26 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 916/697/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 (судді: Таран С. В. - головуючий, Будішевська Л. О., Поліщук В. В.)
за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури у справі
за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях і Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України,
про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути майно,
1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень
1.1. У березні 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства культури та інформаційної політики України і Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРАЙВ-ІН" (далі - ТОВ "ДРАЙВ-ІН") і Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях про визнання недійсним укладеного 26.12.2018 між відповідачами у справі договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, а також зобов'язання ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України зазначене нерухоме майно, вартістю 8 799 000,00 грн.
1.2. Господарським судом першої інстанції згідно з ухвалою від 22.03.2021 прийнято зазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/697/21; у подальшому ухвалою суду від 24.05.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України.
1.3. Від прокурора до суду першої інстанції надійшла заява про зміну предмета позову та залучення співвідповідача від 07.07.2021 № 15/3/2-1313вих-21, яка судом отримана 13.07.2021 (згідно з відміткою суду на заяві вх. № 18701/21), в якій прокурор просив її прийняти та розглядати позовні вимоги з урахуванням змін, а саме: 1) визнати незаконним і скасувати наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - РВ ФДМУ) від 30.08.2018 № 1040 "Про включення до переліку об'єктів малої приватизації об'єкта державної власності -"49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: Французький бульвар, 85/5, м. Одеса", що орендується ТОВ "ДРАЙВ-ІН"; 2) визнати незаконним і скасувати підпункт 6 пункту 2 наказу Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) № 1196 від 18.09.2018 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 "Про затвердження переліків об'єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році", яким розділ "Регіональне відділення по Одеській області" додатка 3 "Перелік окремого майна", затвердженого наказом ФДМУ № 447 від 27.03.2018, доповнено позицією: 49/100 частин нежитлової будівлі, загальною площею 350 м2 за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5; 3) визнати незаконним і скасувати наказ РВ ФДМУ від 28.09.2018 № 1157 "Про прийняття рішення про приватизацію об'єкта державної власності "49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2", розташованого за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, який знаходиться на балансі орендаря - ТОВ "ДРАЙВ-ІН"; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації шляхом викупу від 26.12.2018, укладений між РВ ФДМУ та ТОВ "ДРАЙВ-ІН", щодо передачі у власність 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, яка розташована за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5; 5) зобов'язати ТОВ "ДРАЙВ-ІН" повернути до державної власності на користь Міністерства охорони здоров'я України нерухоме майно, а саме: 49/100 частин нежитлової будівлі загальною площею 350 м2, розташованої за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85/5, вартістю 8 799 000,00 грн. Водночас у цій заяві прокурор просив залучити ФДМУ як співвідповідача у справі та передати справу № 916/697/21 на розгляд Господарського суду міста Києва.
1.4. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 (суддя Демешин О. А.) зазначену заяву прокурора (від 13.07.2021 вх. №18701/21) було залишено без розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи за первісними позовними вимогами. Місцевий господарський суд з посиланням на положення частини 3 статті 46, статті 48 Господарського процесуального кодексу України виходив із того, що у наведеному випадку подана прокурором заява про зміну предмета позову за своєю правовою природою є новим позовом, який містить інші підстави та заявлений до іншого відповідача, проте подання таких заяв нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено, як не передбачено і одночасної зміни предмета і підстав позову або доповнення позову новими вимогами з інших підстав.
1.5. Не погодившись із постановленою судом першої інстанції ухвалою, прокурор звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 у справі № 916/697/21.
1.6. Згідно з ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 (судді: Таран С. В. - головуючий, Будішевська Л. О., Поліщук В. В.) апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 у справі № 916/697/21 повернуто прокурору. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду, яка не передбачена переліком, наведеним у статті 255 Господарського процесуального кодексу України; ця ухвала, за висновком суду, направлена на вирішення окремого процесуального питання і вона не перешкоджає провадженню у справі, а отже, в силу приписів зазначеної норми не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень
2.1. Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 про повернення апеляційної скарги без розгляду, як постановлену з порушенням норм процесуального права, а саме статей 42, 254, 255, 260 Господарського процесуального кодексу України, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Зокрема, прокурор вважає безпідставним повернення судом апеляційної інстанції апеляційної скарги без розгляду та наголошує на тому, що суд всупереч положенням Конституції України, гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Господарського процесуального кодексу України фактично обмежив прокурора у праві на оскарження судового рішення суду першої інстанції. Водночас прокурор зауважує на тому, що постанови Верховного Суду, посилання на які містить оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції, стосувалися залишення без розгляду судами інших процесуальних документів, аніж заяви прокурора про зміну предмета позову та залучення співвідповідача, що мало місце у наведеному випадку.
2.2. Від ТОВ "ДРАЙВ-ІН" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції- без змін як законну та обґрунтовану.
2.3. Від Міністерства охорони здоров'я надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач підтримав доводи касаційної скарги, наголосивши на тому, що оскаржена у справі ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушення норм процесуального права.
2.4. Від прокурора 23.11.2021 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.
3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
3.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2021 провадження у справі № 916/697/21 було зупинено до розгляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 405/3360/17. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.11.2021 поновлено провадження у справі № 916/697/21.
3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, а також заперечення на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити.
3.3. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
3.4. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції від 25.08.2021 про повернення прокурору апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 у справі № 916/697/21 на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що скаргу подану на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
3.5. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене кореспондує положенням частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" ("Garcia Manibardo v. Spain" від 15.02.2000, № 38695/97) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що спосіб, в який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom" від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі "Helmers v. Sweden" від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з пунктом 2 частини 2, частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Відповідно до частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини 2, частиною 3 або частиною 4 цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Водночас згідно з частинами 1- 4 статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах 1 та 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини). Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У пунктах 6, 7 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (зокрема, постанови Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18, від 03.08.2020 № 911/2139/19).
При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у розгляді справи, у випадках та порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до частини 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 3 статті 255 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість оскарження певних ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку окремо від рішення суду, які визначено у статті 255 цього Кодексу, і цей перелік є вичерпним.
Системне тлумачення статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення зі справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 910/404/20, від 10.11.2021 у справі № 922/1543/19.
Повертаючи прокурору апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 у справі № 916/697/21 про залишення без розгляду заяви про зміну предмета позову та залучення співвідповідача, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що така заява стосується окремого процесуального питання, не перешкоджає провадженню у справі, тому така ухвала суду першої інстанції в силу положень статті 255 Господарського процесуального кодексу України не підлягає оскарженню окремо від рішення по суті спору.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та звертає увагу на те, що згідно з пунктом 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду. Водночас відповідно до статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
За змістом статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Отже, необґрунтоване залишення судом без розгляду заяви по суті справи нівелює саму суть доступу учасника до суду та ускладнює йому цей доступ настільки, що може завдати шкоди самій суті цього права з огляду на норми статей 177- 179, 182, 184 Господарського процесуального кодексу України. Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Деклараційне існування права доступу до суду в законі не є достатнім.
У розумінні наведених положень законодавства у пункті 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України йдеться про залишення позову (заяви) без розгляду, тобто наведені приписи у тому числі стосуються заяв, поданих по суті справи.
Зважаючи на наведені положення законодавства та те, що заява прокурора про зміну предмета позову та залучення співвідповідача пов'язана з розглядом справи по суті у розумінні статті 161 Господарського процесуального кодексу України, залишення без розгляду якої місцевим судом може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до норм статті 255 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для повернення апеляційної скарги прокурору на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.07.2021 у справі № 916/697/21.
Особа не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, зокрема ухвали суду першої інстанції, у випадку, якщо таке право прямо передбачено процесуальним законом.
У рішенні у справі "Скорик проти України" від 08.01.2008 ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
4. Висновки Верховного Суду
4.1. За змістом частин 1, 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу для продовження розгляду.
4.3. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 цього Кодексу).
4.4. Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
5. Розподіл судових витрат
5.1. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 у справі № 916/697/21 скасувати, справу передати до Південно-західного апеляційного господарського суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
В. А. Зуєв