ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 759/9655/13-ц
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доСвятошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними дій, визнання незаконними та скасування постанов,
ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва зі скаргою на протиправні дії старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановського Б.В. та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 12.05.2021 у задоволенні скарги відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 13.07.2021 зазначену ухвалу скасовано, а провадження у справі закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 13.07.2021 про направлення справи за встановленою юрисдикцією, відповідно до до частини четвертої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалою Київського апеляційного суду від 22.07.2021 справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку із встановленням недоліків позовної заяви.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), з урахуванням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, подав адміністративну позовну заяву до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049), в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 19.04.2021 № 48606167,
- визнати незаконною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 19.04.2021 №48606167,
- визнати незаконною та скасувати постанову від 20.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65212386.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавцем не вчинено дій з примусового виконання рішення суду та фактично не було стягнуто коштів за виконавчим документом, а тому відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору.
Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, у зв'язку з чим суд здійснює розгляд справи за наявними у матеріалах справи документами.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
На виконанні у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 48606167 перебував виконавчий лист від 03.02.2014, виданий Святошинським районним судом міста Києва по справі № 2/759/4536/13 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 876695,03 гривень.
У зв'язку з поданням представником стягувача письмової заяви, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання постановою від 19.04.2021.
Постановою від 19.04.2021 державним виконавцем стягнуто зі ОСОБА_2 виконавчий збір у розмірі 87669,50 гривень, яку було звернено до примусового виконання та постановою Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.04.2021 відкрито виконавче провадження № 65212496.
Позивач, вважаючи, що виконавцем порушено законодавство, яким регулюється діяльність органів примусового виконання рішень, звернулась з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (надалі за текстом також - Закон № 1404-VІІІ) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Статтею 42 Закону № 1404-VІІІ визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої, другої статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також, частиною дев'ятою вказаної статті Закону передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Аналізуючи зміст наведених норм Закону № 1404-VІІІ у сукупності, а також положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, Верховний Суд під час розгляду схожого спору (постанова від 16.04.2020 у справі № 640/8425/19) сформував наступні правові висновки щодо тлумачення норм Закону та Інструкції з питання виникнення у державного виконавця правових підстав для стягнення виконавчого збору з боржника.
Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII дійсно зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас Закон №1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Згідно пункту 8 розділу III Інструкції у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Вказані положення кореспондуються з нормою частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII.
Частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
При цьому, пункт 22 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Отже, умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2020 у справі № 2540/3203/18.
Таким чином, на переконання суду, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові від 19.04.2021, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню.
У даному випадку, у постанові виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання не зазначено відомостей щодо розміру стягнутої суми за виконавчим документом, а тому суд дійшов висновку про протиправність стягнення з позивача виконавчого збору.
Щодо позовних вимог стосовно оскарження постанови від 20.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65212386 суд зазначає, що у межах спірних правовідносин судом перевіряється виключно законність рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень станом на момент їх прийняття (вчинення), за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність.
У даному випадку, на момент відкриття виконавчого провадження № 65212386 та прийняття постанови про арешт грошових коштів, виконавчий документ, стосовно якого відкрито виконавче провадження був чинний, а отже наразі підстав для його скасування немає.
Суд також зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Таким чином, виконавче провадження щодо примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору підлягає закінченню у разі її скасування, а тому позовні вимоги в цій частині направлені на майбутній захист прав позивача, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, код ЄДРПОУ 34999049) про визнання протиправними дій та скасування постанов - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.04.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 48606167.
3. У решті позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 295-297. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов