Справа № 320/12441/20 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
01 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Строяновської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року, -
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач зареєстрована адвокатом, який провадить незалежну професійну діяльність, а тому зобов'язана сплачувати єдиний внесок незалежно від факта здійснення професійної діяльності та отримання дохода.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.
Судом установлено, що позивач на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 17 вересня 2009 року має право на заняття адвокатською діяльністю.
У період з 2013 року по 2020 рік позивач працювала у філії «Управління «Укргазтехзв'язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та Товаристві з обмеженою відповідальністю «Облагротехсервіс», які сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період.
09 листопада 2020 року ГУ ДПС у Київській області відносно позивача прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-130332-56, якою, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів, позивача зобов'язано сплатити недоїмку в розмірі 32810,25 грн.
Уважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у період, за який позивачу нараховано до сплати суму єдиного соціального внеску, остання працювала як найманий працівник, а її роботодавці сплачували за неї такий внесок. Відтак, на переконання суду, нарахування позивачу як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність єдиного внеску свідчить про подвійний характер оподаткування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України № 2464-VI), відповідно до пункта 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).
Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац 1 пункта 1 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI).
Також платниками єдиного внеску, як зазначено у пункті 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI, є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI).
Відповідно до абзаца 3 частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI у редакції, яка діяла до 31 грудня 2017 року, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Водночас у редакції статті 9, яка діє з 01 січня 2018 року встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункта 1 частини 2 статті 6 Закону України № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України № 2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини 1 статті 13 Закону України № 2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частини 1 - 4 статті 25 згаданого Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо необґрунтованості прийняття спірної вимоги з огляду на те, що з 2013 року по 2020 рік позивач працювала у філії «Управління «Укргазтехзв'язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та ТОВ «Облагротехсервіс», які сплачували за неї як роботодавці єдиний соціальний внесок, судова колегія вважає за необхідне наголосити на наступному.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, положеннями Закону України № 2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності в неї статусу фізичної особи-підприємця.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Проте за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як адвокати, проте фактично не здійснюють та не ведуть професійної діяльності та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зв'язку з викладеним, суд касаційної інстанції у згаданій постанові сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як адвокат, проте незалежну професійну діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як адвокати (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як підкреслив Верховний Суд, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як убачається із матеріалів справи, згідно реєстра застрахованих осіб ОСОБА_1 з 2013 року по серпень 2020 року працювала у філії «Управління «Укргазтехзв'язок» Акціонерного товариства «Укртрансгаз» та ТОВ «Облагротехсервіс» і роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок у розмірі, що перевищує мінімально встановлений Законом України № 2464-VI.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога прийнята податковим органом всупереч положенням чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення обов'язку в позивача з подвійної сплати єдиного внеску.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька