06 грудня 2021 року м. Харків Справа № 922/1498/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Шутенко І.А.
за участю секретаря судового засідання Пахомової І.В.
та представників сторін:
позивача - Андросов А.О. (ордер серія АН №1049801 від 26.10.2021),
відповідача - Павловський Р.О. (ордер серія ПТ №025910 від 06.12.2021), Ганжерлі А.О. (ордер серія ПТ №198988 від 06.12.2021),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни (вх.№2888Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2021 (суддя Л.С.Лаврова, повний текст рішення складено 28.08.2021) у справі №922/1498/21
за позовом фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича, м. Харків,
до фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни, м. Харків
про стягнення коштів за користування майном, -
Фізична особа-підприємець Колєсніков Лев Миколайович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни та просив суд стягнути з фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни:
- суму неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном - 336000 грн (триста тридцять шість тисяч гривень);
- суму доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати - 8000 грн (вісім тисяч гривень);
- 3% річних - 7482,52 грн (сім тисяч чотириста вісімдесят дві гривні 52 коп.);
- пеню - 12662,73 грн (дванадцять тисяч шістсот шістдесят дві гривні 73 коп.);
- інфляційні витрати - 25888,80 грн (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 80 коп.);
- суму компенсації вартості комунальних послуг - 154647,15 грн (сто п'ятдесят чотири тисячі шістсот сорок сім гривень 15 коп.);
- витрати зі сплати судового збору, сплаченого позивачем, стягнути з відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що ФОП Каркач Є.Ю. в порушення умов договору систематично не здійснювала сплати орендної плати обумовленої Договором оренди, а також не повернула орендоване майно, не підписала акт приймання - передачі (повернення) орендованого майна та продовжувала користуватись орендованим майном з часу припинення Договору оренди нежитлових приміщень, а саме з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.08.2021 у справі №922/1498/21 (суддя Л.С.Лаврова) позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни на користь фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича суму неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном - 336000,00 грн, суму заборгованості - 8000,00 грн, 3% річних - 7482,52 грн, пеню - 12662,73 грн, інфляційні витрати - 25888,80 грн, суму компенсації вартості комунальних послуг - 99699,51 грн та 7346,00 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Фізична особа-підприємець Каркач Євгенія Юріївна з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2021 у справі №922/1498/21 та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Судові витрати просить покласти на позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує про численні порушення судом норм процесуального права, зокрема відмову у зупиненні провадження у справі, незалучення третіх осіб, порушення судом статті 46 ГПК України.
Зазначає також, що позивачем не доведено неповернення відповідачем орендованого майна та продовження користування ним з часу припинення Договору оренди нежитлових приміщень, а саме з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року. Відповідач стверджував, що весь час дії даного Договору Орендар належним чином виконувала свої обов'язки за ним. Зокрема вчасно та в повному обсязі сплачувала орендну плату.
Вказує, що позивач не є споживачем комунальних послуг, а вимога про стягнення заявлених позивачем витрат на комунальні послуги є безпідставною, оскільки відповідач не сплачує їх та не дотримувався порядку і способу визначеного договором оренди щодо їх сплати та компенсації.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021 для розгляду справи №922/1498/21 призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Шутенко І.А., суддя Терещенко О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 у справі №922/1498/21 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни на рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2021 у справі №922/1498/21 залишено без руху, оскільки апелянтом в порушення п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до скарги не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалено заявнику апеляційної скарги усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Фізична особа-підприємець Каркач Євгенія Юріївна подала клопотання про усунення недоліків (вх.№11448 від 04.10.2021) в якому просить долучити до матеріалів справи оригінал квитанції від 15.09.2021 №1-495К на суму 12256,50 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у справі 922/1498/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни на рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2021 у справі №922/1498/21 та призначено справу до розгляду на 08.11.2021 о 11:00 год.
Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№12286 від 26.10.2021), в якому він вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
08.11.2021 через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника відповідача адвоката Павловського Р.О. (вх.№12829 від 08.11.2021).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 у справі №922/1498/21 в судовому засіданні оголошено перерву до 06.12.2021 о 12:30 год.
В судове засідання 06.12.2021 з'явились представники відповідача, які підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити; представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, заслухавши у судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судами встановлено, що фізичній особі Колєснікову Л.М. на праві власності належало нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: Україна, Харківська область, місто Харків, вулиця Данилевського, будинок 19 (дев'ятнадцять).
Відповідно до договору оренди від 07 квітня 2017 року ФОП Колєсніков Л.М. передав в оренду ФОП Каркач Є.Ю. нежитлові приміщення. 07 квітня 2017 року, ФОП Колєсніков Л.М. та ФОП Каркач Є.Ю. підписали акт приймання-передачі орендованого майна до договору оренди нежитлових приміщень від 07 квітня 2017 року. За умовами договору відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати щомісячно наперед, не пізніше 5-го числа поточного місяця, орендну плату за користування орендованим майном, шляхом перерахування на поточний рахунок Орендодавця або в готівковому вигляді (п. 3.2 Договору). Розмір орендної плати встановлений договором від 07 квітня 2017 року у розмірі 20000 гривень.
Пунктом 3.4. визначено, що орендар сплачує Орендодавцю суму в розмірі 20000 гривень в якості гарантійного внеску, який в разі відсутності нанесення матеріальної шкоди може бути зараховано в якості орендної плати за останній місяць оренди за письмовою згодою сторін. У випадку подальшого збільшення орендної плати, сума гарантійного внеску доплачується до рівня збільшеного розміру щомісячної орендної плати, не пізніше 5-го числа поточного місяця, в якому відбулось збільшення.
Додатковою угодою від 30 квітня 2018 року розмір орендної плати було встановлено в сумі 28000 гривень.
Пунктом 3.5. Договору визначено, що Орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном.
Відповідно до пункту 5.5. Договору за порушення строків сплати орендної плати або за порушення строків передачі/повернення орендованого майна відповідно до вимог цього Договору, винна Сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, 3% річних з простроченої суми, при цьому сума грошового зобов'язання повинна бути сплачена Орендарем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
За твердженням позивача, відповідач - ФОП Каркач Є.Ю. в порушення умов договору, п.3.4., постійно, систематично не здійснювала сплату орендної плати обумовленої Договором оренди. За весь час оренди нежитлових приміщень, в порушення п. 3.5. орендар - ФОП Каркач Є.Ю. не здійснила сплати Орендодавцю вартості спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном. Крім того, в порушення пункту 3.4. після збільшення орендної плати 30 квітня 2018 року на підставі додаткової угоди з 20000 гривень до 28000 гривень, Орендар -ФОП Каркач Є.Ю. не здійснила доплати суми гарантійного внеску до рівня збільшеного розміру щомісячної орендної плати.
Сторони в Договорі від 07 квітня 2017 року передбачили спеціальні умови припинення договору, а саме пунктом 6.7. Договору встановлено, що цей Договір припиняється у разі продажу власником будь-якого з приміщень переданих Орендарю в оренду, новий договір оренди може бути укладений з новим власником на тих самих або інших умовах.
Пунктом 6.2. Сторони також визначили, що Договір починає свій перебіг з 07 квітня 2017 року та діє до 30 квітня 2018 року включно, або до події встановленої п. 6.7.
Такі самі умови передбачені і додатковою угодою від 30 квітня 2018 року, де сторони визначили, що Договір продовжує свою дію з 01 травня 2018 року та діє до 30 квітня 2020 року включно або до події встановленої п.6.7 Договору.
10 квітня 2020 року між фізичною особою Колєсніковим Львом Миколайовичем та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказував, що 30 квітня 2020 року Відповідач був повідомлений листом про настання умов визначених пунктом 6.7. Договору та припинення договору оренди у зв'язку з відчуженням предмету оренди іншому власнику, а також можливістю укласти з новим власником нежитлових приміщень договору оренди на новий термін, або, у разі відсутності необхідності подальшого використання приміщення, звільнити нежитлові приміщення. Відповідно до п.2.3. Договору Оренди від 07 квітня 2017 року приміщення вважаються поверненими Орендодавцю з дня підписання Сторонами відповідного акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна.
Позивач зазначив, що оскільки до 04 травня 2020 року ФОП Каркач Є.Ю. так і не уклала договір оренди з новим власником нежитлових приміщень - ОСОБА_2 , а також не звільнила приміщення з підписанням відповідного акта приймання-передачі (повернення) орендованого майна, продовжуючи користуватись ним, то фактично новий власник - ОСОБА_2 був позбавлений можливості користуватись нежитловим приміщенням придбаним на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2020 року. Враховуючи фактичні обставини, що унеможливлювали використання нежитлового приміщення ОСОБА_2 , а також неможливістю забезпечення Колєсніковим Л.М. , у відповідності до п.6. Договору купівлі-продажу від 10 квітня 2020 року, звільнення нежитлового приміщення, сторони Договору - Колєсніков Л.М. та ОСОБА_2 дійшли згоди про укладення Договору від 04 травня 2020 року про розірвання договору купівлі-продажу від 10 квітня 2020 року на підставі п.8 договору, яким передбачено право сторін розірвати договір за взаємною згодою сторін.
Таким чином, позивач стверджував, що ФОП Каркач Є.Ю. не повернула орендоване майно, не підписала акт приймання - передачі (повернення) орендованого майна та продовжувала користуватись орендованим майном з часу припинення Договору оренди нежитлових приміщень, а саме з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року.
13 жовтня 2020 року між фізичною особою Колєсніковим Л.М. та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за яким майно було фактично передане за договором.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном - 336000 грн, суми доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати - 8000 грн, 3% річних - 7482,52 грн, пені - 12662,73 грн, інфляційні витрати - 25888,80 грн. А також, на підставі п. 3.5 Договору, позивач просив суд стягнути з відповідача суми компенсації вартості комунальних послуг - 154647,15 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення неустойки, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не повернув позивачу нежитлові приміщення та продовжував користуватись орендованим майном з часу припинення Договору Оренди з 10 квітня 2020 року по 13 жовтня 2020 року
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 8000 гривень, які відповідач повинен був доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати відповідно до Додаткової угоди від 30 квітня 2018 року та обґрунтованими вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені у заявленому позивачем розмірі.
Також суд першої інстанції визнав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення вартості спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном, застосувавши наслідки спливу строків позовної давності по вимогам, що виникли до 23.04.2018 (з урахуванням моменту пред'явлення позову 23.04.2021).
Проте, судова колегія вважає помилковим висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на таке.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Положеннями частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до частини 2 статті 770 ЦК України, сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Судами встановлено та сторонами не заперечується, договір оренди нежитлових приміщень від 07 квітня 2017 року припинив свою дію з 10.04.2020 на підставі пункту 6.7 Договору у зв'язку з продажом власником орендованого приміщення.
Позивач вважає, що відповідач з часу припинення Договору не повернув йому нежитлові приміщення та не підписав акт повернення об'єкту оренди.
Натомість, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 770 Цивільного кодексу України визначено, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.
В наявному в матеріалах справи договорі купівлі-продажу від 10.04.2020, укладеного між фізичною особою Колєсніковим Львом Миколайовичем та ОСОБА_2 , в якому визначено, що право власності на майно виникає у Покупця з дня реєстрації цього права відповідно до закону.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, з моменту державної реєстрації права власності на спірне майно до ОСОБА_2 , нового власника спірних приміщень, перешли всі права та обов'язки орендодавця.
Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що у фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича відсутнє право вимагати від відповідача повернути йому спірні приміщення з оренди, а у орендаря фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни відповідно відсутній обов'язок повертати об'єкт оренди попередньому власнику - позивачу.
Натомість право вимагати повернути об'єкт з оренди має новий власних спірних приміщень.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що у ФОП Колєснікова Льва Миколайовича відсутнє право вимагати від ФОП Каркач Євгенії Юріївни сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки договір припинився та позивач вже не був власником спірних орендованих приміщень.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги дані обставини та дійшов помилкових висновків щодо наявності права у позивача вимагати з відповідача стягнення неустойки.
Подальше розірвання договору купівлі-продажу від 10.04.2020 між Колєсніковим Л.М. та ОСОБА_2 за взаємною згодою сторін не впливає на наведені вище висновки суду щодо відсутності обов'язку у відповідача повертати об'єкт оренди попередньому власнику - позивачу, та відсутність обов'язку сплатити неустойку згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне наголосити, що орендодавець повідомив орендаря про настання наслідків, визначених сторонами в пункті 6.7 Договору (припинення договору), а саме відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу від 10.04.2020, лише 30.04.2021 (т.1 а.с.30).
В силу п.6 ст. 3 ЦК України при встановленні, здійсненні й захисті цивільних прав та при виконанні цивільних обов'язків учасники цивільних правовідносин повинні діяти сумлінно (добросовісно). В силу наведеної ж норми, учасник цивільних відносин не повинен отримувати зиску або переваг від своєї незаконної чи недобросовісної поведінки.
Оцінюючи дії сторін як добросовісні або недобросовісні суд повинен виходити з поведінки, очікуваної від учасника цивільного обороту, яка повинна враховувати права і законні інтереси інших учасників обороту.
Поведінка однієї із сторін може бути визнана недобросовісною, якщо вбачається явне і очевидне відхилення дій такого учасника від звичаїв ділового обороту чи звичайного порядку реалізації та захисту своїх прав.
Судова колегія вважає поведінку орендодавця є недобросовісною, адже повідомивши орендаря майже через місяць після припинення договору оренди в силу спеціальної підстави, передбаченої Договором, орендодавець почав нараховувати орендарю неустойку саме від дати припинення договору з 10.04.2021.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 8000,00 грн.
В позовній заяві міститься вимога про стягнення з відповідача суми доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати у розмірі 8000,00 грн.
Пунктом 3.4. визначено, що орендар сплачує Орендодавцю суму в розмірі 20000 гривень в якості гарантійного внеску, який в разі відсутності нанесення матеріальної шкоди може бути зараховано в якості орендної плати за останній місяць оренди за письмовою згодою сторін. У випадку подальшого збільшення орендної плати, сума гарантійного внеску доплачується до рівня збільшеного розміру щомісячної орендної плати, не пізніше 5-го числа поточного місяця, в якому відбулось збільшення.
В подальшому, позивач подав клопотання, в якому просить виправити описку (технічну помилку) в позовній заяві, в якій просить вважати правильним формулювання позовних вимог, зокрема: стягнути з відповідача на користь позивача 8000,00 грн. заборгованості з орендної плати. (т.1 а.с.249-250).
Колегія суддів звертає увагу, що вказане клопотання позивача є за своєю суттю заявою про зміну предмету позову, оскільки позивач змінив вимогу, з якою звернувся..
Таке клопотання повинно подаватись та розглядатись судом у відповідності до вимог ч. 3 статті 46 ГПК Україні.
Колегія суддів звертає увагу, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, «виправлення описки в позовній заяві». Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.
При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.
Суд першої інстанції в порушення норм процесуального права взагалі на надав будь-якої оцінки цьому клопотанню.
Натомість задовольнив вимогу про стягнення з відповідача 8000,00 грн. заборгованості з орендної плати, а в мотивувальній частині надав оцінку спірним правовідносинам пославшись на обґрунтування позивача наведеним саме в позовній заяві.
Місцевий суд прийняв до уваги посилання позивача, що загальний розмір орендної плати за Договором оренди, яку Орендар мав сплатити на користь Орендодавця за період з квітня 2017 року по березень 2020 року, становить 884000,00 грн. (240000 + 644000). Суд першої інстанції дійшов висновку, що під час дії Договору оренди Орендарем сплачено на 8000,00 грн. менше ніж це передбачено умовами вказаного договору (884000 - 876000 = 8000).
Судом першої інстанції визнано обґрунтованими посилання позивача на те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8000,00 грн., які відповідач повинен був доплатити у відповідності до п.3.4. Договору після збільшення орендної плати відповідно до Додаткової угоди від 30.04.2018.
Колегія суддів вважає помилковим такий висновок, оскільки сторони в Додатковій угоді від 30.04.2018 (т.1 а.с.27) виклали п.3.4. в іншій редакції, яка не містила вимог про необхідність доплати гарантійного внеску.
Таким чином вимога позивача про стягнення з відповідача 8000,00 грн., які відповідач повинен був доплатити у відповідності до п.3.4. Договору є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Якщо розглядати позовні вимоги, з урахуванням зміни предмету позову відповідно до частин 3 статті 46 ГПК України, судова колегія зазначає про таке.
Здійснивши аналіз розрахунків за договором оренди, можна дійти висновку, що згідно п. 3.1 Договору оренди, за домовленістю сторін, орендна плата за користування орендованим майном починає нараховуватись з 01 травня 2017 року, а не з квітня 2017 року.
Отже, позивач наводить хибний розрахунок розміру орендної плати зазначаючи, що «протягом періоду з квітня 2017 року по квітень 2018 року орендна плата становила 20000,00 грн. в місяць», адже за умовами Договору оренди розраховувати потрібно з травня 2017 року по квітень 2018 року.
Таким чином, Орендар за вказаний період мала сплатити на користь Орендодавця не 240000,00 грн. (12 х 20000,00 грн.), як зазначає позивач, а 220000,00 грн. (11 х 20000,00 грн.). При цьому слід взяти до уваги ще й той факт, що за домовленістю сторін у травні 2017 року оренда плата не нараховувалась через здійснення у приміщенні ремонту, що вбачається з додатку до договору оренди де відображено розрахунки.
Водночас з травня 2018 року орендна плата становила 28000,00 грн. в місяць, тому Орендар за вказаний період мала сплатити 644000,00 грн. (23 х 28000).
Таким чином, Орендар перерахувавши у квітні 2017 року на користь Орендодавця 40000,00 грн., сплатила, в тому числі 20000,00 грн. - у якості орендної плати не за квітень 2017 року, а за травень 2017 року, що через ремонт у приміщенні фактично було зараховано за червень 2017 р. В подальшому ФОП Каркач Є.Ю. сплачувала орендну плату наперед, тобто в червні за липень, в липні за серпень і т.д.
В матеріалів справи вбачається, що орендар перерахувала 20000,00 грн., як гарантійний внесок, який в силу вказаного договору оренди (з урахуванням внесених в нього змін, що вже не містили необхідність доплати 8000 гривень гарантійного внеску) було зараховано в якості оплати за останній місяць оренди у 2020 році, як того забажали сторони договору.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з викладеними в поясненнях представника відповідача доводами (від 02.07.2021, т.2 а.с.26-30), що якщо навіть вважати, що під час дії Договору оренди Орендарем сплачено на 8000,00 грн. менше то це зроблено так, як було передбачено умовами вказаного Договору, з урахуванням змін і доповнень до нього, що підтверджує твердження відповідача про належне виконання умов Договору оренди, оскільки укладені між сторонами правочини у своїй сукупності свідчать про відсутність встановленого сторонами договору обов'язку орендаря сплати гарантійного внеску в сумі 28000,00 грн. або доплати 8000,00 грн.
За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 8000,00 грн. заборгованості з орендної плати також є безпідставною.
З огляду на ведені вище висновки суду апеляційної інстанції щодо безпідставності вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном в сумі 336000,00 грн та 8000,00 грн. заборгованості з орендної плати, вимога про стягнення 7482,52 грн 3% річних, 12662,73 грн пені, 25888,80 грн. інфляційних витрат, нарахованих позивачем наведені суми заборгованості також є безпідставними.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми компенсації вартості комунальних послуг на підставі п. 3.5 Договору в розмірі 154647,15 грн. (в період з липня 2017 року по березень 2020 року), судова колегія зазначає про таке.
Позивач зазначає, що пунктом 3.5. Договору визначено, що Орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном, а Відповідач за весь час оренди нежитлових приміщень, в порушення п. 3.5. не здійснила сплати Орендодавцю вартості спожитих комунальних послуг, то позивач просив суд стягнути з відповідача підлягає кошти в розмірі 154647,15 грн. (згідно копій наданих квитанцій до позовної заяви).
Відповідач просив суд відмовити в стягненні заявлених позивачем витрат на комунальні послуги оскільки позивач не є споживачем комунальних послуг, не сплачує їх, не дотримувався порядку і способу визначеного договором оренди щодо їх сплати та компенсації.
В свою чергу позивач вказував, що особові рахунки та договори з комунальними службами були оформлені на матір позивача - Колєснікову Ольгу Володимирівну , і після переходу права власності до Колєснікова Льва Миколайовича , особові рахунки та договори з комунальними службами не були переоформлені на нового власника.
Також, до матеріалів справи позивачем було надано заяву свідка від 03.06.2021 Колесникової Ольги Володимирівни , в якій повідомляється, що Колесникова Ольга Володимирівна після дарування своєму сину ІНФОРМАЦІЯ_1 нежитлових приміщень 1-го поверху № 54-1-:-54-8 площею 72,2 кв.м в житловому будинку літера А-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , не здійснювала переоформлення особових рахунків та договорів з комунальними службами, та продовжувала здійснювати плату за виставленими комунальними службами рахунками. Всі виставлені комунальними службами рахунки за спожиті комунальні послуги, а також сплачені квитанції та інші платіжні документи, передавались Колєснікову Льву Миколайовичу , у тому числі і за період 2017 - 2020 роки. Колєсніков Лев Миколайович проводив компенсацію всіх здійснених платежів у відповідності до сум зазначених в сплачених квитанціях.
Місцевий суд зазначив, що за положеннями п. 3.5. Договору Орендар відшкодовує Орендодавцеві вартість спожитих комунальних послуг за користування орендованим майном, а оскільки відповідачем не було надано доказів на підтвердження відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за період користування переданим в оренду майном, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача щодо відшкодування таких витрат.
При цьому місцевий суд визнав безпідставними заперечення відповідача відносно того, що фактичним платником комунальних послуг був не позивач, адже за умовами договору обов'язок з відшкодування таких витрат виникає зі споживання комунальних послуг під час користування орендованим майном без будь якого прив'язування до платника. Суд вказав, що умовами договору не обмежено позивача часом пред'явлення квитанцій для оплати спожитих комунальних послуг, тому позивач міг скористатися таким правом в будь-який час.
В той же час, місцевий суд вказав, а колегія суддів вважає правомірним такий висновок, що умовами Договору не визначено повний перелік витрат, які підлягають відшкодуванню, а тому суд не вбачає підстав для включення до таких витрат вартості послуг, які за загальним визначенням не відносяться до комунальних послуг, зокрема це сплата телекомунікаційних послуг, обслуговування АПС, охорона та банківські комісії, тому суд не погоджується з необхідністю покладення на відповідача витрат по сплаті зазначених послуг.
Так, судом першої інстанції частково задоволено вимоги про стягнення з відповідача суми компенсації вартості комунальних послуг, застосувавши наслідки спливу строків позовної давності по вимогам та за виключенням послуг, що не відносяться до комунальних, визнавши обґрунтованими та доведеними витрати у якості компенсації вартості спожитих комунальних послуг в розмірі 99699,51 грн.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат, адже за умовами пункту 3.5 Договору, орендар повинен відшкодувати саме орендодавцю вартість спожитих послуг.
Натомість позивачем не доведено факту понесення саме ним таких витрат. Напроти, з наданої позивачем заяви свідка від 03.06.2021 Колесникової Ольги Володимирівни вбачається, що вона не здійснювала переоформлення особових рахунків та договорів з комунальними службами, та продовжувала здійснювати плату за виставленими комунальними службами рахунками. (т.2 а.с.5).
Тобто сплата вартості комунальних послуг здійснювалась саме ФОП Колесніковою Ольгою Володимирівною, що також підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями квитанцій, в яких платником також вказано ФОП Колєснікову Ольгу Володимирівну.
Доказів відшкодування позивачем на користь ФОП Колесникової Ольги Володимирівни сплачених нею витрат за спожиті комунальні послуги до матеріалів справи не надано.
З огляду на вищевикладені висновки, колегія суддів вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог.
Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича є необґрунтованими та в їх задоволенні слід відмовити.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції в порушення ст. 50 ГПК України не залучено третіх осіб, на права та обов'язки яких може вплинути рішення суду у даній справі, а саме ФОП Колесникову О.В., ОСОБА_2, ОСОБА_3 Судова колегія зазначає, що оскільки предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача на користь позивача суми неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном; суми заборгованості з орендної плати, інфляційних, річних та пені; суми компенсації вартості комунальних послуг, які випливають з договору оренди, укладеного між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим, вирішення справи по суті, жодним чином не впливає на права і обов'язки зазначених вище осіб, а тому і відсутні підстави залучення їх до участі у даній справі
Колегія суддів також вважає безпідставними доводів апелянта про незаконну суду першої інстанції відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набранням законної силі у справі №922/1308/20. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не доведено неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи №922/1308/20, а також не наведено, які саме обставини не можуть бути встановлені господарським судом самостійно при розгляді цієї справи.
Разом з тим, щодо доводів апеляційної скарги в цій частині колегія суддів приймає їх до уваги та вважає за необхідне зазначити про таке.
Так, в судовому засіданні 16.06.2021 судом першої інстанції «протокольною» ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
За загальним правилом, яке передбачено частиною четвертою статті 233 ГПК України, ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Відповідно до частини п'ятої статті 233 ГПК України, ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання.
Аналіз чинного ГПК України дозволяє дійти висновку, що він не містить спеціальної норми про те, що ухвала про відмову у зупиненні провадження постановляється судом, не виходячи до нарадчої кімнати, та заноситься до протоколу судового засідання.
Виходячи з принципу верховенства права, статті 233, 254 та 255 ГПК України та інші його норми не слугують достатніми правовими підставами для висновків про те, що процесуальним законом не передбачено оформлення ухвали про відмову у зупиненні провадження у справі як окремого документу, або що ухвала про відмову у зупиненні провадження у справі не повинна постановлятися в нарадчій кімнаті та оформлюватися окремим письмовим документом.
Судова колегія зазначає, що по-перше, не слід ототожнювати оскарження ухвали в апеляційному порядку з її оформленням відповідно до принципів верховенства права, «процесуальної» пропорційності та рівності учасників судового процесу перед законом і судом, які випливають з вимог статей 2, 3, 7 та 15 ГПК України та статті 129 Конституції України, та, по-друге, про що вже зазначалося вище, чинний ГПК України взагалі не містить норми про те, що ухвала про відмову у зупиненні провадження постановляється судом, не виходячи до нарадчої кімнати, та заноситься до протоколу судового засідання.
Відсутність в окремих нормах ГПК України критеріїв розмежування протокольних та письмових ухвал господарського суду не звільняє господарський суд від належного обґрунтування своїх процесуальних дій в кожному конкретному випадку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази на підтвердження вимог та заперечень сторін, колегія суддів вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, а рішення суду таким, що прийняте при неправильному застосуванні норм чинного законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.3, 4 п.1 ст. 275, п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2021 у справі №922/1498/21 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колєснікова Льва Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Каркач Євгенії Юріївни ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код особи НОМЕР_2 ) 12 255,33 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 13.12.2021.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя О.І. Терещенко
Суддя І.А. Шутенко