Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Харків
справа № 638/19262/15-ц
провадження № 22-ц/818/6007/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Тичкової О.Ю., Маміної О.В.
за участю секретаря - Гармаш К.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа: Дзержинський районний відділ у місті Харкові Головного управління ДМС у Харківській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дзержинський районний відділ у місті Харкові Головного управління ДМС у Харківській області про позбавлення права користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року, ухвалене суддею Невеніцин Є.В., -
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Дзержинський районний відділ у місті Харкові Головного управління ДМС у Харківській області про позбавлення права користування житловим приміщенням.
В обгрунтування позову зазначає, що його дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила доньку - ОСОБА_4 , яка після народження була зареєстрована за адресою реєстрації матері: АДРЕСА_1 . Фактично із самого народження його онука ОСОБА_4 із матір'ю ОСОБА_3 не проживала. Рішенням Дзержинського виконавчого комітету Дзержинської райради м. Харкова від 01 листопада 2004 року було позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цим же рішенням встановлено, що неповнолітня ОСОБА_4 мешкає разом із опікуном ОСОБА_5 . Місце постійного проживання онуки є місце реєстрації постійного місця проживання опікуна. Зазначає, що квартира АДРЕСА_2 знаходиться у його користуванні. За рішенням Виконавчого комітету Дзержинської ради народних депутатів м. Харкова №14/73 від 08 січня 1985 року на нього, як на єдиного мешканця вказаної вище квартири, оформлений лицевий рахунок на цю квартиру, в якій він зареєстрований з 14 грудня 1970 року. Між тим, відповідач мешкала в квартирі нетривалий час (декілька днів), фактично з народження не проживає у квартирі, станом на момент подання позовної заяви повнолітня, в квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує, у зв'язку з чим порушується його право вільно користуватись, розпоряджатись майном.
Просить суд визнати відповідача такою, що втратила право користування житловою квартирою АДРЕСА_2 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не було взято до уваги той факт, що відповідачка для нього є зовсім сторонньою людиною, оскільки її матір - доньку його дружини від попереднього шлюбу ОСОБА_3 він не вдочеряв та до членів його родини вона не входить.
Крім того, звертає увагу суду на те, що відповідач жодного разу не зверталася до правоохоронних органів з приводу вчинення їй перешкод у користування зазначеною вище квартирою.
Також зазначає, що він самостійно несе усі витрати по утриманню цієї квартири.
У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не проживання відповідача у спірній квартирі зумовлено наявністю перешкод зі сторони позивача.
Крім того, позивачем не доведено, що реєстрація відповідача у спірній квартирі перешкоджає у користуванні позивачу належним йому майном та порушує його права.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою також зареєстрована ОСОБА_2 із зазначенням, що остання проживає у опікуна по АДРЕСА_3 .
Спірна квартира не приватизована.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.
Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем». «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…». «Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § § 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім'ї наймача права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.
У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу своїх позовних вимога, посилається на те, що відповідач мешкала в квартирі нетривалий час (декілька днів), фактично з народження не проживає у квартирі, станом на момент подання позовної заяви повнолітня, в квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує, у зв'язку з чим порушується його право вільно користуватись, розпоряджатись майном.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано акт, складений майстром ОСОБА_6 та паспортистом ОСОБА_7 від 13 лютого 2004 року, з якого вбачається, що ОСОБА_8 прописана за адресою: АДРЕСА_1 , за даною адресою не проживає з 10 квітня 1997 року.
Також позивачем були надані письмові пояснення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в яких останні свідчать, що вони проживають у будинку АДРЕСА_4 , в якому розташована спірна квартира та є сусідами позивача. Вказують, що хоча і відповідач ОСОБА_4 зареєстрована у спірній квартирі, проте, з моменту народження в ній не проживає (з 1997 року), та фактично проживає за місцем проживання свого опікуна ОСОБА_5 .
За повідомленням Служби у справах дітей Дзержинської районної в м.Харкові ради ОСОБА_8 фактично з дня свого народження, проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням виконкому Дзержинської районної ради від 25 січня 2000 року №14/3 за дитиною встановлена опіки і опікуном призначена її бабуся - ОСОБА_5 , з якою дівчинка проживає по АДРЕСА_3 .
Разом з тим, вказані докази не є достатніми в розумінні положень ст.ст.77, 80 ЦПК України, оскільки з них неможливо беззаперечно встановити факт відсутності відповідача у спірній квартири понад шість місяців без поважних причин.
Так, матеріали справи свідчать, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2015 року у справі №638/1935/15, залишене без змін ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 жовтня 2015 року, було задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про поновлення порушеного права на користування житлом та вселення та вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року вказані вище судові рішення були залишені без змін.
Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що рішенням Виконкому Дзержинської районної ради м. Харкова від 25 січня 2000 року за №14/3 опікун неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 призначено ОСОБА_5 : збережно за неповнолітньою право користування жилою площею квартири АДРЕСА_2 , на час її проживання у опікуна.
Таким чином, за ОСОБА_4 зберігалося її право користування спірною квартирою на час її проживання в опікуна до досягнення нею повноліття.
Також, із змісту вказаних рішень вбачається, що ОСОБА_5 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 звернулась до суду з позовними вимогами про вселення неповнолітньої в спірну квартиру 23 грудня 2014 року. Рішення про вселення ОСОБА_4 в спірну квартиру було ухвалено 09 квітня 2015 року, набрало законної сили 05 жовтня 2015 року. Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 16 листопада 2015 року, тобто менше ніж через два місця після набрання законної сили рішенням суду про вселення.
Більш того, як вбачається із свідчень ОСОБА_13 , яка була допитана в суді першої інстанції в якості свідка, остання повідомила суду, що 6 років тому впродовж 2-3 років вона разом з відповідачем їздила до позивача з проханням дати ключі від спірної квартири, проте останній відмовив, позивач має негативне відношення до відповідача, відповідач має бажання проживати у спірній квартирі.
Отже, не проживання у спірній квартирі зумовлено наявністю перешкод зі сторони позивача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт не проживання відповідачки у вказаній квартирі саме без поважних причин понад шість місяців.
Позивачами не доведено, що відповідач має інше постійне місце реєстрації та проживання, окрім спірного, тому колегія суддів приходить до висновку, що визнання відповідачку такою, що втратила право користування спірним житлом покладе на останню надмірний тягар, тому з урахуванням конкретних обставин справи, та підстав, якими обґрунтовано позовні вимоги, вимоги не можуть бути задоволені.
Встановлені фактичні обставин справи та матеріали справи не дають підстав для висновку, що позивач надав переконливі, взаємоузгоджені і неспростовні докази на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві.
Посилання позивача, що відповідачка фактично проживає зі своїм опікуном за іншою адресою висновків суду не спростовують.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, яке ухвалено з дотримання вимог закону.
Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК.
Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - О.Ю. Тичкова
О.В. Маміна