Шаргородський районний суд
Вінницької області
07 грудня 2021 року
м. Шаргород
справа № 152/909/21
провадження 2/152/336/21
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Соколовської Т.О.,
з участю:
секретаря судового засідання Здищук А.С.,
представника позивача адвоката Костриці В.С.,
представника відповідача адвоката Смірнова С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
встановив :
Стислий виклад позицій позивача та відповідача
21.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до Шаргородського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в якому просить стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання неповнолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до судового наказу Шаргородського районного суду Вінницької області від 26.12.2019 по справі №152/1523/19, за період з 16 грудня 2019 року по 01 липня 2021 року в сумі 36802,52 грн. та судові витрати на правничу допомогу.
У обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 13.12.2019 розірвано.
Від шлюбу вона та відповідач мають неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до судового наказу, виданого Шаргородським районним судом Вінницької області від 26.12.2019 по справі №152/1523/19 відповідач має сплачувати на її користь аліменти на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.12.2019 і до досягнення дітьми повноліття.
Відповідач свідомо і навмисно уникає від належного виконання судового наказу та обов'язку по утриманню дітей.
Згідно розрахунку заборгованості по сплаті аліментів у виконавчому провадженні № 61001443, проведеного головним державним виконавцем Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Ковалем Д.О. заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів за період часу з 16.12.2019 по 01.07.2021 складає 41836,04 грн., які відповідач не сплачує незважаючи на її неодноразові нагадування та вимоги.
Відповідно до вимог ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка повинна сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Розмір пені, відповідно до її розрахунку складає 36802,52 грн, які вона просить стягнути з відповідача на її користь, а також стягнути витрати за надання правничої допомоги.
13.10.2021 ОСОБА_1 подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь неустойку за період часу з 16.12.2019 по 21.10.2021 в розмірі 41836, 04 грн.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Костриця В.С. підтримав позовні вимоги посилаючись на ті ж самі обставини, що і в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Смірнов С.М. в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково. Звернув увагу суду на те, що виконавче провадження було відкрито 23.01.2020. Відповідач з 01.06.2013 безперервно по 25.01.2021 офіційно працював сторожем Рахнівсько-Лісової СЗШ І-Ш ступенів № 2, про що повідомив державного виконавця і що було достовірно відомо позивачу ОСОБА_1 . За період з 16.12.2019 по 25.01.2021 ОСОБА_2 не може вважатись винним у виникненні заборгованості по аліментам, оскільки у цей період часу він офіційно працював і отримував заробітну плату у відділі освіти Шаргородської РДА, і не з його вини не відбувалося відрахування аліментів на утримання дітей. Можливим періодом нарахування неустойки є час з 26.01.2021 по 01.07.2021, оскільки з 19.07.2021 відповідач працевлаштувався офіційно та працює в ТОВ «ПРОФИПАВЕР», про що відразу в телефонній розмові повідомив головного державного виконавця Коваля Д.О. та письмово повідомив і надав підтвердження, щодо розміру доходу в клопотанні від 16.09.2021. Що стосується періоду перебування на обліку в ЦЗ в статусі безробітного протягом трьох місяців, то відповідач ОСОБА_2 не повідомляв про ці обставини ДВС, вважаючи, що про це виконавчу службу повідомить Центр зайнятості.
ІІ. Заяви, клопотання сторін
13.09., 19.10., 03.11., 10.11.2021 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Смірнова С.М. та представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Костриці В.С. надійшли заяви про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 38 - 39, 54, 77, 79,).
29.09., 21.10.2021 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Смірнова С.М. та представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Костриці В.С. надійшли заяви про відкладення розгляду справи (а.с.46, 47, 68).
13.10.2021 від позивача ОСОБА_1 поступила заява про збільшення розміру позовних вимог (а.с.51 - 53).
19.10.2021 від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Смірнова С.М. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 56 -66).
Інших заяв і клопотань, пов'язаних з розглядом справи, учасники справи не заявляли.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 27.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати в 15-денний строк з дня отримання даної ухвали відзив на позовну заяву та, у разі необхідності подати зустрічний позов (а.с.30 - 31).
У визначені ухвалою суду строки відзив на позовну заяву відповідачем ОСОБА_2 не подано.
Ухвалою суду від 21.10.2021 витребувано від Шаргородського районного відділу ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) матеріали виконавчого провадження № 61001443 (а.с.72 - 73).
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин
Вирішуючи спір суд встановив, що сторони даного цивільно - правового спору перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області 13.12.2019. Рішення набрало законної сили 13.01.2020 (а.с.12 - 14).
Від шлюбу позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 мають трьох неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
Доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 . Донька ОСОБА_5 проживає з батьком - відповідачем ОСОБА_2 .
Судовим наказом, виданим Шаргородським районним судом Вінницької області 26.12.2019 по справі №152/1523/19 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.12.2019 і до досягнення дітьми повноліття (а.с. 18).
Вказаний наказ набрав законної сили 26.12.2019 (а.с.18).
Як вбачається з оглянутого в судовому засіданні виконавчого провадження № 61001443 15.01.2020 позивач ОСОБА_1 звернулася до Шаргородського РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) з заявою про прийняття на виконання виконавчого документа по стягненню аліментів з відповідача ОСОБА_2 , повідомивши про те, що останній працює в Рахнянсько - Лісовій НВК №2 (а.с. вик.пр. 1).
Постановою старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Коваля Д.О. серії ВП № 61001443 від 23.01.2020 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу № 152/1523/19 та здійснено виклик ОСОБА_2 до державного виконавця на 06.02.2020 (а.с. вик.пр. 6 - 7; 11 - 12).
Відповідач ОСОБА_2 прибув до Шаргородського РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) 04.02.2020, заявою повідомив, що працює сторожем в Рахнівсько - Лісовій НВК №2 та просив направити в бухгалтерію відділу освіти Шаргородської РДА виконавчий лист для стягнення аліментів з його заробітної плати (а.с. вик.пр. 13).
10.06.2020 старшим державним виконавцем Шаргородського РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Ковалем Д.О. прийнята постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника, яка направлена на виконання керівнику відділу освіти Шаргородської РДА 10.06.2020 за вих. № 9269 (а.с. вик.пр.17 - 19).
Відповідно до копії трудової книжки відповідача ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 від 05.06.2001, оглянутої в судовому засіданні останній з 01.06.2013 по 25.01.2021 працював сторожем Рахнівсько - Лісового НВК СЗШ 1 - 111 ступенів (а.с.61 - 63).
15.03.2021 ОСОБА_2 став на облік у Центр зайнятості, йому відповідно до наказу № НТ 210315 від 15.03.2021 розпочато виплату по безробіттю (а.с.62).
У період часу з 26.01.2021 по 18.07.2021 ОСОБА_2 не працював, про що ДВС не повідомляв.
З 19.07.2021 ОСОБА_2 працює в ТОВ «ПРОФИПАВЕР».
У матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про звільнення 25.01.2021 ОСОБА_2 з роботи, перебування на обліку у ЦЗ та наступне працевлаштування.
За клопотанням сторони відповідача Шаргородським РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) двічі проводився перерахунок заборгованості по аліментам. Згідно останнього перерахунку станом на 01.07.2021 заборгованість становить 27999,34 грн (а.с. 91).
Щодо розміру визначеної суми заборгованості по сплаті аліментів станом на 01.07.2021 в розмірі 27999, 34 грн. сторони заперечень не мають.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий позивачем на підтвердження своїх вимог та відповідачем у їх заперечення, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови ПВС України від 12.06.2009 №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").
Частиною 3 статті 12, статтями 76 - 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електронні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому суд враховує позиції ЄСПЛ щодо аргументації судових рішень, закріплені, зокрема в рішенні «Бендерський проти України» від 15.11.2007, в якому наголошується, що право може вважатися ефективним, тільки, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (п.33 рішення від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції»; пп. 32 - 35 рішення від 07.03.2006 у справі «Донадзе проти Грузії»).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Встановленим судом фактам відповідають сімейні правовідносини щодо відповідальності особи, зобов'язаної за рішенням суду сплачувати аліменти, яка настає за прострочення сплати аліментів, тобто стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів або їх несплати.
Ці правовідносини регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про виконавче провадження», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенцією про права дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція) встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків,…має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах "Ромашов проти України" від 27.07.2004 (п.42), "Дубенко проти України" від 11.01.2005 (п.44) вказував на те, що ефективний доступ до суду включає право на своєчасне виконання судового рішення, і що виконання судового рішення слід розглядати як невід'ємну складову судочинства, як цього вимагають приписи ст. 6 Конвенції захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях "Шмалько проти України" від 20.07.2004 (п.43), "Савіцький проти України" від 26.07.2012 (п.147) та "Глоба проти України" від 05.07.2012 (пп.26 -27) ЄСПЛ зазначав, що гарантоване ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії").
У силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.
Відповідно до ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписами частини другої статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).
Відповідно до ч.1 ст.179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини (ч.2 ст. 179 СК України).
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів чи за прострочення сплати аліментів (ст. 16 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом чи договором.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».
Статтями 1, 2 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч.ч.1,2 ст.18 ЗУ "Про виконавче провадження").
За приписами ч.1 ст.3 ЗУ «Про виконавче провадження» судові накази віднесені до рішень, що підлягають примусовому виконанню і є виконавчими документами.
Частиною першою статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч.4 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов'язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), визначена уст. 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Об'єднана Палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 зробила висновок, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів…Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин, з яких утворилася заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватися судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Вказаний висновок підтверджується наступним.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Верховний Суд звертає увагу, що у СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне уточнити висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі №572/1689/16-ц (провадження №61-311св17), зазначивши, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постанові від 10.02.2021 у справі №461/7406/18 (провадження №61-2128св20).
У справі, що розглядається судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 15.01.2020 звернулася до Шаргородського РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) з заявою про прийняття на виконання виконавчого документа по стягненню аліментів з відповідача ОСОБА_2 , повідомивши про те, що останній працює в Рахнянсько - Лісовій НВК №2. Постановою старшого державного виконавця Шаргородського районного відділу державної виконавчої служби Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Коваля Д.О. серії ВП №61001443 від 23.01.2020 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу № 152/1523/19 та здійснено виклик ОСОБА_2 до державного виконавця на 06.02.2020. Відповідач ОСОБА_2 прибув до Шаргородського РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) 04.02.2020, заявою повідомив, що працює сторожем в Рахнівсько - Лісовій НВК №2 та просив направити в бухгалтерію відділу освіти Шаргородської РДА виконавчий лист для стягнення аліментів з його заробітної плати. Разом з тим, лише 10.06.2020 старшим державним виконавцем Шаргородського РВ ДВС Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Ковалем Д.О. прийнята постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника, яка направлена на виконання керівнику відділу освіти Шаргородської РДА 10.06.2020 за вих. № 9269.
При цьому, державний виконавець Коваль Д.О. всупереч нормам чинного законодавства України, що регулюють стягнення аліментів, здійснив розрахунок виходячи не з розміру заробітку (доходу) ОСОБА_2 , а виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, що стало підставою для проведення перерахунку заборгованості по аліментам під час розгляду справи в суді.
Вказані обставини дають підстави для висновку, що в період часу з 16.12.2019 по 25.01.2021 вина відповідача у виникненні заборгованості по аліментам відсутня, оскільки у цей період він офіційно працював, отримував заробітну плату у відділі освіти Шаргородської РДА, про що повідомив державного виконавця. Заборгованість за аліментами виникла унаслідок неправильного їх нарахування державним виконавцем, а саме у зв'язку із помилковим тлумаченням останнім норм ст. 195 СК України при розрахунку щомісячної суми стягнення для платника аліментів та несвоєчасним зверненням стягнення на заробітну плату ОСОБА_2 .
Отже, враховуючи принципи правової визначеності, справедливості та розумності, практику Європейського суду з прав людини, положення Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, за період з 16.12.2019 по 25.01.2021 включно вина відповідача відсутня, а тому у задоволенні позовних вимог за цей період слід відмовити.
На переконання суду періодом нарахування неустойки (пені) є період часу з 26.012021 по 01.07. 2021, оскільки в цей період відповідач три місяці перебував на обліку в ЦЗ та не працював, про що не повідомив ВДВС. З 19.07.2021 відповідач працевлаштувався офіційно та працює в ТОВ «ПРОФИПАВЕР», про що повідомив головного державного виконавця Коваля Д.О. та надав інформацію про розмір доходу в клопотанні від 16.09.2021.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Кострицею В.С. проведено розрахунок пені в період з 26 .01.2021 по 01.07.2021, який становить - 10358 грн., а саме: за січень 2021 року - 175,67 грн., лютий 2021року - 749, 67 грн. та за березень, квітень,травень, червень по 2395, 00 грн.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Смірнов С.М., заперечуючи щодо позову частково, власного розрахунку пені не надав, але погоджується, що розрахований розмір пені представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Кострицею В.С. за період з 26.01.2021 по 01.07.2021 здійснений відповідно до вимог законодавства і не оспорюються ним.
Оскільки сторонами погоджено розрахунок неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів ОСОБА_2 в період з 26.01.2021 по 01.07.2021, суд не вдавався до її перерахунку.
VІ. Висновки суду
Аналіз перевірених і оцінених у судовому засіданні доказів, поданих позивачем у підтвердження позовних вимог, а відповідачем в їх заперечення переконують суд, що відповідач ОСОБА_2 не виконував у повному обсязі свого обов'язку зі сплати аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 16.12.2019 і до досягнення дітьми повноліття, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 27999,34 грн. При цьому судом встановлено, що періодом нарахування неустойки (пені) є час з 26.01.2021 по 01.07.2021, коли вбачається вина ОСОБА_2 у виникненні заборгованості, відповідно у суда наявні правові підстави для поновлення порушеного права позивача в обраний ним спосіб, а саме для стягнення з ОСОБА_2 , який допустив порушення виконання аліментних зобов'язань неустойки (пені), в судовому порядку.
Відтак, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 10358, 00 грн. за період часу з 26.01.2021 по 01.07.2021.
VІІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Таким чином, підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в сумі 908 грн.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Представниками сторін - адвокатами Кострицею В.С. та адвокатом Смірновим С.М. в судовому засіданні було зроблено заяву про те, що у разі задоволення позову або відмови у задоволенні позову адвокати мають намір протягом п'яти днів після ухвалення рішення у справі звернутися до суду з заявою про винесення додаткового рішення щодо стягнення документально підтверджених судових витрат на правничу допомогу.
Враховуючи зроблені адвокатами Кострицею В.С., Смірновим С.М. заяви при виголошенні заключного слова, питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу слід вирішувати у порядку, передбаченому ч.8 ст.141 ЦПК України, у разі подання відповідних доказів про оплату правничої допомоги.
Керуючись ст.ст. 19, 51, 129, 129 -1 Конституції України, ст. ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», 18, 27 Конвенції про права дитини, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 11, 12, 18, 81, 83, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, ч.4 ст.268, 274-279 ЦПК України, на підставі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства», ст.ст. 8,141, 179, 180, 181, 189,196 СК України, ст.ст. 9, 15, 16 ЦК України, ст..ст. 1, 2, 3, 18, 71, 74 ЗУ «Про виконавче провадження», суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 10358 (десять тисяч триста п'ятдесят вісім) гривень.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень в дохід держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повне ім'я (найменування) cторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жителька АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , житель АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Рішення ухвалено та проголошено 07.12.2021.
Головуючий суддя: Т.О. Соколовська