Справа № 640/21148/21 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Судді-доповідача Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕК-ТОР" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕК-ТОР" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕК-ТОР» (далі - позивач, апелянт) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001051402 від 17.08.2018, видане Головним управлінням ДФС у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕК-ТОР" залишено без руху, визнано неповажними вказані у позовній заяві підстави в обґрунтування пропуску строку звернення до суду та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з моменту отримання вказаної ухвали, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, а також документа про сплату судового збору в сумі 13 467,36 грн.
На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва 12.08.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків. На обгрунтування поважності пропуску строку звернення до суду із позовною заявою позивач посилався на постанову Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 та зазначив, що про її існування дізнався лише 18.06.2021, після консультації з адвокатом.
Розглянувши зазначену заяву, Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 15.09.2021 відмовив у її задоволенні та повернув позовну заяву позивачеві.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду із адміністративним позовом без поважних причин.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду по суті.
В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що він не вважався таким, що пропустив строк звернення до суду увесь період до моменту оголошення Верховним Судом постанови, якою змінено правову позицію.
Так, за твердженням апелянта, причиною пропуску строку на звернення до суду із позовом стало те, що у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19 останній відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі №2540/2576/18. Відповідно до зазначеної постанови Верховного Суду строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду у таких справах значно скорочено. Крім того, про скорочення строків звернення до суду позивач дізнався лише 18.06.2021, що стало причиною пропуску строку на звернення до суду із адміністративним позовом.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви винесена з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконого та необгрунтованого судового рішення.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2021 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач скористався свої правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Згідно з частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин першої та другої, якою у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із частиною 2 якої якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачем не подано або вказані ним підстави для поновлення такого будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску зазначеного строку, суд враховує, що згідно з вимогами частини першої статті 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Посилання скаржника на зміну правової позиції Верховного Суду з приводу зазначеного питання колегією суддів оцінюється критично, оскільки відступлення Верховним Судом від попередньої правової позиції не є належною підставою для визнання причин пропуску до суду поважними. Більше того, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію, на що звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17.
Поряд з викладеним, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд у складі судової палати сформулював висновок у розвиток і уточнення зазначеного підходу при оскарженні податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошових зобов'язань. Проте зміна підходів до правозастосування в таких правовідносинах не була непередбачуваною.
Так, Верховний Суд у складі судової палати у цій справі відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено, і сформулював такий правовий висновок.
Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Для забезпечення узгодженості судової практики з висновком, викладеним у цій постанові, Верховний Суд зазначив, що під час вирішення тотожних спорів повинні враховуватися наведені висновки щодо застосування норм права незалежно від того, чи перераховані всі постанови Верховного Суду, в яких викладено правову позицію, від якої відступила судова палата у цій справі.
Крім того, у згаданій постанові Верховний Суд дійшов до висновку про те, що для додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 00010051402, видане Головним управлінням ДФС у м. Києві, було винесене 17.08.2018, а до суду позивач звернувся із адміністративним позовом 27.07.2021, тобто майже через три роки з моменту винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що свідчить про відсутність активних дій спрямованих на звернення до суду за захистом порушеного, на думку позивача, права.
Враховуючи те, що у даній справі звернення до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення відбулося вже після зміни правового підходу і позивач не навів поважних причин пропуску строку, які б давали підстави для його поновлення, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, оскільки в цьому разі неможливо стверджувати про прояв правового пуризму.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.
Крім іншого, у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.
Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Оскільки протягом майже трьох років з моменту винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивачем не ставилося питання щодо правомірності рішень ГУ ДФС у м. Києві, то подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням спірних рішень матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ТОВ «ВЕК-ТОР» строку звернення до суду із вказаним позовом підтверджуються матеріалами справи та відповідають правовим позиціям Верховного Суду, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі пунтку 9 частини четвертої статті 169 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕК-ТОР» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року - без змін.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування ухвали суду, а тому, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕК-ТОР» залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у справі №640/21148/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді: Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко