30 листопада 2021 р.Справа № 520/16518/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.,
представника позивача: Максимовського С.О.,
представника третьої особи: Хлистова О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 (головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 01.07.21 року) по справі № 520/16518/2020
за позовом ОСОБА_2
до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа: ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, просив:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 05 серпня 2019 року № 365 яким затверджено "Детальний план території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області ( АДРЕСА_1 )»;
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 23.09.2020 № 334 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 ».
В обґрунтування позову зазначив, що проживає на території Малоданилівскьої селищної ради в будинку, який знаходиться на земельній ділянці, що межує з ділянкою , щодо якої був розроблений детальний план, затверджений розпорядження № 365.
Затвердження детального плану територій , щодо можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів з автомийкою, поруч із мешканням позивача, з подальшою зміною цільового призначення земельної ділянки, здійснено з порушення приписів законодавства, в тому числі екологічного, безпосередньо порушує права позивача на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Детальним планом планувався поділ земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 , внаслідок чого буде сформовано дві земельні ділянки, цільове призначення яких, в подальшому підлягало зміні. Зокрема, земельна ділянка, загальною площею 0,0863 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 6322055900:00:003:1914, після зміни цільового призначення з земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості та транспорту буде використовуватись для розміщення підприємства з надання послуг по технічному ремонту та миттю легкових автомобілів.
Вважав, що спірний проект детального плану території складено з грубими порушеннями вимог законодавства, зокрема, порушено процедуру фінансування розробки детального плану, відсутня стратегічно-екологічна оцінка, детальний план розроблено відповідно до недіючих державних будівельних норм.
Крім того, зазначив, що будівництво автомобільних мийок порушує права мешканців сусідніх земельних ділянок, оскільки дана частина с. Мала Данилівка не має централізованого водопостачання та водовідведення. Таким чином, в разі побудови автомийки, токсична речовина - вода із агресивними миючими засобами та мастилом, бензином, бітумом, іншими токсичними речовинами, буде скидатись у водоносний шар ґрунту. Після початку функціонування автомобільної мийки відбудеться отруєння верхнього водоносного горизонту, а отже і питної води навкруги, оскільки єдиним джерелом водопостачання в даній частині с. Малої Данилівки є колодязі та свердловини.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 закрито провадження у справі № 520/16518/2020 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування Розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 23.09.2020 № 334 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 ».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 05 серпня 2019 року № 365, яким затверджено "Детальний план території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.
ОСОБА_1 (далі - третя особа), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не вірно встановлено обставини справи, зокрема щодо дотримання процедури прийняття розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 05 серпня 2019 року № 365.
Вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо порушення відповідачем процедури фінансування розробки детального плану території, оскільки визначення особи, відповідальної за фінансування робіт з виготовлення містобудівної документації відбувалось при прийнятті розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 15.06.2018 № 293, яке не є предметом розгляду даної справи. При цьому, судом першої інстанції не наведено обґрунтувань, що розпорядження від 05.08.2019 № 365 є похідним від розпорядження від 15.06.2018 № 293, а тому слід надавати оцінку правомірності останнього.
Зазначає, що суд першої інстанції, вказуючи, що оскаржуваний детальний план території розроблено на підставі недіючих будівельних норм, не врахував, що норми зазначені у чинних ДБН є аналогічними попереднім.
Також, вказує, що детальний план території не підлягав обов'язковій стратегічній оцінці в порядку, встановленому Законом України «Про стратегічну екологічну оцінку», а тому висновки суду першої інстанції про відсутність звіту про стратегічно-екологічну оцінку є безпідставними.
Крім того, вважає, що оскаржуване розпорядження не порушує прав або інтересів позивача, оскільки воно є актом індивідуальної дії та поширюється лише на апелянта. При цьому, посилання позивача, з якими погодився суд першої інстанції на спричинення йому шкоди у майбутньому є лише припущеннями.
Також просить врахувати, що позивачем пропущено строк звернення до суду, визначений КАС України, а судом першої інстанції необґрунтовано визнано підстави пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено такий строк.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області (далі - відповідач) не подала відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні представник третьої особи підтримав апеляційні скарги, просив їх задовольнити.
Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та третьої особи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_2 є членом територіальної громади Малоданилівської селищної ради та постійно проживає разом з сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 .
Власником суміжних земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .
Сторонами по справі визнається, що за вказаною адресою, були розташовані земельні ділянки, площею 0,1200 га, для ведення індивідуального садівництва, кадастровий номер: 6322055900:00:003:1661, площею 0,1500 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 6322055900:00:003:1898, площею 0,1477 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 6322055900:00:003:1898.
15.06.2018 Головою Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області прийнято Розпорядження № 293 «Про розроблення детального плану території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (смт. Мала Данилівка, вул. Гагаріна, 83)» (т. 1 а.с. 103-104).
Вказаним розпорядженням встановлено, що Дергачівська районна державна адміністрація виступає замовником розроблення детального плану території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (смт. Мала Данилівка, вул. Гагаріна, 83); ОСОБА_1 (за згодою) відповідальний за фінансування розроблення детального плану території, зазначеного в пункті 1 цього розпорядження.
Також, розпорядженням передбачено: укладення трьохстороннього договору про розроблення детального плану території, вказаного в пункті 1 даного розпорядження, в якому районна державна адміністрація Замовник, гр. ОСОБА_1 - платник, проектна організація Виконавець; визначення, за погодженням із Платником, ліцензовану організацію - розробника детального плану території; забезпечення, за погодженням із Платником, надання Виконавцю вихідних даних на розроблення детального плану території.
На підставі розпорядження ПП «Перспектива-ДІ» розроблено «Детальний план території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (смт Мала Данилівка, вул. Гагаріна, 83)», яким передбачався намір розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів на земельній ділянці для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер: 6322055900:00:003:1898 загальною площею 0,1477 га за умови зміни цільового призначення для розміщення об'єктів транспортної інфраструктури, а також розміщення: 2 постів для миття легкових автомобілів, пост технічного огляду та технічного ремонту легкових автомобілів, пост технічного ремонту для виконання шиномонтажних і вулканізаційних робіт, побутові приміщення та комунальна зона (т. 1 а.с. 110-135).
Розпорядженням голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 05.08.2019 № 365 затверджено детальний план території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (смт. Мала Данилівка, вул. Гагаріна, 83).(далі розпорядження № 365)
Не погоджуючись із таким розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області № 365 , позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача прийнято не в межах та не у спосіб встановлений чинним законодавством, зокрема, без проведення стратегічно-екологічної оцінки, розроблений відповідно до недіючих державних будівельних норм та з порушенням процедури його фінансування. Крім того, за висновком суду першої інстанції, оскаржуване розпорядження порушує права позивача як члена територіальної громади на безпечне довкілля.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Відповідно до ст. 8 Закону № 3038-VI планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними, адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план території за межами населених пунктів розробляється відповідно до схеми планування території (частини території) району та/або області з урахуванням державних і регіональних інтересів. Розроблення детального плану території за межами населених пунктів та внесення змін до нього здійснюються на підставі розпорядження відповідної районної державної адміністрації, крім випадків, якщо законами встановлений інший порядок.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів. Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону № 3038-VI детальний план території за межами населеного пункту розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання.
Аналогічні положення містяться в розділі 4 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 №290 «Про затвердження Порядку розроблення містобудівної документації» детальний план території, розташованої за межами населеного пункту, розглядається і затверджується відповідною районною державною адміністрацією протягом 30 днів з дня його подання.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що детальний план території не містить стратегічно-екологічної оцінки, розроблений відповідно до недіючих державних будівельних норм та з порушенням процедури його фінансування, а отже розпорядження, яким його затверджено є протиправним.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції вірними з огляду на наступне.
Щодо порушення процедури фінансування розробки детального плану території.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 визначено відповідальним за фінансування розроблення детального плану території Розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 15.06.2018 № 293 «Про розроблення детального плану території для визначення можливості розміщення станції технічного обслуговування легкових автомобілів за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області (смт. Мала Данилівка, вул. Гагаріна, 83)», замовником розроблення детального плану, виступає Дергачівська районна державна адміністрація, тобто місцевий орган виконавчої влади.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону № 3038-VI за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування для розроблення плану зонування, детального плану території крім коштів державного та місцевих бюджетів можуть залучатися кошти з інших джерел, не заборонених законом, за умови виконання функцій замовника відповідним органом місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Враховуючи, що замовником розроблення детального плану території є місцевий орган виконавчої влади, однак фінансування робіт з розробки відповідного детального плану території покладено на третю особу, що допускається виключно у випадку, коли замовником відповідних розробок є орган місцевого самоврядування, вірним є висновок суду першої інстанції про порушення процедури фінансування розробки детального плану.
Доводи апелянта, що відповідальна за фінансування детального плану особа, визначена розпорядженням № 293, яке не є предметом спору, та яке є чинним, а тому цим обставинам не має надаватися оцінка під час вирішення вказаної справи, колегія суддів вважає помилковими, оскільки детальний план, затверджений Розпорядженням № 365, розроблений на підставі Розпорядження № 293, а тому з'ясуванні питання фінансування робіт з його розробки, свідчить про повне всебічне з'ясування обставин справи судом.
Щодо не проведення стратегічно-екологічної оцінки.
Частиною 4 ст. 2 Закону 3038-VI встановлено, що містобудівна документація підлягає стратегічній екологічній оцінці в порядку, встановленому Законом України «Про стратегічну екологічну оцінку». Розділ «Охорона навколишнього природного середовища», що розробляється у складі проекту містобудівної документації, одночасно є звітом про стратегічну екологічну оцінку, який має відповідати вимогам Закону України від 20.03.2018 № 2354-VIII «Про стратегічну екологічну оцінку» (далі - Закон № 2354-VIII).
Закон № 2354-VII регулює відносини у сфері оцінки наслідків для довкілля, у тому числі для здоров'я населення, виконання документів державного планування та поширюється на документи державного планування, які стосуються сільського господарства, лісового господарства, рибного господарства, енергетики, промисловості, транспорту, поводження з відходами, використання водних ресурсів, охорони довкілля, телекомунікацій, туризму, містобудування або землеустрою (схеми) та виконання яких передбачатиме реалізацію видів діяльності (або які містять види діяльності та об'єкти), щодо яких законодавством передбачено здійснення процедури оцінки впливу на довкілля, або які вимагають оцінки, зважаючи на ймовірні наслідки для територій та об'єктів природно-заповідного фонду та екологічної мережі (далі - території з природоохоронним статусом), крім тих, що стосуються створення або розширення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону 2354-VII визначено, що документи державного планування - стратегії, плани, схеми, містобудівна документація, загальнодержавні програми, державні цільові програми та інші програми і програмні документи, включаючи зміни до них, які розробляються та/або підлягають затвердженню органом державної влади, органом місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону 2354-VII суб'єктами стратегічної екологічної оцінки є серед інших замовник; органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2354-VII визначені етапи здійснення стратегічної екологічної оцінки та основні вимоги до неї:
1) визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки;
2) складання звіту про стратегічну екологічну оцінку;
3) проведення громадського обговорення та консультацій у порядку, передбаченому статтями 12 та 13 цього Закону, транскордонних консультацій у порядку, передбаченому статтею 14 цього Закону;
4) врахування звіту про стратегічну екологічну оцінку, результатів громадського обговорення та консультацій;
5) інформування про затвердження документа державного планування;
6) моніторинг наслідків виконання документа державного планування для довкілля, у тому числі для здоров'я населення.
Звіт про стратегічну екологічну оцінку, результати громадського обговорення та консультацій, проведених згідно із статтями 12 та 13 цього Закону враховуються в документі державного планування (частина друга статті № 2354-VII).
Відповідно до ст. 11 Закону 2354-VII замовник забезпечує складання звіту про стратегічну екологічну оцінку після врахування зауважень і пропозицій, отриманих у процесі громадського обговорення заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки та наданих органами, зазначеними у статтях 6-8 цього Закону.
Звіт про стратегічну екологічну оцінку складається до затвердження документа державного планування та містить з урахуванням змісту і рівня деталізації документа державного планування, сучасних знань і методів оцінювання таку інформацію:
1) зміст та основні цілі документа державного планування, його зв'язок з іншими документами державного планування;
2) характеристику поточного стану довкілля, у тому числі здоров'я населення, та прогнозні зміни цього стану, якщо документ державного планування не буде затверджено (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);
3) характеристику стану довкілля, умов життєдіяльності населення та стану його здоров'я на територіях, які ймовірно зазнають впливу (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);
4) екологічні проблеми, у тому числі ризики впливу на здоров'я населення, які стосуються документа державного планування, зокрема щодо територій з природоохоронним статусом (за адміністративними даними, статистичною інформацією та результатами досліджень);
5) зобов'язання у сфері охорони довкілля, у тому числі пов'язані із запобіганням негативному впливу на здоров'я населення, встановлені на міжнародному, державному та інших рівнях, що стосуються документа державного планування, а також шляхи врахування таких зобов'язань під час підготовки документа державного планування;
6) опис наслідків для довкілля, у тому числі для здоров'я населення, у тому числі вторинних, кумулятивних, синергічних, коротко-, середньо- та довгострокових (1, 3-5 та 10-15 років відповідно, а за необхідності - 50-100 років), постійних і тимчасових, позитивних і негативних наслідків;
7) заходи, що передбачається вжити для запобігання, зменшення та пом'якшення негативних наслідків виконання документа державного планування;
8) обґрунтування вибору виправданих альтернатив, що розглядалися, опис способу, в який здійснювалася стратегічна екологічна оцінка, у тому числі будь-які ускладнення (недостатність інформації та технічних засобів під час здійснення такої оцінки);
9) заходи, передбачені для здійснення моніторингу наслідків виконання документа державного планування для довкілля, у тому числі для здоров'я населення;
10) опис ймовірних транскордонних наслідків для довкілля, у тому числі для здоров'я населення (за наявності);
11) резюме нетехнічного характеру інформації, передбаченої пунктами 1-10 цієї частини, розраховане на широку аудиторію.
Звіт про стратегічну екологічну оцінку підписується всіма його авторами (виконавцями) із зазначенням їхньої кваліфікації.
У складі містобудівної документації звітом про стратегічну екологічну оцінку для проектів містобудівної документації є розділ «Охорона навколишнього природного середовища», який має відповідати вимогам частини другої цієї статті.
У свою чергу положеннями статті 12 Закону № 2354-VIII встановлений порядок та процедура громадського обговорення у процесі стратегічної екологічної оцінки, згідно із яким замовник своєчасно забезпечує можливості для участі громадськості у стратегічній екологічній оцінці проекту документа державного планування, за умови доступності для розгляду всіх альтернативних варіантів.
Проект документа державного планування та звіт про стратегічну екологічну оцінку оприлюднюються на офіційному веб-сайті замовника з метою одержання та врахування зауважень і пропозицій громадськості.
Про оприлюднення проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку громадськість повідомляє замовник.
Повідомлення про оприлюднення проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку публікується у друкованих засобах масової інформації (не менш як у двох), визначених замовником, та розміщується на офіційному веб-сайті замовника. Замовник забезпечує розміщення повідомлення та доступ до проекту документа державного планування і звіту про стратегічну екологічну оцінку протягом усього строку громадського обговорення, визначеного відповідно до частини шостої цієї статті.
Строк громадського обговорення встановлюється замовником і не може становити менш як 30 днів з дня оприлюднення повідомлення, передбаченого частиною четвертою цієї статті.
Громадськість у межах строку громадського обговорення має право подати замовнику в письмовій формі (у тому числі в електронному вигляді) зауваження і пропозиції до проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку. Усі зауваження і пропозиції до проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку, одержані протягом встановленого строку, підлягають обов'язковому розгляду замовником. За результатами розгляду замовник враховує одержані зауваження і пропозиції або мотивовано їх відхиляє. Пропозиції і зауваження, подані після встановленого строку, не розглядаються.
Оприлюднення проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку з метою одержання зауважень і пропозицій не виключає можливості проведення в порядку, передбаченому законодавством, громадських слухань, будь-яких інших форм публічного громадського обговорення проекту документа державного планування та звіту про стратегічну екологічну оцінку.
За результатами громадського обговорення замовник готує довідку про громадське обговорення, в якій підсумовує отримані зауваження і пропозиції та зазначає, яким чином у документі державного планування та звіті про стратегічну екологічну оцінку враховані зауваження і пропозиції, надані відповідно до цієї статті (або обґрунтовує їх відхилення), а також обґрунтовує обрання саме цього документа державного планування у тому вигляді, в якому він запропонований до затвердження, серед інших виправданих альтернатив, представлених до розгляду. До довідки додаються протокол громадських слухань (у разі проведення) та отримані письмові зауваження і пропозиції. Довідка про громадське обговорення є публічною інформацією.
Громадське обговорення у процесі стратегічної екологічної оцінки проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводиться в порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для громадського обговорення проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
Частиною 2 ст. 13 вищевказаного Закону № 2354-VIII визначено, що проект документа державного планування місцевого та регіонального рівнів, звіт про стратегічну екологічну оцінку та повідомлення про оприлюднення цих документів подає замовник (на паперових носіях та в електронному вигляді) до органів, зазначених у статті 8 цього Закону.
Отже, вірними є висновки суду першої інстанції, що відповідач під час розробки детального плану мав отримати звіт про стратегічну екологічну оцінку, проте доказів вчинення таких дій відповідачем не надано, матеріали детального плану території не містять Звіту про стратегічну екологічну оцінку.
Крім того, з правилами ч. 3 ст. 21 Закону № 3038-VI замовники містобудівної документації зобов'язані забезпечити, з поміж іншого, оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, пояснювальної записки, розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку на своїх офіційних веб-сайтах, а також вільний доступ до такої інформації громадськості.
Судом встановлено, що вимоги стосовно оприлюднення розділу «Охорона навколишнього природного середовища» або звіту про стратегічну екологічну оцінку на офіційному веб-сайті відповідачем дотримані не були.
За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції, що відповідачем порушені процедура та порядок прийняття детального плану території в частині здійснення стратегічної екологічної оцінки в процесі розроблення документа, передбаченого статтями 11-13 Закону № 2354-VIII.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30.09.2021 у справі № 320/1030/19, які враховуються судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС УКраїни.
Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Також, судом встановлено та визнається сторонами по справі, що при розроблені детального плану застосовано норми ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій», затверджені наказом Мінрегіонбуду від 23.04.2018 № 100, які мали набути чинності 01.09.2018.
Разом з тим, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.08.2018 у справі № 826/13433/18 вжито заходи забезпечення адміністративного позову та зупинено дію наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.04.2018 № 100 «Про затвердження ДБН 5.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій».
На виконання зазначеної ухвали Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України прийнято наказ від 30.08.2018 № 228 «Про зупинення дії наказу № 100 від 23.04.2018».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 у справі №826/13433/18 наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 квітня 2018 року № 100 «Про затвердження ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» визнано протиправним та нечинним.
Таким чином, ДБН Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» не набув чинності, а в подальшому судом його було визнано протиправним.
Натомість, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскаржуваний детальний план території було розроблено на підставі нечинного нормативного акту.
Апелянтом визнаються зазначені обставини, проте, на його думку, вони не є підставами для визнання протиправним та скасування оскаржуваного розпорядження, оскільки норми, визначені у чинних ДБН є аналогічними тим, що застосовувались при розробленні детального плану.
Проте, колегія суддів зазначає, що тотожність чинних ДБН з тими, що використовувались при розробленні детального плану не спростовує факту його розробки на підставі нечинного нормативного акту.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області від 05.08.2019 з огляду на встановлені порушення.
Доводи апелянта про те, що оскаржуване розпорядження є актом індивідуальної дії стосовно нього, отже права позивача не порушені, а його твердження про спричинення йому шкоди у майбутньому є лише припущеннями колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.
Так, ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У частинах 1,3,4 ст. 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Колегія суддів, аналізуючи викладені правові норми зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.
Дійсно, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 687/1539/16-а та від 04 лютого 2020 року у справі № 320/7969/17.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 є мешканцем Малоданилівської селищної громади, його місце проживання межує із суміжною земельною ділянкою, щодо якої розроблено детальний план, та на якій планується будівництво станції технічного обслуговування легкових автомобілів.
Позивач наголошує, що будівництво на підставі детального плану, затвердженого спірним розпорядження, виданому з порушенням містобудівного законодавства, робить територіальну громаду, конкретних місцевих жителів беззахисними та посягають на їх екологічні права, а саме на безпечне для життя і здоров'я довкілля.
Колегія суддів погоджується із доводами позивача щодо наявності у нього екологічного інтересу у цій справі та необхідністю захисту саме екологічних прав при оскаржені спірного розпорядження, з огляду на те, що земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво розташована на землях сільськогосподарського призначення, що в свою чергу може призвести до погіршення екологічної ситуації та забруднення суміжних ділянок, що використовуються мешканцями громади.
Статтею 50 Конституції України встановлено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
Орхуська конвенція ратифікована Законом України № 832-ХІV від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов'язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
Водночас відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості у процесі ухвалення рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні [(згідно із Настановами щодо впровадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік)]. Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов'язків різноманітних суб'єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є "національним законодавством, що стосується навколишнього середовища" у значенні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.
З огляду на важливість реального захисту довкілля, неприпустимим є обмежене тлумачення чинного законодавства України, частиною якого є Орхуська конвенція, стосовно права на звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу у сфері гарантування екологічної безпеки.
Отже, право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися громадянами особисто або спільно - через об'єднання громадян (громадськість).
Зазначена позиція відповідає правовим висновкам, викладенем у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі №826/3820/18.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 травня 2011 року у справі "Дубецька та інші проти України" (заява № 30499/03) дійшов висновку, що "п. 105. Посилаючись на свою судову практику, Суд зазначає, що ні стаття 8, ні будь-які інші положення Конвенції не гарантують права на охорону природного екологічного середовища як такого (див. рішення у справі "Кіртатос проти Греції", заява №41666/98, пункт 52, ECHR 2003-VI). Також жодного питання не виникне, якщо оскаржувана шкода є незначною у порівнянні з небезпекою навколишнього середовища, притаманною життю в кожному сучасному місті. Однак може мати місце небезпідставна скарга за статтею 8 там, де екологічна небезпека досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїм житлом, мати приватне чи сімейне життя. Оцінка такого мінімального рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та тривалість шкідливого впливу та його фізичний чи психологічний вплив на здоров'я або якість життя особи."
Принципи, які застосовуються до оцінки відповідальності держави за статтею 8 Конвенції в екологічних справах, загалом схожі незалежно від того, чи розглядається справа з точки зору прямого втручання, чи позитивного обов'язку регулювати приватну діяльність (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom) [ВП], заява № 36022/97, пункт 98, ECHR 2003VIII, та рішення у справі "Фадєєва проти Росії" (Fadeyeva v. Russia).
Європейський суд з прав людини звертає увагу, що у справах, що стосуються екологічних питань, державі мають надаватися широкі межі розсуду та можливість вибору між різними способами та засобами дотримання своїх зобов'язань. Основне питання Суду полягає в тому, чи вдалось державі дотримати справедливого балансу між конкуруючими інтересами осіб, що зазнали впливу, та суспільства в цілому (див. рішення у справі "Хеттон та інші проти Сполученого Королівства" (Hatton and Others v. the United Kingdom), пп. 100, 119 та 123).
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічні права громадян забезпечуються: б) обов'язком центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об'єктів економіки; д) компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров'ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; е) невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач у цій справі має право на звернення до адміністративного суду в порядку передбаченому КАС України із позовом про скасування спірного розпорядження, оскільки звернувся за захистом своїх екологічних прав та інтересів і такий захист перебуває у сфері контролю саме адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 320/5710/20.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано у межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване розпорядження прийнято 05.08.2019, проте позивач звернувся з позовом у листопаді 2020 р., тобто з пропуском шестимісячного строку.
В обґрунтування пропуску строку позивач в суді першої інстанції зазначав, що про порушення своїх прав дізнався у червні 2020 р., коли на суміжній земельній ділянці, почалось самовільне протиправне будівництво автомийки. Після початку самовільного будівництва ОСОБА_1 і звернення позивачем до нього з цього приводу, останній дізнався про те, що ПП "Перспектива-ДІ" за замовленням третьої особи розробляється детальний план території (ДПТ 2), який в подальшому був винесений на громадські слухання. При ознайомленні зі змістом вказаного плану, після винесення його на громадські обговорення, відповідно до публікації у "Вісник Дергачівщини" (№ 58 від 21 липня 2020 року), позивач дізнався і про існування іншого детального плану (ДПТ 1), затвердженого оскаржуваним розпорядженням, який використовувався у якості вихідних даних при розробці ДПТ-2 та для уточнення якого і розроблявся ДПТ-2.
Крім того, посилався на положення КАС України, якими строк звернення до суду продовжувався на строк дії карантину.
Судом першої інстанції визнано поважними підстави пропуску позивачем строку звернення до суду да поновлено такий строк.
Натомість, апелянт вважає, що про наявність оскаржуваного розпорядження позивач мав можливість дізнатись раніше, оскільки воно є у загальному доступі. Крім того, будівельні роботи ОСОБА_1 проводились як у 2018, так і у 2019 рр. , а отже позивач був обізнаний про вказані обставини раніше червня 2020 р.
Надаючи оцінку підставам пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.
Позивач зазначає, що відлік строку звернення до суду слід здійснювати з червня 2020 р., оскільки саме в цей момент він дізнався про наявність оскаржуваного рішення.
Доказів зворотнього матеріали справи не містять і апелянтом не надано.
Посилання скаржника на те, що будівельні роботи ним виконувались з 2018 р., а отже позивач був обізнаний про порушення своїх прав раніше 2020 р. колегія суддів оцінює критично оскільки доказів в підтвердження вказаних обставин ним не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.
Крім того, з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 №540-ІХ", яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодекс законів про працю тощо.
Вказаним законом доповнено розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені в тому числі ст. 122 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Згодом, Законом № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 17 липня 2020 року) пункт 3 розділ VI «Прикінцеві положення» КАС викладено в новій редакції: « 3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Враховуючи, відсутність доказів, які б спростовували час, з якого позивач дізнався про спірне розпорядження, у суду відсутні підстави не враховувати дату , визначену позивачем, а саме червень 2020, для відліку строку звернення до суду, а тому з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд першої інстанції вірно визнав поважними підстави пропуску строку та поновив строк звернення до суду.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2021 по справі № 520/16518/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 10.12.2021 року