Справа № 201/3890/21
Провадження № 2/201/2208/2021
14 грудня 2021 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого судді Батманової В.В.
при секретарі Ткаченко К.О.
за участі представника позивача адвоката Іванової В.М.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача адвоката Товстого К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на утримання майна в порядку регресу та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування частиною спільного майна,-
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на утримання майна в порядку регресу та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування частиною спільного майна.
В обґрунтування вимог первісного позову було вказано, що ОСОБА_2 є основним наймачем житла, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19.12.2000, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, відповідно до розпорядження № 1/1152-2000 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 власниками квартири зазначено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , які є батьками сторін по справі, відкрилася спадщина, яку вони і отримали.
З урахуванням частини, отриманої у спадок, позивач володіє 8/21 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 .
З урахуванням частини, отриманої у спадок, відповідач володіє 4/21 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі він не мешкає, витрат утримання частини своє власності, в порушення вимог цивільного законодавства, не несе.
Позивач добросовісно сплачував рахунки за усі необхідні ремонтні роботи, комунальні платежі, тощо. За останні три роки позивачем було витрачено 72269,17 грн., однак відповідач відповідну його частині власності частку витрат не повернув. Враховуючи те, що його частка складає 1/7 частину житла, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 10324,17 грн. та понесені судові витрати.
Відповідач скористався своїм правом подачі зустрічної позовної заяви та подав заяву до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування частиною спільного майна.
В обґрунтування позову зазначив, що дійсно є власником 1/7 частини та 1/21 частини за спадком квартири за адресою АДРЕСА_1 . Однак він позбавлений можливості користування належною йому часткою, не має ні ключів, ні доступу до квартири після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 зі своєю сім'єю користується належною позивачу часткою без його згоди. Позивач вважає, що відповідач має оплатити йому вартість орендної плати за належні йому 13 квадратних метрів квартири за останні три роки, виходячи з середньої вартості квадратного метру житла в цьому районі. Просить суд стягнути з відповідача 74880,00 гривень орендної плати та понесені ним судові витрати.
У відповіді на відзив позивач ОСОБА_2 вказав, що відповідач відмовився від добровільної сплати витрат на комунальні послуги, йому достеменно відомо про те, що потрібно сплачувати витрати на утримання свого майна, що передбачено цивільним законодавством. Поліпшення майна було необхідним, оскільки за довгий час експлуатації стан квартири був незадовільним. Відповідач не приймав участі в обговоренні або узгодженні витрат на ремонт, оскільки його позиція щодо даного питання полягала в тому, що його частка є незначною та не може бути виділена в натурі.
У відзиві на первісний позов відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, наголосив на тому, що з ним не було узгоджено питання щодо поліпшення житлових умов, крім того, зазначив, що власниками квартири є ще кілька осіб, а тому питання щодо відшкодування понесених витрат повинно розглядатися іншим чином.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримала позов, відповідь на відзив в повному обсязі, просила зустрічний позов залишити без задоволення з підстав його необґрунтованості.
Відповідач та представник відповідача за первісним позовом підтримали свій зустрічний позов, відзив на первісний позов, просили суд відмовити у задоволенні первісного позову в повному обсязі.
Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Ст. 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено, що власниками житла, розташованого за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК).
Кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому пораджу або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Згідно з ч.1 ст.322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право приватної власності на житло можуть мати декілька власників, при цьому зберігається єдність об'єкта і не виникає колективного суб'єкта, а встановлюється множинність суб'єктів співвласників житлового будинку. Спільна власність на житло виникає на підставі цивільно-правових договорів, рішення суду, отримання спадщини, приватизації, набуття права власності на житло під час шлюбу, і може бути спільною сумісною або частковою власністю. При спільній власності на житло право власності належить всім суб'єктам в сукупності, тобто окрема особа не може самостійно розпоряджатись своєю частиною, а користування відбувається за домовленістю між співвласниками.
Відповідно до ч.4 ст. 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно, тобто діє презумпція спільної часткової власності. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Як визначено ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Суду не надано доказів відмови відповідача від сплати комунальних послуг на утримання майна, матеріали справи не містять необхідних доказів щодо цього питання, посилань на те, що саме позивачем, а не іншими власниками здійснювалися оплати, а отже суд вважає позовні вимоги в частині стягнення витрат на комунальні послуги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення витрат на поліпшення житлових умов, суд також вважає їх такими, що не піділляють задоволенню, оскільки вищевказана квартира є власністю у відповідних частках декількох осіб, тобто належить сторонам по справі на праві спільної часткової власності і саме за домовленістю між собою сторони мають здійснювати своє право власності. Крім того, на думку суду, поліпшення житлових умов повинно відбуватися за погодженням з усіма співвласниками житла, що у даному випадку зроблено на було, про що сам позивач визначив у позовній заяві.
Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 81 ЦПК України, що саме позивач користується його власністю, з урахуванням того факту, що власниками є ще три особи, на підставі чого зустрічна позовна заява не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
Питання про розподіл судових витрат вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України, а саме у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на утримання майна в порядку регресу залишити без задоволення.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за користування частиною спільного майна залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя : В.В. Батманова