Справа № 463/11697/21
Провадження № 2-а/463/240/21
06 грудня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді: Стрепка Н.Л.,
з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
встановив:
позивач 18 жовтня 2021 року (час подачі позову у відділення поштового зв'язку) звернулася до суду з позовом про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ЕАО №4862881 від 5 жовтня 2021 року про притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуваною постановою її притягнено до адміністративної відповідальності за те, що 5 жовтня 2021 року об 11 годині 48 хвилин у місті Львові на проспекті Свободи, 16, керуючи транспортним засобом, здійснила рух смугою для маршрутних транспортних засобів, позначено дорожнім знаком 5.11, чим порушила п. 17.1 ПДР, за що накладено штраф в розмірі 680 гривень. Вказану постанову вважає протиправною, оскільки на її думку адміністративного правопорушення не вчиняла, так як була змушена здійснити маневр об'їзду перешкоди та мала повернутись в попередню смугу руху. Крім того, зазначає, що відсутні докази вчинення адміністративного правопорушення, а також вважає, що під час розгляду справи на місці працівником поліції були порушені її права.
Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 20 жовтня 2021 року.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року позов було залишено без руху та повідомлено позивача про необхідність виправити недоліки позову.
8 листопада 2021 року позивачем на виконання ухвали про залишення позову без руху було усунуто недоліки позову.
Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду та витребувано у відповідача матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 , які стали підставою для винесення постанови серії ЕАО №4862881 від 5 жовтня 2021 року. Крім того, запропоновано відповідачу представити відзив і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Розгляд справи 26 листопада 2021 року було відкладено у зв'язку з тим, що лише в день судового засідання стороні відповідача було вручено ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позову з додатками.
В судове засідання 6 грудня 2021 року позивач не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час і місце такого, про причини неявки суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи не подала, явку представника не забезпечила.
Представник відповідача також в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про розгляд справи, про причини своєї неявки суду не повідомив, відзиву на позов не подав, клопотання про відкладення розгляду справи також не подав, вимоги ухвали суду від 15 листопада 2021 року виконані не були
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За таких обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 268 КАС України, суд вважає за можливе провести розгляд справи та ухвалити рішення у відсутності сторін у справі.
Дослідивши та перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 5 жовтня 2021 року постановою серії ЕАО №4862881 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень. З постанови вбачається, що ОСОБА_1 5 жовтня 2021 року о 11 годі 48 хвилині керуючи транспортним засобом Land Rover Range Rover Voque д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила рух смугою для маршрутних транспортних засобів, позначено дорожнім знаком 5.11, чим порушила п. 17.1 ПДР.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Частина 3 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Пункт 17.1 ПДР України визначає, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі.
Згідно з статтею 31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону №580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Оскаржувана постанова не містить будь-яких відомостей щодо посилання на докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В судове засідання сторона відповідача не з'явилась, відзиву на позов не подала, матеріалів адміністративної справи на підставі яких позивача було притягнено до адміністративної відповідальності також не надала. Крім того, не представила суду жодного достатнього та належного доказу в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Оскаржувана постанова судом перевірялась на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо.
Маючи, перед прийняттям оскаржуваної постанови заперечення позивача щодо обставин спірного правопорушення, суб'єкт владних повноважень мав би, використовуючи свої повноваження, зібрати докази, які б підтверджували порушення правил дорожнього руху та спростовували свідчення позивача, але такі докази відповідачем суду не представлено. Оскаржувана постанова не містить посилань на жоден з доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень. За таких обставин суд не вправі вважати доведеним факт правопорушення.
Згідно з ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, в ході судового розгляду встановлено, що постанову серії ЕАО №4862881 від 5 жовтня 2021 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесено з порушенням вимог ст.ст. 251, 280 КУпАП, в зв'язку з чим дану постану слід скасувати, як таку, що винесена з порушенням передбачених законодавством вимог, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Суд не бере до уваги доводи позивача про порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення в день винесення оскаржуваної постанови, оскільки така винесена відповідним працівником поліції. Доказів заявлення будь-яких клопотань позивачем і не розгляд їх відповідним працівником поліції при розгляді адміністративної справи не представлено, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача були порушені в цій частині.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
В частині відшкодування судового збору Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 18 березня 2020 року в справі № 543/775/17 дійшла наступного висновку: «За системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.»
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) , вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з врахуванням задоволення позову, у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, слід стягнути судові витрати, які складається з судового збору в розмірі 454 гривні, які були сплачені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 77, 268, 286 КАС України, суд -
ухвалив:
адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕАО №4862881 від 5 жовтня 2021 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління патрульної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19.
Суддя: Стрепко Н.Л.