Справа № 759/17904/19 Головуючий в суді І інстанції Ул'яновська О.В.
Провадження № 22ц-824/12170/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
02 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна, Друга Київська державна нотаріальна контора, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві про визнання заповіту недійсним,
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось спадкове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .
При зверненні до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вона дізналась, що 31 серпня 1991 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів спадкове майно ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що заповіт є недійсним та підробленим, з огляду на те, що в заповіті зазначено, що квартира заповідача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте, на той час зазначеної адреси не існувало, а проспект було перейменовано на бульвар Кольцова.
Крім того, вказувала, що на момент укладення заповіту нерухоме майно не належало заповідачу на праві власності. Дата посвідчення заповіту припадає на вихідний день - суботу, коли державні установи не працювали, до того ж, в той день родина позивача та ОСОБА_3 перебували на річниці смерті бабусі.
Вказувала також, що за життя брат страждав на психічну хворобу, не володів та не розумів українську мову, а тому не міг розуміти зміст заповіту та посвідчувати його.
На підставі викладеного, просила визнати недійсним заповіт від 31 серпня 1991 року, укладений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори, та стягнути судові витрати.
Також представник позивача звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі та просила стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року позов задоволено та визнано недійсним заповіт від 31 серпня 1991 року, вчинений від імені ОСОБА_4 , посвідчений Другою Київською державною нотаріальною конторою у реєстрі за №1с-867 на користь ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .
Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києві від 25 червня 2021 року заяву задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані з розглядом справи у розмірі 6 250 грн., у решті - відмовлено.
Не погоджуючись із цими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову та заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Обґрунтовувала доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд неправильно встановив, що в момент укладання правочину у ОСОБА_3 був відсутній документ про право власності на вказану квартиру, оскільки на момент вчинення заповіту кооперативна квартира була повністю ним сплачена, крім того, ОСОБА_3 був прописаний та постійно проживав у вказаній квартирі з 1980 року.
До того ж, вказувала, що судом помилково встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , що передавалась за заповітом, не є квартирою, на яку мав право власності спадкодавець за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки з матеріалів справи вбачається, що спадкодавець був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 в 1980 році, а згідно Рішення №479 від 23 березня 1981 року про перейменування вулиць назву бульвару «Ромена Ролана» було змінено на бульвар « Кольцова ».
Також вказувала, що місцевий суд не врахував, що заяву про ухвалення додаткового рішення подано з порушенням ч.8 ст. 141, ч.1 ст. 246 ЦПК України, а саме, що сторона позивача не звернулася з такою заявою до закінчення судових дебатів у справі та не повідомила суд про неможливість подання доказів, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат.
Від представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона вказує, що заповіт від 31 серпня 1991 року складений без додержання вимог спадкового законодавства та без наміру ОСОБА_3 створити юридичні наслідки і заповісти належне йому майно за неіснуючою адресою, тому, на її думку, в силу ст. 58 ЦК УРСР заповіт є недійсним.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, та просили її задовольнити, а ОСОБА_5 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, та просили залишити судове рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що право власності на квартиру, вказану у заповіті, ОСОБА_3 набув лише 07 жовтня 2009 року, а відтак не мав права розпоряджатися квартирою, до того ж, на момент укладення заповіту, вул. Р.Роллана, що в м. Києві було перейменовано на бул. Кольцова, а відтак ОСОБА_3 заповів майно без наміру створення юридичних наслідків, а тому наявні підстави для визнання заповіту недійсним.
Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7 т. 1).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 18 червня 2019 року ОСОБА_3 був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 з 16 травня1980 року (а.с. 114 т. 1).
Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, до складу якого, в тому числі, входить квартира АДРЕСА_1 , жилою площею 19,10 кв.м., загальною площею 32,80 кв.м., яка належала останньому на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності від 07 жовтня 2009 року (а.с. 13, 19 т. 1).
Вказана обставина також підтверджується інформаційною довідкою КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 20 жовтня 2019 року (а.с. 131 т.1).
Відповідно до спадкової справи №8-2019, із заявою про прийняття спадщини звернулись рідна сестра померлого ОСОБА_2 (заява від 03 червня 2019 року) та ОСОБА_1 (заява від 14 вересня 2019 року) (а.с. 93, 121 т. 1)
31 серпня 1991 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів належну йому кооперативу квартиру АДРЕСА_1 та речі домашнього вжитку, ОСОБА_1 , який посвідчено державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Данилюк Д.М., зареєстровано в реєстрі за №1с-867 (а.с. 111 т. 1).
Вартість кооперативної квартири повністю виплачена ОСОБА_3 29 липня 1991 року, що підтверджується довідкою кооперативу «Автотранспортник» (а.с. 14 т. 1).
Відповідно до довідки ЖБК «Автотранспортник» від 17 вересня 2009 року, бул. Р.Роллана було перейменований на бул. Кольцова (а.с. 14 т. 1).
Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про впорядкування найменування вулиць і площ м. Києва» від 23 березня 1981 року №479 встановлено, що1-шу частину бульвару Ромена Роллана (від вул. Жмеринської до суч. пр. Леся Курбаса) перейменовано на бульвар Ромена Роллана, а 2-гу частину бульвару Ромена Роллана (від суч. пр. Леся Курбаса до вул. Сосніних Сім'ї) на бульвар Кольцова (а.с. 41-42, 120 т. 1).
Враховуючи, що оспорюваний заповіт вчинений 31 серпня 1991 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на момент виникнення правовідносин, зокрема, ЦК УРСР 1963 року та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої Наказом Міністра юстиції Української РСР від 19.01.1976 № 1/5.
Статтею 524 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР).
Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Статтею 541 ЦК УРСР визначено, що заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
Таким чином, указаною нормою було передбачено основні вимоги до форми та змісту заповіту.
У ст. 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода) (ст. 58 ЦК УРСР).
Пунктом 12 Інструкції встановлено, що при вчиненні нотаріальних дій державні нотаріуси встановлюють особу громадян, їх представників або представників державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій.
Державний нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 ЦК УРСР і особисто подані ними державному нотаріусу (п. 97 Інструкції). При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається (п. 98 Інструкції).
Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що на момент вчинення правочину, у заповідача не було права власності на майно щодо якого він зробив розпорядження у заповіті, однак суд першої інстанції не врахував, що на час посвідчення оспорюваного заповіту зазначена квартира належала ОСОБА_3 , позаяк він був зареєстрованим у цій квартирі ще з 16 травня 1980 року, вона є кооперативною і її вартість була повністю сплачена ОСОБА_3 29 липня 1991 року, та, що за законом при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.
Висновок місцевого суду щодо того, що на момент укладення заповіту, бул. Р.Роллана було перейменовано на бул. Кольцова, а ОСОБА_3 заповів майно за адресою: АДРЕСА_1 без наміру створення юридичних наслідків, що є підставою для визнання заповіту недійсним, спростовується наявними матеріалами справи.
Так, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про впорядкування найменування вулиць і площ м. Києва» від 23 березня 1981 року №479 встановлено, що 1-шу частину бульвару Ромена Роллана (від вул. Жмеринської до суч. пр. Леся Курбаса) перейменовано на бульвар Ромена Роллана, а 2-гу частину бульвару Ромена Роллана (від суч. пр. Леся Курбаса до вул. Сосніних Сім'ї) на бульвар Кольцова (а.с. 41-42, 120 т. 1).
Пунктом 12 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої Наказом Міністра юстиції Української РСР від 19.01.1976 № 1/5 встановлено, що при вчиненні нотаріальних дій державні нотаріуси встановлюють особу громадян, їх представників або представників державних установ, підприємств і організацій, колгоспів та інших кооперативних і громадських організацій, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Державний нотаріус посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 ЦК УРСР і особисто подані ними державному нотаріусу (п. 97 Інструкції). При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається (п. 98 Інструкції).
Відповідно до інформації з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій Другої київської державної нотаріальної контори при посвідченні заповіту встановлено особу ОСОБА_3 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за паспортом НОМЕР_1 вид. ОВС Ленінградського райвиконкому м. Київ, 24 травня 1980 року.
Враховуючи те, що заповіт від 31 серпня 1991 року посвідчено у відповідності до вимог спадкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, доказів того, що заповіт укладено без наміру створити юридичні наслідки матеріали справи не містять, а відтак підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також, що при розгляді справи місцевим судом були допущені такі порушення норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи по суті, а відтак відповідно до ст. 376 ЦПК України, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу відсутні, а відтак додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києві від 25 червня 2021 року підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Габрієль Лідія Євгенівна, Друга Київська державна нотаріальна контора, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві про визнання заповіту недійсним залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: