30 листопада 2021 року
м. Київ
cправа № 918/569/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
Офісу Генерального прокурора: Бінковська А.В.,
представники сторін в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2021
та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.09.2020
у справі № 918/569/20
за позовом Керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Дубенської міської ради Рівненської області та Управління економіки і власності Дубенської міської ради
до ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності,
Керівник Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради Рівненської області в особі Управління економіки і власності Дубенської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про:
- визнання незаконним та скасування п. 7 ч. 1 рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 "Про внесення змін і додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25.01.2013 "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні" в частині затвердження переліку об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включене пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м по АДРЕСА_1 ;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі, укладеного 17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради та ОСОБА_1 , зареєстрованого в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №95;
- зобов'язання ОСОБА_1 повернути пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради;
- скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №4289312 про державну реєстрацію права приватної власності на пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.09.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 25.05.2021 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
В обґрунтування своєї позиції Верховний Суд зазначив, що: 1) заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності взагалі залишилася поза увагою апеляційного господарського суду; 2) з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову в частині скасування запису про державну реєстрацію права на будівлю пожежного депо.
За результатами нового розгляду справи Північно-західним апеляційним господарським судом прийнято постанову від 10.08.2021, якою рішення Господарського суду Рівненської області від 15.09.2020 залишено без змін.
Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Дубенської міської ради №1552 від 26.09.2008 "Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об'єкта державного майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 м. Дубно" надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об'єкта державної власності - майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 , що перебуває у віданні Міністерства оборони України.
Пунктом 2 вказаного рішення орган міського самоврядування зобов'язався в подальшому не відчужувати зазначене майно, а використовувати його для забезпечення потреб територіальної громади м. Дубно.
З додатку до рішення вбачається, що під порядковим номером 12 вказано пожежне депо, 1925 року забудови, будівельним об'ємом 1042 куб.м.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №434-р від 22.04.2009 "Про передачу майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 у м. Дубні" прийнято пропозицію Міністерства оборони України та Дубенської міської ради про передачу у власність територіальної громади м. Дубно майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 з умовою неприйняття Дубенською міською радою рішень, внаслідок виконання яких у подальшому може бути відчужено зазначений майновий комплекс.
Надалі, Дубенською міською радою прийнято рішення №446 від 16.07.2009 "Про затвердження акта приймання-передачі військового майна - цілісного майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 м. Дубно у комунальну власність", яким затверджено акт приймання-передачі військового майна - майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 м. Дубно (вул. Семидубська) у комунальну власність територіальної громади міста, та вирішено передати його безоплатно на баланс КП "ЖЕК №3".
Дубенською міською радою 25.01.2013 прийнято рішення №2083 "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні".
Дубенською міською радою 22.11.2013 прийнято рішення №2500 "Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25 січня 2013 року "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні". Відповідно до п. 1 цього рішення пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м по АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого є КП "Дубенська ЖЕК №3", включено до переліку об'єктів нерухомого майна територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації.
Дубенською міською радою 21.11.2013 прийнято рішення №497 "Про затвердження оцінки нерухомого майна - будівлі пожежного депо площею 293,2 кв.м, що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ". Цим рішенням затверджено оцінку та початкову вартість продажу на аукціоні нерухомого майна - будівлі пожежного депо площею 293,2 кв.м, що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в сумі 170 000,00 грн.
Згідно з відомостями з протоколу проведення аукціону з продажу об'єкта комунальної власності від 25.12.2013, переможцем аукціону визнано ОСОБА_1 . Ціна продажу будівлі пожежного депо площею 293,2 кв.м становила 187 000,00 грн.
Відповідач оплатив вартість купленого на аукціоні майна, що підтверджено відповідною випискою по рахунку.
За територіальною громадою м. Дубно в особі Дубенської міської ради 14.01.2014 зареєстровано право власності на нерухоме майно за №4236667 відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 265982856103.
17.01.2014 між Управлінням економіки і власності Дубенської міської ради (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу будівлі. За умовами договору продавець на підставі зазначених рішень органу місцевого самоврядування продав, а покупець купив будівлю пожежного депо загальною площею 293,2 кв.м, що знаходиться в м. Дубно по вулиці Семидубська 12а.
Вказаний договір 17.01.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №95. Дані інформаційної довідки з цього Державного реєстру від 29.04.2020 вказують, що право власності на пожежне депо зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 265949356103.
На переконання прокурора, рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 "Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25.01.2013 року "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні" в частині включення пожежного депо до об'єктів комунального майна, що підлягають приватизації у 2013 році, не відповідає вимогам законодавства. Такі обставини є підставою для визнання його незаконним у судовому порядку, оскільки розпорядження Кабінету Міністрів України про передачу майнового комплексу містило умову про неприйняття Дубенською міською радою рішень про відчуження зазначеного майна. Відповідно, договір купівлі-продажу будівлі підлягає визнанню недійсним, а приміщення пожежного депо необхідно повернути до комунальної власності територіальної громади міста Дубно. У зв'язку з наведеним, у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу орган прокуратури вважає, що запис в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності на пожежне депо за ОСОБА_1 підлягає скасуванню. Враховуючи викладене, керівник Дубенської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції за результатами нового розгляду справи, виходив з того, що хоча оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить чинному законодавству, позов пред'явлено в даному випадку до неналежного відповідача. Суд також зробив висновок, що спірний правочин вчинений з порушеннями законодавчо встановлених обмежень, однак визнання договору недійсним в судовому порядку та повернення майна до комунальної власності за відсутності справедливої компенсації суперечитиме принципам "належного урядування", юридичної визначеності, верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності, а також може призвести до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно відповідача. Останній не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади (місцевого самоврядування) та правил управління комунальним майном. Окрім цього, суд зробив висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги про скасування у Державному реєстрі прав запису про реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно, оскільки прокурор обрав неправильний спосіб захисту. Враховуючи, що при розгляді спору суди встановили відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, заява про застосування строків позовної даності не розглядалась.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що п. 7 ч. 1 рішення Дубенської міської ради в частині включення пожежного депо до об'єктів комунального майна, які підлягають приватизації у 2013 році суперечить вимогам законодавства. Поряд з цим, суд дійшов до хибних висновків, що позовні вимоги прокурора заявлені до неналежного відповідача. Оскільки підставою звернення прокурора до суду стало незаконне, всупереч інтересам територіальної громади, відчуження комунального майна, яке підлягає поверненню з приватної у комунальну власність, то з метою захисту інтересів територіальної громади, прокурором позивачем у спірних правовідносинах визначено саме орган місцевого самоврядування - Дубенську міську раду, який відповідно до ст.ст. 140, 143 Конституції України, ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представляє інтереси територіальної громади. Враховуючи зазначене, Дубенська міська рада не може бути відповідачем у вказаному спорі, оскільки саме вказаному органу місцевого самоврядування підлягає поверненню спірне майно. Крім цього, необґрунтованими є висновки судів про те, що втручання держави у мирне володіння майном у даному спорі відбувається без дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами держави (суспільства) та приватними інтересами фізичної особи, і судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку прокурора, судами встановлено наявність підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину, тому втручання у право приватної власності шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину і зобов'язання повернути об'єкт нерухомості буде відповідати критерію "законності". Також зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися із зустрічним позовом у справі про стягнення сплачених за оспорюваним договором купівлі-продажу коштів задля отримання компенсації за повернення майна.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 216 ЦК України щодо можливості позбавлення права приватної власності особи внаслідок неправомірних дій органу місцевого самоврядування при продажу майна, яке передавалось з державної до комунальної власності виключно для задоволення потреб територіальної громади, без права відчуження такого майна.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.11.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 25.10.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.10.2021 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів залишити без змін.
Ухвалою Верхового Суду від 16.11.2021 оголошено перерву у справі до 30.11.2021.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Колегія суддів звертає увагу, що прокурором у цій справі було заявлено позовні вимоги про: визнання незаконним та скасування пункту 7 частини 1 рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013; визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі пожежного депо; зобов'язання ОСОБА_1 повернути пожежне депо до комунальної власності територіальної громади м. Дубно в особі Дубенської міської ради; скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права приватної власності на пожежне депо за ОСОБА_1 .
За результатами розгляду позовних вимог судами відмовлено у позові з підстав:
- визнання незаконним та скасування пункту 7 частини 1 рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 - через те, що хоча оспорюване рішення органу місцевого самоврядування суперечить чинному законодавству, однак позов пред'явлено в даному випадку до неналежного відповідача, який повинна бути Дубенська міська рада;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі пожежного депо та зобов'язання ОСОБА_1 повернути пожежне депо - через те, що хоча спірний правочин вчинений з порушеннями законодавчо встановлених обмежень, однак визнання договору недійсним в судовому порядку та повернення майна до комунальної власності за відсутності справедливої компенсації суперечитиме принципам "належного урядування", юридичної визначеності, верховенства права, справедливості, добросовісності та розумності, а також може призвести до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно відповідача, який не може нести негативних наслідків у зв'язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади (місцевого самоврядування) та правил управління комунальним майном;
- скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права приватної власності на пожежне депо за ОСОБА_1 - через те, що прокурор обрав неправильний спосіб захисту, оскільки з 16.01.2020, тобто на момент подання прокурором позову у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.
При цьому як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 216 ЦК України щодо можливості позбавлення права приватної власності особи внаслідок неправомірних дій органу місцевого самоврядування при продажу майна, яке передавалось з державної до комунальної власності виключно для задоволення потреб територіальної громади, без права відчуження такого майна.
Розглядаючи вимоги касаційної скарги в межах підстав касаційного оскарження колегія суддів зазначає, що суди обох інстанцій дійшли висновку, що нерухоме майно, а саме пожежне депо загальною площею 293,2 кв.м, яке знаходиться в. АДРЕСА_1 , включено Дубенською міською радою до об'єктів нерухомого майна, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні, всупереч положенням Розпорядження Кабінету Міністрів України №434-р від 22.04.2009 "Про передачу майнового комплексу військового містечка № НОМЕР_1 у м. Дубні", а також ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів державної та комунальної власності", тобто зазначили про наявність юридичного факту з яким закон пов'язує недійсність оспорюваного правочину.
Поряд з цим, вищевказане нерухоме майно було набуте відповідачем за оскаржуваним у даній справі договором купівлі-продажу за результатами проведеного аукціону та на підставі чинного рішення Дубенської міської ради №2500 від 22.11.2013 "Про внесення змін у додаток до рішення Дубенської міської ради №2083 від 25.01.2013 "Про затвердження переліку об'єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації в 2013 році шляхом продажу на аукціоні", і відповідач, як фізична особа - покупець нерухомого майна, за висновками судів, не мав законодавчих обмежень щодо придбання вищевказаного майна та є його добросовісним набувачем. У зв'язку з цим, суди дійшли висновків, що визнання недійсним у судовому порядку спірного договору та повернення придбаного за договором купівлі-продажу майна за відсутності справедливої компенсації призведе до покладення на відповідача індивідуального та надмірного тягаря та порушення балансу інтересів сторін. Таке непропорційне обтяження відповідача матиме наслідком порушення його прав, які об'єктивно існують на час розгляду спору, а отже призведе і до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Верховний Суд зазначає, що правовий порядок, а також принципи належного урядування, юридичної визначеності та верховенства права формують презумпцію законності дій органу місцевого самоврядування як продавця комунального майна. Дані правові засади та принципи відображають певні позитивні зобов'язання з боку органів відповідальних за "урядування" та передбачають право покупця розраховувати на впевненість у законності дій продавців щодо укладення договору купівлі-продажу комунального або державного майна та мати обґрунтовані сподівання щодо законності отримання майна у власність та можливості його використання у своїй діяльності.
Судами обох інстанцій констатовано, що у даному випадку Дубенською міською радою не було дотримано принципу належного урядування, оскільки всупереч наявній забороні з продажу майна, орган місцевого самоврядування здійснив відчуження такого майна. При цьому відповідач, як фізична особа - покупець нерухомого майна, не мав законодавчих обмежень щодо придбання такого майна та не вчиняв дій, що могли бути підставою для недійсності правочину. Навпаки, відповідач дотримався усіх процедур, що від нього вимагалися.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України, верховенство права є одним з основних принципів (засад) господарського судочинства.
Зміст цього принципу полягає в тому, що верховенство права є засобом для досягнення внутрішньої мети права і правової системи загалом - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є істотною характеристикою співвідношення між людиною і державою. За допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.
За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), цей суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії"). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі "Москаль проти Польщі"), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Такі ж характеристики принципу "належного урядування" ЄСПЛ навів у рішенні у справі "Рисовський проти України". У вказаній справі ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами. ЄСПЛ наголосив, що процедура скасування рішень, на підставі яких добросовісні власники отримують право користування земельною ділянкою, яка дозволяє органам влади ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам, є порушенням гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права. Зазначені рішення ЄСПЛ застосовуються у цій справі як джерело права.
Одним з основоположних прав людини є право власності. Суд трактує це право у широкому розумінні, спираючись при цьому на норми національного законодавства, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ.
Національним законодавством України передбачено зокрема такі гарантії дотримання "права власності". Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41 Конституції України).
Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції", пункти 69 і 73).
Відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц.
У зв'язку з викладеним слід зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Судами у справі встановлено наявність юридичних підстав, з яким закон пов'язує недійсність правочину. Отже втручання шляхом постановлення судового рішення про недійсність правочину і зобов'язання повернути об'єкт нерухомості буде відповідати критерію законності.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (в тому числі внаслідок постановлення судового рішення) є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного інтересу", при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Судами у справі № 918/569/20 констатовано, що постановлення судового рішення про недійсність правочину і зобов'язання повернути предмет договору купівлі-продажу буде виправданим з точки зору задоволення "суспільного інтересу".
В той же час втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Принцип "пропорційності", закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування Європейського Суду, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).
Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.
У рішенні у справі "Новоселецький проти України" ЄСПЛ наголосив, що у кожній справі в якій іде мова про порушення права власності необхідно перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між загальною суспільною потребою та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
У рішенні у справі "Кривенький проти України" ЄСПЛ констатував порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування. Зокрема, ЄСПЛ відзначив, що у подібних справах для дотримання справедливого балансу між суспільною потребою (інтересом) та правами людини особа внаслідок позбавлення власності повинна отримати відшкодування, інакше вважатиметься, що на неї покладений надмірний тягар. ЄСПЛ також наголосив, що принцип "належного урядування" може покладати на органи влади зобов'язання щодо виплати компенсації або іншого виду відшкодування добросовісному володільцю майна у разі його позбавлення. У названій справі заявник добросовісно набув землю у власність, з огляду на що наступне позбавлення його земельної ділянки без виплати компенсації вважається покладанням на заявника непропорційного тягаря.
У рішенні у справі "Максименко та Герасименко проти України" ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з втручанням у право заявників на мирне володіння їхнім майном, оскільки, хоча таке втручання і було здійснене в інтересах суспільства, існують сумніви щодо його законності. Окрім того, заявники, як добросовісні набувачі, так і не отримали компенсації за вилучене у них майно.
Судами також досліджено питання відносно того, чи вважатиметься, крізь призму практики ЄСПЛ, втручанням держави в фундаментальні права "добросовісного власника" постановлення господарським судом рішення у справі про позбавлення права власності на підставі недійсності правочину спричиненої "неналежним урядуванням" органу влади (місцевого самоврядування).
Судами обох інстанцій зазначено, що прокурор не надав жодних доказів щодо надання відповідачу справедливої та обґрунтованої компенсації або інших дій, що вчинялися або мають бути вчинені з метою дотримання принципу "пропорційності" в розумінні гарантій прав, що захищаються статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що національним законодавством не встановлено обов'язку прокурора під час розгляду справи заявляти про надання відповідної компенсації відповідачу, також надання такої компенсації задля дотримання принципу "пропорційності" виходить за межі повноважень суду. При цьому обґрунтованими є доводи скаржника про те, що відповідач не був позбавлений можливості звернутися із зустрічним позовом у справі про стягнення сплачених за оспорюваним договором купівлі-продажу коштів задля отримання компенсації за повернення майна.
У пунктах 92-93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) за позовом про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння вказано на те, що враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, кінцевий набувач земельної ділянки від якого її було витребувано не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки. Також набувач із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити своє право, пред'явивши вимогу до особи, в якої він придбав цю ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15.
Близькі за змістом висновки містяться у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) за позовом про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.
Щодо питання визначення розміру компенсації, яка може підлягати відшкодуванню кінцевому набувачу у випадку повернення у власність держави належної йому земельної ділянки, то в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (абзац четвертий пункту 125.6.3) та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 125) з посиланням на частину третю статті 22 ЦК України вказано, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63) звернуто увагу на те, що ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з тим, відповідачем не було заявлено зустрічних позовних вимог про надання відповідної компенсації.
Також колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011 міститься висновок про те, що для розкриття критерію "пропорційності" вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна.
Судова палата у п. 84 вказаної постанови наголосила, що з'ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію "пропорційності" втручання у право власності набувача майна. Крім цього, у п. 85 цієї ж постанови зазначено, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.
Так передача права власності на майно, у тому числі за результатами аукціону, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, беручи участь у відповідному аукціоні знав, яке майно буде реалізовуватися на ньому, та повинен був враховувати законодавчі процедури можливого відчуження такого майна, у зв'язку з чим суди для того аби дійти висновку про те, що громадянин України, який вчинив усі дії які від нього вимагалися та у межах процедур встановлених законодавством України, набув право власності на майно та понад шість років добросовісно володів цим майном, повинні були надати оцінку перевірити на предмет добросовісність поведінку та дії відповідача під час набуття у власність спірного майна.
Проте суди попередніх інстанцій взагалі не навели мотивів, за яких вони дійшли висновку про добросовісність ОСОБА_1 , а лише констатували у судових рішеннях, що останній є добросовісним набувачем майна.
При чому добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України (п. 69 постанови Верховного Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011).
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає передчасним висновок судів обох інстанцій про порушення принципу "пропорційності" втручання в право відповідача володіти майном, та що визнання недійсним у судовому порядку спірного договору та повернення придбаного за договором купівлі-продажу майна за відсутності справедливої компенсації призведе до покладення на відповідача індивідуального та надмірного тягаря та порушення балансу інтересів сторін і таке непропорційне обтяження відповідача матиме наслідком порушення його прав, які об'єктивно існують на час розгляду спору, а отже призведе і до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, проте дослідження обставин про добросовісність відповідача є важливим для правильного вирішення справи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, встановити наявність/відсутність обставин, важливих для правильного розгляду цієї справи, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
Касаційну скаргу Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.09.2020 у справі № 918/569/20 скасувати.
Справу № 918/569/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.