Справа № 640/1291/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Кузьменко В.А.
Іменем України
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача у зменшенні розміру пенсії в разі втрати годувальника позивачці;
- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії в разі втрати годувальника в розмірі 12513,31 грн позивачці;
- зобов'язати відповідача повернути суму 7285,70 грн зменшених пенсійних виплат на користь позивачки
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зменшив розмір пенсії, яку вона отримувала у разі втрати годувальника, чим порушив її право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що судом першої інстанції не було враховано положення п.1 постанови Кабінету Міністрів України №103.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно із розрахунком пенсії по пенсійній справі 2603039809 з 01 грудня 2018 року позивачці призначена пенсія в разі втрати годувальника ОСОБА_2 , основний розмір пенсії становить 45% грошового забезпечення (загиблого військовослужбовця/померлого інваліда ВВВ) у розмірі на 1 утриманця - 8044,27 грн, з урахуванням підвищень та надбавок загальний розмір пенсії становить 8590,40 грн.
Листом Пенсійного Фонду України (дата та номер листа відсутні) позивачку повідомлено, що її пенсійну виплату збільшено на 2319,55 грн, у період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року розмір її пенсії складатиме 9971,88 грн, з 01 січня 2020 року відбудеться ще один етап підвищення пенсій.
Листом від 23 жовтня 2020 року №2600-0505-8/151078 відповідач повідомив позивачку, що в результаті приведення у відповідність до норм чинного законодавства її пенсії проведено перерахунок, в результаті якого встановлено суму надміру виплачених коштів (пенсії) за період з 01 вересня 2020 року по 30 вересня 2020 року у розмірі 893,81 грн. та запропоновано внести переплачені кошти на рахунок ГУ ПФУ в м. Києві.
Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 20 жовтня 2020 року, в якій просила провести перерахунок пенсії та надати інформацію та ставку щодо нарахування пенсії.
За результатом розгляду заяви позивачки від 23 жовтня 2020 року відповідач в листі від 27 листопада 2020 року №2600-0310-8/168698 повідомив, що відповідно до матеріалів пенсійних справ пенсія в разі втрати годувальника виплачується ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 40 процентів грошового забезпечення годувальника.
Крім того, відповідачем повідомлено, що з 01 вересня 2020 року припинено виплату пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_4 у зв'язку з досягненням повноліття та виплата пенсії позивачки у вересні 2020 року проведена у завищеному розмірі - 70 процентів грошового забезпечення годувальника, в результаті чого позивачці були надміру виплачені кошти в сумі 893,81 грн; на підставі заяви від 10 вересня 2020 року та долучених до неї документів ОСОБА_4 з 01 вересня 2020 року призначено пенсію в разі втрати годувальника у розмірі 40 процентів грошового забезпечення годувальника та приведено у відповідність розмір пенсії позивачки.
З роздруківки виписки по картковому рахунку позивача вбачається, що з 03 січня 2020 року до вересня 2020 року позивачка отримувала пенсію в розмірі 12312,07 грн, з 04 вересня 2020 року - 8590,40 грн, з 05 жовтня 2020 року по листопад 2020 року - 7696,59 грн та з 04 грудня 2020 року - 7714,77 грн.
В матеріалах пенсійної справи позивача міститься протокол за пенсійною справою 2603010725 (МВС) від 01 березня 2018 року, згідно з яким основний розмір пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 40% грошового забезпечення загиблого військовослужбовця на 1 утриманця та лист ГУ ПФУ в м. Києві від 09 січня 2018 року №4672/03 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому зазначено, зокрема, що з 01 січня 2018 року призначено пенсію в разі втрати годувальника за особливі заслуги перед Україною матері померлого ОСОБА_3 , яка проживає в с. Загребелля Сосницького району Чернігівської області та перебуває на обліку як одержувач пенсії в Сосницькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Чернігівської області.
Вважаючи, що відповідач протиправно зменшив розмір пенсії, яку вона отримувала у разі втрати годувальника, позивач звернулася до суду із даним позовом для захисту своїх прав.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» .
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Згідно із частинами першою, другою, четвертою та шостою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні.
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років та батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або є особами з інвалідністю.
Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років.
Пунктом а) статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що пенсії в разі втрати годувальника призначаються, зокрема, членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, які загинули (померли) внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у бойових діях в розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї.
Отже, право на пенсію в разі втрати годувальника мають, зокрема, його непрацездатні батьки, дружина (чоловік) та діти, які не досягли 18 років або 23 років за умови навчання за денною формою у загальноосвітніх навчальних закладах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та, в залежності від кількості утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця, особи, яка мала права на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визначається розмір пенсії в разі втрати годувальника.
Так, на одного непрацездатного члена сім'ї встановлюється пенсія в розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, на двох і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї.
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 01 грудня 2018 року пенсію в разі втрати годувальника ( ОСОБА_2 ) отримують: мати померлого - ОСОБА_3 , дружина померлого - ОСОБА_1 та донька померлого - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, пенсію по втраті годувальника отримують 3 непрацездатних члена сім'ї померлого, а тому пенсія має бути встановлена розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника та розподілена між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази або інформація, що станом на час виникнення спірних правовідносин пенсію отримували менше ніж 3 непрацездатних члена сім'ї померлого.
Отже, розмір пенсії в разі втрати годувальника кожного непрацездатного члена сім'ї має становити 40 процентів грошового забезпечення померлого годувальника ОСОБА_2 .
Як вбачається з розрахунку пенсії по пенсійній справі позивачки станом на 01 грудня 2018 року грошове забезпечення померлого годувальника ОСОБА_2 , що враховується для розрахунку пенсії, складало 17876,16 грн, тобто основний розмір пенсії одного члена сім'ї мав становити 7150,46 грн (17876,16 грн х 40%).
Відповідно до роздруківки з виписки по картковому рахунку позивачки 04 вересня 2020 року їй зарахована пенсія в розмірі 8590,40 грн, а 05 жовтня 2020 року - в розмірі 7696,59 грн.
З листа відповідача від 23 жовтня 2020 року №2600-0505-8/151078 вбачається, з 01 вересня 2020 року припинено виплату пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_4 зв'язку із досягненням нею повноліття, а пенсія позивачці виплачена у завищеному розмірі. Проте, на підставі заяви від 10 вересня 2020 року та долучених до неї документів ОСОБА_4 з 01 вересня 2020 року призначена пенсія в разі втрати годувальника в розмірі 40 процентів грошового забезпечення померлого годувальника ОСОБА_2 та приведений у відповідність розмір пенсії позивачки.
Враховуючи, що після припинення виплати пенсії ОСОБА_4 з 01 вересня 2020 року пенсію у разі втрати годувальника мали отримувати лише 2 непрацездатних члена сім'ї померлого годувальника, то основний розмір пенсії кожного із непрацездатних членів сім'ї мав складати 45% грошового забезпечення померлого годувальника, а саме 17876,16 грн х 45% = 8044,27 грн.
Водночас, оскільки пенсія у разі втрати годувальника повторно призначена ОСОБА_4 з 01 вересня 2020 року та зазначена пенсія з 01 вересня 2020 року виплачувалася 3 непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, основний розмір пенсії позивачки кожного члена сім'ї, що отримує пенсію, мав бути приведений у відповідність із законом та складати 40% грошового забезпечення померлого годувальника, а саме, 7150,46 грн.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на вересень 2020 року основний розмір пенсії кожного із членів сім'ї померлого годувальника ОСОБА_2 має становити 40% його грошового забезпечення, а саме 7150,46 грн, а тому відсутні правові підстави для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо зменшення розміру пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 та відповідно, відсутні правові підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві поновити виплату пенсії в разі втрати годувальника позивачу в розмірі 12513,31 грн та повернути їй суму 7285,70 грн зменшених пенсійних виплат.
При цьому, колегія суддів вказує, що матеріали пенсійної справи не містять жодних доказів щодо наявності підстав для виплати позивачу пенсії в разі втрати годувальника у вказаному нею розмірі.
Крім того, посилання позивача на п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки даний пункт виключно постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року №1088 «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян».
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя Є.В. Чаку