Справа № 303/96/20
Іменем України
22 листопада 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., БИСАГИ Т.Ю.
за участю секретаря ТЕРПАЙ С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 303/96/20 за позовом ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве та Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Міністерство оборони України, про забезпечення житлом та визнання права власності на квартиру, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 21 травня 2020 року, повний текст якого складено 21 травня 2020 року, головуючий суддя Кость В.В.,-
встановив:
09.01.2020 ОСОБА_1 , зазначивши третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача дружину ОСОБА_2 і сина ОСОБА_3 , пред'явив до КЕВ м. Мукачеве Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та в/ч НОМЕР_1 позов про забезпечення житлом та визнання права власності на квартиру.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань офіційна назва юридичної особи з ідентифікаційним кодом 08439994 є «Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачеве (КЕВ м. Мукачеве)».
Позов мотивувався таким. Рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , оформленим протоколом засідання комісії від 24.11.2012 № 18 і затвердженим цього ж дня командиром в/ч НОМЕР_1 , позивачу як військовослужбовцю з сім'єю у складі трьох осіб була розподілена для постійного проживання квартира АДРЕСА_1 (на час пред'явлення позову будинок АДРЕСА_2 ).
На час розподілу житла діяла Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міноборони України від 30.11.2011 № 737 (далі - Інструкція № 737), яка не передбачала поняття «попередній розподіл житла», а передбачала лише «розподіл житла». Саме так позивачу була розподілена для постійного проживання квартира. За цією Інструкцією військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Тому квартира фактично належить позивачу з 2012 року і ніяких підстав позбавляти його та сім'ю права на квартиру немає. Позивач був упевнений в тому, що вселиться до розподіленої його сім'ї квартири після добудови будинку.
Однак, будинок тривалий час не добудовувався і не вводився в експлуатацію, а в грудні 2019 року з розміщеного в мережі Internet відеосюжету позивачу стало відомо, що правовий статус розподіленої у 2012 році для його сім'ї квартири змінюється зі статусу «житло для постійного проживання» на статус «штатно-посадове житло», призначене для надання військовослужбовцям, які обіймають відповідні посади в штаті, що позбавить його сім'ю цієї квартири, оскільки позивач вже перебуває на пенсії і не обіймає штатну посаду у військовій частині. Переведення спірної квартири до категорії «штатно-посадового житла» здійснюється відповідачами в порядку проведення Міністерством оборони України експерименту щодо забезпечення військовослужбовців житлом на виконання окремого доручення Міністерства від 11.12.2019, виданого на підставі адресного переліку квартир, затвердженого заступником Міністра оборони України 14.11.2019 за № 17655/з.
На час пред'явлення позову питання надання житла військовослужбовцям урегульовані Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міноборони України від 31.07.2018 № 380 (далі - Інструкція № 380), яка передбачає інакшу порівняно з попередньою Інструкцією процедуру.
Відповідно до положень ст. 47 Конституції України, ст.ст. 1, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, кожен має право на житло і це право має поважатися державою, ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності, між інтересами і правами конкретної особи та інтересами суспільства повинен дотримуватися справедливий баланс, а при вирішенні колізій у національному законодавстві має застосовуватися тлумачення, яке передбачає найбільш сприятливий для людини підхід. Втрата житла є крайньою формою втручання у право особи на житло.
Обов'язок держави забезпечити позивача постійним житлом випливає із положень Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з положень ЖК України та з інших норм законодавства.
Позивач має військову вислугу майже 30 років, з 27.07.1992 перебував на квартирному обліку, брав безпосередню участь у захисті Батьківщини від військової агресії в рамках проведення антитерористичної операції, в тому числі, у жовтні 2014 року - січні 2015 року в районі м. Дебальцево Донецької області, набув за час військової служби серйозних проблем зі здоров'ям, а внаслідок дій відповідачів опинився в ситуації, коли фактично позбавлений можливості реалізувати право на житло і право набути його у власність. В силу свого віку, стану здоров'я позивач не в змозі заробити на квартиру.
Тому йдеться про захист прав сім'ї позивача на житло та на отримання у власність квартири, що вже була позивачу розподілена.
Зобов'язання відповідача в/ч НОМЕР_1 надати сім'ї позивача вже розподілену квартиру та зобов'язання відповідача КЕВ м. Мукачево Західного ТКЕУ Міністерства оборони України подати відповідні документи для забезпечення сім'ї позивача житлом випливають із положень ст. 16 ч. 2 ЦК України щодо примусового виконання обов'язку в натурі та пункту 7 Розділу VII Інструкції № 380 про те, що:
затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордера на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення;
КЕВ надає до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради облікову справу військовослужбовця разом з витягом зі Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.
Визнання за позивачем права власності на квартиру випливає з положень ст. 16 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 328 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_1 просив:
забезпечити його із сім'єю три особи ( ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 , 1979 р.н., син ОСОБА_3 , 1999 р.н.) квартирою АДРЕСА_1 , на даний час будинок АДРЕСА_2 , шляхом зобов'язання:
в/ч НОМЕР_1 надати розподілену йому з сім'єю три особи квартиру АДРЕСА_3 для постійного проживання, яка була йому розподілена згідно Списку розподілу жилої площі для постійного проживання у АДРЕСА_4 , житловою площею 30,11 кв. м (за технічним паспортом 29,6 кв. м), затвердженого рішенням Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 207 від 18.12.2012, зафіксованим протоколом, шляхом видання про це наказу;
КЕВ м. Мукачеве подати до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради:
облікову (квартирну) справу ОСОБА_1 ;
витяг зі Списку надання йому постійного житла у Збройних Силах України, затвердженого рішенням Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України № 207 від 18.12.2012, зафіксованим протоколом;
копію протоколу житлової комісії в/ч НОМЕР_1 про розподіл йому квартири від 24.11.2012 № 18, затвердженого командиром в/ч НОМЕР_1 24.11.2012;
витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 про надання йому житлового приміщення для постійного проживання - квартири АДРЕСА_1 ;
визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка була йому розподілена згідно Списку розподілу жилої площі для постійного проживання у АДРЕСА_4 , житловою площею 30,11 кв. м (за технічним паспортом 29,6 кв. м), на даний час будинок АДРЕСА_2 ;
покласти на відповідачів всі понесені в справі судові витрати.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 21.05.2020 у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності, з того, що унормований на час звернення позивача до суду порядок надання військовослужбовцю житла для постійного проживання не був дотриманий, необхідні для надання житла документи, а саме, список надання постійного житла у Збройний Силах України та ордер на квартиру, не були оформлені. За цих умов суд не вправі перебирати на себе повноваження, що віднесені до компетенції інших органів, а також не вправі приймати рішення поза межами вимог пред'явленого позову. Правові підстави для визнання за позивачем права власності на квартиру відсутні.
Позивач ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, наводить у скарзі такі доводи.
Ухвалюючи рішення, суд порушив норми процесуального права щодо повної, об'єктивної та всебічної оцінки фактичних обставин справи, які мали місце, визначення характеру спірних правовідносин і застосування до них відповідних норм права.
Суд необґрунтовано визнав певні дії сторони позивача зловживанням процесуальними правами. Відводи, які заявлялися стороною позивача суддям Костю В.В. і ОСОБА_4 були відхилені, проте, були обґрунтованими, позаяк дії цих суддів свідчили про порушення процесуальних прав позивача, зокрема, права на розгляд важливої для нього та для інших осіб і складної справи в порядку загального позовного провадження. Натомість суд діяв упереджено, висував безпідставні вимоги до форми та змісту позовної заяви, необґрунтовано розглядав справу в порядку спрощеного позовного провадження, необґрунтовано відмовив у забезпеченні позову, який у подальшому був забезпечений апеляційним судом, тощо.
Суд не взяв до уваги, що позивач ставив питання саме про захист його порушеного права на житло, що виникло ще у 2012 році, коли його сім'ї вже була розподілена квартира, яку в подальшому позивач внаслідок дій відповідачів втратив можливість отримати фактично.
Посилаючись на обставини, якими мотивувався позов, позивач зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, обґрунтувавши відмову в позові посиланням на положення Інструкції № 380, тоді як позивач посилався на цю Інструкцію лише тому, що вона діяла на час пред'явлення позову, а на час розподілу квартири діяла Інструкція № 737 і саме її норми підлягали врахуванню.
Спірна квартира належить до державного житлового фонду та перебуває у віданні Міністерства оборони України та в оперативному управлінні КЕВ м. Мукачеве. За приписами п. 4.4. Інструкції № 737 військовослужбовці, звільнені з військової служби, забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання за рішенням КЕВ (КЕЧ) району, погодженим із гарнізонною житловою комісією. КЕВ м. Мукачеве з 2012 року повинен був вжити заходи для оформлення документів та фактично надати позивачу квартиру. З часу введення в дію Інструкції № 380 та наказу Міністерства оборони України від 16.07.2019 № 385 в частині надання розподіленої квартири розпорядником квартири є в/ч А 1556.
Зважаючи на викладене та на те, що позивач з 2012 року не може вселитися до виділеної йому квартири, він обрав зазначений у позовній заяві спосіб захисту порушеного права, який є належним та забезпечить ефективний захист права. Сім'я позивача не має іншого житла і не може в інший спосіб реалізувати своє право на фактичне отримання вже розподіленого житла.
Таким чином, справа була розглянута судом, якому заявлявся обґрунтований відвід, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Сторона просить визнати підстави для відводів суддям Курах Л.В. і Костю В.В. обґрунтованими, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю та покласти судові витрати на відповідачів.
У відзиві на апеляцію відповідач Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, зокрема, що житловий будинок із шифром 1/08-1,2 ще не введений в експлуатацію і перебуває на балансі та в оперативному управлінні КЕВ.
Рішенням Мукачівського міськвиконкому від 07.07.2020 № 252 будівлі присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . Квартири, що закріплені за штатно-посадовими особами в/ч НОМЕР_1 , передані в оперативне управління цієї військової частини як штатно-посадове житло.
КЕВ на підставі чинної зараз Інструкції № 380 здійснює лише облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, а всю повноту відповідальності за прийняті рішення щодо розподілу житла несе житлова комісія в/ч НОМЕР_1 . Поняття «попередній розподіл житла» застосовується умовно, виходячи з хронології подій, які пов'язуються з процедурою розподілу житла, з можливими змінами в черговості надання житла, в списках на його отримання тощо після такого розподілу, та передують видачі військовослужбовцю ордера на розподілене житло.
Відповідач не заперечує факту розподілу сім'ї позивача вищезгаданої квартири у 2012 році, однак, з того часу було відсутнє відповідне фінансування, будинок не вводився в експлуатацію, ордер на квартиру позивачу не був виданий, а квартира не є об'єктом права власності ані позивача, ані відповідача, право власності на житловий будинок наразі оформляється за Міністерством оборони України. Житлова комісія не вправі була приймати рішення про розподіл житла в будинку, який не був введений в експлуатацію, відповідне рішення щодо позивача приймалося «на майбутнє». Тому відповідача не може бути зобов'язано надати позивачу квартиру, а право власності на квартиру за позивачем не може бути визнане.
Крім цього, позивач з 14.01.2013 втратив право перебувати на квартирному обліку у в/ч НОМЕР_1 і 03.02.2014 був знятий з такого обліку у зв'язку з переведенням до іншої військової частини, з якої в подальшому звільнився з військової служби. На квартирному обліку у в/ч НОМЕР_1 позивач не поновлювався. Ці обставини позивач суду не повідомив.
Позивач не довів факту порушення його прав наказом Міноборони України від 31.01.2019 № 40 про проведення експерименту щодо забезпечення військовослужбовців житлом, понад те, вказаний наказ передбачає, що для проведення експерименту використовується тільки те житло, що не було надане військовослужбовцям. Наказ не перешкоджає наданню житла в постійне користування.
Таким чином, позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права та не довів позов.
Відзив на апеляцію подав і відповідач військова частина НОМЕР_1 , наводить у ньому загалом ті самі доводи, які наводяться у відзиві відповідача КЕВ м. Мукачеве. Окрім цього, зазначає, що після реконструкції будівлі казарми військового містечка № НОМЕР_2 під 41-квартирний будинок по АДРЕСА_2 цей будинок був 03.04.2020 переданий на баланс КЕВ м. Мукачеве, 07.07.2020 будинку була присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_5 , а 17.07.2020 цей будинок був переданий в оперативне управління в/ч НОМЕР_1 . Право власності Міністерства оборони України на будинок наразі не оформлене.
Термін «попередній розподіл житла» не визначений законодавством, а під цим мається на увазі послідовність дій уповноважених органів під час розподілу житла.
Факт розподілу позивачу із сім'єю вищевказаної квартири не заперечується, але процедура розподілу житла не була завершена, право власності на будинок не було оформлене, тому визнання права власності на квартиру за позивачем не могло мати місця.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27.07.2020 в порядку, передбаченому ст. 365 ч. 1 п. 1 ЦПК України, залучено до участі в справі Міністерство оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивача ОСОБА_1 адвоката Бухтоярової О.В., яка апеляцію підтримала, відповідачів КЕВ м. Мукачеве ОСОБА_5 і в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 , які скаргу не визнали, розглянувши на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України справу за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Спірні правовідносини регулюються нормами житлового законодавства, у відповідній частині нормами законодавства про проходження військової служби, цивільного законодавства в редакції, що була чинною на час виникнення відповідних юридичних фактів.
Конституцією України встановлено, що:
права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3);
в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8);
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19);
кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47);
права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 09.11.1995 (далі - Конвенція), ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у силу положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 10 ч.ч. 2, 4 ЦПК України є частиною національного законодавства, Конвенція, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини застосовуються при розгляді справ як джерело права.
Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ч. 1); органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч. 2).
Фізична особа не може бути примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ст. 311 ч. 4 ЦК України).
За приписами ЖК України:
громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства (ст. 9 ч. 1, ст. 31);
житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ст. 9 ч. 5);
Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках, зокрема, поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення (ст. 40 ч. 2 п. 1);
жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення (ст. 52);
на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення; видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством (ст. 58 ч.ч. 1, 4).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» станом на листопад-грудень 2012 року встановлював правила, що на час пред'явлення позову та вирішення його судом не змінилися по суті, за якими:
військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (ст. 1-2 ч. 1);
ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2);
держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами;
військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення;
такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла;
порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 12 ч. 1).
Згідно з Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим Постановою КМ України від 03.08.2006 № 1081 (далі - Порядок № 1081), у редакції станом на листопад-грудень 2012 року:
Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей (п. 1);
військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання; забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла (п. 3);
на кожного військовослужбовця, зарахованого на облік, оформляється облікова справа; облікова справа є документом суворої звітності і зберігається за місцем перебування військовослужбовця на обліку, а після надання йому житла для постійного проживання протягом п'яти років - у виконавчому органі районної, міської, районної у місті ради, що видав ордер, якщо ордер видано квартирно-експлуатаційним органом - в квартирно-експлуатаційному органі; після закінчення зазначеного строку справа знищується у встановленому порядку (п. 25);
військовослужбовці знімаються з обліку у разі, зокрема, поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; в інших випадках, передбачених законодавством (п. 30);
на підставі рішення про надання житла виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради, а в закритому військовому містечку - квартирно-експлуатаційний орган видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, безпосередньо військовослужбовцю, на ім'я якого він виписаний, або за його дорученням іншій особі; ордер може бути виданий лише на вільне житлове приміщення (п. 34).
Ці правила не змінилися по суті на час пред'явлення позову та вирішення його судом.
Встановлено, що майор ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України з 01.08.1988 і на підставі наказу командувача Сухопутних війсь ЗСУ від 31.08.2016 № 410 був звільнений з військової служби, як зазначено у витягу з послужного списку «відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ч. 8 п.п. «б» (за станом здоров'я)», і направлений до Мукачівського ОМВК Закарпатської області для зарахування на військовий облік, зі списків особового складу військової частини був виключений 04.11.2016 (а.с. 31-32 т. 1). Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, що була чинною на час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, передбачав, зокрема, звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу (ст. 26 ч. 8 п. 1 пп. «б»).
До складу сім'ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , входять також дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 20, 3, 35-36, 38-40, 42 т. 1 та ін.).
Довідками Сумського вищого артилерійського училища від 20.06.1992 № 145/123, КЕВ м. Мукачево Західного ТКЕУ МОУ від 22.06.2007 № 277, (а.с. 16, 17 т. 1) та іншими матеріалами справи підтверджується, що за період проходження військової служби ОСОБА_1 житловою площею Міністерством оборони України не забезпечувався.
Житлова комісія в/ч НОМЕР_1 27.11.2009 рішенням, зафіксованим протоколом засідання комісії № 11, включила ОСОБА_1 разом із дружиною ОСОБА_2 і сином ОСОБА_3 у списки на отримання житлових приміщень у в/ч НОМЕР_1 на підставі ст. 34 п. 6 ЖК України (потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які проживають у гуртожитках) у загальну чергу з 27.07.1992 (а.с. 18 т. 1).
24.11.2012 житлова комісія в/ч НОМЕР_1 прийняла рішення, зафіксоване протоколом засідання комісії № 18 і затверджене цього ж дня командиром в/ч НОМЕР_1 полковником ОСОБА_7 , яким:
«на підставі надходження черговості по загальної черзі та рішення житлової комісії Мукачівського гарнізону від 23.11.2012 року (протокол № 4), у відповідності до «Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» введеної в дію Наказом Міністра оборони України № 737 від 30.11.2011 року попередньо розподілити для постійного поживання:
- двокімнатну квартиру по АДРЕСА_4 житловою площею 30,11 кв. м., враховуючи дату зарахування на квартирний облік осіб які мають право на одержання житлової площі в загальній черзі на одержання житлових приміщень в військової частині НОМЕР_1 майору ОСОБА_1 в загальній черзі з 27.07.1992 року за № 2 на підставі ст. 34 п. 6 ЖКУ зі складом сім'ї 3 (три) особи в тому числі: дружина ОСОБА_8 1979 р.н., син ОСОБА_9 - 1999 р.н.» (п. 1.3.2.) (а.с. 23 т. 1 та ін.).
На підставі цього рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 був складений Список розподілу жилої площі для постійного проживання у Мукачівському гарнізоні військова частина НОМЕР_1 , що був затверджений командиром в/ч НОМЕР_1 полковником ОСОБА_7 , про розподіл майору ОСОБА_1 із сім'єю, яка проживає в одній кімнаті гуртожитку, двокімнатної квартири АДРЕСА_1 житловою площею 30,11 кв. м (а.с. 25 т. 1 та ін.).
Комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України 18.12.2012 (протокол засідання комісії № 246) затверджено Список розподілу жилої площі для постійного проживання у АДРЕСА_6 , щодо розподілу вказаної вище квартири ОСОБА_1 вказано, що надається постійне житло зі зняттям з квартирного обліку, графа протоколу «Пропозиції членів комісії» містить запис «підтримано» (а.с. 26 т. 1 та ін.).
Станом на листопад-грудень 2012 року була чинною Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міноборони України від 30.11.2011 № 737 (реєстрація в Мін'юсті України від 10.01.2012 за № 24/20337) (Інструкція № 737), яка містила, зокрема, такі положення:
забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом, зокрема, надання жилих приміщень для постійного проживання військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку (п. 1.3.);
військовослужбовці, які перебувають на квартирному обліку у ЗС України, забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання в населеному пункті за місцем перебування їх на квартирному обліку згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (п. 4.1.);
військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання за рішенням КЕВ (КЕЧ) району, погодженим з житловою комісією військової частини та гарнізонною житловою комісією;
Список розподілу жилої площі для постійного проживання у гарнізоні розробляється КЕВ (КЕЧ) району та разом з документами, що знаходяться в обліковій справі, проходить правову експертизу та направляється на затвердження начальнику гарнізону;
Список розподілу жилої площі для постійного проживання у гарнізоні подається начальником гарнізону спільно з головою гарнізонної житлової комісії та керівником КЕВ (КЕЧ) району на перевірку до ГКЕУ ЗС України для подальшого їх розгляду Комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України;
рішення (пропозиції) Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України є остаточними і обов'язковими для розгляду начальником гарнізону, керівником квартирно-експлуатаційного органу та головою гарнізонної житлової комісії (п. 4.4.);
на підставі рішення про надання жилого приміщення КЕВ (КЕЧ) району подає затверджений начальником гарнізону витяг із списку розподілу жилої площі для постійного проживання у гарнізоні, погоджений протоколом засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України, разом з документами, що знаходяться в облікових справах, до виконавчого органу сільських, селищних, міських, районних у містах рад або районної державної адміністрації для видачі ордера, а в закритому військовому містечку - КЕВ (КЕЧ) району видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення;
ордер вручається безпосередньо військовослужбовцю чи особі, звільненій з військової служби, на ім'я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі (п. 4.5.).
Таким чином, станом на 18.12.2012 передбачена законодавством процедура розподілу ОСОБА_1 із сім'єю для постійного проживання квартири АДРЕСА_1 , рішення про розподіл якої було 24.11.2012 прийняте житловою комісією в/ч НОМЕР_1 (протокол № 18), була завершена як така за винятком видачі ордера на житло. Втім, те, що ордер не був виданий, оскільки житловий будинок на момент закінчення процедури розподілу житла ще не був уведений в експлуатацію, не спростовує факту розподілу житла та проведення пов'язаної з ним процедури підрозділами (органами) Міністерства оборони України, які, власне, своїми діями та рішеннями ці факт і процедуру визнали.
Ані на цей час, ані в подальшому законом не передбачені поняття «попереднього» розподілу жилих приміщень для постійного проживання та процедура такого «попереднього» розподілу житла. Ця обставина визнається й усіма учасниками процесу. Так само визнається та відповідає обставинам справи, що на час прийняття рішень про розподіл вищевказаної квартири та про затвердження Комісією з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України Списку розподілу жилої площі для постійного проживання, житловий будинок, у якому була розподілена квартира, ще не був уведений в експлуатацію.
У цьому зв'язку оцінюючи фактичні обставини справи та доводи сторін апеляційний суд зауважує таке.
Держава, яка діє в цивільних, у тому числі, в житлових правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин через створені нею юридичні особи публічного права та через уповноважені органи державної влади, зобов'язана діяти в спосіб і в порядку, передбачені законом, добросовісно, передбачаючи конкретні правові та фактичні наслідки і відповідальна перед людиною за свою діяльність, дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах не допускаються (ст.ст. 12-14, ст. 167 ч.ч. 1, 2, ст.ст 170, 174 ЦК України, наведені вище та інші норми законодавства).
Своєю чергою, людина, громадянин управі покладатися на добросовісність дій уповноважених державою суб'єктів відповідних правовідносин, на законність, передбачуваність їхніх дій, управі очікувати поваги до своїх законних прав, правової визначеності та реалізації прийнятих рішень, зокрема, у сфері житлових прав.
За змістом положень ст.ст. 4-6, 50 ЖК України, п. 4.3. Інструкції № 737 та інших норм законодавства щодо вимог, які ставляться до житлового приміщення, житло, яке надається військовослужбовцям для постійного проживання, повинно бути благоустроєним відповідно до вимог даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Заперечуючи проти позову та проти апеляції позивача відповідачі посилалися, серед іншого, на те, що ОСОБА_1 не могла бути розподілена квартира в будинку, який ще не був уведений в експлуатацію, а розподіл, що мав місце, був «попереднім», це рішення було прийняте «на майбутнє», «умовно», враховуючи можливість зміни обставин у подальшому, зміни в порядку черговості отримання житла, списків на отримання житла і т.ін.
Такі заперечення неспроможні. Зважаючи на відсутність будь-яких легітимних процедур розподілу житла як «попереднього», «умовного» і подібних, відповідні довільні міркування, рівно як і зазначення про такі «процедури» в документах не мають правового значення і жодним чином не можуть використовуватися в спосіб, який має на меті порушити чи обмежити цивільні (житлові) права особи.
Поза тим, звертає на себе увагу й те, що Список розподілу жилої площі відповідно до протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 24.11.2012 № 18, рішення Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України від 18.12.2012, оформлене протоколом № 246, не оперують поняттям «попередній» розподіл житла, а стосуються, природньо, розподілу квартири для постійного проживання за визначеною законодавством процедурою, відмінної від якої не існувало.
Той факт, що 24.11.2012 квартира була розподілена ОСОБА_1 з сім'єю за визначеними правилами саме як житло для постійного проживання, а не «попередньо», підтверджується й рішенням житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 03.02.2014 (протокол № 2) про зняття ОСОБА_1 з сім'єю з квартирного обліку у зв'язку з переміщенням на нове місце служби до іншого населеного пункту, де в пункті 3.1. вказується на розподіл квартири 24.11.2012 без вказівки на такий як на «попередній», ордер на яку, однак, не був виданий, позаяк будинок не був уведений в експлуатацію, й іншого розподілу житлової площі немає, а в пункті 3.2. зазначено, що знявши особу з квартирного обліку при в/ч НОМЕР_1 «квартирний розподіл залишити згідно протоколу засідання житлової комісії № 18 від 24 листопада … повідомити житлову комісію Виноградівського гарнізону про розподіл житла майору ОСОБА_1 згідно протоколу засідання житлової комісії № 18 від 24 листопада 2012 року» (а.с. 138 т. 1 та ін.).
Реальність фактичного (попри назву його як «попереднього» та попри, те, що будинок не був зданий в експлуатацію) розподілу у 2012 році житла в тому ж будинку, де розташована спірна квартира, підтверджується й прийнятим у 2019 році рішенням щодо надання квартири в цьому будинку сім'ї майора ОСОБА_10 , який загинув у 2015 році під час проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, на підставі розподілу житла, проведеного у 2012 році (а.с. 109 т. 1, а.с. 64 т. 2). Ця обставина свідчить також про різний підхід уповноважених державних органів і установ до різних учасників правовідносин, які виникли з аналогічних підстав, що не відповідає принципу рівності суб'єктів відповідних правовідносин.
Під час апеляційного розгляду справи представники відповідачів підтвердили, що незважаючи на переведення позивача на нове місце служби здійснений 24.11.2012 розподіл йому квартири залишився чинним.
Рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 24.11.2012, оформлене протоколом № 18, складений на його підставі Список розподілу жилої площі та рішення Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України від 18.12.2012, оформлене протоколом № 246, ніким не оспорювалися, не були скасовані ані судовим порядком, ані в інший спосіб і як такі є остаточними, чинними та підлягають виконанню. Відтак усі подальші рішення щодо вищевказаної квартири повинні були і могли прийматися з урахуванням факту її розподілу ОСОБА_1 з сім'єю та житлових прав цієї сім'ї, що виникли із завершенням 18.12.2012 процедури розподілу квартири.
Переведення ОСОБА_1 після проведення його сім'ї розподілу квартири до іншої військової частини в іншому населеному пункті на обсяг його житлових прав та відповідних їм обов'язків відповідачів, що виникли внаслідок здійснення у листопаді-грудні 2012 року процедури розподілу квартири, не впливає та не може тягти припинення чи обмеження цих прав позивача. Понад те, і в разі переведення військовослужбовця до військової частини, розташованої в іншому населеному пункті, обов'язок забезпечити його належний житловий облік лежить у межах відповідної компетенції саме на військовій частині та КЕВ (п. 26 Порядку № 1081, п. 2.15. Інструкції № 737, інші норми законодавства).
За наведених вище обставин те, що на момент розподілу сім'ї позивача квартири для постійного проживання будинок, в якому вона розташована, ще не був уведений в експлуатацію через брак фінансування, не може тягти порушення житлових прав позивача, додержання та забезпечення яких було обов'язком саме відповідачів, на добросовісність яких позивач покладався та обґрунтовано очікував реалізації своїх прав відповідно до прийнятого рішення. Такі обставини як фінансування житлового будівництва, введення житла в експлуатацію тощо лежать поза межами розумного контролю і впливу позивача, а невиконання (неналежне виконання) певних функцій і обов'язків відповідачами не може давати їм жодних матеріально- та/або процесуально-правових переваг перед позивачем, який у правовідносинах, що виникли, діяв добросовісно.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 29 т. 1). Довідкою, виданою в/ч НОМЕР_3 06.02.2019 № 103, підтверджується безпосередня участь майора ОСОБА_1 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної України в районі/районах проведення антитерористичної операції: м. Дебальцево Донецької області; н.п. Миколаївка Донецької області у періоди з 05.10.2014 по 30.01.2015; з 22.06.2016 по 25.06.2016; з 03.08.2016 по 08.09.2016 (а.с. 30 т. 1).
Свідоцтвом про хворобу від 29.09.2015 № 799, затвердженим постановою ВЛК Західного регіону від 08.10.2015, та іншою медичною документацією встановлено, що ОСОБА_1 має ряд захворювань, які пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 43-44 т. 1).
31.01.2019 Міністр оборони України видав наказ № 40, яким було передбачено провести у 2019 році експеримент із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України (п. 1), пунктом 3 наказу встановлено, що під час проведення експерименту використовуються житлові приміщення, які не надано військовослужбовцям Збройних Сил України (а.с. 58 т. 2). Наказом Міністра оборони України від 19.02.2020 № 51 дію цього експерименту було продовжено на 2020 рік (а.с. 59 т. 2).
Порядком проведення експерименту, затвердженим наказом Міністра оборони України від 31.01.2019 № 40, визначено, що:
користувачем службового (штатно-посадового) житла, закріпленого на праві оперативного управління за військовою частиною, є військовослужбовець, який користується таким житлом на договірних умовах під час проходження служби на відповідній посаді та зареєстрований за адресою військової частини (п. 2);
до службового (штатно-посадового) житла можуть бути віднесені житлові приміщення, які вже мають статус службових, житлові приміщення в об'єктах нового будівництва, реконструкції, придбані, набуті в порядку, передбаченому законодавством, на які зареєстровано право власності за Міністерством оборони України (п. 3);
після затвердження акта приймання (передачі) службового (штатно-посадового) житла військовій частині … командир військової частини видає наказ про закріплення відповідних житлових приміщень за посадами, додатком до якого є список посад військовослужбовців та службового (штатно-посадового) житла;
під час прийняття рішення про закріплення службового (штатно-посадового) житла за посадою враховується вплив посади на стан бойової готовності військової частини; соціальні права та гарантії, надані військовослужбовцю, який проходить службу на відповідній посаді (п. 5).
На підставі наказу Міністра оборони України від 16.07.2019 № 385, виданого на виконання наказу Міністра оборони України від 31.01.2019 № 40, та окремого доручення першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта С. Корнійчука від 11.12.2019 закріплено на праві оперативного управління за військовими установами та військовими частинами, передано їм для утримання та експлуатації нерухоме майно, в тому числі, квартиру АДРЕСА_7 , та організовано роботу щодо розподілу штатно-посадового житла (службового житла) за військовими частинами (а.с. 70-78 т. 1).
Під час апеляційного розгляду справи учасники процесу визнали і це відповідає обставинам та матеріалам справи, що житловий будинок із шифром 1/ АДРЕСА_8 і житловий будинок АДРЕСА_2 це один і той самий будинок на території військового містечка № НОМЕР_2 у м. Мукачеві.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13.07.2020 під час вирішення питання про забезпечення позову в цій справі (а.с. 103-109 т. 2) встановлено щодо статусу будівлі з шифром 1/08-1,2, що:
наказом Міністра оборони України від 26.12.2019 № 667 «Про передачу об'єкта реконструкції казарми військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 під 41-квартирний житловий будинок» закріплено зазначений будинок на праві оперативного управління за КЕВ м. Мукачево з передачею останньому на баланс;
згідно з Актом приймання-передачі будівель, споруд та території військового містечка № НОМЕР_2 м. Мукачево від 30.03.2020, затвердженим начальником Центрального управління інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних сил України 03.04.2020, 36-й шляхово-відновлювальний загін Державної спеціальної служби транспорту (в/ч НОМЕР_4 ) передав КЕВ м. Мукачево реконструйований з казарми 13-го військового містечка по АДРЕСА_2 41-квартирний житловий будинок, який після приймання пропонується згідно наказу Міністра оборони України від 29.12.2019 № 680 «Про закріплення нерухомого майна у місті Мукачеві» передати військовій частині НОМЕР_1 для використання як штатно-посадове житло;
Сертифікатом серії НОМЕР_5 Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в м. Ужгороді підтверджується відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та його готовність до експлуатації щодо об'єкта «реконструкція казарми військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 під 41 квартирний житловий будинок» з місцем розташування: АДРЕСА_2 .
Наказом Міністра оборони України від 29.12.2019 № 680 «Про закріплення нерухомого майна у місті Мукачеві» закріплено за в/ч НОМЕР_1 на праві оперативного управління будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 60-63 т. 2).
Листом від 24.07.2020 № 753 в/ч НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бухтоярової О.В. повідомила, що відповідно до наказу Міністра оборони України від 29.12.2019 № 680 40 квартир у житловому будинку по АДРЕСА_2 були закріплені на праві оперативного обліку за військовою частиною як службове (штатно-посадове) житло, наказом по військовій частині від 03.07.2020 № 1037 це житло було закріплене за відповідними посадами та військовослужбовцями (а.с. 67 т. 2).
Окрім іншого, апеляційний суд відзначає, що станом на 03.07.2020 ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 12.03.2020 у справі № 303/8030/19 (а.с. 168-170 т. 1) на квартиру АДРЕСА_3 у вказаному житловому будинку був накладений арешт і була встановлена заборона будь-яким фізичним і юридичним особам включно з КЕВ м. Мукачево і в/ч НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо цієї квартири, в тому числі, надавати їй статус штатно-посадового житла, видавати ордер, виділяти чи розподіляти іншим способом, що виключало можливість зміни правового статусу квартири.
Рішенням Виконавчого комітету Мукачівської міської ради від 07.07.2020 № 252 41-квартирному житловому будинку військового містечка АДРЕСА_9 , розташованому на земельній ділянці площею 12,1632 га з цільовим призначенням - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України з кадастровим номером 21104000000:01:011:0449, введеному в експлуатацію на підставі Сертифіката серії ЗК № 162200581937 від 27.02.2020, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації № ЗК 141193400138, який зареєстрований Управлінням ДАБІ у Закарпатській області - власники Держава Україна в особі Міністерства оборони України, Закарпатська обласна державна адміністрація, правокористувач Квартирно-експлуатаційний відділ міста Мукачева, присвоєно поштову адресу: м. Мукачево, вул. Куруців, 21 В (а.с. 18 т. 2).
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки площею 12,1632 га з кадастровим номером 21104000000:01:011:0449 є Держава Україна в особі Закарпатська облдержадміністрації, а власником військового містечка № НОМЕР_2 по АДРЕСА_5 є Держава Україна в особі Міністерства оборони України (а.с. 100-102 т. 2 та ін.).
З огляду на викладене, розподілена 24.11.2012 ОСОБА_1 з сім'єю квартира АДРЕСА_10 (до присвоєння цієї адреси - будинок із шифром АДРЕСА_6 і житловий будинок АДРЕСА_2 ) не підлягала включенню до числа житлових приміщень, які могли використовуватися під час проведення експерименту, запровадженого наказом Міністра оборони України від 31.01.2019 № 40, відповідно, її статус як розподіленої для постійного проживання квартири не підлягав зміні на статус службового (штатно-посадового) житла, що, власне, прямо випливає й зі змісту зазначеного наказу та затвердженого ним Положення про проведення експерименту.
Попри це спірна квартира була включена до числа житлових приміщень для використання під час проведення експерименту зі службовим (штатно-посадовим) житлом, що було зроблено всупереч чинним і обов'язковим рішенням щодо розподілу квартири для постійного проживання, по суті позбавило звільненого з військової служби позивача можливості отримати для постійного проживання сім'ї розподілену квартиру та реалізувати житлове право, що виникло у 2012 році.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02.03.2011 (Заява № 30856/03) сформулював висновки, відповідно до яких, зокрема:
втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (п. 41);
втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (п. 42);
вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону; зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування; функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам;… (п. 43);
крім того, втручання у право … на повагу до … житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві»; інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою; концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві; враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення; зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (п. 44).
У рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини у контексті спору щодо захисту майнових прав особи аналізуючи дії держави та органів місцевого самоврядування, які приймали відповідні рішення, зазначив, що:
особливо важливим є принцип «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб; зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п. 70);
принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам; з іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (п. 71).
16.10.2018 набрала чинності Інструкція з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджена наказом Міноборони України від 31.07.2018 № 380 (Інструкція № 380), Інструкція № 737 втратила чинність. Пунктом 4 цього наказу було встановлено, що рішення житлових комісій військових частин, об'єднаних житлових комісій, які були прийняті до набрання чинності цим наказом, реалізуються із урахуванням вимог вищезазначеної Інструкції.
За встановленими Інструкцією № 380 правилами безпосередньо щодо процедури виконання прийнятого рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання розділ 7 передбачає, що:
затверджений командиром військової частини протокол засідання житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії) разом з обліковою справою направляється військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, що є підставою для видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання (п. 3);
затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення;
до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об'єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання;
для вселення в надане житлове приміщення військовослужбовець здає ордер на постійну житлову площу до житлово-експлуатаційної організації, за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації, що здійснює обслуговування цього житлового приміщення, або до будинкоуправління відповідного КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району (п. 7).
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 пред'явив позов, спрямований саме на захист свого житлового права, що виникло, та на реалізацію цього права у спосіб, який наразі передбачений законодавством і може ефективно захистити порушене право. На переконання колегії суддів позов і апеляція в частині вимог, безпосередньо пов'язаних із забезпеченням реалізації житлового права, є обґрунтованими та доведеними по суті, доводи позивача ніким не спростовані. Втручання відповідних органів і установ держави в житлове право позивача не ґрунтується на законі, не відповідає принципам, зокрема, легітимності, пропорційності, необхідності в демократичному суспільстві, належного урядування. Житлове право позивача порушене та підлягає захисту в обраний ним спосіб шляхом покладення на відповідачів обов'язку вчинити відповідні дії.
Суд першої інстанції не врахував вищевикладеного, у цій частині неправильно застосував норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, не з'ясував належним чином обставин справи, не дав належної оцінки позиціям сторін і доказам у їх сукупності та взаємозв'язку та необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог, безпосередньо пов'язаних із забезпеченням реалізації житлового права позивача.
Відтак на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позову щодо зобов'язання відповідачів вчинити дії, спрямовані на забезпечення позивача та його сім'ї житлом, скасувати, у цій частині позов задовольнити, з метою реалізації права позивача на фактичне отримання житлового приміщення для постійного проживання його сім'ї зобов'язати в/ч НОМЕР_1 і КЕВ м. Мукачеве вчинити дії, необхідні для подальшого вселення сім'ї позивача до квартири.
Стосовно вирішення вимоги позивача про визнання за ним права власності на спірну квартиру апеляційний суд виходить із правильності відмови в її задоволенні судом першої інстанції.
Така вимога в усякому разі є передчасною, позаяк до вирішення по суті питання про завершення оформлення права на постійне проживання в квартирі (одержання ордера на квартиру), що тягне можливість фактичного вселення сім'ї позивача до неї, про набуття квартири у власність йтися не може, а питання приватизації житла вирішуються відповідно до закону окремим порядком, який ще не міг застосовуватися. Окрім цього, вимога про визнання права власності на квартиру може мати місце за наявності спору про відповідне право цивільне (про право власності на нерухоме майно), якого не існує. Наостанок, відповідачем за такою вимогою є передовсім власник майна, яким наразі є держава в особі Міністерства оборони України, тоді як це Міністерство не було відповідачем у справі, відповідачі, які брали участь у справі, не є належними за цією вимогою і, до того ж, залежно від фактичних обставин, відповідачами та/або іншими учасниками процесу можуть бути й інші державні органи, установи, органи місцевого самоврядування, члени сім'ї позивача.
Тож для задоволення вимоги позову про визнання права власності на спірну квартиру жодних передбачених законом підстав суд першої інстанції не мав, чого доводи апеляції позивача не спростовують. Тому в цій частині апеляцію позивача на підставі ст. 375 ЦПК України належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Оцінюючи доводи апеляції щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо порядку розгляду справи та вирішення відводів, які заявлялися суддям, апеляційний суд констатує таке.
За приписами ЦПК України в редакції, чинній на час пред'явлення позву:
спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 19 ч. 4 п.п. 1, 4, ч. 2, ч. 6 п.п. 1, 2);
у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті 274 ЦПК України (ст. 274 ч. 2);
якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі (ст. 277 ч. 6).
Своє процесуальне рішення (ухвалу від 29.01.2020 (а.с. 90-91 т. 1)) розглядати справу у спрощеному позовному провадженні суддя суду першої інстанції ОСОБА_4 вмотивувала посиланням на ст. 19 ч. 6 п. 2 ЦПК України, тобто, виходила з того, що це справа незначної складності, визнана судом малозначною і не належить до тих, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Таке процесуальне рішення формально не суперечить нормам ЦПК України.
30.02.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бухтоярової О.В. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з тих мотивів, що справа є складною, об'ємною, має велике значення для позивача, а також становить значний суспільний інтерес (ст. 274 ч. 3 ЦПК України), сторона позивача заперечувала проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та просила постановити ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 118-119 т. 1). Аналогічну заяву подали також треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 127-128 т. 1).
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 02.03.2020 у задоволенні цього клопотання відмовлено з тих мотивів, що це справа незначної складності, право подати заяву про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження належить відповідачу, а докази можуть бути подані сторонами до початку першого судового засідання (а.с. 140-141 т. 1).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (ст. 376 ч. 3 п. 7 ЦПК України).
З огляду на фактичні обставини справи та зважаючи на викладене слід дійти таких висновків.
Для відкриття провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження суд першої інстанції не мав процесуальних перешкод як таких. Поряд із цим, на переконання колегії суддів суд не оцінив належним чином складність справи та інші умови, передбачені частиною 3 статті 274 ЦПК України, які враховуються при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження, тому припустився помилки обираючи процесуальний порядок розгляду справи. Водночас підставою для скасування рішення суду через розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження є недотримана судом обов'язковість розгляду справи в порядку загального позовного провадження, тоді як дана справа з огляду на її категорію не належить до тих, які слід розглядати лише в загальному позовному провадженні, вона могла за формальними ознаками розглядатися в спрощеному позовному провадженні, хоча розгляд саме цієї конкретної справи був доцільним у загальному позовному провадженні, для чого суд мав процесуальну можливість.
Однак, неправильна реалізація судом дискреційних повноважень щодо визначення процесуального порядку розгляду цієї справи не може слугувати підставою для застосування положень ст. 376 ч. 3 п. 7 ЦПК України, неналежне з'ясування судом обставин справи з огляду, серед іншого, на її розгляд у спрощеному позовному провадженні потягло інший процесуальний наслідок і, зрештою, ухвали суду першої інстанції від 29.01.2020 і від 02.03.2020 не оскаржувалися із застосуванням механізму, передбаченого ст. 353 ч. 2 ЦПК України.
Заявою, що надійшла до суду 18.02.2020, позивач ОСОБА_1 заявив відвід судді Курах Л.І. вважаючи неправильними та упередженими процесуальні дії головуючої в справі з необґрунтованого відхилення заяви про забезпечення позову, невмотивованого залишення позовної заяви без руху та невірного відкриття провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як справа беззаперечно повинна розглядатися за правилами загального позовного провадження (а.с. 116, 120-121 т. 1).
Ухвалою від 02.03.2020 Мукачівський міськрайонний суд виходячи з необґрунтованості відводу передав справу для визначення судді для вирішення відводу (а.с. 143-144 т. 1).
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 03.03.2020 (головуючий суддя Кость В.В.) у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді Курах Л.І. відмовлено через його необґрунтованість, оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу, а наведені заявником підстави для відводу не є обставинами, які б свідчили про необ'єктивність та упередженість судді (а.с. 147-149 т. 1).
08.05.2020 був проведений повторний автоматизований розподіл цивільної справи, головуючим був визначений суддя Кость В.В., який ухвалою від 12.05.2020 прийняв справу до свого провадження та призначив її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с. 163-165 т. 1).
06.05.2020 до Мукачівського міськрайонного суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла адвокат Бухтоярова О.В., про розгляд справи в порядку загального позовного провадження загалом із тих же мотивів, які наводилися раніше (а.с. 167-168 т. 1).
19.05.2020 позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діяла адвокат Бухтоярова О.В., заявив відвід судді Костю В.В. вважаючи неправильними та упередженими процесуальні дії головуючого в справі з необґрунтованого відхилення заяви про забезпечення позову до подання позову, оскільки відповідна ухвала в подальшому була скасована апеляційним судом, необґрунтованого відхилення заявленого раніше відводу судді Курах Л.І., а також враховуючи призначення справи до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як справу належить розглядати за правилами загального позовного провадження (а.с. 175-180 т. 1).
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 19.05.2020 у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено через його необґрунтованість, оскільки незгода сторони з процесуальними рішеннями судді та особисте сприйняття стороною окремих обставин судового розгляду справи не може бути підставою для відводу, а наведені заявником підстави для відводу не є обставинами, які б свідчили про необ'єктивність та упередженість судді (а.с. 183-185 т. 1).
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 21.05.2020 у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено, оскільки справа може розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, а складність справи та її суспільне значення не підтверджені (а.с. 195-197 т. 1).
Судове рішення може бути скасоване внаслідок порушення норм процесуального права, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою (ст. 376 ч. 3 п. 2 ЦПК України). При цьому, як підстави для відводу судді, так і обставини, якими у відповідній частині обґрунтовується апеляція, повинні бути належно доведені.
Втім, у справі немає доказів, які б підтверджували обґрунтованість по суті заявлених суддям Курах Л.І. (яка, крім того, не ухвалювала рішення в справі) і ОСОБА_11 відводів та відповідні доводи апеляції. Вирішуючи заявлені відводи суд на відповідний час вірно виходив із того, що незгода з певними процесуальними рішеннями суддів, а також скасування в подальшому певних процесуальних рішень самі по собі не є підставами для їх відводу.
Обставини для скасування судового рішення з підстав, передбачених ст. 376 ч. 3 п. 2 ЦПК України, під час апеляційного розгляду справи не встановлені, помилки суду в певних процесуальних рішеннях потягли відповідні наслідки за результатом апеляційного розгляду справи, в цьому розумінні наслідки таких помилок були усунуті, відповідні помилки не є обставинами, з якими пов'язується скасування рішення з указаних підстав.
Питання про судові витрати належить вирішити з урахуванням суті пред'явлених вимог та результату апеляційного розгляду справи.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1, 2, ст. 375, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково,
рішення Мукачівського міськрайонного суду від 21 травня 2020 року в частині відмови в задоволенні вимог позову щодо зобов'язання відповідачів вчинити дії, спрямовані на забезпечення житлом, скасувати,
у цій частині позов ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве та Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Міністерство оборони України, про забезпечення житлом та визнання права власності на квартиру задовольнити, зобов'язати:
Військову частину НОМЕР_1 шляхом видання наказу по військовій частині надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , на сім'ю з трьох осіб, яка включає також дружину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , і сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , квартиру АДРЕСА_10 , розподілену для постійного проживання відповідно до рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 24.11.2012 (протокол № 18) і Списку розподілу жилої площі для постійного проживання у Мукачівському гарнізоні Військова частина НОМЕР_1 , погодженого протоколом засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 18.12.2012 № 207;
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве подати до Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області:
облікову (квартирну) справу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
копію протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 24.11.2012 № 18, затвердженого командиром в/ч НОМЕР_1 24.11.2012, про розподіл ОСОБА_1 квартири;
витяг зі Списку розподілу жилої площі для постійного проживання у Мукачівському гарнізоні Військова частина НОМЕР_1 , погодженого протоколом засідання Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил України від 18.12.2012 № 207;
витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 про надання ОСОБА_1 житлового приміщення для постійного проживання - квартири АДРЕСА_10 .
В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду від 21 травня 2020 року про відмову в задоволенні вимоги позову про визнання права власності на кватиру - без змін.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 і Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве по 1051,00 грн судового збору в дохід держави.
Заходи забезпечення позову, встановлені постановами Закарпатського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у справі № 303/8030/19 і від 13 липня 2020 року у справі № 303/96/20, скасувати.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 2 грудня 2021 року.
Судді