23 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/14217/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Міщенко І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2"
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 (суддя Паламар П. І.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 (головуючий суддя Алданова С. О., судді Мартюк А. І., Зубець Л. П.)
у справі № 910/14217/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2"
до 1) Фонду державного майна України і 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
про визнання дій незаконними та часткове скасування наказів
(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача 1 - Міщенко О. В.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (відповідач 1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (відповідач 2) про визнання незаконними дій відповідача 1 з включення об'єкта державної власності у формі єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Нефон" до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 447 від 27.09.2018, а також про скасування наказу Фонду державного майна України № 447 від 27.03.2018 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році" в частині включення до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду (Додаток № 2 до наказу Фонду державного майна України № 447 від 27.03.2018) єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Нефон", та наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях № 471 від 25.04.2018 "Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта державної власності - єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Нефон".
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що на підставі укладеного між ним та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївських областях як правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, договору оренди цілісного майнового комплексу Державного побутового підприємства "Нефон" від 19.07.2004 йому було передано в строкове платне користування відповідне майно. З того часу Державне побутове підприємство "Нефон" припинене, а він є правонаступником усіх прав та обов'язків останнього.
3. 27.03.2018 Фондом державного майна України видано наказ № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році", яким включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, що підлягають приватизації в 2018 році єдиний майновий комплекс колишнього Державного підприємства "Нефон".
4. 25.04.2018 відповідачем 2 видано наказ № 471 про приватизацію об'єкта державної власності - єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Нефон" шляхом продажу на аукціоні з умовами.
5. Вказуючи на порушення своїх прав та законних інтересів, ТОВ "Мрія-2" зазначає, що відповідно до статті 14 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції від 03.08.2004), статей 115, 191 Цивільного кодексу України, статей 62, 66 Господарського кодексу України він як правонаступник ДПП "Нефон" є власником частини майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу, а тому дії відповідачів з класифікації державного майна, як об'єкта приватизації у формі "Єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Нефон", є незаконними та такими, що створюють умови для посягання на право власності позивача і незаконне втручання органів державної влади в господарську діяльність товариства.
Короткий зміст судових рішень
6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 910/14217/20 у задоволенні позову відмовлено.
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що Фонд державного майна України як орган приватизації в межах своїх повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства наділений правом приймати рішення про включення єдиного майнового комплексу колишнього ДПП "Нефон" до переліку об'єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації.
8. При цьому суди відхилили доводи позивача про те, що при визначенні стартової ціни об'єкта приватизації у вигляді єдиного майнового комплексу колишнього ДПП "Нефон" існує ризик порушення з боку відповідачів права власності на майно, що було набуто ТОВ "Мрія-2" згідно з кредитним договором від 19.07.2004 та договором купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів від 19.07.2004 шляхом включення належного йому майна до складу приватизаційного, з огляду на те, що такі доводи не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки саме лише зазначення в спірних наказах відповідачів об'єкта приватизації як цілісного майнового комплексу "колишнього" державного підприємства не змінює правового статусу цього майна, а також не встановлює, що набуті згідно вищенаведених договорів оборотні матеріали та дебіторська заборгованість включені до складу майна, що підлягає приватизації.
9. Оскільки включення відповідачами в перелік майна, що підлягає приватизації, об'єктів державної власності з ідентифікуючою кваліфікацією як єдиний цілісний майновий комплекс колишнього ДПП "Нефон" не може свідчити про здійснення ними дій з відчуження належних саме позивачу оборотних матеріалів та дебіторської заборгованості цього державного підприємства, суди дійшли висновку про недоведення позивачем порушення його права власності на набуте згідно договорів майно (оборотні матеріали та дебіторська заборгованість) та, відповідно, можливості відновлення порушення порушеного / оспорюваного / невизнаного права шляхом задоволення позову про визнання неправомірними дій відповідачів та часткове скасування наказів.
10. Суд апеляційної інстанції також відхилив твердження позивача про незастосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин приписів статті 5 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", з огляду на те, що сама лише невірна, за доводами позивача, кваліфікація включеного до приватизації державного майна як цілісного майнового комплексу колишнього ДПП "Нефон" за відсутності порушення права власності позивача на набуте ним майно не може бути підставою для задоволення позову у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 910/14217/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
12. Скаржник не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
13. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення не врахували положення статей 19, 92 Конституції України, статей 13, 14, 191, 182 ЦК України, статей 62, 66 ГК України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 5 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158.
14. За доводами скаржника, оскаржуваними наказами порушуються інтереси позивача, які полягають у збереженні майна, що було складовою частиною єдиного майнового комплексу і належать йому на праві власності, можливості вільно володіти та розпоряджатися таким майном, а також у припиненні здійснення відповідачами односторонніх дій щодо зловживання правами і примушенню позивача до дій, вчинення яких не є обов'язковими для нього.
15. Позивач стверджує, що оскаржуваними наказами, відповідачі включили до переліку майна, що підлягає приватизації як єдиний цілісний майновий комплекс, належні позивачу оборотні матеріали та дебіторську заборгованість колишнього ДПП "Нефон", а суди не надали належної правової оцінки таким доводам позивача.
16. Також, за доводами позивача, у відповідачів відсутні докази, які б підтвердили факт наявності правовстановлюючих документів на об'єкт приватизації, як єдиний майновий комплекс ДПП "Нефон", та відповідно, відсутні правомочності для включення такого об'єкту до переліку об'єктів приватизації.
17. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 806/1002/17 та від 24.04.2018 у справі № 921/299/17-г/7.
18. Разом з цим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки в силу приписів пункту 7 частини четвертої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна.
Позиція інших учасників справи
19. Відповідач 2 подав відзив на касаційну скаргу на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження наявних у справі доказів та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
20. 23.11.2021 відповідач 1, з пропуском встановленого ухвалою Верховного Суду від 22.10.2021 строку, подав відзив на касаційну скаргу. У наведеному відзиві міститься клопотання про поновлення строку на подання відзиву, яке обґрунтоване складною організаційною структурою Фонду, зокрема щодо реєстрації вхідної кореспонденції та подальшої її передачі до профільних структурних підрозділів, а також необхідністю отримання інформації від структурних підрозділів для підготовки відзиву.
21. З огляду на приписи частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також те, що відповідна заява не була подана відповідачем 1 до закінчення встановленого ухвалою від 22.10.2021 строку, у Суду відсутні підстави для задоволення цієї заяви, відповідно відзив на касаційну скаргу суд касаційної інстанції залишає без розгляду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
22. Наказом Української державної будівельної корпорації "Укрбуд" від 24.07.2000 № 34 (далі - Наказ № 34) реорганізовано Державне виробниче житлово-побутове підприємство м. Одеси шляхом виділення з його складу майнового комплексу відокремленого структурного підрозділу по обслуговуванню нежитлового фонду у складі:
- Дитячий оздоровчий табір по вул. Костанді, 33;
- Будівля за адресою: вул. Терешекової, 21;
- Будівля за адресою: вул. Базарна;
- Будівля за адресою: вул. Маліновського, 65;
- Будівля за адресою: вул. Академіка Заболотного, 26-а.
23. Пунктом 2 Наказу № 34 передбачено створити на базі зазначеного майна Державне побутове підприємство "Нефон".
24. Згідно наказу Державного виробничо-побутового підприємства м. Одеси від 20.08.2000 № 56а-п "О передаче материальных ценностей" та Акту від 20.08.2000 на баланс державного побутового підприємства "Нефон" було передано нерухоме та рухоме майно згідно переліку зазначеного у п. 2 цього наказу.
25. Рішенням загальних зборів трудового колективу Одеського державного побутового підприємства "Нефон", оформленого протоколом № 1 від 18.03.2004, у зв'язку з необхідністю оренди державного майнового комплексу свого підприємства, трудовим колективом у відповідності до приписів ст. 8 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" вирішено створити суб'єкт господарської діяльності у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.
26. 08.04.2004 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-2".
27. Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 28.05.2004 № 417 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди та проведення інвентаризації і оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу державного побутового підприємства "Нефон", юридична адреса: 65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 21, передбачено здійснення передачі в оренду цілісного майнового комплексу ДПП "Нефон", розташованого за адресою: 65078, м. Одеса, вул. Терешкової, 21, ТОВ "Мрія - 2" (Код ЄДРПОРУ 3289536), створеного членами трудового колективу ДПП "Нефон" відповідно до вимог чинного законодавства.
28. 19.07.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" (орендар за договором, позивач у справі) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу Державного побутового підприємства "Нефон" (далі - договір оренди), згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно - цілісний майновий комплекс Державного побутового підприємства "Нефон", склад і вартість якого визначено згідно Акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДПП "Нефон", складеного станом на 31.05.2004 та затвердженого наказом РВ ФДМУ по Одеській області від 07.07.2004 № 526. Вартість майна, що передається в оренду складає 625,60 тис. грн.
29. Пунктом 1.10 договору оренди визначено, що майно підприємства враховується окремо від іншого майна орендаря на окремому балансі з зазначенням того, що це майно є орендованим.
30. Пунктом 2.2. договору оренди передбачено, що передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником підприємства залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
31. Між сторонами укладено договори про внесення змін, зокрема, від 02.06.2008 за яким термін договору продовжено до 19.07.2018.
32. 27.03.2018 Фондом державного майна України видано наказ № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році", згідно якого до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, що підлягають приватизації в 2018 році, включено єдиний майновий комплекс колишнього Державного підприємства "Нефон" (Додаток № 2 до наказу).
33. 25.04.2018 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (правонаступником якого на час розгляду спору судом є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) видано наказ № 471 "Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта державної власності - єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Нефон", згідно якого прийнято рішення про приватизацію об'єкта державної власності - єдиного майнового комплексу колишнього Державного підприємства "Нефон" шляхом продажу на аукціоні з умовами.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
34. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
35. Як зазначалося у пунктах 17-18 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1 і 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
36. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України Верховний Суд зазначає таке.
37. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
38. Таким чином, обґрунтовуючи доводи своєї касаційної скарги (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) скаржник повинен довести неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
39. У справі, яка переглядається, спір стосується визнання незаконними дій відповідачів та часткове скасування наказів щодо включення відповідачами в перелік майна, що підлягає приватизації цілісного майнового комплексу колишнього ДПП "Нефон".
40. Як зазначалося у пунктах 7-9 цієї постанови, підставою для відмови у задоволенні позову зокрема слугувало те, що саме лише зазначення в спірних наказах відповідачів об'єкта приватизації як цілісного майнового комплексу "колишнього" державного підприємства не змінює правового статусу цього майна, а також не встановлює, що набуті відповідачем оборотні матеріали та дебіторська заборгованість включені до складу майна, що підлягає приватизації, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про недоведення позивачем порушення його права власності на набуте згідно договорів майно.
41. Разом з тим постанова Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 806/1002/17 ухвалена у спорі за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним і скасування спеціального дозволу на користування надрами, виданого Державною службою геології та надр України ТОВ "Райт Солюшн", з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно - промислової розробки родовища бурштину загальною площею 822,80 га. В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням процедури його видачі, зокрема через те, що у ТОВ "Райт Солюшн" відсутні рухомі та нерухомі активи, які підпадають під визначення "цілісний майновий комплекс"; ТОВ "Райт Солюшн" не мало нерухомого майна біля родовища щодо розробки якого просило видати дозвіл, а орендована земельна ділянка площею 0,3 га (землі промисловості) не пристосована для розміщення на ній будівель та споруд підприємств, що пов'язані з користуванням надрами; орган місцевого самоврядування не погодив надання такого дозволу, а також зміни на час видачі дозволу не надавали права видати дозвіл без проведення процедури аукціону.
42. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2018 адміністративний позов задоволено. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 05.06.2018 скасовано рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2018 та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
43. Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанцій зазначив, що суди попередніх інстанцій не оцінили / не дослідили наявні у справі докази у їх сукупності, які наявні в матеріалах справи та необхідні для встановлення правомірності або неправомірності дій відповідача, та відповідно наявності / відсутності підстав для задоволення позову у справі.
44. Так, з огляду на суб'єктний склад сторін, предмет та підстави позову у наведеній справі, колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі № 806/1002/17 ухвалені за іншого предмету, підстав, іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів) та нормативно-правового регулювання, ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.
45. Разом з цим, в контексті доводів скаржника, викладених у пункті 15 цієї постанови колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій (пункти 8-9 цієї постанови) про те, що скаржником не надано доказів на підтвердження включення належних йому оборотних матеріалів та дебіторської заборгованості до складу майна, що підлягає приватизації, оскільки саме лише зазначення в спірних наказах відповідачів об'єкта приватизації як цілісного майнового комплексу "колишнього" державного підприємства не підтверджує такі дії відповідачів. При цьому, доводів, які б спростували такі висновки касаційна скарга не містить.
46. Постанова Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 921/299/17-г/7 ухвалена у спорі за позовом ПП "Тернопільська фірма "Меблі" до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюк І.С. про визнання недійсним іпотечного договору № 6603 від 28.10.2011 із змінами та доповненнями.
47. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що на момент укладення іпотечного договору та внесення змін до нього предметом іпотеки був цілісний майновий комплекс, до складу якого входила сукупність взаємопов'язаного нерухомого майна без окремих свідоцтв на право власності, тобто об'єкти нерухомого майна не були виділені у натурі із окремою реєстрацією права власності щодо кожного із них, у зв'язку з чим порушено статтю 5 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна, зокрема, за умови якщо нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, а частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено Законом; умови іпотечного договору не містять достатнього опису предмета іпотеки для його ідентифікації та/або його реєстраційні дані, як цілісного майнового комплексу ПП "Тернопільська фірма "Меблі", а тому договір суперечить статті 18 Закону України "Про іпотеку" в частині відсутності істотної умови опису предмета іпотеки; іпотекодавцем мало бути ПП "Аріол-Тернопіль", яке є засновником ПП "Тернопільська фірма "Меблі" та власником предмета іпотеки.
48. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.07.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.11.2017, у позові відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що предметом іпотеки, зокрема, є комплекс будівель, а не його частина, а та обставина, що у договорі не зазначено, що дані будівлі є цілісним майновим комплексом не є підставою для визнання його недійним, оскільки цілісність об'єкту випливає із реєстраційних даних будівель та земельної ділянки, на якій вони розташовані; договір іпотеки містить опис нерухомого майна, майнові права на яке є предметом іпотеки, достатній для його ідентифікації та/або його реєстраційних даних; позивачем не оспорюється правомірність дій учасників договору щодо предмета іпотеки земельної ділянки, на якій знаходиться комплекс будівель, а тому, враховуючи, що згідно земельного законодавства земельна ділянка слідує за будівлями, і станом на день розгляду спору судом не здобуто доказів поділу такої, що також підтверджує цілісність об'єкта предмету іпотеки комплексу будівель та дає достатньо підстав стверджувати відповідність спірного іпотечного договору вимогам Закону України "Про іпотеку"; позивач не довів, що в момент вчинення оспорюваного правочину сторонами не додержано вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, тобто не доведено наявність підстав недійсності спірного договору; необхідною умовою для визнання недійсним договору є наявність факту порушення таким договором прав та/або інтересів позивача, а відсутність такого порушення є підставою для прийняття рішення про відмову в позові.
49. Верховний Суд постановою від 24.04.2018 залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, при цьому висновки колегії суддів у наведеній постанові стосувались відповідності умов укладеного договору вимогам Закону України "Про іпотеку" та наявності або відсутності підстав для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України, а також правомірності висновків судів попередніх інстанцій з огляду на фактичні встановлені обставини справи.
50. Так, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі (пункти 46-49 цієї постанови) в порівнянні зі справою, яка переглядається, оскільки постанова у справі № 921/299/17-г/7 ухвалена за відмінного предмету, підстав, нормативно-правового регулювання та матеріально-доказової бази.
51. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
52. За таких обставин, наведена Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв'язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
53. Стосовно доводів касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 18 цієї постанови) Верховний суд зазначає таке.
54. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
55. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
56. Так, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд першої інстанції розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, при цьому суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин:
1) позивач є власником дебіторської заборгованості ДПП "Нефон", що підтверджується Кредитним договором від 19.07.2004 та Актом оцінки цілісного майнового комплексу;
2) позивач є власником оборотних матеріалів засобів цілісного майнового комплексу ДПП "Нефон", що підтверджується Договором купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів від 19.07.2004;
3) взаємопов'язаність єдиного майнового комплексу з діючим і неприпиненим підприємством, а також включення до складу ЄМК усіх видів майна діючого підприємства, зокрема устаткування, інвентаря, прав вимоги, торгів тощо;
4) запитування відповідачем 2 інформації (фінансового та іншого характеру) щодо діяльності позивача згідно листа відповідача 2 від 27.07.2020 № 11-08-03071 з метою визначення стартової ціни Єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства ДПП "Нефон";
5) звернення відповідача 2 до ДП "Нефон" (припинене підприємство), згідно листа відповідача 2 від 30.07.2020 № 11-08-03140, із пропозицією щодо надання кандидатури представника ДП "Нефон" з наданням йому повноважень для його включення до складу аукціонної комісії з правом дорадчого голосу, а також надання відповідачу пропозицій щодо умов продажу ЄМК колишнього державного підприємства "Нефон";
6) створення та затвердження складу інвентаризаційної комісії ЄМК колишнього ДП "Нефон" (наказ відповідача 2 від 26.06.2020 № 625, наказ відповідача 2 від 24.06.2020 № 618) із порушенням вимог встановлених у Положенні про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого постановою КМУ від 02.03.1993 № 158;
7) відсутність правовстановлюючого документу (свідоцтво про право власності на нерухоме майно тощо) на об'єкт приватизації у формі ЄМК колишнього державного підприємства "Нефон".
57. Згідно з частинами третьою, п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
58. Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна.
59. Таким чином, якщо у справі наявні вимоги що стосуються приватизації державного чи комунального майна, то розгляд такої справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.
60. Разом з цим, в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
61. Частина друга статті 311 ГПК України визначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
62. З огляду на наведене, розгляд справи за правилами невірно обраного провадження з огляду на положення статей 309 та 311 ГПК України може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело невстановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та до ухвалення незаконного рішення. У цій частині Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20.
63. Окрім цього, пункт 2 частини третьої статті 310 ГПК України (на який в обґрунтування відповідних доводів у цій частині посилається скаржник) також є підставою для скасування судового рішення лише за умови порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
64. При цьому, як вбачається з тексту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій встановили наявність у позивача права власності на майно, що було ним набуто згідно з кредитним договором від 19.07.2004 та договором купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів від 19.07.2004, та відсутність доказів включення належного позивачу майна до об'єкту приватизації, у зв'язку з чим, доводи касаційної скарги, викладені у підпунктах 1-3 пункту 56 цієї постанови відхиляються Судом. Разом з цим, доводи касаційної скарги, викладені у підпунктах 4-6 пункту 56 цієї постанови не впливають на законність оскаржуваних наказів, оскільки наведені у цих пунктах дії відповідачів щодо направлення листів позивачу вчинялись останніми після прийняття спірних наказів.
65. Що стосується доводів скаржника, викладених у пункті 16 та підпункті 7 пункту 56 цієї постанови, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки (1) судами встановлено наявність у відповідачів правовстановлюючих документів на окремі об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу, а (2) з оглядку на встановлені обставини щодо укладення між сторонами договору оренди цілісного майнового комплексу Державного побутового підприємства "Нефон", такі доводи скаржника свідчать про суперечливість позиції останнього.
66. Враховуючи викладене, скаржником не наведено обґрунтувань, яким чином, на його думку, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.
67. Таким чином, вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позову.
68. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
69. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі (зокрема, викладені у пунктах 13-14 цієї постанови), (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а (3) направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
70. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
71. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
72. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
73. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат
74. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд
1. Касаційне провадження у справі № 910/14217/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-2" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2021 у справі № 910/14217/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
І. С. Міщенко