Провадження № 22-ц/803/10234/21 Справа № 182/760/21 Суддя у 1-й інстанції - Рибакова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
08 грудня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання - Голуб О.О.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2021 року, яка постановлена суддею Рибаковою В.В. у місті Нікополь Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали суду матеріали справи не містять,-
В лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яким просив визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
08 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку зі зняттям відповідачів з реєстрації після подачі позовної заяви, та про стягнення з відповідачів понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням залишено без розгляду.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6 816 грн. в рівних частках, тобто з кожного по 3 408 грн.
В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, ставлять питання про скасування ухвали суду в частині стягнення з них на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Зауважують на тому, що позивачем у справі заявлені вимоги про стягнення з відповідачів 5 000 гривень на професійну правничу допомогу, що не узгоджується з критерієм розумності розміру таких витрат та співмірністю зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому просили суд апеляційної інстанції зменшити витрати на оплату правничої допомоги.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині залишення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням без розгляду, тому, відповіднодо ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підглядає перегляду судом апеляційної інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 09 лютого 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням(а.с. 1-9).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відкрито провадження по справі (а.с.25, 26).
12 травня 2021 року відповідачі надали відзив на позов, згідно якого просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначили, що на теперішній час вони в квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровані, на підтвердження чого додали копії паспортів з відміткою про зняття з реєстрації з зазначеної адреси з 30 квітня 2021 року (а.с. 40-48).
08 червня 2021 року позивач подав заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку зі зняттям відповідачів з реєстрації після подачі позовної заяви, та просив суд стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу.
Задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами, а тому, згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України, вони підлягають стягненню з відповідачів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу , однак не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.
Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачане, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Згідно ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до п.6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у своїй Постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена в Постанові ВС від 29 січня 2020 року у справі №390/1133/19.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Яремчук Л.В., яка діє на підставі свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю №3729, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 05 червня 2018 року №94, укладено договір про надання правничої допомоги №3 від 05 лютого 2021 року (а.с. 5,10).
Згідно Акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 02 березня 2020 року, позивачу ОСОБА_1 надана правнича допомога, а саме: складання та підписання договору, виписування ордеру, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, підготовка позовної заяви для подачі її до суду та завіряння копій документів. Вартість послуг становить 5 000 грн. (а.с. 11).
На підтвердження понесення витрат на надання професійної правничої допомоги позивачем надано квитанцію про сплату адвокату 5 000 грн. (а.с. 12).
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, понесених позивачем ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки наявні в матеріалах справи докази є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу з іншої сторони.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заяваN19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження № 12-171гс19, також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
Колегія суддів, з урахуванням наведених вище норм права та з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості та реальності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, розумності їхнього розміру, заперечень відповідачів проти заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, принципу співмірності судових витрат, складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, вважає обґрунтованими вимоги щодо відшкодування за рахунок відповідачів понесених позивачем у даній справі судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 2 000 грн.
У зв'язку зі зменшенням розміру правничої допомоги ухвала суду підлягає зміни в частині визначеної суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та зменшення цього розміру з 6 816 гривень до 3 816 гривень в рівних частках, тобто по 1 908 гривень, з кожного.
На підставі наведеного вище колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачів підлягає частковому задоволенню, ухвала Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2021 року підлягає зміні в частині визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу, стягнутої з відповідачів на користь позивача із зменшенням цього розміру з 5 000 грн. до 2 000 грн., тобто, з кожного по 1000 грн., та загальної суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та зменшивши цей розмір з 6 816 гривень до 3 816 гривень в рівних частках, тобто по 1 908 гривень, з кожного та.
В іншій частині ухвала суду не оскаржено.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2021 року змінити в частині розміру витрат на правничу допомогу, стягнутої з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 5 000 грн. до 2 000 (дві тисячі) грн. в рівних частках, з кожного по 1000 (одна тисяча) грн.
Ухвалу суду змінити в частині загальної суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 6 816 гривень до 3 816 (три тисячі вісімсот шістнадцять) гривень в рівних частках, тобто по 1 908 (одна тисяча дев'ятсот вісім) гривень, з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 грудня 2021 року.
Головуючий:
Судді: