Справа № 320/3613/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Файчак В.О.
Іменем України
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації в Київській області про визнання протиправними дій,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області у встановленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області прийняти рішення щодо встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач має право на отримання статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською облдержадміністрацією 31.05.2017, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Згідно вкладки до посвідчення № НОМЕР_2 , позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1.
За даними експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 08.05.2017 № 3481, захворювання позивача виникло під впливом аварії на Чорнобильській АЕС.
У жовтні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Проте, листом від 30.10.2020 № 1001/03 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення «Особи з інвалідністю внаслідок війни», посилаючись на відсутність відповідної довідки, як на підтвердження залучення особи до формувань цивільної оборони.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що у матеріалах даної справи не міститься належних та допустимих доказів того, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, внаслідок чого отримав інвалідність під час виконання обов'язків військової служби як військовослужбовець чи особа вільнонайманого складу, чи під час виконання службових обов'язків, будучи в складі органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-XII) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 статті 7 Закону № 3551-XII є наявність у особи інвалідності, отриманої внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та доказів залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Відповідно до вимог нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 № 92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 04.05.1986 № 16, від 19.05.1986 № 52 та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Варто зазначити, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Таким чином, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ немає.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 по справі № 377/797/17, від 10.05.2018 по справі № 279/12162/15-а, а також від 20.12.2019 по справі № №315/594/15-а(2-а/315/29/15), від 13.11.2019 по справі №674/364/17 та ін.
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.
Верховний Суд у згаданих рішеннях наголошував на тому, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ.
Колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять будь-яких достовірних доказів, які б свідчили про залучення безпосередньо позивача чи підприємства, на якому він працював, до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Наявними в матеріалах справи документами, дійсно, підтверджується участь позивача в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що у свою чергу є підставою для надання пільг та компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. Однак, надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що, як зазначалося, є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб.
Документів, які б достовірно засвідчили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого Цивільної оборони, матеріали справи не містять.
З огляду на це, у позивача немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, а тому спірна відмова відповідача є правомірною.
Слід відмітити, що позивач у позовній заяві, окрім іншого, просить зобов'язати відповідача видати йому відповідне посвідчення інваліда війни.
Згідно з пункту 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 інвалідам війни (стаття 7 Закону № 3551-XII) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».
З огляду на те, що позивач не має статусу інваліда війни, то у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких