10 червня 2010 р. м. Вінниця Справа № 2-а-1749/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Балан Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Масненької Ірини Володимирівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції у Вінницькій області
про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
26 квітня 2010 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1.) звернувся в суд з позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції (Іллінецька МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 жовтня 2009 року №0057631730/0 (в не скасованій частині) згідно рішення Державної податкової адміністрації України у вінницькій області (ДПА України у Вінницькій області) від 25 грудня 2009 року, від 10 січня 2010 року №0057631730/1 та від 06 квітня 2010 року №0057631730/2.
Зазначав, що працівниками Іллінецької МДПІ у нього проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2009 року.
За результатами перевірки складено акт від 20 жовтня 2009 року №360/17/НОМЕР_1 у якому зафіксовано, зокрема, порушення ФОП ОСОБА_1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97 ВР (Закон №168/97) у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1325 грн та завищено від'ємне значення на 16622 грн.
Тобто, перевіряючими зроблено висновок про неправомірне віднесення до складу податкового кредиту в січні 2007 року податок на додану вартість в сумі 15250 грн у зв'язку з придбанням у Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» (ТОВ «Техноторг») м. Миколаїв трактора Беларус-892 на загальну суму 91500 грн, в тому числі податок на додану вартість в розмірі 15250 грн, оскільки державна реєстрація даного транспортного засобу проведена не на фізичну особу - підприємця, а на фізичну особу - громадянина ОСОБА_1, що свідчить про використання його для власних потреб, а не при здійсненні підприємницькій діяльності.
На підставі акта перевірки Іллінецькою МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2009 року №0057631730/0.
Посилаючись на те, що зроблені відповідачем висновки не відповідають фактичним обставинам та чинному податковому законодавству, так як пункт 2.1 Правил державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затверджених Міністерством аграрної політики від 11 червня 2004 року №221, передбачає, що власники машин - юридичні та фізичні особи або їх представника (далі - власники) зобов'язанні зареєструвати машини протягом 10 діб після придбання, митного оформлення та тимчасового ввезення на територію України або виникнення інших обставин, що є підставою для проведення реєстраційних дій, тобто, трактора реєструються лише за юридичними та фізичними особами, - ФОП ОСОБА_1 просив прийняте Ілінецькою МДПІ податкове повідомлення-рішення від 30 жовтня 2009 року №005763173/0 (в не скасованій частині), та податкові повідомлення-рішення, прийнятті за результатами адміністративного оскарження від 10 січня 2010 року №005763173/1, від 06 квітня 2010 року №0057631730/2 та від 27 квітня 2010 року №0057631730/3 визнати протиправними й скасувати.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні 19 травня 2010 року ФОП ОСОБА_1 подав письмову заяву про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 66). Так, крім первинних вимог, позивач просив визнати протиправним та скасувати іще одне податкове повідомлення-рішення, оскільки за час провадження у справі відповідачем рекомендованим листом з відбитком на ньому календарного штемпеля 29.04.2010 надіслано рішення від 27 квітня 2010 року №0057631730/3.
Заслухавши думку представника відповідача, зважаючи на те, що в силу частини першої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято судом, оскільки ці дії не суперечать закону.
При з'ясування позиції сторін у справі, збільшені позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та надані у справу докази.
Представник Іллінецької МДПІ - старший державний податковий інспектор юридичного сектора І.В. Масненька (постійна довіреність на а.с. 68) збільшені позовні вимоги не визнала з підстав викладених у запереченнях, які долучені до матеріалів справи (а.с. 84-87). Додатково пояснила, що позивачем в порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» включено до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 15250 грн у зв'язку з придбанням трактора колісного Беларус-892, оскільки даний транспортний засіб зареєстрований не на суб'єкта господарювання, як платника податку на додану вартість, а на приватну особу.
Такий висновок зроблено під час проведення перевірки та досліджені інспекторами первинних документів, а саме, свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_2 та податкової накладної від 10 січня 2007 року №000006 й видаткової накладної від 10 січня 2007 року №НОМЕР_3.
Так, згідно з пунктом 1 статті 133 Господарського кодексу України (ГК України), основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить право власності. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 55 цього ж Кодексу, суб'єктами господарювання є громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до чинного законодавства як підприємці.
З іншого боку, згідно із статтею 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до пункту 1 статті 317 вказаного Кодексу, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відтак, відповідно до пункту 1 статті 139 ГК України, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні), які мають вартісне вираження, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єкта господарювання в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.
Поняття «основні засоби» визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку, що затверджено Міністерством фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509. так, відповідно до пункту 1 цього Положення, основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство отримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР передбачено, що під терміном «Основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, так вартість яких перевищує 1000 грн і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - платників податку законодавством не передбачено.
Згідно з підпунктом 1.10 пункту 1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, власником транспортного засобу є фізична особа або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це вказаний документ.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Також, листами ДПА України від 10 вересня 2007 року №17899/16-1517-05 і від 11 лютого 2008 року №2487/7/16-1517-10 роз'яснено, що до податкового кредиту приватного підприємця можливе включення сум податку на додану вартість по транспортних засобах, зареєстрованих лише на суб'єкта господарювання, а не наприватну особу, за умови використання їх в оподатковуваних операціях.
Таким чином, оскільки свідоцтво про реєстрацію, видане Інспекцією державного технічного нагляду у Іллінецькому районі Вінницької обласної державної адміністрації (ІДТН у Іллінецькому районі) встановлює, що власником транспорту Беларус-892 є громадянин ОСОБА_1, то сума податку на додану вартість до податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 не включається.
За вказаних обставин, податкове повідомлення-рішення та рішення за результатами розгляду скарг прийняті правомірно, в межах наданих повноважень та відповідно до порушень, які виявлені в ході проведення виїзної планової перевірки і зафіксовані в акті.
Більше того, представник Іллінецької МДПІ зазначила, що врегульований правовий режим використання фізичними особами - підприємцям майна у своїй господарській діяльності, встановлений порядок визначення ними податкового кредиту, який наведено вище, відповідає принципам чинного податкового законодавства, оскільки спрямований на врегулювання ситуації у випадку припинення підприємницької діяльності та отримання бюджетного відшкодування.
Суд, заслухав пояснення позивача, заперечення представника відповідача, повно, всебічно, об'єктивно дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.
Зокрема, суд встановив, що як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_4, зареєстрований Іллінецькою районною державною адміністрацією Вінницької області 15 серпня 2002 року, про що зроблено запис за НОМЕР_5 (а.с. 59).
Відповідно до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, основними видами діяльності позивача по виду економічної діяльності (КВЕД) є рослинництво, надання послуг у рослинництві, посередництво в оптовій торгівлі, посередництво в торгівлі різними товарами, оптова торгівля хімічними продуктами, роздрібна торгівля поза магазинами, вантажні автомобільні перевезення, інші послуги, що надаються юридичним особам та не включені до інших класів (а.с. 126-127).
Отже, 16 серпня 2002 року позивач взятий на облік в органах державної податкової служби за №148, що підтверджується довідкою №3747 від 27 травня 2010 року (а.с. 93).
Зокрема, у період 2008, 2009, 2010 років підприємець перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується копіями свідоцтв про сплату єдиного податку від 10 грудня 2007 року серія НОМЕР_6 (а.с. 130), від 19 грудня 2008 року серія НОМЕР_7 (а.с. 129) та від 18 грудня 2010 року серія НОМЕР_8 (а.с. 128).
Разом з тим, як вбачається із свідоцтва НОМЕР_9, ОСОБА_1 зареєстрований Іллінецьким відділенням Липовецької МДПІ платником податку на додану вартість з 03 вересня 2002 року (а.с. 70).
Таким чином, на підставі направлення від 05 жовтня 2009 року №330 виданого Іллінецькою МДПІ, головним державним податковим ревізорам-інспекторам відділу оподаткування фізичних осіб Іллінецької МДПІ ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с. 92), зареєстрованого в журналі обліку видачі наптавлень на перевірку посадовим особам по Іллінецькій МДПІ (а.с. 89-91) та на підставі статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ й відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання (а.с. 88), - проведена планова виїзна документальна перевірка з питань дотримання ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 30 червня 2009, відповідно до затвердженого плану перевірки.
ОСОБА_1 повідомлений про проведення планової виїзної перевірки письмовим повідомленням від 22 вересня 2009 року за №18/3-17, яке вручено суб'єкту господарювання особисто 23 вересня 2009 року.
Перевірка проводилась з відома та в присутності ОСОБА_1 з 05 жовтня 2009 року по 16 жовтня 2009 року.
За результатами перевірки складено акт від 20 жовтня 2009 року №360/17/НОМЕР_1, у якому встановлено порушення позивачем підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-ІV (Закон №889), статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 у результаті чого не сплачено до бюджету 1058 грн 26 коп. податку з доходів фізичних осіб та підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1325 грн та завищено від'ємне значення на 16622 грн а.с. 20-46, 95-107).
ОСОБА_1 отримано один примірник акта перевірки, про що власноруч зроблено запис 20 жовтня 2009 року на другому примірнику акта, однак складено акт відмови його від підписання матеріалів перевірки в цілому (а.с.108).
На підставі даного акта по другому порушенню, Іллінецькою МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0057631730/0 від 30 жовтня 2009 року, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) в розмірі 1987 грн 50 коп.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав скаргу до Іллінецької МДПІ (а.с. 71-72). В рішенні інспекції від 23 грудня 2009 року за результатами розгляду цієї скарги зазначено, що під час перевірки допущено помилки, а саме: при описі порушень 2 кварталу 2008 року відображено накладні за 3 квартал 2008 року в таблиці «Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту» допущено помилку при визначенні суми відхилення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за даними перевірки за червень 2007 року в сумі 100 грн.
В таблиці «Зведені дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту» допущено помилку при визначені суми відхилення між даними платника та даними перевірки за листопад 2007 року в сумі 172 грн.
Таким чином, у перевіряючих не було законних підстав не врахувати в складі податкового кредиту суми податків, нарахованих (сплачених) ФОП ОСОБА_1 в відповідних звітних періодах, що призвело до завищення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 715 грн та завищення суми від'ємного значення на суму 1902 грн.
Враховуючи допущені помилки, податкове повідомлення-рішення №0057631730/0 від 30 жовтня 2009 року скасовано в частині 715 грн нарахованого податку на додану вартість та застосованої штрафної санкції в сумі 357 грн 50 коп., а в іншій частині залишено без змін (а.с. 12-17).
Таким чином, винесено ще одне податкове повідомлення-рішення від 10 січня 2010 року №0057631730/1 про визначення суми зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 915 грн (а.с. 18).
Дані обставини стали підставою для звернення позивача із наступною скаргою до ДПА у Вінницькій області (а.с. 73-75). Оскільки порушень з боку Іллінецької МДПІ при прийняті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковою адміністрацією не виявлено, про що прийнято відповідне рішення від 16 лютого 2010 року №3602/М/25-010 (а.с. 47-51), то відповідачем прийнято рішення №0057631730/2 від 06 квітня 2010 року (а.с. 19).
ФОП ОСОБА_1 користуючись своїм правом подав повторну скаргу до ДПА України. За рішенням ДПА України від 20 квітня 2010 року про результати розгляду повторної скарги, з урахуванням рішення Іллінецької МДПІ від 25 грудня 2009 року та рішення ДПА у Вінницькій області від 16 лютого 2010 року, прийнятих за розглядом первинної та повторної скарг - податкове повідомлення-рішення Іллінецької МДПІ від 30 жовтня №005731730/0 та рішення ДПА у Вінницькій області від 16 лютого 2010 року, - залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення (а.с. 52-55).
Отже, Іллінецькою МДПІ 27 квітня 2010 року винесено рішення №0057631730/3 на суму 915 грн (а.с. 67). Наведені обставини стали підставою для звернення ФОП ОСОБА_1 до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що основні засади господарювання в Україні та регулювання господарських відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, визначаються Господарським кодексом України, який набрав чинності з січня 2004 року.
Відповідно до статті 42 цього Кодексу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою - підприємцем, здійснює господарську діяльність, відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що платник податку - це особа, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України, - є таким платником (зареєстрований), то відповідно до статті 67 Конституції України, зобов'язаний сплачувати податок в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього закону.
Зокрема, це право на податковий кредит, який відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97 визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з наступних подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97).
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 придбано у ТОВ «Техноторг» трактор «Беларус-892» на загальну суму 91500 грн, в тому числі ПДВ 15250 грн, що підтверджується податковою накладною від 10 січня 2007 року, платіжним дорученням №1 від 09 січня 2007 року та актом прийому-передачі товару від 09 червня 2007 року. Дана сума податку на додану вартість включена позивачем до податкового кредиту у січні 2007 року.
Зокрема, після придбання, митного оформлення та тимчасового ввезення на митну територію України вказаного транспортного засобу, позивач протягом 10 днів, як того вимагає пункт 2.1 Правил державної реєстрації та обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, - звернувся до ІДТН у Іллінецькому районі із відповідною заявою для проведення реєстрації.
Відтак, на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, акта прийому-передачі товару від 09 червня 2007 року, з якого вбачається, що ТОВ «Техноторг», яке знаходиться на загальній системі оподаткування, в особі директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту - «Продавець» з одного боку і ФОП ОСОБА_1 - «Покупець» з другого боку передали і прийняли товар, довідки Державного підприємства «Миколаївський регіональний центр стандартизації, метрології та сертифікації» від 12 січня 2006 року №2, митної декларації, - ОСОБА_1 отримано свідоцтво про державну реєстрацію трактора Беларус-892.
Вказані дії Іллінецька МДПІ трактує як невідповідність вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ФОП ОСОБА_1 зареєстрував свій транспортний засіб на себе як приватну особу, а не як суб'єкта господарювання, а тому у нього відсутнє право включати суму податку на додану вартість сплачену в ціні трактора до податкового кредиту.
З таким підходом суб'єкта владних повноважень, суд погодитись не може з огляду на таке.
На виконання вимог ухвал Вінницького окружного адміністративного суду від 19 травня 2010 року та 02 червня 2010 року ІДТН по Іллінецькому району надано довідку в якій зазначено, що машина реєструється за її власником лише як за юридичною або фізичною особою відповідно до пункту 6 Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів (а.с. 124).
Також, ІДТН по Іллінецькому району надано належним чином завірені копії первинних документів на підставі яких здійснювалась реєстрація трактора колісного «Беларус-892» за ОСОБА_1 в яких позивач однозначно вказаний як суб'єкт підприємницької діяльності.
Як пояснив в судовому засіданні, викликаний у якості свідка, головний державний податковий ревізор-інспектор відділу оподаткування фізичних осіб Іллінецької МДПІ, який проводив перевірку у позивача - ОСОБА_3, документи, на підставі яких видавалося свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ним не досліджувалися, оскільки у підприємця відсутні. Для огляду надано було надано лише безпосередньо свідоцтво, та податкову й видаткову накладні. Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - платників податку законодавством не передбачено.
Таким чином, за наявності різної інформації в поданих документах (у свідоцтві - фізична особа, у накладних - фізична особа - підприємець) ним застосовано положення двох листів ДПА України, які роз'яснюють, що до податкового кредиту приватного підприємця можливе включення сум податку на додану вартість по транспортних засобах, зареєстрованих лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу, за умови використання їх в оподатковуваних операціях.
Крім того, інспектор зазначив, що на даний час в законодавстві, яке регулює порядок реєстрації певних транспортних засобів та регулює порядок визначення податкового кредиту існує прогалина. Так, у першому випадку реєстрація можлива лише на фізичну або юридичну особу, а в другому - обов'язковою умовою є реєстрація на суб'єкта господарювання. Така ситуація створює неоднозначну практику. Проте, органи державної податкової служби у своїй діяльності надають перевагу і керуються позицією ДПА України, що і було зроблено при оформленні висновків та результатів планової виїзної перевірки дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
Також, на думку, головного державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб Іллінецької МДПІ Жука С.В., порядок й система оподаткування фізичних осіб - підприємців повинні відповідати їх правовому статусу, режиму здійснення діяльності, порядку реєстрації та припинення. При цьому, (що і має місце в нашій ситуації) ДПА України відстоюється позиція захисту інтересів держави, попередження зловживань такими суб'єктами при формуванні податкового кредиту.
За наведених показань свідка, суд погоджується з тим, що перевірка інспекторами по предмету доказування у даній справі, проведена на підставі свідоцтва та декларацій, які з урахуванням листів ДПА України містять різну позицію, тобто фактично відсутність реальної можливості на той час зробити об'єктивні висновки.
Однак, при цьому слід враховувати, що відповідно до пункту 4.11 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року №327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №925/11205, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.
Крім того, відповідно до пунктів 1, 2 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 29 грудня 1996 року №29, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 1996 року за №723/1748, кожна особа згідно із Законами України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про державну податкову службу в Україні» має право оскаржити рішення органів державної податкової служби, якщо вони обмежують її права, установлені законами України, зокрема, в адміністративному порядку.
Розгляд скарги проводиться органом державної податкової служби на підставі скарги платника податків з викладеними обставинами, посиланням на протиправність оскаржуваних висновків, з урахуванням його обов'язку в такій ситуації це доводити, а також з урахуванням письмових документів.
Суд вважає, що наведені правові положення відповідачем невиконані, оскільки рішення винесенні без проведення об'єктивного розгляду викладених ФОП ОСОБА_1 усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання добросовісності, розсудливості, пропорційності, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення, та без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Так, частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В матеріалах справи містяться податкова, видаткова накладні, акт прийому-передачі товару, митна декларація, які містять всі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 вказаного закону. Надані документи є первинними документами, що є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції. Крім того, зазначені документи не визнані недійсними або такими, що не мають юридичної сили. Слід враховувати і інші наведені вище письмові докази та постанову Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 квітня 2010 року про скасування постанови першого заступника начальника Іллінецької МДПІ Гуцула Б.Л. серії АВ №764467 від 04 листопада 2009 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по статті 167-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 85 грн за включення до декларації перекручених даних, а саме, включення до валових витрат сум, пов'язаних з придбанням запчастин, оливи та тосолу для автотранспорту, що знаходиться у власності громадянина ОСОБА_1, тобто зазначення коштів на витрати, пов'язанні із обслуговуванням власного автотранспорту, який не зареєстрований на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1
Крім того, варто зазначити, що загальні підходи до визначення податкового обов'язку деталізації надходжень коштів від сплати податків та зборів до бюджетів базуються в концептуальних положеннях статті 67 Конституції України та положеннях, що регулюють правоздатність та дієздатність платника як учасника податкових правовідносин.
Конституційні вимоги передбачають імперативне, безумовне виконання податкового обов'язку (обов'язку з обліку, сплати та звітності) податків та зборів, що встановлені чинним законодавством. Загальна податкова правосуб'єктність, передбачаючи як підставу сам факт існування людини, деталізується через можливість особи як приймати участь в правовідносинах, мати відповідні права та обов'язки, пов'язані із оподаткуванням, так і можливість реалізовувати їх своїми діями. Зміст податкової правосуб'єктності складають права та обов'язки платників, які забезпечують виконання ними податкового обов'язку формування державних фондів за рахунок податкових платежів. Саме з цих позицій необхідно розглядати вказівки конституційної норми статті 67 відносно обов'язку лише по тих податках, які виникають на підставі чинного законодавства.
Відносно обмеження окремих складових правосуб'єктності платника, то вони більшим чином відносяться не до такої її складової як правоздатність, а до дієздатності. Остання базується на змісті податкового обов'язку, його спрямованості та пов'язується з можливістю зобов'язаної особи користуватися всіма правами та обов'язками за всіма складовими (облік, сплата, звітність). Реалізація дієздатності особи, виконання на підставі цього податкового обов'язку в цілому передбачає виконання відповідних обов'язків та прав всіма складовими незалежно від того, в якому режимі здійснюється реалізація прав та обов'язків.
Оскільки, в даному випадку суб'єкт господарювання і фізична особа співпадають, тому слід розуміти, що і права і обов'язки їх щодо операцій в межах здійсненого господарювання у сукупності також співпадають.
Наявність належним чином оформленої податкової накладної, яка є документом, що засвідчує факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), формує з дати її отримання, згідно із приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97 право у платника на податковий кредит. Крім того, виходячи із змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж закону, така накладна підтверджує право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту. Ним надано достатньо документів, що підтверджують правомірність такого заявлення. Більше того, неузгодженості, прогалини чинного законодавства не можуть слугувати безумовною підставою для формування висновків на користь держави, в особі її органів, повноважних проводити перевірки та контролювати порядок формування, звітності та сплати податків і зборів. Надання Іллінецькою МДПІ переваги листам ДПА України, за умови чинності підзаконного нормативного документу, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України, який визначає порядок реєстрації транспортних засобів та підлягає до застосування у даних правовідносинах, суд вважає безпідставним.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи усі наведенні обставини в їх сукупності, досліджуючи питання правильності виявлених та зафіксованих порушень ФОП ОСОБА_1 при проведенні перевірки, їх розгляд при винесенні податкового повідомлення-рішення, та порядку адміністративного оскарження, суд визнає, що вони не відповідають дійсним обставинам справи, а відтак рішення Іллінецької МДПІ суперечать чинному законодавству та не кореспондуються з положеннями частини третьої статті 2 КАС України. Таким чином, наявні підстави для визнання оскаржуваних рішень незаконними та їх скасування.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку про те, що позов підлягає задоволенню, а понесені позивачем судові витрати в розмірі 3 грн 40 коп., згідно статті 94 КАС України - стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 9, 11, 17, 69-72, 94, 158-163, 186, 254 КАС України, суд
адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області від 30 жовтня 2009 року №0057631730/0 (в не скасованій частині) згідно з рішенням Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області від 25 грудня 2009 року, від 10 січня 2010 року №0057631730/1, від 06 квітня 2010 року №0057631730/2 та від 27 квітня 2010 року №0057631730/3.
Відповідно до статті 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 15.06.10
Суддя Чудак Олеся Миколаївна
10.06.2010