вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
19.05.10Справа №2а-2411/10/10/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючої судді - Кудряшової А.М.,
при секретарі - Дєрюшковій І.А.,
за участю:
прокурора - Бакмаєва Ю.О., посвідчення № 327,
позивач - не з'явився,
представника відповідача в/ч А4489 - Кириченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
військового прокурора Феодосійського гарнізону в інтересах особи ОСОБА_2
до військової частини А-4489
про стягнення заборгованості по виплаті грошової компенсації за речове майно,
До Окружного адміністративного суду АР Крим звернувся з адміністративним позовом військовий прокурор Феодосійського гарнізону в інтересах ОСОБА_2 до військової частини А-4489 про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації за речове майно, не отримане під час проходження військової служби у сумі 5865,40 гривень.
Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.02.2010 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Прокурор у судовому засіданні наполягав на задоволені позовних вимог з підстав викладених у позові, а також у поясненнях наданих по суті позовних вимог, що є в матеріалах справи, зазначив, що на час розгляду справи грошова компенсація за речове майно позивачу не сплачена.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав суду заяву, у якої просив провести судове засідання за його відсутності, при цьому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача в/ч А-4489 проти позову заперечував та пояснив, що кошти передбачені для виплат грошової компенсації за речове майно на рахунки військової частини А-4489 протягом 2009 року не надходили. Крім того, зазначив, що проведенням таких виплат відповідачем буде порушено норми Закону України від 17.02.2000 року № 1459-111 "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", яким призупинено дію ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо одержання військовослужбовцями грошової компенсації за належне до видачі речове майно, що на його думку призвело до призупинення з 11.03.2000 року права військовослужбовців отримувати грошову компенсацію за речове майно. При цьому представник відповідача підтвердив, що позивач проходив службу та перебував на речовому забезпеченні саме у в/ч А-4489, на момент звільнення у в/ч А-4489 рахується заборгованість перед позивачем за не отримане речове майно в сумі 5865,40 гривень.
Враховуючі думку учасників процесу, приймаючі до уваги наявні у матеріалах справи клопотання позивача щодо розгляду справи за його відсутністю, керуючись ч.3 ст. 122, ст. 128 КАС України, вважає можливим продовжити розгляд справи на підставі наявних доказів за відсутністю не з'явившегося позивача.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691-ІV від 18.02.2010 року спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються у порядку цивільного судочинства.
При цьому у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" визначено, що після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершають розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Враховуючі, що позивач - ОСОБА_2 звернувся із позовною заявою до суду 17 лютого 2009 року та провадження у порядку Кодексу адміністративного судочинства України відкрито до набрання законної сили Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691-ІV від 18.02.2010 року, тому вирішення даної позовній заяви підлягає завершенню у порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 27.11.08 року № 429 майор ОСОБА_2 звільнений з військової служби у запас за пунктом 63 пп. “в” (за станом здоров'я) відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини А4489 від 13.12.2008 року № 269 майор ОСОБА_2 з 14 грудня 2008 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення військової частини А 4489 (а.с. 8).
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Судом встановлено, що відповідно до довідки № 100 від 08.01.2009 року на отримання грошової компенсації замість належного речового майна заступник командира з озброєння 5003 зенітного ракетного дивізіону, майор ОСОБА_2 не отримав речове майно на суму 5865,40 гривень.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація в сумі 5865,40 гривень відповідачем ОСОБА_2 не виплачена.
Судом встановлено, що Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Однак, Законом України № 328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів ”.
Частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.
Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни.
З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.
Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. № 107-VI .
Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за недоотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444.
Вирішуючи питання належного відповідача військової частини А-4489 з якої має бути стягнена зазначена заборгованість судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив службу та знаходився на грошову забезпеченні в військовій частині А-4489, що підтверджується поясненнями представника відповідача у судовому засіданні, наказом № 269 про звільнення ОСОБА_2 від 13.12.2008 року(а.с.8), а також довідкою № 100 від 08.01.2009 року про сплату грошової компенсації замість речового майна.
Згідно пункту 2.8. Наказу Міністерства оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444" військовослужбовці речовим майном забезпечуються, як правило, військовою частиною, у списках якої вони перебувають.
Військові частини, які самостійно не ведуть військове господарство, розпорядженням начальника Центрального управління речового забезпечення, начальника речової служби ОК (СВ, ВМС), начальника ВТЗВ прикріплюються на речове забезпечення до інших військових частин.
Пунктом 2.10. Наказу передбачено, що витребування речового майна проводиться:
- військовими частинами, які входять до складу з'єднань, а також військовими частинами, які прикріплені до них на забезпечення за звітами-заявками, що подаються до речової служби з'єднання;
- з'єднаннями та військовими частинами, які перебувають на забезпеченні в ОК (СВ, ВМС), - за звітами-заявками, що подаються до речової служби ОК (СВ, ВМС);
- ОК (СВ, ВМС) - за звітами-заявками, що подаються до Центрального управління речового забезпечення.
Центральне управління речового забезпечення подає до Департаменту постачання матеріальних ресурсів заявку на закупівлю речового майна та звіт-заявку на речове майно поточного забезпечення, отримане від промисловості за звітний період.
Таким чином, повноваження щодо визначення та витребування речового майна для військовослужбовців, які проходять службу у військових частинах, що не ведуть речове господарство, покладаються на військову частину, до якої вони прикріплені на забезпечення.
Відповідно до п. 3.1.12. Наказу Міністерства оборони України від 31.01.2006 № 45 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 N 1444" грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Пунктом 3.1.13. Наказу передбачено, що оплата вартості пошиття предметів обмундирування та взуття, а також виплата грошової компенсації здійснюється за рахунок відповідних статей кошторису Міністерства оборони України.
Судом встановлено, що розмір грошової компенсації замість невиданого речового майна визначено військовою частиною А-4489, на підставі наказу командира військової частини А-4489 від 13.12.2008 року № 269, який видано відповідачем після звільнення позивача з військової служби.
Таким чином, витрати на забезпечення та виплату грошової компенсації за не отримане речове майно компенсуються згідно відповідних статей кошторису саме тій військовій частині, яка веде облік та забезпечення речовим майном, тобто військовій частині А-4489, яка також видала довідку про розмір заборгованості перед позивачем.
Доводи представника відповідача в/ч А-4489 про відсутність коштів передбачених на дані виплати, суд вважає неспроможними з наступних підстав.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, зазначеним Положенням передбачений обов'язок військової частині А4489, в якій проходив службу позивач, забезпечити його лише речовим забезпеченням, що є в його розпорядженні.
Пунктом 215 Положення передбачено, що грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства. Військовослужбовцям, звільненим зі строкової військової служби у запас, командування військової частини видає обліково-послужну картку, припис, службову характеристику та медичну книжку.
Як встановлено судом, діючим законодавством передбачено виплата грошової компенсації саме тією військовою частиною, витрати якої на зазначені цілі фінансуються з згідно статей кошторису.
Оскільки зазначені видатки несе виключно військова частина А-4489, то саме вона є належним відповідачем по справі та зобов'язана виплатити позивачу компенсацію.
Позивача звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я, проте доказів здійснення будь-яких заходів для забезпечення виплати належної суми грошового забезпечення замість не отриманого речового майна військовою частиною А-4489 не надано.
Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати компенсації за отримане речове майно звільненим військовослужбовцям.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача у частині стягнення з військової частини А-4489 компенсації за не отримане речове майно у сумі 5865,40 гривень.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючі, що у матеріалах справи, відсутні документально підтверджені судові витрати понесені позивачем, тому підстав для їх відшкодування у суду не має.
У судовому засіданні 19.05.2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова у повному обсязі складена 25.05.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з військової частини А-4489 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за не отримане під час проходження служби речове майно в сумі 5865 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять) гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кудряшова А.М.