29 листопада 2021 року справа № 580/6955/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
10 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.07.2020 по 03.09.2021;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.07.2020 по 03.09.2021;
3) стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та втрати на професійну правничу допомогу.
Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача зі служби своєчасно не виплатив йому заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення, які на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у справі №580/5899/20, виплачені позивачу лише 06.09.2021, тому позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Крім того, зазначив вимога про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 7500,00 грн є необгрунтованою та не співмірною, оскільки дана справа відноситься до категорії справ незначної складності.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Згідно з копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 з 30.03.2015 позивач прийнятий на посаду інспектора патрульної служби в ГУМВС України в м.Києві (наказ від 30.03.2015 №244о/с). 06.11.2015 звільнений з органів внутрішніх справ (наказ від06.11.2015 №67о/с). 07.11.2015 прийнятий на службу в поліцію у Департамент патрульної поліції (наказ від 07.11.2015 №114 о/с). 30.06.2020 позивач звільнений зі служби в поліції (наказ від 23.06.2020 №437о/с).
Відповідно до витягу з наказу відповідача від 23.06.2020 №437о/с позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію", однак при його звільненні зі служби в поліції відповідач не нараховував та не виплачував заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час, індексацію грошового забезпечення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 у адміністративній справі №580/5899/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДЕПАРТАМЕНТУ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період служби 07.11.2015 до 31.07.2017 та індексацію за період служби з 07.11.2015 до 30.06.2020. Зобов'язано ДЕПАРТАМЕНТ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ (03048, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕДОРА ЕРНСТА, будинок 3; код ЄДРПОУ 40108646) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: 19312, Черкаська обл., Лисянький р-н, с.Федюківка; РНОКПП НОМЕР_2 ) доплату за службу в нічний час за період служби 07.11.2015 до 31.07.2017 та індексацію за період служби з 07.11.2015 до 30.06.2020.
На виконання рішення суду 06.09.2021 відповідачем виплачено позивачу доплату за службу в нічний час та індексацію грошового забезпечення в розмірі 8405,72 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання проходження служби особами рядового начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 02.07.2015 №580-VІІІ "Про Національну поліцію".
Приписами статті 77 вказаного Закону врегульовано питання звільнення зі служби в поліції.
Грошове забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції".
Проте, зазначеними нормативними актами не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Такої самої позиції дотримується Верховний Суд у постанові №620/1982/19 від 22 січня 2020 року.
Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, Провадження №11-1329апп18 наведена наступна правова позиція:
«... Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21 -1765а15, зазначивши, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...»
«...При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)...»
Аналогічна позиція висловлена у п. 50 Постанови Великою Палатою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №810/451/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Та зазначив:- «...Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі №21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин...»
Верховний Суд у справі №21-1765а15 зазначив наступне: «...не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум...».
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи 06.07.2020 між позивачем, з однієї сторони, та адвокатом Ганчуком Г.В., з іншої сторони, укладено договір про надання професійної правової (правничої) допомоги №06/07-П. Пунктом 2.2 ст.2 передбачено, що сума коштів (гонорар), що підлягає сплаті за цим договором та строк оплати визначається за домовленістю сторін та вказується у Замовленні, що оформляється відповідно до п.1.2.Договору.
Відповідно до Замовлення від 06.09.2021 №3 на умовах вказаного вище договору позивач доручає адвокату надати такі послуги:
підготовка та подання позовної заяви про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 7500, 00 грн.
Згідно з актом від 07.09.2021 прийому-передачі наданих послуг (далі - Акт) вказаний адвокат на виконання договору від 06.07.2020 надав позивачу правову допомогу відповідно до переліку: підготовка та подання позовної заяви про зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Сума гонорару до сплати 7500,00грн.
За змістом частин другої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Суд зазначає, договір про надання адвокатських послуг та замовлення №3 від 06.09.2021, містять пункт, в якому чітко зазначено, що оплата послуг здійснюється, через два місяці, після прийняття рішення судом.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн. є неспівмірною, зокрема, зі складністю справи, оскільки ця категорія справ є справами незначної складності та по ним є стала судова практика, а тому написання позовної заяви не потребувало додаткових зусиль, як наслідок сума витрат на її написання є завищеною.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Враховуючи, що категорія справи є справами незначної складності і по ній є стала судова практика, отже в даному випадку підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.07.2020 по 03.09.2021.
Зобов'язати Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 03.09.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн та витрати на правову допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ТИМОШЕНКО