпорядився цінним майном на власний розсуд без письмової згоди позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу, та стягнув з відповідача на користь позивача половину вартості автомобіля станом на час розгляду справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініченко Олександри Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 20 грудня 2021 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська