Справа № 201/8916/21
Провадження № 2/201/3368/2021
(заочне)
16 грудня 2021 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
02 вересня 2021 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до відповідача про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
В обґрунтування своїх позовних вимог в позовній заяві позивач посилалась на те, що 07 серпня 2013 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, за актовим записом № 511. Від цього шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вказує на те, що на даний момент спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння. Подружні стосунки з відповідачем припинені в 2019 році, разом не проживають. Подальше збереження шлюбу є неможливим. З урахуванням викладеного позивач просила суд шлюб з відповідачем розірвати. Враховуючи те, що відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, позивач також просила суд стягнути на її користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів доходів відповідача.
Позивач надала до суду заяву, у якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідач перебувають у шлюбі з 07 серпня 2013 року, який було зареєстровано Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, за актовим записом № 511. Від цього шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на її утриманні.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 1 статті 183 Сімейного кодексу України передбачено, що частка доходу батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації прав дитини дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи допологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно із ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вирішуючи питання про розмір аліментів, який належить стягувати з відповідача на користь позивача на утримання малолітньої дитини, суд виходить з наступного.
При визначені розміру аліментів, який відповідач має сплачувати позивачу на утримання їх дитини, суд враховує положення ст. 182 та ст. 183 Сімейного кодексу України, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про можливість стягнення із відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
Відповідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Ураховуючи вимоги ст. 191 СК України суд вважає необхідним стягувати аліменти з відповідача на користь позивача з 02 вересня 2021 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Що стосується вимоги про розірвання шлюбу, то судом встановлено що на теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, сторони не бажають зберегти шлюб, позивач на розірванні шлюбу наполягає.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647\98).
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
На підставі ст. 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Аналізуючи та оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази по справі у їх сукупності та співставленні між собою з увагою на їх належність та допустимість, застосовуючи до обставин, які вони доводять та до спірних правовідносин наведені законодавчі норми, суд виходить з наступного:
Таким чином, оскільки судом встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя, приймаючи до уваги, що сім'я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам позивача, враховуючи той факт, що відповідач проти розірвання шлюбу не заперечував, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача за вимогу про розірвання шлюбу підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір у розмірі 908 грн., та за вимогу про стягнення аліментів з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 104, 105, 110, 112, 113 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 07 серпня 2013 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (актовий запис № 511), розірвати.
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менш, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 02 вересня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
Стягунути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений останньою судовий збір у розмірі 908 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя С.С. Федоріщев