21 травня 2010 р. м. Вінниця Справа № 2-а-1125/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева Павла Олексійовича про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування матеріальної й моральної шкоди
18 березня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева П.О. про визнання дій (бездіяльності) щодо ненадання копій документів із матеріалів кримінальної справи незаконними, зобов'язання відповідача надати копії цих документів та відшкодування матеріальної шкодив розмірі 60 грн й моральної шкоди в розмірі 1000 грн.
Зазначив, що він звернувся з заявою до Європейського суду з прав людини для захисту порушених прав. Дана заява розглянута судом і відповідним листом йому повідомлено про необхідність надання копій певних документів.
Для реалізації прав, гарантованих статтею четвертою статті 55 Конституції України, в частинні дотримання 47 правила Регламенту Європейського Суду з прав людини на підставі статі 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), для аргументації доводів по заявлених порушеннях та на підставі листа із Секретаріату Європейського суду з прав людини від 03 грудня 2007 року, він протягом 2007-2009 років неодноразово звертався до апеляційного суду Дніпропетровської області з заявами про видачу копій документів із матеріалів кримінальної справи №53059049 по вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року по обвинуваченню ОСОБА_1 по пункту 13 частини другої статті 115, частині третій статті 185 Кримінального кодексу України.
Однак, на дані звернення отримані відповіді про відмову в дотриманні його законних прав та інтересів, а також грубого порушення норм національного та міжнародного законодавства, зокрема, Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262-ІV, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позиція посадової особи мотивована тим, що обов'язкові, передбаченні чинним законодавством копії судових рішень, ухвалених в кримінальній справі відносно нього йому вручені, а обов'язок по зняттю інших копій - на апеляційний суд не покладено.
Такі обставини позивачем викладені в листі та направлені до Європейського Суду з прав людини. Крім того, в різні національні органи влади направлені звернення з проханням посприяти в отриманні копій необхідних з кримінальної справи документів.
Листом від 18 грудня 2008 року Європейський суд з прав людини за наведених умов, визнав обов'язковим надання їм копій звернень до державних органів про отримання копій документів та відповіді на ці звернення.
Таким чином, на запити ОСОБА_1, в.о. начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області - Представником Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Дніпропетровській області О.В.Захаровою, головою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Т.Ю.Макаровою, заступником Міністра юстиції України Л.В.Єфіменко на його адресу надіслані відповіді із дорученням необхідних документів.
В свою чергу, відповідачем у листі від 17 лютого 2009 року у видачі копій звернень відмовлено з посиланням на не передбачення чинним законодавством надання таких копій.
Посилаючись на те, що вказані дії заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева П.О. перешкоджають реалізації його конституційних прав, прав, передбачених міжнародним законодавством згоду на обов'язковість якого дано Верховною Радою України, а саме основне, дії відповідача умисно спрямовані на притягнення України до міжнародно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, витікаючих із статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - ОСОБА_1 просив визнати дії протиправними та зобов'язати посадову особу надати по місцю його утримання копії документів із матеріалів кримінальної справи.
Крім того, позивач просив стягнути заподіяну йому такими неправомірними діями шкоду в сумі 60 грн, що виразилась в понесених затратах на поштову кореспонденцію та у зв'язку із моральними переживаннями, погіршенням здоров'я - заподіяну моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судове засідання позивач особисто не викликався, оскільки Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) не передбачено забезпечення участі в судовому засіданні особи, яка перебуває в місцях позбавлення волі.
Ухвалою суду від 19 березня 2010 року ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення з приводу заявлених позовних вимог поштою або забезпечити своє представництво в суді адвокатом чи довіреною особою на підставі належним чином засвідченої копії довіреності, на що позивачем на адресу суду надіслано заяву в якій він просив розглянути справу у його відсутність.
Відповідач - заступник голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцев П.О. в судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав заперечення в яких позовні вимоги не визнав і в задоволенні позову просив відмовити.
Так, зазначив, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України), як і інструкція з діловодства не покладає на суд обов'язок виготовляти копії матеріалів кримінальної справи за запитами учасників процесу, окрім вичерпно визначеного переліку процесуальних документів, що підлягають врученню. Це визнало і Міністерство юстиції України у листі №33-23/2949 від 01 серпня 2008 року.
Засуджений ОСОБА_1 у листах звертається за виготовленням для нього, серед іншого, віддрукованої копії поданої ним рукописної касаційної скарги, а також за видачею йому копії обвинувального висновку, що був йому вручений відповідно до вимог КПК України. Виконання таких вимог, окрім того, що воно має ознаки зловживання своїм правом, потребує матеріально-технічного забезпечення і відповідного фінансування.
Зловживання позивачем своїм правом на звернення полягає в тому, що ним запитуються копії тих документів, які відповідно до чинних норм КПК України вже йому вручалися, про що є відповідні розписки у кримінальній справі, або які складені безпосередньо ним самим, тобто примірниками яких він вже розпорядився на власний розсуд, через що позивач недобросовісно використовує тип правомірної поведінки в формі дій, що спричиняють шкоду державним інтересам.
Проте, Міністерство юстиції України, вказуючи на відсутність законодавчих заборон на надання таких копій, так і не відповіло на питання про витрати на виготовлення копій за такими зверненнями. Зокрема, враховуючи, що такий друк передбачає обсяг не менше ста сторінок, а такого роду звернення від засуджених до довічного позбавлення волі непоодинокі, виконання таких вимог потребує зайняття однієї штатної одиниці машиністки чи виконання відповідних доплат за розширення сфери обслуговування (ст. 105 КЗпП України), інакше порушуватиметься право службовців апарату суду на оплату праці за виконання роботи, необумовленої посадовими інструкціями та інструкціями з діловодства. Так само друк вимагає витрат на папір, речовину для руку та енерговитрат, що з огляду на його обсяги складають відому суму, яка кошторисом бюджетної судової установи не покривається, тим більше, що відсутнє відповідне бюджетне призначення, що тягне за визначенням статті 2 Бюджетного кодексу України нецільове витрачання бюджетних коштів. У листі ж за № 33-23/2949 ми фактично отримали відповідь Міністерства юстиції України про те, що порядок задоволення такого роду заяв, віднесення відповідних витрат на рахунок держави, враховуючи бюджетні призначення витрат державних коштів, не врегульовані та готуються відповідні зміни до чинного законодавства
Тобто, для вимог позивача, ізольованого від суспільства з підстав вчинення ним особливо тяжкого злочину і його суспільної небезпечності, законодавством хоч би і не заборонено їх задоволення, але не передбачається способу дії для відповідача, що тягтиме для останнього порушення законності у своїй діяльності.
Відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачається процесуальне право фізичної особи на звернення з індивідуальною заявою до Європейського Суду з прав людини, та обов'язок Держави жодним чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права. В рішеннях Європейський Суд з прав людини у низці справ витлумачив положення статті 34 Конвенції таким чином, що йдеться про обов'язок Держава не втручатися у здійснення особою цього права, виключити будь-які непрямі дії, що спрямовані на відмовляння чи відраджування особи від використання засобів, передбачених Конвенцією, тобто відсутній будь-який позитивний обов'язок Держави діяти для сприяння особі, яка має намір звернутися до Європейського Суду з прав людини.
З огляду на це і положення Регламенту Європейського Суду з прав людини щодо розгляду питання про прийнятність скарги, ми ніколи не заперечували проти того, аби відповідні матеріали кримінальної справи завершеної розглядом були направлені Урядовому уповноваженому у справах Європейського Суду з прав людини для вирішення ним питань про надання в оригіналах чи копіях необхідних документів Європейському Суду з прав людини, а так само проти того, аби відповідні документи (їх копії) направлялися апеляційним судом на запит судді-доповідача чи палати Європейського Суду з прав людини за їх ухвалою в межах встановленого ними строку, оскільки витрати на пересилання справ, закладаються до кошторису і мають відповідні бюджетні асигнування. Також ми ніколи не заперечували проти того, аби особа, яка представляє інтереси позивача в Європейському Суді з прав людини, власним коштом (за свій рахунок) виготовила відповідні копії, для чого умови доступу до матеріалів кримінальної справи існують.
Крім того, ОСОБА_1 додав до своєї заяви відповідь Європейського Суду з прав людини від 03 грудня 2007 року, в якій позивачу роз'яснюється, що у випадку відмови органів державної влади надати запитувані копії достатнім виконанням ним своїх обов'язків буде надання копії відповіді про таку відмову.
У своїй заяві позивач вказує, що всі витрати здійснені не ним самим а особою, якій він доводиться сином, через що право вимоги відшкодувати збитки належить саме цій особі, а не позивачу, який жодних витрат не поніс. До того ж витрати здійснені ним з його представником на власний розсуд для реалізації свого права, а не внаслідок протиправного покладення на них не передбаченого законом обов'язку. Моральна шкода позивачем не доведена і не обґрунтована з огляду на встановлені вироком суду в кримінальній справі антисоціальні установки і моральний розклад його особистості, блюзнірське ставлення до загальнолюдських демократичних цінностей, паразитичній спосіб життя, небезпечні для суспільства в цілому настільки, наскільки необхідною визнана його довічна ізоляція від суспільства.
Також, у запереченнях заступником голови апеляційного суду Дніпропетровської області зазначено, що до позовної заяви додані їх відповіді на звернення ОСОБА_1, які достатні для розв'язання пред'явленого адміністративного позову, у зв'язку з чим на вимогу суду будуть ті конкретні заяви та скарги з вказівкою на дату і реєстраційний номер супровідного листа адміністрації виправної установи, без яких розгляд цієї справи неможливий.
Крім того, у запереченнях відповідач зазначив також і про можливість розгляду справи у його відсутність.
Отже, за таких обставин варто зазначити, що за правилами КАС України розгляд і вирішення справи в судах першої та апеляційної інстанцій здійснюється у двох формах: у судовому засіданні та в порядку письмового провадження.
Відповідно до пункту 10 статті 3 КАС України, письмове провадження - це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, цією процесуальною нормою встановлено те, що судовий розгляд справи в порядку письмового провадження здійснюється: без виклику осіб, які беруть участь у справі; на основі наявних у суду матеріалів; без проведення судового засідання, передбаченого главою третьою розділу третього КАС України.
За правилами частини третьої статті 122 КАС України та частини першої статті 197 КАС України підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження, зокрема, в суді першої інстанції є клопотання особи, яка бере участь у розгляді справи, про розгляд справи за її відсутності. Тобто розгляд і вирішення справи в суді першої інстанції у порядку письмового провадження можливі лише за наявності такого клопотання.
Оскільки сторонами подано клопотання про розгляд справи за їх відсутності, то дану справу судом ухвалено розглянути та вирішити в порядку письмового провадження.
Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив матеріали справи й надав їм юридичну оцінку.
Зокрема, суд встановив, що на даний час засуджений ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно відбуває міру кримінального покарання в Ладижинській виправній колонії №39 Вінницької області з 20 лютого 2007 року. Початок строку з 23 червня 2005 року і довічно (а.с. 60). Утримається позивач в секторі максимального рівня безпеки, тобто не працює і станом на 04 лютого 2010 року на його особовому рахунку кошти відсутні (а.с. 40).
Відбуває ОСОБА_1 покарання за результатами розгляду кримінальної справи №53059049 по обвинуваченню його по пункту 13 частини другої статті 115, частині третій статті 185 Кримінального кодексу України (вирок апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року).
25 жовтня 2007 року засуджений ОСОБА_1 звернувся до Європейського суду з прав людини з заявою про протиправне застосування до нього насильства.
Для обґрунтування та підтвердження документальними доказами порушень Конвенції вказаних в цій заяві, Європейський Суд з прав людини в листі від 03 грудня 2007 року повідомив позивача про необхідність надання певних документів, а саме: копій судових рішень, копій апеляційної і касаційної скарг, копій його звернень до компетентних органів з проханням провести розслідування по факту застосування до нього недозволених методів ведення слідства і відповіді на ці звернення, а також постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Також, Європейським Судом з прав людини у цьому листі звернуто увагу заявника на те, що йому необхідно надати ті документи, які мають відношення до порушень Конвенції, тобто фактично відсутня необхідність витребовувати у судів копії всіх матеріалів кримінальної справи. У випадку виникнення труднощів при отриманні документів, слід звернути увагу на те, що відповідно до статті 34 Конвенції, державні органи зобов'язанні не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню заявником свого права на звернення до Європейського Суду з прав людини. При відмові державного органу надати копії необхідних документів, Європейським Судом з прав людини також висловлено прохання надати копію відмови або копію звернення (з посиланням на запит Європейського Суду) з офіційною відміткою про його отримання відповідним органом (а.с. 16-17).
На виконання вимог вказаного листа позивач неодноразово звертався до апеляційного суду Дніпропетровської області з заявами, з долученням листів Європейського Суду з прав людини від 03 серпня 2007 року та 03 грудня 2007 року, про видачу йому копій вищевказаних документів, а саме, копії касаційної скарги та додатків до неї, копій його звернень до компетентних органів з проханням провести розслідування по факту застосування до нього недозволених методів ведення слідства, а також інших документів, зокрема, копії протоколу судового слідства, роздруківку технічного супроводу судового слідства, копії клопотання про виклик свідків обвинувачення та захисту, копії клопотання про проведення пошукових робіт по виявленню бракуючих частин тіла трупа, виявленого в річці Інгулець, зокрема, голови, руки, ноги, копій протоколів ознайомлення з призначенням судово-медичної експертизи, копій протоколів ознайомлення з висновком судово-медичної експертизи, копій постанов прокурора про відмову від обвинувачення по пункту 2 частини першої статті 263, частині четвертій статті 187, пунктах 4, 6, 9 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, копії обвинувального висновку.
На звернення ОСОБА_1 отримав такі відповіді за підписом заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева П.О.:
- від 23 липня 2007 року №1-7806 на лист від 21 травня 2007 року №Р-181 в якій зазначено, що зняття копій з матеріалів кримінальної справи законом не передбачено (а.с. 18);
- від 26 липня 2007 року №01-7/06 на лист від 16 липня 2007 року №Р-285, якою ОСОБА_1 повернуто його заяву від 13 липня 2007 року, оскільки відповідь на аналогічні звернення надавалась нодноразово (а.с. 22);
- від 10 серпня 2007 року №1-16955/07 в якій вказано про те, що права позивача не були порушені, а також те, що суд припиняє листування з ним (а.с. 23);
- від 25 грудня 2007 року №1-7/06 на лист від 07 грудня 2007 року №Р-725, у якій вказано, що засудженому ОСОБА_1 у видачі копій кримінальної справи відмовлено, оскільки законом цього не передбачено. Переписка з цього приводу припиняється (а.с. 19);
- від 11 березня 2008 року №І-7/06 на лист від 18 лютого 2008 року №Р-19 про те, що заява ОСОБА_1 повертається без розгляду, оскільки суд не зобов'язаний знімати копії з матеріалів кримінальної справи, а також те, що копії цих документів не відносяться до порушень Конвенції. Додаток на 4-х аркушах (а.с. 20);
- від 19 травня 2008 року №1-11372 на лист від 26 квітня 2008 року №Р-60, в якій зазначено, що відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачається процесуальне право фізичної особи на звернення з індивідуальною заявою до Європейського Суду з прав людини, та обов'язок Держави жодним чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права полягає в забороні втручання у здійснення такого права особи: не перешкоджати спілкуванню заявника з Європейським судом з прав людини, а так само не здійснювати будь-якого прямого чи непрямого тиску задля відкликання заявником скарги, на що вказував Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях. У зв'язку з цим, відповідно до Регламенту Європейського Суду з прав людини відповідні документи (їх копії) будуть надані апеляційним судом на запит судді-доповідача чи палати Європейського Суду з прав людини за наявності їх ухвали в межах встановленого строку. Копії судових рішень, ухвалених в кримінальній справі відносно позивача відповідно до чинного законодавства йому вручені. З огляду на вищевикладене, апеляційним судом Дніпропетровської області із листа позивача не вбачається підстав для задоволення його прохання, через що йому відмовлено. Разом з цим, відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» повідомлено, що оскільки з приводу порушеного у зверненні питання позивачу і його представнику неодноразово надавалися відповіді, то листування з ним підлягає припиненню (а.с. 25);
- від 13 серпня 2008 року №ЗГ-1596/1355/08 на лист від 29 липня 2008 року №Р-118, про те, що згідно з статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ці засади Конституції ОСОБА_1 були порушені двічі шляхом скоєння злочинів проти людини. Всі необхідні, передбачені законодавством копії судових документів засудженому ОСОБА_1 були вручені. Додатково повідомлено, що до компетенції апеляційного суду не входить надання інформації зазначеної у заяві засудженого ОСОБА_1 Для нього також повідомлено, що відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про звернення громадян», не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, тому листування із зазначених у зверненнях питаннях припинено (а.с. 21).
Також, за цей час, ОСОБА_1 із заявами від 13 липня 2006 року, від 14 липня 2006 року, від 18 грудня 2006 року №Р-203, від 13 лютого 2007 року, від 07 травня 2007 року, від 19 липня 2007 року звертався до Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу.
Зокрема, на свої звернення отримав такі відповіді за підписом голови суду Т.Е.Макарової:
- від 12 січня 2007 року №19 про зазначення, що Інгулецький районний суду м. Кривого Рогу направляє копію відповіді суду на його звернення від 13 липня 2006 року й 14 липня 2006 року про незгоду з постановою суду від 06 лютого 2006 року по його скарзі на відмову в порушенні кримінальної справи (л.д. 56 матеріал №4с-100/06) (а.с. 32);
- від 27 липня 2007 року №304 у якій вказано, що на заяву позивача від 19 липня 2007 року суд надсилає копію листа від 25 травня 2007 року про направлення його заяви від 07 травня 2007 року про видачу копій постанов до прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу для розгляду по належності (а.с. 33);
- від 05 березня 2008 року №107 з посиланням на те, що на заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2007 року про надання копій документів із матеріалів справ, що розглядались судом за його скаргами на постанови прокурора, повторно направляються копії документів, зазначені в листі Європейського Суду з прав людини, незважаючи на те, що раніше копії всіх перелічених документів його вже направлялися неодноразово. Надання заголовків з нумеруванням листів матеріалів справи та інших матеріалів не передбачено Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді; про надання цих матеріалів не йдеться і в доданому позивачем повідомленні Європейського Суду з прав людини. Згідно з роз'ясненням, наданим Європейським Судом з прав людини, ОСОБА_1 необхідно надати лише ті документи, які мають відношення до порушень Конвенції. До таких документів відносяться: копії судових рішень, копії апеляційних, касаційних скарг, постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Копії всіх перелічених документів (крім касаційних скарг - в касаційному порядку постанови суду засудженим не оскаржувались) позивачу надаються. Додатково повідомлено, що виготовити копії апеляційних скарг ОСОБА_1 кращої якості немає можливості у зв'язку з низькою якістю оригіналів, які написані кульковою ручкою, на аркушах нестандартного розміру (а.с. 34).
Крім того, листом від 14 лютого 2007 року позивач звертався до Міністерства юстиції України з проханням в порядку наглядових повноважень визнати за ним право у відповідності до гарантій статей 1, 3, 9, 19, 32, 55, 59, 124, 129 Конституції України на отримання ксерокопій листів матеріалів кримінальної справи №53059049 для виконання вимог статті 34 Конвенції, 44, 47 правил Регламенту Європейського Суду з прав людини; взнати бездіяльність заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева В.І. такою, що суперечить законам і Конституції України; посприяти у відновленні його порушених вищенаведеними нормами гарантій та посприяти у виконанні відповідачем обов'язку по видачі копій документів (а.с. 27-28).
До матеріалів даної адміністративної справи відповідачем долучено лист Міністерства юстиції України за підписом заступника міністра В.В.Лутковської від 01 серпня 2008 року №33-23/2949 на його звернення від 13 червня 2008 року №11-13342.
Так, у листі даним суб'єктом владних повноважень зазначено, що статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено, що Європейський суд з прав людини може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. При цьому, для обґрунтування своїх заяв, поданих до Європейського суду, заявникам необхідно додати копії документів, як це вимагаєтеся 47 правилом Регламенту Європейського суду з прав людини. Не надаючи копії документів, що підтверджують їх скарги, заявники наражаються на загрозу, що їх заяву буде відхилено через недотримання ними вимог щодо подачі заяви до Європейського суду.
Окрім цього, стаття 34 Конвенції зобов'язує Високі Договірні Сторони не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню права на звернення до Європейського суду.
Існуюча на сьогоднішній день практика Європейського суду з прав людини не налічує рішень, у яких би констатувалось порушення державами-учасницями Конвенції цього зобов'язання через відсутність у заявників законодавчо закріпленої можливості отримувати копії документів, які стосуються їх звернення.
Натомість, відмова державних органів видавати копії таких документів за власний рахунок не визнається Європейським судом з прав людини порушенням статті 34 Конвенції (рішення у справі Igors Dmitrijevs v. Latvia (Ігоре Дмітрієвс проти Латвії) від 30 листопада 2006 pоку заява №61638/00, п.п. 100-101). При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що для категорії осіб, які через відсутність коштів не спроможні оплатити копіювання, необхідно передбачити можливість надання копій необхідних документів за рахунок держави. Так, у справі Karсakovs v. Latvia (Карнаковс проти Латвії) Європейський суд встановив, що заявник не вказав у своїй заяві про відсутність у нього фізичної можливості виготовити копії необхідних документів, а також не вказав про свою фінансову неспроможність їх виготовити. У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не визнав порушенням статті 34 Конвенції відмову державного органу за власний рахунок виготовити копії документів у справі заявника (рішення від 15 червня 2006 року заява №61005/00, п. 1 73).
Висновки Європейського суду з прав людини в зазначених рішеннях ілюструють його позицію щодо тлумачення статті 34 Конвенції. Так, зобов'язання Високої Договірної Сторони не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню права на звернення до Європейського суду розглядається як, зокрема, надання державою особі доступу до тих матеріалів, копії яких ця особа вважає за необхідне надати Європейському суду з прав людини на підтримку своєї заяви.
В Україні на сьогодні існує ситуація, коли в чинному законодавстві не врегульована питання отримання особами, що перебувають під вартою або в місцях позбавлення волі, за власний рахунок або ж за рахунок держави, копій документів з матеріалів їх кримінальних справ, необхідних їм для звернення до Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим, на письмові звернення таких категорій осіб національні суди, здебільшого, видають копії лише тих процесуальних документів, вручення яких відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України є обов'язковим. У наданні ж копій решти документів з матеріалів кримінальної справи часто відмовляється. Зазначена ситуація може призвести до констатації Європейським судом з прав людини порушення Україною статті 34 Конвенції в частині перешкоджання ефективному здійсненню права на звернення до Європейського суду з прав людини, що, у свою чергу, матиме наслідком міжнародно-правову відповідальність держави.
У зв'язку з цим питання щодо доступу до тих матеріалів, копії яких особа вважає за необхідне надати Європейському суду з прав людини на підтримку своєї заяви, має бути вирішене шляхом внесення відповідних законодавчих змін. Особливо це питання потребує врегулювання стосовно осіб, які знаходяться під вартою або в місцях позбавлення волі та не мають змоги самостійно прибути до суду для виготовлення чи отримання копій матеріалів справи, необхідних їм для звернення до Європейського суду з прав людини.
Таким чином, враховуючи вищезазначену практику Європейського суду з прав людини та з огляду на те, що чинним Кримінально-процесуальним кодексом України не заборонене отримання обвинуваченими, підсудними та засудженими особами копій матеріалів кримінальних справ щодо них, заступник міністра звернувся з проханням віднаходити можливість задоволення клопотань осіб, які знаходяться під вартою або в місцях позбавлення волі, про надання їм копій відповідних документів до врегулювання даного питання на законодавчому рівні (а.с. 51).
Враховуючи, що станом на 27 вересня 2008 року копій необхідних документів у зв'язку з відмовою відповідача у їх вдачі ОСОБА_1 так і не отримав, то звернувся до Європейського Суду з прав людини з листом про повідомлення про таку ситуацію.
Як вбачається із листа Секретаря Суду Тараса Вавринчук від 18 грудня 2008 року зміст листа заявника прийнято до уваги, а останнього приєднано до справи по первинній заяві ОСОБА_1 Також, повідомлено, що прохання позивача про сприяння йому в отриманні у національних органів копій по його справі буде розглянуто одночасно з питанням відносно прийнятності його заяви. Крім того, висловлено прохання надати копії звернень ОСОБА_1 до державних органів про отримання копій документів і відповідні відповіді на ці звернення (а.с. 24).
Таким чином, до матеріалів справи позивачем долучено відповідь апеляційного суду Дніпропетровської області за підписом голови суду В.В.Віхрова від 17 лютого 2009 року №ЗГ-129/121, у якій зазначено, що заяву ОСОБА_1 щодо направлення йому копій звернень до апеляційного суду та інших державних інстанцій стосовно надання копій документів з матеріалів кримінальної справи за його обвинуваченням, які необхідні для направлення до Європейського Суду з прав людини розглянуто. За наслідками розгляду повідомлено, що всі необхідні, передбаченні законодавством копії судових документів з матеріалів кримінальної справи за його обвинуваченням йому були вручені. Чинним законодавством не передбачено надання копій звернень засуджених. Відповіді на всі його звернення направлялись до Ладижинської виправної колонії №39 (а.с. 26).
Крім того, слід зазначити і про інші листи, а саме:
- від 16 лютого 2009 року №Р-7 Інгулецького районного суду м. Кривого рогу на заяву позивача від 23 січня 2009 року про надсилання йому копій заяв з проханням вислати копії документів із матеріалів справ №4с-43/06 й №4с-100/06 та відповіді на ці заяви, з яких вбачається, що копії всіх процесуальних документів, винесені Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу та судом апеляційної інстанції позивачу направлені через адміністрацію Виправної колонії №39 Вінницької області, та згідно з матеріалами справи ним отримані. Додаток на 13 арк. (а.с. 30);
- від 26 березня 2009 року №Р-382-03 Головного управління юстиції Дніпропетровської області, у якому зазначено, що відповідно до Положення про представника Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини і регіональне відділення Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09 лютого 2007 року №44/5, розглянуто звернення позивача від 05 березня 2009 року щодо усунення порушення прав і свобод людини і громадянина, відновлення порушених прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, а також щодо сприяння в отриманні позивачем копій документів, необхідних для подання до Європейського суду з прав людини. При цьому, повідомлено наступне. З метою сприяння в отриманні відповідей на звернення ОСОБА_1 та копій зазначених у них документів, представником Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Дніпропетровській області в межах компетенції листами від 24 березня 2009 року його звернення направлені нa адресу Голови Ради Суддів Дніпропетровської області, прокурора Інгулецького району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Голови Апеляційного суду Дніпропетровської області та начальника Інгулецького РВ КМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області з роз'ясненням положень статті 34 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року щодо зобов'язання Високих Договірних Сторін не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню права на звернення до Європейського суду з прав людини та необхідності надання ОСОБА_1 тих документів, копії яких він вважаєте за необхідне надати Європейському суду на підтримку своєї заяви. При цьому, позивачу надіслано на його адресу копії супровідних листів про направлення на розгляд його звернень до компетентних органів, яким вони адресовані (а.с. 29);
- від 24 квітня 2009 року №281 Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу з повідомленням про те, що на заяву позивача від 06 квітня 2009 року щодо направлення йому копій скарг на постанови прокурора від 13 лютого 2006 року та від 14 квітня 2006 року та апеляційних скарг на постанови Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 16 березня 2006 року й від 06 липня 2006 року, йому вдруге направлено копії зазначених матеріалів із справ №4с-43/06 й №4с-100/06 (а.с. 35);
- від 22 травня 2009 року №Р-11953-22 Міністерства юстиції України на звернення ОСОБА_1 від 06 квітня 2009 року, у якому вказано, що листом від 06 березня 2009 року №Р-3066-22 Міністерством йому надіслано копії звернень від 09 грудня 2008 року та від 26 вересня 2008 року. У зв'язку із зверненням позивача від 06 квітня 2009 року, Міністерство направляє йому копії звернень від 14 лютого 2007 року та від 21 листопада 2008 року (а.с. 31).
Таким чином, обставини щодо отримання ОСОБА_1 листів апеляційного суду Дніпропетровської області за підписом заступника голови суду Румянцева П.О. про відмову у видачі копій матеріалів з кримінальної справи та копій його звернень про видачу цих матеріалів, за умови дотримання, на думку позивача, вимог статті 34 Конвенції іншими суб'єктами, стали підставою для його звернення до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно із статтею 9 Конституції, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, Україна 09 листопада 1995 року підписала, а 17 липня 1997 року - ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи №1, 2, 4, 7 і 11 до Конвенції, яка для нашої держави набрала чинності з 11 вересня 1997 року.
Тобто, Україна інкорпорувала Конвенцію в національну правову систему й визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що торкаються тлумачення і застосування Конвенції.
Без перебільшення можна сказати, що визначальним для утвердження Конвенції як частини національного законодавства стало прийняття Верховною Радою України 23 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». Зазначений закон увібрав положення ключових резолюцій та рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи. Ключовим положенням зазначеного закону є припис статті 17 «Застосування судами Конвенції та практики Суду», який, попри його невеликий фізичний обсяг, містить надзвичайно важливу норму: «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».
На розвиток положень цього Закону, Кабінет Міністрів України розробив механізм їх реалізації, а саме - було ухвалено постанову від 31 травня 2006 року №784 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», якою, зокрема, запроваджено посаду урядового уповноваженого з питань Європейського суду з прав людини і затверджено відповідне положення.
Тобто, як вбачається з наведеного, Україна ратифікувала міжнародно-правовий акт, який став частиною національного законодавства, тобто має пряму дію до застосування на території держави, та саме основне - передбачила механізм його реалізації.
Таким чином, визначаючись щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд виходить з того, що стаття 34 «Індивідуальні заяви» передбачає, що суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.
Право на подання індивідуальних заяв є одним із найбільш ефективних засобів захисту прав людини, суттєвим елементом контрольного механізму, який був встановлений Європейською конвенцією. Стаття 34 дозволяє Комісії приймати заяви «від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, що вважають себе потерпілими від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у цій Конвенції». Відповідно до Протоколу №11 всі Високі Договірні Сторони Конвенції повинні визнати право на подання індивідуальних заяв, яке гарантує стаття 34.
Якщо держава ратифікувала Конвенцію і не зробила жодних заяв про неприйнятність цього положення, Суд уповноважений здійснювати розгляд індивідуальних заяв, які були подані згідно зі статтею 34, при цьому повинні бути дотримані викладені в статті 35 вимоги.
Оскільки, що є самим основним, Держава Україна не робила заяву чи застереження про обмеження повноважень Суду у цьому питанні, то останній визнає за собою повноваження розглядати будь-які питання, що виникають між датою ратифікації державою Конвенції і датою набрання чинності заяви згідно статті 34.
Згідно зі статтею 34, якщо держава визнає право на подання індивідуальних заяв, вона бере на себе зобов'язання «не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права». Це положення тісно пов'язане з правом доступу до Суду та правом на отримання адвокатської допомоги відповідно до статті 6, а також правом на повагу до таємниці кореспонденції відповідно до статті 8.
При цьому, слід зазначити, що надзвичайно важливим для практичного застосування наведеного положення статті 34 Конвенції є Регламент роботи Європейського Суду з прав людини, до того ж як колишнього Суду, що діяв до реформи, впровадженої Протоколом №11, так і нового, що працює нині.
Зокрема, відповідно до 47 правила Регламенту Європейського суду з прав людини «Зміст індивідуальної заяви» кожна заява, про яку йдеться у статті 34 Конвенції, подається на бланку, наданому канцелярією, якщо голова відповідної секції не вирішить інакше. Вона має містити: a) ім'я, дату народження, громадянство, стать, рід занять та адресу заявника; b) ім'я, рід занять та адресу довіреної особи, якщо така є; c) найменування Договірної Сторони або сторін, проти яких подається заява; d) стислий виклад фактів; e) стислий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів; f) підтвердження про дотримання заявником критеріїв прийнятності (вичерпання національних засобів правового захисту і правило щодо шестимісячного строку), викладених у пункті 1 статті 35 Конвенції; g) предмет заяви; і має супроводжуватися: h) копіями будь-яких відповідних документів, зокрема рішень - судових чи несудових - стосовно предмета заяви.
Крім того, заявники повинні: a) надати інформацію, особливо документи і рішення, зазначені вище в пункті 1 (h), що змогли б довести відповідність критеріям прийнятності (вичерпання національних засобів правового захисту і правило щодо шестимісячного строку), викладеним у пункті 1 статті 35 Конвенції; та b) зазначити, чи подали вони свої скарги на розгляд за будь-якою іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання.
Недодержання вимог, викладених вище в пунктах 1 і 2, може спричинитися до відмови в реєстрації та в розгляді справи Судом.
Як вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, позивач ОСОБА_1 звернувся до Європейського Суду з прав людини із заявою про застосування до нього недозволених методів ведення слідства. На підтвердження викладених в заяві порушень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод йому необхідно було надати документи, вказані в листі Юридичного Секретаря Суду Катерини Гаєвської, а подальшому - документи визначені в листі Юридичного Секретаря Суду Тараса Вавринчука.
На звернення до апеляційного суду Дніпропетровської області, позивач протягом 2007-2009 років отримував за підписом заступника голови суду Румянцева П.О. відповіді про відмову в забезпеченні виконання такої вимоги з посиланням на те, що чинним законодавством не передбачено видачу таких документів. Більше того, у запереченнях на позовну заяву даною посадовою особою здійснено посилання і на відсутність у суду бюджетного фінансування на такі цілі.
За таких обставин, визначаючись щодо правомірності позиції відповідача, суд виходить з того, що від правильного функціонування адміністративно-правових механізмів реалізації прав громадян, від чіткого й ефективного реагування влади на їхні звернення залежить здатність держави забезпечувати належний захист законних інтересів громадян.
Розуміння ролі звернень громадян як важливої складової зміцнення демократії, правового, громадянського суспільства стало ідейною основою прийняття Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР. Даним законом визначені вимоги до оформлення звернень, порядку їх прийняття й розгляду посадовими особами.
Приписами частини першої статті 1 зазначеного закону передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В силу частини першої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Крім того, статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право на судовий захист забезпечується конституційними гарантіями здійснення правосуддя судами, утвореними на підставі Конституції України, та у визначеному законом порядку.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Конвенції про захист прав людини та основних свобод яка була ратифікована в 1953 році (Конвенція).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Для контролю за дотриманням вказаних прав функціонує Європейський суд з прав людини, який в свою чергу забезпечує верховенство права у національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали дану Конвенцію.
Таким чином, засуджений ОСОБА_1, реалізовуючи своє право, передбачене, зокрема, частиною четвертою статті 55 Конституції України в частині того, що кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, у відповідність до 47 правила Регламенту Європейського Суду з прав людини - звернувся в порядку Закону України «Про звернення громадян» до суб'єкта владних повноважень (його посадової особи) про надання копій документів, необхідних для подання до Європейського Суду з прав людини, додавши при зверненнях листи цього Суду.
Дійсно, у такій ситуації суд погоджується з тим, що чинним національним законодавством не врегульовано питання отримання особами, що перебувають під вартою або в місцях позбавлення волі, за власний рахунок або ж за рахунок держави, копій документів з матеріалів їх кримінальних справ, необхідних їм для звернення до Європейського суду з прав людини.
Однак, варто зазначити, що для України ратифікація Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та забезпечення реалізації її положень - це цілком новий механізм захисту прав людини, введення якого ускладнюється багатьма чинниками, зокрема проблемами реформування самої судової системи в Україні, в тому числі й необхідністю вдосконалення національної системи захисту прав людини.
У зв'язку з цим питання щодо доступу до тих матеріалів, копії яких особа вважає за необхідне надати Європейському суду на підтримку своєї заяви, має бути вирішене шляхом внесення відповідних законодавчих змін. Особливо це питання потребує врегулювання стосовно осіб, які знаходяться під вартою або в місцях позбавлення волі та не мають змоги самостійно прибути до суду для виготовлення чи отримання копій матеріалів справи, необхідних їм для звернення до Європейського суду.
На думку суду, зазначені обставини, прогалина у національному законодавстві не можуть бути перешкодою для реалізації передбаченого для особи Конституцією України права у врегульованому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Регламентом Європейського Суду з прав людини - порядку, оскільки обов'язковому застосуванню підлягає пряма норма міжнародно-правового акта, обов'язковість якого до застосування на території держави визнана Верховною Радою України.
Крім того, варто зазначити, що чинним Кримінально-процесуальним кодексом України не заборонене отримання обвинуваченими, підсудними та засудженими особами копій матеріалів кримінальних справ щодо них.
Більше того, слід навести позицію Європейського Суду з прав людини, який зазначає, що для категорії осіб, які через відсутність коштів не спроможні оплатити копіювання, необхідно передбачити можливість надання копій необхідних документів за рахунок держави. Так, у справі Karсakovs v. Latvia (Карнаковс проти Латвії) Європейський суд встановив, що заявник не вказав у своїй заяві про відсутність у нього фізичної можливості виготовити копії необхідних документів, а також не вказав про свою фінансову неспроможність їх виготовити. У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не визнав порушенням статті 34 Конвенції відмову державного органу за власний рахунок виготовити копії документів у справі заявника (рішення від 15 червня 2006 року заява №61005/00, п. 1 73).
Висновки Європейського суду з прав людини у вказаному рішенні ілюструють його позицію щодо тлумачення статті 34 Конвенції.
Тобто, варто наголосити на тому, що зобов'язання Високої Договірної Сторони не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню права на звернення до Європейського суду з прав людини розглядається саме як, надання державою особі доступу до тих матеріалів, копії яких ця особа вважає за необхідне надати Європейському суду з прав людини на підтримку своєї заяви.
Посилання заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева П.О. в запереченнях на те, що обов'язок Держави невтручатися у здіснення особою права, передбаченого статтею 34 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, слід розуміти як таке, що включає будь-які непрямі дії, що спрямовані на відмовляння чи відраджування особи від використання засобів, передбачених Конвенцією, тобто відсутній будь-який позитивний обов'язок Держави діяти для сприяння особі, яка має намір звернутися до Європейського Суду з прав людини, а також досліджена судом позиція відповідача у наданих ним ОСОБА_1 відповідях щодо відсутності у нього необхідності отримання копій документів, які не вимагаються Європейським Судом з прав людини, - з огляду на вищенаведену практику Європейського Суду з прав людини, яка є обов'язковою до застосування, судом визнаються необґрунтованими та такими, що суперечать офіційній позиції щодо тлумачення статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Це пояснюється тим, що людина не може обмежуватись у наданні переліку документів до Європейського Суду з прав людини, тобто лише тих, які вимагатиме Суд, оскільки його посилання на бланку заяви на конкретні порушення Конвенції з боку Держави, мають супроводжуватися, відповідно до 47 правила Регламенту Європейського Суду з прав людини копіями будь-яких відповідних документів, зокрема рішень - судових чи несудових. Тобто, особа подає документи на підтримку своєї заяви, які вважає за необхідне, і обмежувати її у цьому є неприпустимим. В свою чергу, для вирішення питання про прийнятність заяви та її розгляду по суті Європейський Суд з прав людини може вимагати і інші додаткові документи. Крім того, звернення заявника до національного державного органу про видачу копій документів із дорученням листів Європейського суду з прав людини або посиланням на них є обов'язковим для виконання ним для уникнення притягнення України до міжнародно-правової відповідальності.
Така ж позиція висвітлена у листах Міністерства юстиції України від 01 серпня 2008 року №33-23/2949 та Головного управління юстиції Дніпропетровської області від 26 березня 2009 року №Р-382-03, за підписом в.о. начальника цього управління - Представника Урядового уповноваженого у справа Європейського Суду з прав людини у Дніпропетровській області О.В.Захаровою.
Більше того, позивачем ОСОБА_1 зазначено про відсутність у нього фізичної можливості виготовити копії необхідних документів, оскільки він відбуває міру кримінального покарання у Ладижинській виправній колонії №39 Вінницької області в секторі максимального рівня безпеки до довічного позбавлення волі, а також вказано про свою фінансову неспроможність їх виготовити через відсутність на особовому рахунку коштів. Про дані обставини відповідачу при наданні відповідей було відомо. Крім того, відповідно до вказаного листа Представника Урядового уповноваженого у справа Європейського Суду з прав людини у Дніпропетровській області, на адресу голови Ради суддів Дніпропетровської області, голови апеляційного суду Дніпропетровської області направлено листи з роз'ясненням положень статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 28 Закону України «Про судоустрій України», голова апеляційного суду розподіляє обов'язки між заступниками. Згідно із частиною другою статті 29 цього ж Закону, заступник голови апеляційного суду - голова судової палати: 1) організовує роботу відповідної судової палати; 2) формує колегії суддів для розгляду справ, головує в судових засіданнях або призначає для цього суддів; 3) організовує ведення судової статистики, аналіз та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати; має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення в яких набрали законної сили; 4) інформує президію суду про діяльність судової палати; 5) здійснює інші передбачені законом повноваження.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження дій, бездіяльності посадових осіб суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Враховуючи усі вище наведенні обставини в їх сукупності, суд визнає, що дії відповідача не кореспондуються з положеннями частини третьої статті 2 КАС України, а відтак, підлягають визнанню протиправними, що породжує необхідність захисту прав та інтересів позивача від них в судовому порядку.
Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності посадової особи суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Посадова особа повинна надати суду всі наявні у неї документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Заступник голови апеляційного суду Дніпропетровської області, як посадова особа даного суб'єкта владних повноважень, підтверджуючих доказів на заявлені заперечення до позову суду не надав, зіславшись на достатність для розгляду і вирішення справи матеріалів, наданих позивачем, в той час, як позивач в повній мірі обґрунтовано довів правомірність заявлених вимог. Так, будь-яких зауважень щодо переліку необхідних ОСОБА_1 копій документів, рішень Європейського Суду з прав людини на обґрунтування своєї позиції, копій звернень позивача у підтвердження правовідносин що виникли, будь-яких інших документів на вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року відповідач не надіслав.
Таким чином, відповідно до статей 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною першою цієї статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з частиною другою статті 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Таким чином, суд вважає, що порушені відповідачем права ОСОБА_1 щодо безперешкодного звернення до Європейського Суду з прав людини потребують судового захисту, шляхом зобов'язання заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева П.О. надати засудженому ОСОБА_1 копії документів, визначеним ним у відповідних зверненнях та уточнених у позовній заяві (аркуш позовної заяви 8).
Що стосується відшкодування матеріальної та моральної шкоди, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається не те, що він звертаючись безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області з метою отримання необхідних копій документів з матеріалів кримінальної справи для направлення до Європейського Суду з прав людини і отримуючи безпідставні відмови вимушений знову і знову звертатися до відповідача, а також в інші національні інстанції з проханням посприяти в усуненні порушень законодавства і відновити його законні права.
Усі ці звернення він вимушений здійснювати за рахунок своєї матері - громадянки ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає у м. Кривому Розі та є жінкою похилого віку, пенсіонером, інвалідом, ветераном праці, про що свідчать копії долучених посвідчень (а.с. 36).
Затрати, пов'язанні з відправкою вказаних звернень, враховуючи соціальний статус та надзвичайно тяжке матеріальне становище громадянки ОСОБА_14, не маючої інших джерел існування, за виключенням мінімальної пенсії, примушує дану особу обмежувати себе в придбанні необхідних продуктів харчування та життєво-важливих медикаментів.
Звернення до відповідача та інших національних інстанції здійснено поштовим відправленням, що передбачає відповідну оплату за надані послуги. Крім того, затрати пов'язанні з повторними, численними зверненнями.
В цілому ОСОБА_1 подано 28 звернень, що складає понесення витрат на суму 60 грн, оскільки вартість поштових послуг за відправку одного листа вагою 20 грм. - 1 грн 50 коп. У підтвердження здійснених відправлень, засудженим ОСОБА_1 надано копії рекомендованих листів з повідомленням про вручення поштового відправлення, копії фіскальних, інших чеків (а.с. 61-64).
На такі посилання позивача суд зазначає, що за умови задоволення позову в частині визнання дій відповідача протиправними, в частині відшкодування матеріальної шкоди все ж таки варто відмовити з огляну на понесення всіх витрат не ОСОБА_1 безпосередньо, а особою, якій він доводиться сином. Право вимоги відшкодувати збитки належить саме цій особі, а не позивачу, який жодних витрат не поніс.
Що стосується моральної шкоди, то позивач вказує, що вона полягає в тому, що відповідач відмовляючи йому в задоволенні законних вимог піддає його тому, що заява, подана до Європейського Суду з прав людини може бути відхилена через недотримання 47 правила Регламенту Суду. Ця обставина викликає у нього почуття страху за свою долю, що в свою чергу, враховуючи систематичний характер порушень, що допускаються відповідачем і таких, що мають склад порушень свободи від дискримінації по ознакам матеріального становища і соціального статусу, примушує його відчувати невпевненість і систематичний дискомфорт, який шкідливо впливає на його здоров'я та психічний стан. Усе це примушує ОСОБА_1 постійно відчувати свою безпорадність і беззахисність, почуття приниження і образ. Аналогічні почуття вимушена відчувати і його мати, що з урахуванням її стану здоров'я, природи інвалідності і похилого віку складає загрозу її життю.
Таким чином, завдана моральна шкода оцінюється в 1000 грн, тобто визначається систематичністю правопорушень, глибиною душевних страждань погіршенням здатності позивача до опори і позбавлення його можливості на реалізацію своїх прав та свобод. На підтвердження стану здоров'я засудженим ОСОБА_1 до позовної заяви додано виписку із його амбулаторної картки від 30 жовтня 2008 року (а.с. 65-66).
Визначаючись щодо таких вимог, суд зазначає, що відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України законодавець чітко визначив, що моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Таким чином, під моральною шкодою розуміється втрата немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю.
Позивач не довів суду наявність заподіяної шкоди у вигляді душевних переживань та страждань, яких зазнав у зв'язку з такими діями відповідача. Крім того, не навів переконливих мотивів в обґрунтування зазначеної суми.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Стаття 94 КАС України передбачає обов'язок суду розподілити сплачені витрати при постановленні рішення. У випадку задоволення адміністративного позову частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Такий розподіл здійснюється судом виходячи з кількості задоволених/незадоволених вимог.
Однак враховуючи, що ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 березня 2010 року ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору з огляду на утримання його в установі виконання покарань у секторі максимального рівня безпеки до довічного позбавлення волі та відсутність на його особовому району коштів, то судовий збір стягненню на його користь не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева Павла Олексійовича щодо відмови у видачі засудженому ОСОБА_1 копій документів із матеріалів кримінальної справи №53059049 по вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року по обвинуваченню ОСОБА_1 по пункту 13 частини другої статті 115, частині третій статті 185 Кримінального кодексу України, а саме, копії касаційної скарги та доповнень до неї, копій його звернень до компетентних органів з проханням провести розслідування по факту застосування до нього недозволених методів ведення слідства, а також інших документів, зокрема, копії протоколу судового слідства, роздруківку технічного супроводу судового слідства, копії клопотання про виклик свідків обвинувачення та захисту, копії клопотання про проведення пошукових робіт по виявленню бракуючих частин тіла трупа, виявленого в річці Інгулець, зокрема, голови, руки, ноги, копій протоколів ознайомлення з призначенням судово-медичної експертизи, копій протоколів ознайомлення з висновком судово-медичної експертизи, копій постанов прокурора про відмову від обвинувачення по пункту 2 частини першої статті 263, частині четвертій статті 187, пунктах 4, 6, 9 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, копії обвинувального висновку.
Зобов'язати заступника голови апеляційного суду Дніпропетровської області Румянцева Павла Олексійовича надіслати ОСОБА_1 по місцю його утримання (Ладижинська виправна колонія управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області №39) копій документів із матеріалів кримінальної справи №53059049 по вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2006 року по обвинуваченню ОСОБА_1 по пункту 13 частини другої статті 115, частині третій статті 185 Кримінального кодексу України, а саме, копії касаційної скарги та доповнень до неї, копій його звернень до компетентних органів з проханням провести розслідування по факту застосування до нього недозволених методів ведення слідства, а також інших документів, зокрема, копії протоколу судового слідства, роздруківку технічного супроводу судового слідства, копії клопотання про виклик свідків обвинувачення та захисту, копії клопотання про проведення пошукових робіт по виявленню бракуючих частин тіла трупа, виявленого в річці Інгулець, зокрема, голови, руки, ноги, копій протоколів ознайомлення з призначенням судово-медичної експертизи, копій протоколів ознайомлення з висновком судово-медичної експертизи, копій постанов прокурора про відмову від обвинувачення по пункту 2 частини першої статті 263, частині четвертій статті 187, пунктах 4, 6, 9 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, копії обвинувального висновку.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Чудак Олеся Миколаївна
21.05.2010