Справа №756/13984/15 Головуючий у І інстанції Диба О.В.
Провадження №22-ц/824/12360/2021 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
15 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Олена Володимирівна, про визнання заповіту недійсним,
У жовтні 2015 року позивачі пред'явила в суді названий позов посилаючись на те, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів ОСОБА_4 . Після його смерті позивачі звернулися до нотаріальних органів з метою прийняття спадщини.
Разом з тим, як стало відомо позивачам, померлий за життя склав заповіт, відповідно до якого заповів відповідачці все належне йому майно.
Позивачі вказують, що батько тяжко хворів, в день складання заповіту повернувся з лікарні де проходив лікування за результатами перенесеного інсульту. Вказували на поганий стан здоров'я померлого у день його виписки з лікарні, постійне приймання лікарських засобів, тому посилалися на те, що померлий за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у день посвідчення оспорюваного заповіту.
На підставі викладеного, позивачі просили визнати недійсним заповіт, посвідчений 21.08.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пінчук О.В., від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , зареєстрованого в реєстрі за №1, а також стягнути судові витрати.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 09 червня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд надав невірну правову оцінку посмертній судово-психіатричній експертизі, не дослідив докази в їх сукупності.
Відповідачка вважає, що висновок експертизи суперечить наявним в матеріалах справи доказам, зокрема висновкам лікарів, які обстежували ОСОБА_4 (далі - Заповідач) в момент його виписки з лікарні за день до складання заповіту.
Проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність заповідача в момент складення ним заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено: «за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними», що саме по собі не є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним з підстав, передбачених ч.І ст.225 ЦК України.
Враховуючи, що висновок судово-психіатричної експертизи не містить чітких й однозначних висновків щодо абсолютної неспроможності заповідача в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, суду першої інстанції слід було, крім висновку експертизи, дати оцінку й іншим доказам, які містяться в матеріалах справи і доводять, що спадкодавець (Заповідач) розумів значення своїх дій і міг ними керувати.
Крім того, наголошує на тому, що всупереч положенням чинного законодавства, судом першої інстанції не було залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, спадкоємців заповідача, зокрема його синів - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Враховуючи, що судом було допущено неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, які мали значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду повинне бути скасоване, а позивачам відмовлено у задоволенні позову.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивачів. Вважають рішення суду правильним. Зазначають, що апелянт не зміг назвати конкретних порушень судом норм процесуального права, судом в повній мірі дано оцінку всім доказам, які є у матеріалах справи, як висновку СМЕ, так і показам свідків.
Не погоджуються із твердженням апелянта також в тій частині, що неможливо дати категоричну відповідь про наявність психічних розладів та про ступінь і глибину їх вираженості у заповідача, так як у матеріалах справи відсутні дані щодо особливостей психічного стану батька після виписки із стаціонару та на момент складання заповіту.
У розпорядження суду, а потім і спеціалістів психіатрів, було надано всю медичну документацію відносно стану та лікування ОСОБА_4 , включаючи і день виписки заповідача з медичного закладу.
Саме для визначення стану особи в момент вчинення правочину і проводяться посмертні експертизи із залученням спеціалістів психіатрів, що і було виконано у даній справі. Дії суду та експертів Київського міського центру судово-психіатричних експертиз відповідали вимогам Закону України «Про психіатричну допомогу».
Під час слухання справи за клопотанням представника апелянта були викликані та дали пояснення в судових засіданнях члени експертної комісії, які підтвердили свій висновок № 45 від 20.01.2017 р. в повному обсязі. Як письмовий висновок, так і пояснення спеціалістів психіатрів в судових засіданнях дали категоричний висновок, що на момент вчинення заповіту 21.08.2007 року ОСОБА_4 страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді: органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і тотальною афазією ( згідно з МКХ - 10: f - 07.9) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (т. 1 а. с. 179-186, аркуш рішення 7).
Таким чином, твердження апелянта та його представника в частині того, що суд належним чином не з'ясував психічний стан заповідача у момент складення заповіту та поклав в основу судового рішення висновок посмертної судово-медичної ( по законусудово-психіатричної) експертизи, то не містить чітких і однозначних висновків щодо психічного стану заповідача є надуманими та нічим не підтвердженими.
Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Соболівський А.М. в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, що в ній зазначені.
Представник позивачів адвокат Колесник Н.М. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , виданим 08.07.2014 (а.с.44, т.1), а позивачі - рідними дітьми ОСОБА_4 (а.с. 63, зворот; а.с. 66, зворот).
Згідно заповіту посвідченого 21 серпня 2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пінчук О.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1 (а.с.46, т.1), ОСОБА_4 заповів ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі, все те, що буде належати йому на день його смерті й на що він матиме право за законом. Заповіт містить посилання на те, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 хворий, на його прохання після прочитання тексту заповіту свідкам вголос та в їх присутності заповіт підписала ОСОБА_8 о 13 год. 00 хв., а також на те, що у зв'язку з неможливістю ОСОБА_4 самостійно підписатися та написати текст згідно 1253 ЦК України на його особисте прохання заповіт складений в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Також на заповіті містяться написи свідків про підтвердження прочитання його вголос заповідачу та відповідність заповіту його дійсним намірам. У зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за місцем проживання ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер у віці 71 рік у с. Мироцьке Києво-Святошинського району Київської області (а.с.43, т.І).
13 липня 2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко О.В. на підставі заяви ОСОБА_1 від 13 липня 2015 про прийняття спадщини заведено спадкову справу №11/2015 щодо майна померлого ОСОБА_4 (а.с. 42-68, т. І).
Окрім відповідачки, із заявами про прийняття спадщини також звернулися позивачі: 29 травня 2015 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_2 .
Згідно довідки Центральної поліклініки Військово-медичного управління СБУ №5-п від 28.04.2016, ОСОБА_4 в період з 2006 року по 21.08.2007 до психіатра не звертався і ознак психічних розладів не виявляв, на обліку у психіатра не перебував (а.с.130).
Судом встановлено, що ОСОБА_4 недієздатним у встановленому законом порядку не визнавався.
Разом з тим, згідно висновку судово-психіатричного експерта №45 від 20.01.2017, на момент складання заповіту, який було посвідчено 21 серпня 2007, ОСОБА_4 страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді: органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і тотальною афазією (згідно з МКХ-10: F 07.9), і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними (а.с.179-186, т.І).
В мотивувальній частині вищезазначеного висновку експертами вказано, що перебуваючи на лікуванні в госпіталі, починаючи з 03 липня 2007 у ОСОБА_4 лікарями різних спеціальностей (в т.ч. лікарем-психіатром) фіксувались та описувались стійкі ознаки перенесеного важкого завершеного (тотального) ішемічного інсульту в басейні лівої СМА із стабільною неврологічною дефіцитарною симптоматикою, з тотальною афазією (нездатністю, як розуміти звернену та письмову мову, так і вимовляти слова) та проявами вираженого психоорганічного синдрому (виражені порушення пам'яті, інтелекту, емоційно-вольової сфери).
Як вбачається з експертного висновку, 20 серпня 2007 при огляді ОСОБА_4 лікарем-психіатром контакт утруднений через моторну афазію, орієнтований у місці та власній особі, у часі орієнтований поверхнево, мислення у повільному темпі, продуктивної психопатологічної симптоматики не виявляє, виконує прості інструкції, встановлено діагноз органічне ураження головного мозку судинного ґенезу, помірно інтелектуально-мнестичне зниження.
21 серпня 2007 ОСОБА_4 виписано з госпіталю з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ГПМК за ішемічним типом в басейні лівої СМА з тотальною афазією, правосторонньою геміплегією, порушенням функції тазових органів за центральним типом, цукровий діабет ІІ типу середнього ст. важкості, ІХС, дифузний кардіосклероз, СН ІІ-А ст., сечокам'яна хвороба, конкременти в обох нирках, ХПН-о (при цьому у виписці з МКСХ №2893 окрім вищенаведеного заключного клінічного діагнозу зазначено, що на тлі проведеного лікування загальний стан покращився, сенсорна афазія регресувала, моторна афазія зберігалась).
Зі змісту висновку також убачається, що експертами досліджувалися покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у сукупності з іншими наданими сторонами доказами.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що доказами в їх сукупності, доводиться, що при складанні заповіту ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Судова колегія погоджується із такими висновками суду.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно зі статтями 1247, 1248 ЦК України до форми заповіту встановлюються загальні вимоги, а саме заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
Частиною другою статті 1257 ЦК України передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Звертаючись до суду з позовом, позивачі підставами позову визначили те, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому він є недійсним.
На виконання вимог пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції за клопотанням позивачів призначив у справі судову експертизу з метою встановлення психічного стану спадкодавця у момент складення оспорюваного заповіту та, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до висновку посмертної судової-психіатричної експертизи від 20 січня 2017 року № 45, проведеної експертом Київського міського Центру судово-психіатричної експертизи, під час складання та підписання заповіту від 21 серпня 2007 року ОСОБА_4 , 1944 р.н. страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді: органічного ураження головного мозку судинно-дисметаболічного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом і тотальною афазією (згідно з МКХ-10: F 07.9), і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
В судовому засіданні були допитані експерти, які складали експертний висновок. Вони ґрунтовно дали відповіді на всі питання, які виникали у сторін і суду щодо експертного висновку.
Судом першої інстанції надана оцінка зібраним у справі доказам щодо психічного стану ОСОБА_4 на момент вчинення правочину - складення заповіту 21 серпня 2007 року.
Посилання апеляційної скарги на те, що висновок судово-психіатричної експертизи містить припущення є безпідставними, оскільки судом відповідно оцінений цей письмовий доказ, який свідчить про нездатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент укладення оспорюваного заповіту.
Апелянт заявляв клопотання в суді апеляційної інстанції щодо призначення повторної судово-психіатричної експертизи. Однак в його задоволенні судом апеляційної інстанції було відмовлено з підстав порушення апелянтом порядку подання доказів. Та обставина, що інтереси відповідачки в суді першої інстанції представляли інші адвокати, ніж той, кий готував апеляційну скаргу, не визнана судом поважною причиною для заявлення такого клопотання в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пінчук Олена Вікторівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Олена Володимирівна, про визнання заповіту недійсним залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач
Судді: