вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
Іменем України
27.04.10Справа №2а-770/10/10/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Кудряшової А.М.,
при секретарі - Дєрюшковій І.А.,
за участю:
позивача - не з'явився,
представника відповідача в/ч А1743 - Хлань Валерія Михайловича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до військової частини А-1743
про визнання неправомірними дій та стягнення,
До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до військової частини А-1743 про визнання незаконними дій та стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 3989,77 гривень.
Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.01.2010 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження по справі та справу призначено до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, надіслав до суду заяву, у якої просив провести судове засідання за його відсутності, при цьому зазначив, що наполягає на задоволені позовних вимог.
Враховуючі думку представника позивача, з урахуванням клопотання позивача щодо розгляду справи за його відсутністю, відповідно до вимог ч.3 ст. 122, ст. 128 КАС України, суд вважає можливим розгляд справи за відсутністю позивача.
У судовому засіданні представник відповідача військова частина А-1743 проти позову заперечував та пояснив, що кошти передбачені для виплат грошової компенсації за речове майно на рахунки військової частини А-1743 протягом 2009 року та до теперішнього часу 2010 року не надходили, про що надав відповідну довідку. Крім того, зазначив, що позивач проходив службу та перебував на речовому забезпеченні саме у в/ч А-1743, на час звільнення позивача у в/ч А-1743 рахується заборгованість перед позивачем за не отримане речове майно на загальну суму 3989,77 гривень.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691-ІV від 18.02.2010 року спори з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються у порядку цивільного судочинства.
При цьому у Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" визначено, що після набрання чинності цим Законом адміністративні суди завершають розгляд справ, провадження в яких було відкрито за пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративні позови, апеляційні та касаційні скарги чи подання, подані до набрання чинності цим Законом до відповідних адміністративних судів в адміністративних справах, передбачених пунктом 3 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, і за якими провадження не відкрито, передаються цими судами до відповідних судів, які здійснюватимуть їх розгляд у порядку цивільного судочинства.
Враховуючі, що позивач - ОСОБА_2 звернувся із позовною заявою до суду 12 січня 2010 року та провадження у порядку Кодексу адміністративного судочинства України відкрито до набрання законної сили Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" № 1691-ІV від 18.02.2010 року, тому вирішення даної позовній заяви підлягає завершенню у порядку Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України № 749 від 29 листопада 2009 року ОСОБА_2 звільнено з військової служби у запас за ст. 26 п. 6 пп. “б” (за станом здоров'я) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з правом носіння військової форми одягу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Позивач у питаннях грошового та інших видів забезпечення користується всіма правами та пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на нього розповсюджувалась Постанова КМУ N 1135, 22.07.1998 "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час" яка діяла на момент дійсної служби відповідача до набрання чинності Постанови КМУ від 28.10.2004 року, яка чинна по теперішній час.
Відповідно п.28 Постанови КМУ N 1135, 22.07.1998 року "Про забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном у мирний час" військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення, положеннями п. 27 Постанови КМУ від 28.10.2004 року "Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час" встановлено, що військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.
Під час звільнення, позивачу не було сплачено грошову компенсацію за речове майно не отримане під час служби, за цінами на день підписання наказу про звільнення, але було надано довідки № 51 від 30.12.2009 року (видана 26.04.2010 року за вих. № 903), у яких зазначено, що станом на день звільнення позивач має право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно, взагалі, у розмірі 3989,77 гривень.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація в сумі 3989,77 гривень відповідачем ОСОБА_2 не виплачена.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
У частині 4 статті 17 Конституції України закріплено зобов'язання держави у забезпеченні соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Як визначено у статті 16 Закону України "Про Збройні Сили України" - держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям внутрішніх військ і членам їх сімей. При цьому соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Статтями 2,9,9-1 Закону України "Про соціальний і правової захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що "… ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України", "держава гарантує матеріальне та інше забезпечення військовослужбовцям у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військової службі".
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини 2 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна або за їх бажанням грошової компенсації замість них призупинено.
Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військових службовців. Тобто, в даному випадку зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання компенсації продовольчого забезпечення, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.
При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби - виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що норми Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року, яким з 11 березня 2000 року зупинено дію ст.9-1 Закону №2011, зокрема, в частині виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна, поширюються на військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, у яких позивач виступає як військовослужбовець, звільнений з військової служби. Виходячи з аналізу тексту Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", суд вважає, що вказана норма Закону поширюються тільки на військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу.
Приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 звільнений у запас з військової служби і на нього не можуть бути розповсюджені положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" у частині призупинення одержання військовослужбовцями грошової компенсації за не отримане речове забезпечення, ним обґрунтовано визначений розмір компенсації.
Крім того, суд відмічає, що відповідно до п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Таким чином, невиплата військовою частиною А-1743 ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане речове майно при звільненні не може вважатися такими, що здійсненні на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Відповідач у цьому питанні проявив бездіяльність, чим порушив права позивача передбачені діючим законодавством, як особи звільненої з лав Збройних Сил України.
Крім того, з урахуванням положень статті 22 Конституції України, яка проголошує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені конституцією, не є вичерпними, а також, що при прийнятті нових законів або внесені у чинні законі не допускається звуження змісту й обсягу існуючих прав. Так, Конституційним Судом України неодноразово розглядалися питання щодо конституційності положень законів України, які обмежують права і інтереси військовослужбовців. Правова позиція щодо обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення їх соціального захисту, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі право заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй родині рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування із бюджету, а має безумовний характер. Зазначена думка підкреслена Конституційним Судом України у рішеннях від 06 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо прав на пільги; від 20 березня 2002 року №5-рп/02 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року №7-рп/07 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів. Крім того, пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України серед інших положення п. 67 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", якими скасовано п. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Таким чином, норми про матеріальне забезпечення військовослужбовців, їх соціальний захист, встановлені законодавством України не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання їм пільг, компенсацій та гарантій не можуть ставитися у залежність від грошових доходів та відповідного бюджетного фінансування.
Щодо посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів на виплату заборгованості за речове майно, то суд зазначає, що за умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату даних грошових коштів це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначені кошти. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання компенсації за речове майно, яку передбачено законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, зазначеним Положенням передбачений обов'язок військової частині А1743, в якій проходив службу позивач, забезпечити його лише речовим забезпеченням, що є в його розпорядженні.
Пунктом 215 Положення передбачено, що грошове, продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, які звільняються зі строкової військової служби, здійснюється відповідно до законодавства. Військовослужбовцям, звільненим зі строкової військової служби у запас, командування військової частини видає обліково-послужну картку, припис, службову характеристику та медичну книжку.
Як встановлено судом, діючим законодавством передбачено виплата грошової компенсації саме тією військовою частиною, витрати якої на зазначені цілі фінансуються з згідно статей кошторису.
Оскільки зазначені видатки несе виключно в/ч А1743, то саме вона є належним відповідачем по справі та зобов'язана виплатити позивачу компенсацію.
Позивача звільнено з військової служби у зв'язку у відставку (тобто заплановано), проте доказів здійснення будь-яких заходів для забезпечення виплати належної суми грошового забезпечення замість не отриманого речового майна військовою частиною А1743 не надано.
На підставі викладеного, суд вважає, що дії військової частини А 1743 стосовно відмови у виплати компенсації позивачу, не можуть бути визнані такими, що відповідають закону, є безсторонніми (неупередженими) та добросовісними.
Таким чином, приймаючі до уваги встановлені судом факти та відповідні їм правовідносини, оцінюючи наведені сторонами докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що наявні достатні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дії командування військової частини А-1743 щодо не проведення виплати компенсації за не отримане речове майно у розмірі 3989,77 гривень при звільненні позивача у запас. За таких обставин, позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 3989,77 гривень також підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, судом вимоги позивача задовольняються у повному обсязі, суд вважає можливим стягнути на його користь з Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 гривень.
У судовому засіданні 27.04.2010 року оголошена вступна та резолютивна частина постанови, постанова у повному обсязі складена 05.05.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати дії командування військової частини А-1743 щодо невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за не отримане ним під час проходження служби речове майно протиправними.
3. Стягнути з військової частини А-1743 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 3989 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять) гривень 77 копійок.
4. Стягнути на користь позивача ОСОБА_2 з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 (три) гривень 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги). Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набирає законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня проголошення постанови до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кудряшова А.М.