Справа № 598/438/21Головуючий у 1-й інстанції Олещук Б.Т.
Провадження № 22-ц/817/1247/21 Доповідач - Парандюк Т.С.
Категорія -
30 листопада 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Парандюк Т.С.
суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,
за участі секретаря - Стецюк М.А.
та сторін - представника апелянта ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 598/438/21 за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року, ухваленого суддею Олещук Б.Т., повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування заподіяної моральної шкоди,
у березні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися в суд із позовом до АТ "Українська залізниця" про відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі по 500 000 кожному.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що внаслідок нещасного випадку на виробництві, який мав місце ІНФОРМАЦІЯ_1 у регіональній філії «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» помер ОСОБА_5 , який був чоловіком ОСОБА_2 , та батьком ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Факт заподіяння смерті потерпілому мав місце під час виконання трудових обов'язків, а спричинення такої шкоди відбулося джерелом підвищеної небезпеки. Передчасна смерть чоловіка та батька спричинила втрату надзвичайно важливого життєвого зв'язку, який поновлений бути не може та завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року частково задоволено позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до АТ "Українська залізниця" про відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в користь ОСОБА_2 заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 грн. без стягнення податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в користь ОСОБА_3 заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 грн. без стягнення податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в користь ОСОБА_4 . Заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000 грн. без стягнення податків та обов'язкових платежів.
Стягнуто з АТ "Українська залізниця" в користь держави судовий збір у розмірі 4500 грн.
Інші судові витрати у справі покладено на сторони у розмірі фактично понесеному ними.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ "Українська залізниця" просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд першої інстанції, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, не врахував конкретних обставин даної справи, відсутності в діях залізниці ознак протиправності та її вини у нещасному випадку. Зокрема, в матеріалах справи містяться докази, якими встановлено про відсутність протиправної поведінки локомотивної бригади виробничого структурного підрозділу "Локомотивне депо Тернопіль", доведено факт проведення навчання та своєчасного проходження інструктажів з питань охорони праці монтером колії ОСОБА_5 , що вбачається із записів у журналах реєстрації інструктажів.
Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи залізниці стосовно того, що ОСОБА_5 було порушено ст. 14 Закону України «Про охорону праці», в якій вказується, що в обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці входить: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення вищевказаних вимог. Також, потерпілим було порушено вимогу п. 3.6 «Інструкції з охорони праці № 2 для монтера колії», яким передбачено обов'язок останнього після проходу поїзда та перед тим, як вийти на колію, необхідно впевнитись в тому, що ні з однієї, на з іншої сторони не їде поїзд, локомотив чи дрезина.
Крім цього, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що потерпілий свідомо міг допускати настання негативних наслідків, оскільки монтер колії ОСОБА_5 , перебуваючи на колії, де робота потребує максимальної особистої безпеки, уважності, пильності, знехтував зазначеними правилами і інструкціями, що фактично і стало причиною настання нещасного випадку, а відтак залізницею не вчинялася протиправна поведінка щодо члена сім'ї (близького родича) - чоловіка та батька позивачів.
Вважають також помилковим висновок суду першої інстанції про те, що сума відшкодування шкоди за рішенням суду, які спрямовуються на відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю громадянина не включається до загального оподатковуваного доходу і не підлягають оподаткуванню, оскільки моральну шкоду завдано подією, яка відбулась 19 липня 2018 року.
З 23.05.2020 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України (далі -ПКУ) щодо оподаткування доходів податком на доходи фізичних осіб (далі за текстом- ПДФО), внесені Законом України від 16.01.2020 р. .№ 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Зокрема, зміни були внесені до ст. 164.2.14 ПК України щодо оподаткування ПДФО сум відшкодування моральної шкоди. Так, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: - сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Крім того, відповідно до п .п. 1.2. п. 16.1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України, із одержаної суми виплати по відшкодуванню моральної шкоди, сплачується також військовий збір.
Причому, податковим агентом у даному випадку є юридична особа, яка виплачує на користь фізичної особи суми по відшкодуванню завданої моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилається на положення ст. 1168 ЦК України, якими визначено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Податковий кодекс України не передбачає пільг щодо оподаткування моральної шкоди у таких випадках. Таким чином, вважаємо, що сума відшкодувань моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, в розмірі, що перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, підлягає оподаткуванню.
Також суд вважає за необхідне застосувати позицію з цього питання, викладену у постанові Верховного суду від 25.07.2018 року у справі № 180/683/13-ц, так як моральну шкоду завдано подією, яка відбулася 19 липня 2018 року.
Однак, відповідно до ст. 37.2 Податкового кодексу України податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс пов'язує сплату ним податку. З огляду на вказану норму висновок суду першої інстанції суперечить чинному законодавству.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали відзив на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" у якому зазначили, що відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Так, відповідачем - АТ «Укрзалізниця» допущено ряд порушень вимог Інструкції з охорони праці, вимог Правил безпеки праці під час виконання робіт у колійному господарстві, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 12.03.2007 № 43, згідно яких: 2.3.4. Під час проведення робіт на залізничній колії керівник робіт зобов'язаний: 2.3.4.1. Указати працівникам місце збоку від колії, куди вони мають сходити з колії під час пропуску поїзда. 2.3.4.2. Уживати заходів, щоб у зоні виконання робіт не знаходилися сторонні. 2.3.4.3. Під час наближення поїзда із швидкістю до 141 км/год. подати команду про відхід працівників убік від колії так, щоб при відстані до поїзда не менше 400 м вони не залишалися на колії.
Відповідно до розділу 4 акту проведення спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 26.12.2018 року однією із причин настання нещасного випадку встановлено - невиконання посадових обов'язків (код 24.1), вимоги п.2.24 посадової інструкції майстра шляхового дільниці III групи ВСП «Тернопільська дистанційна колія» ОСОБА_6 .
Аналогічні висновки комісії з розслідування нещасного випадку містяться також у розділі 10 акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом Н-1, згідно якого майстер шляховий виробничого структурного підрозділу «Тернопільська дистанція колії» ОСОБА_6 здійснював не достатній контроль за діями підлеглого майстра колії ОСОБА_5 , чим порушив вимоги п. 2.24 посадової інструкції майстра шляхового дільниці III групи ВСП «Тернопільська дистанція колії».
Таким чином, із вищенаведеного випливає зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та виною заподіювача.
Крім того, не заслуговує на увагу посилання апелянта на необґрунтованість спричиненої позивачам моральної шкоди та її розмір.
Так, передчасна смерть чоловіка та батька, надзвичайно близької для нас людини, фактично однієї з найближчих у їх житті - однозначно спричинила втрату надзвичайно важливого життєвого зв'язку, який поновлений бути не може та відповідно завдає довготривалих та глибоких душевних страждань.
Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки відсутні точні критерії майнового виразу душевного болю.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Щодо оподаткування моральної шкоди просимо суд звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.
За змістом підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.
Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Отже, чинним на час ухвалення рішення суду №599/645/21 першої інстанції про стягнення з Відповідача моральної шкоди податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішенням, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров'ю.
У судовому засіданні представник АТ "Українська залізниця" Тарарук Л.Р. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній.
24 листопада 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 через канцелярію суду подали заяву про слухання справи у їх відсутність. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без зміни.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .
Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи із АТ "Українська залізниця" в користь позивачів моральну шкоду, суд першої інстанції враховував, що смерть ОСОБА_5 настала з його власної вини, внаслідок його грубої необережності, який всупереч вказівці майстра, не пішов разом з бригадою на площадку під шляхопровід та затримався біля інструменту, не впевнившись у відсутності рухомого складу, не зреагував на звукові сигнали локомотива, вийшов на колію, а отже однією з причин загибелі є грубе порушення померлим вимог інструкції з охорони праці, що тягне за собою зменшення суми відшкодування.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 була дружиною загиблого ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 24.01.1996 виданого Залужанською сільською радою Збаразького району Тернопільської області (а.с. 14, 57- 60).
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є дочками ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 12.01.2000 року, виданого Залужанською сільською радою Збаразького району Тернопільської області (а.с. 15, 61), копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 12.09.2000 року, виданого Збаразьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с. 18, 64), копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 29.01.2002 року, виданого Залужанською сільською радою Збаразького району Тернопільської області (а.с. 19, 65).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_5 за життя працював монтером колії першої бригади, 12-го колодкову, виробничої дільниці № 4, виробничий підрозділу «Тернопільської дистанції колії» регіональної філії «Львівська залізниця» (а.с. 39-45, 85-91).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 24.07.2018, виданого Збаразьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (а.с. 22, 68).
19 липня 2018 року внаслідок нещасного випадку на виробництві на виробничому структурному підрозділі «Тернопільська дистанція колії» регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», 134 км ПК7 перегону Тернопіль-Збараж ОСОБА_5 загинув внаслідок наїзду локомотива 2М62-1157, який відправився резервом із станції Збараж на станцію Тернопіль, що підтверджується актом № 15 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1) та актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку (форма Н-5) від 19 липня 2018 року (а.с. 23-38, 69-84).
Відповідно до акту проведення спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5, однією з причин настання нещасного випадку є «порушення вимоги п.2.24 Посадової інструкції майстра шляхової дільниці ІІІ групи ВСП «Тернопільська дистанція колії» ОСОБА_6 , затвердженої начальником виробничого структурного підрозділу «Тернопільська дистанція колії» Спурзою М.М. 04.07.2018».
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із загибеллю близької людини.
За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права, тому поряд із компенсацією матеріальної шкоди позивач має право на компенсацію за заподіяну моральну шкоду. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов'язанні із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов'язанні ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Нічого дивного в тому немає, що людина, в котрої через чужу провину відібрали життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня й характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих. Компенсацією за заподіяну моральну шкоду призначають для пом'якшення якоюсь мірою тяжких для потерпілих наслідків. Відшкодування - монетизація уявлення потерпілого про заподіяні йому збитки.
У п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
Частинами 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Не заслуговує на увагу посилання апелянта про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи залізниці стосовно того, що ОСОБА_5 було порушено ст. 14 Закону України «Про охорону праці», в якій вказується, що в обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці входить: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення вищевказаних вимог. Також потерпілим було порушено вимогу п. 3.6 «Інструкції з охорони праці № 2 для монтера колії», яким передбачено обов'язок останнього після проходу поїзда та перед тим, як вийти на колію, необхідно впевнитись в тому, що ні з однієї, на з іншої сторони не їде поїзд, локомотив чи дрезина.
Дані твердження спростовуються наступними нормами права.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз положень ст.ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статтями 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, закон містить указівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Як вбачається із матеріалів справи ні судом першої інстанції ні апеляційним судом не доведено обставин непереборної сили або умислу потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або самовільно допускає настання шкідливого результату.
Також, відповідно до ч. 2 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.03.2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди), що і було враховано судом першої інстанції.
Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілих.
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно із ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності та справедливості, встановлені судом обставини, майновий стан відповідача, глибину та тривалість моральних страждань позивачів, яких вони зазнали внаслідок смерті свого чоловіка та батька відповідно, характер та тривалість їх немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди.
Також не заслуговує на увагу посилання апелянта на те, що при винесені рішення суд першої інстанції неправомірно визначив розмір стягнутої моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При цьому колегія суддів зазначає, що сам факт загибелі чоловіка та батька під час виконання трудових обов'язків є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів. Також потрібно враховувати що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, суд першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди врахував те, що смерть ОСОБА_5 настала з його вини, внаслідок грубої необережності, він не виконав вказівку майстра, не пішовши разом із бригадою на площадку під шляхопровід та затримався біля інструменту, не впевнившись у відсутності рухомого складу, не зреагував на звукові сигнали локомотива, вийшов на колію, правильно визначив розмір шкоди по 100 000 грн кожному із позивачів.
Подаючи апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" зазначило, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що сума відшкодування шкоди завданої життю та здоров'ю громадянина не включається до загального оподатковуваного доходу і не підлягають оподаткуванню.
Дані твердження апелянта колегія суддів вважає правомірними, з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 року №466-1Х (надалі -Закон №466) внесено зміни до підпункту "а" підпункту 164.2.14. а саме доповнено словами "а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Зазначений закон № 466 набрав чинності 23.05.2020 року.
Підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю., а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної плати, встановленої на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Суми, які підлягають стягненню (по 100 000 грн.) згідно рішення суду, перевищують чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року (4 x 6000 грн. = 24000 грн.).
З огляду на викладене в даній справі сума моральної шкоди, що стягується з відповідача на користь позивачів на підставі судового рішення, підлягає оподаткуванню, оскільки відшкодування моральної шкоди перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року.
Отже, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку, що сума моральної шкоди, підлягає стягненню в користь позивачів без відрахування податків та загальнообов'язкових зборів.
Також, судом першої інстанції помилково було визначено суму судового збору в розмірі 4500 грн., яка підлягає стягненню із відповідача на користь держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Так, позов було пред'явлено на суму 1500000 грн., а рішенням суду задоволено частково на суму 300000 грн., тобто на 20%. Виходячи із наведеного, судовий збір за подачу позову, який підлягає стягненню із відповідачів розраховується (1500000 * 1 % = 15000 * 20 % = 3000), тому стягненню з АТ "Українська залізниця" на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 3000 грн.
Враховуючи вищенаведене, рішення суду в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" в користь держави судового збору підлягає зміні, зменшивши суму стягнення судового збору із 4500 грн до 3000 грн.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення в резолютивній частині слід змінити, вказавши щодо відрахування податків та обов'язкових платежів, а також змінити суму стягнення судового збору із 4500 грн. до 3000 грн.
Оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 08 листопада 2021 року було зупинено виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, яке переглядалось, тому виконання рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року підлягає поновленню в незмінній частині.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: Стягнути з АТ "Українська залізниця"(місцезнаходження м. Київ, вулиця Єжи Гедройця, 5, РНОКПП 40075815) в користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) заподіяну моральну шкоду у розмірі по 100000 грн. кожному з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року змінити в частині стягнення судового збору із акціонерного товариства "Українська залізниця" користь держави, зменшивши суму стягнення судового збору із 4500 грн до 3000 грн.
Поновити дію рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 вересня 2021 року в незмінній частині.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2021 року.
Головуюча Т.С. Парандюк
Судді: С.І. Дикун
Н.М. Храпак