ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 320/7328/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до1) Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), 2) Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними дій та скасування постанови,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2д, код ЄДРПОУ 43315602), Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32), в якому просить визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого М.Г. по закінченню 09.06.2021 виконавчого провадження № 63991294 та скасувати постанову від 09.06.2021 про закінчення виконавчого провадження № 63991294 з примусового виконання виконавчого листа від 09.11.2020 №640/14227/19, що виданий Окружним адміністративним судом міста Києва.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з тим, що боржник не виконав рішення суду, а невиконання боржником рішення після накладення штрафу не може свідчити про неможливість виконання рішення.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, у зв'язку з чим суд здійснює розгляд справи за наявними у матеріалах доказами.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
На виконанні у Відділі примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63991294 перебуває виконавчий лист від 09.11.2020, виданий з метою примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2020 у справі № 640/14227/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення невиплаченої пенсії в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2019.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича від 28.12.2020 відкрито виконавче провадження № 63991294.
Згідно з постановами від 22.02.2021 та від 08.06.2021 про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 63991294, за невиконання рішення суду та постанови державного виконавця на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн. та 10 200,00 грн. відповідно.
Постановою від 08.06.2021 державний виконавець розглянув питання щодо притягнення до відповідальності боржника Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області за невиконання рішення суду.
Постановою від 09.06.2021, на підставі пункту 11 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження № 63991294.
Вважаючи протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статі 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Пункт 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною другою, третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Як встановлено вище, державним виконавцем в межах спірного виконавчого провадження прийнято постанови про накладення штрафу на боржника за невиконання судового рішення без поважних причин від 22.02.2021 та від 08.06.2021.
В подальшому, державним виконавцем порушено питання щодо притягнення до відповідальності боржника за невиконання рішення суду.
Суд звертає увагу, що лише вчинення виконавцем вичерпних заходів примусового виконання рішення суду може свідчити про правомірність постанови про закінчення виконавчого провадження.
Так, Верховний Суд в постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
Згідно з цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, а тому звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією з виконання рішення суду після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця , суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Так, частиною третьою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Водночас, слід зазначити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 07 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 04 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, та від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18.
Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець здійснив всі необхідні заходи для перевірки виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2020 № 63991294 у повному обсязі.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню. Суд зазначає, що для ефективного захисту прав позивача позовні вимоги необхідно задовольнити шляхом визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження. У свою чергу, визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття зазначеної постанови є недоцільним, оскільки за своєю суттю такі позовні вимоги дублюють вимоги щодо скасування оскаржуваної постанови.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частинами шостою, сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що позивачем заявлено клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та надано відповідні докази, а саме: договір на надання правової допомоги № ПД-17092020, акт приймання-передачі наданих послуг від 11.06.2021 на суму 5000,00 грн., копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Кіпоренка Є.В.
Відповідно до вказаних документів, позивач отримала послугу з розробки правової позиції та підготовки проекту позовної заяви в адміністративній справі за адміністративним позовом до органів примусового виконання рішення (незаконне закриття ВП № 63991294), вартість яких складає 5000,00 гривень.
Суд, з урахуванням того, що вказана справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не потребує глибокого вивчення правової бази та судової практики, зазначає щодо неспівмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).
Оцінюючи наявність підстав для відшкодування витрат по сплаті професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає, що складання позовної заяви вочевидь не вимагало від адвоката значних витрат часу та зусиль, та свідчить про штучне завищення позивачем таких витрат з метою отримання безпідставного відшкодування судових витрат у заявленому розмірі з огляду на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи в суді першої інстанції в розмірі 2500,00 грн.
Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2д, код ЄДРПОУ 43315602), Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиціїї (м. Київ) (03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого, 32) про визнання протиправними дій та скасування постанови - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича від 09.06.2021 про закінчення виконавчого провадження № 63991294.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судові витрати у розмірі 2521 (дві тисячі п'ятсот двадцять одна) гривня 85 копійок, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. та витрат, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 21,85 грн.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 295-297. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов