Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 363/4951/18
провадження № 61-16554св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року у складі судді Котлярової І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк) звернулось до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивований тим, що 05 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11263196000, з додатковими угодами від 05 грудня 2007 року та № 1 від 06 лютого 2009 року.
Згідно договору позивач надав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США, а відповідач зобов'язався повертати наданий кредит кожного місяця в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 05 грудня 2016 року, якщо інше не застосовується відповідно до умов договору.
Додатковою угодою № 1 продовжено кінцевий термін повернення кредиту до 05 грудня 2026 року, змінено схему погашення кредиту на ануїтетний платіж.
В свою чергу позичальник зобов'язався погашати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу в розмірі 335, 00 дол. США 25 числа кожного місяця.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань між АТ «УкрСиббанк» та відповідачем було укладено договір іпотеки № 71768, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,00 кв.м, житловою площею 27.6 кв.м та земельну ділянку площею 0, 0960 га.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом в загальному розмірі 24 815, 25 доларів США, що за курсом НБУ станом па 19 липня 2016 року еквівалентно 616 820, 26 грн та 15 344,54 грн, а також судовий збір у розмірі 8 842,61 грн.
Однак на час звернення банку до суду з даним позовом рішення суду залишилося не виконаним, заборгованість не погашена.
Станом на листопад 2018 року заборгованість за кредитним договором становить:
- по кредиту та процентах 34 507, 30 дол. США, що за курсом НБУ на 21 листопада 2018 року (27,763875 грн за 1 дол. США) еквівалентно 958 056, 36 грн;
- по пені 136 503, 32 грн, з яких 36 706, 07 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 21 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року; 99 797, 25 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 21 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року.
Позивач просив в рахунок погашення заборгованості на користь ПАТ «УкрСиббанк», що виникла в наслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору про надання споживчого кредиту № 11263196000 від 05 грудня 2007 року по кредиту та процентам у розмірі 34 507, 30 дол. США та пені у розмірі 136 503, 32 грн, з яких: 21 964, 43 дол. США - заборгованість по кредиту; 12 542, 87 дол. США - заборгованість по відсотках; 36 706, 07 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 21 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року; 99 797, 25 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 21 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року, звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 54,00 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м та земельну ділянку площею 0, 0960 га, кадастровий номер 3221883601201650202, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та на праві власності належать ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною 754 420, 00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
В рахунок погашення заборгованості на користь ПАТ «УкрСиббанк», що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 умов договору про надання споживчого кредиту № 11263196000 від 05 грудня 2007 року по кредиту та процентах у розмірі 34 507, 30 дол. США та пені у розмірі 136 503, 32 грн, з яких: 21 964, 43 дол. США - заборгованість по кредиту; 12 542, 87 дол. США - заборгованість по відсотках; 36 706, 07 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 21 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року; 99 797, 25 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за період з 21 листопада 2017 року по 21 листопада 2018 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 54,00 кв. м, житловою площею 27,6 кв. м та земельну ділянку площею 0, 0960 га, кадастровий номер 3221883601201650202, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та на праві власності належать ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав кредит в розмірі, передбаченому кредитним договором, виконав взяті на себе зобов'язання. Боржник, отримавши кошти, в порушення договору, укладеного з позивачем, виконував його неналежним чином, що підтверджується рішенням суду, тому суд першої інстанції зробив висновок про задоволення вимог позивача за рахунок майна відповідача, що є предметом іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеного на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, внаслідок чого обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував статті 30, 47 Конституції України, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Суду не надано доказів досудового врегулювання спору зі сторони позивача та не підтверджено факт правомірності звернення до суду з позовом. В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт звернення до ОСОБА_1 з вимогами про дострокове погашення суми заборгованості за кредитом. Судом першої інстанції не встановлений факт правомірності розрахунку суми заборгованості і пені за кредитним договором. Позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки та інше). Частиною третьою статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 цього кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (постанова Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14). Сума заборгованості за кредитним договором позивачем не доведена. Кредитний договір від 17 травня 2010 року укладений з порушенням вимого Закону України «Про захист прав споживачів». Банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Банк не проінформував ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 , як того вимагає закон, у письмовій формі під час укладення кредитного договору, про можливі ризики в разі можливої різкої зміни валютного курсу. Оскільки фактичне виконання банком кредитного договору не підтверджено жодним доказом, банк не довів належними та допустимими доказами наявність у позичальника заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку, не доведено в ході судового розгляду тих обставин, на які банк посилається як на підставу своїх вимог, тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову. Така позиція повністю узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року провадження № 61-517св18, які не були враховані судом апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи
У травні 2021 року АТ «УкрСиббанк» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, у разі відмови у закритті касаційного провадження та розгляду касаційної скарги по суті - касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.
Відзив мотивований тим, що правовідносини у справах №№ 802/1340/18-а, 61-517св18, 6-100цс14, 6-52цс13, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не є подібними з правовідносинами та обставинами у справі № 363/49/18. Згідно Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій введений, як тимчасовий захід на період правового врегулювання реструктуризації валютних кредитів фізичних осіб, наданих на придбання житла, який не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, який остаточно позбавляє кредитора такого права. Закон про мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Діючим законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 61-500св19, від 07 квітня 2021 року у справі № 61-18202св20. Згідно пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору сторони погодили, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту є правом банку, а не обов'язком, направлення вимоги здійснюється шляхом направлення вимоги листом (цінним з описом). В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України у справі № 761/24993-15-ц зазначено, що «разом із тим саме по собі ненадання доказів надіслання поручителю позасудової вимоги про погашення заборгованості апеляційний суд обґрунтовано вважав таким, що не може бути підставою для відмови у задоволенні законного та обґрунтованого позову, оскільки права позивача порушено боржником та поручителем, які є солідарними боржниками перед позивачем». Довідка-розрахунок заборгованості є достатнім доказом по справі для встановлення розміру кредитної заборгованості. Доданий до позовної заяви розрахунок є достатньо зрозумілим та вичерпним, в ньому визначені всі терміни, суми погашення та прострочення, та ставки, їх період, кількість днів, на які нараховані проценти та сума сплачених процентів позивачем із зазначенням загального залишку процентів. ОСОБА_1 , як майновий поручитель, несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання лише в межах вартості предмета іпотеки. Посилання скаржника на Закон України «Про захист прав споживачів» стосується правовідносин, що виникли між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 на підставі кредитного договору і не розповсюджується на правовідносини, що виникли на підставі договору іпотеки. Укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони прийняли на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення кредитного договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що така зміна не настане. Окрім того, відповідно до абзацу 4 пункту 1.1. кредитного договору позичальник, укладаючи цей договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використання за цільовим призначенням згідно умов цього договору внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті позичальником за рахунок власних коштів. Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Зазначені висновки відображені у рішенні Верховного Суду України від 22 вересня 2012 року (провадження № 6-1111св10).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 363/4951/18, витребувано справу з суду першої інстанції.
У травні 2021 року цивільна справа № 363/4951/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 30 січня 2018 року у справі № 61-517св18 та у постановах Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, від 11 вересня 2013 року у справі № 6-52цс13 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 05 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого з 21 грудня 2009 року є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11263196000, з додатковими умовами від 05 грудня 2007 року та № 1 від 06 лютого 2009 року.
Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 30 000,00 дол. США, а відповідач зобов'язався повертати наданий кредит кожного місяця у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до договору, але у будь-якому випадку не пізніше 05 грудня 2016 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору.
Додатковою угодою № 1 від 06 лютого 2009 року продовжено кінцевий термін повернення кредиту до 05 грудня 2026 року, змінено схему погашення кредиту на ануїтетний платіж. Позичальник зобов'язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів. Розмір ануїтетного платежу складає 335, 00 доларів США, шляхом їх сплати 25 числа кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов'язаний сплатити ануїтетний платіж. Його розмір може змінитися у випадку зміни процентної ставки відповідно до умов договору.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному кредитному договору 05 грудня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 71768, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку нерухоме майно: а саме, житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,00 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м. та земельну ділянку площею 0, 0960 га, кадастровий номер 3221883601201650202, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 4.1.1 іпотечного договору, у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором, Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 липня 2016 року, яке набрало законної сили 01 вересня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість в загальному розмірі 24 815, 25 дол США, що за курсом НБУ станом па 19 липня 2016 року еквівалентно 616 820,26 грн та 15 344,54 грн, а також судовий збір у розмірі 8 842,61 грн.
Рішення суду залишилося не виконаним, заборгованість не погашена.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов?язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов?язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).
У разі порушення основного зобов?язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов?язань, вимога про виконання порушеного зобов?язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 760/15679/15 (провадження № 61-504св19) вказано, що «у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що «при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов'язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16 та зробила висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».
У справі, що переглядається, суди:
- не зазначили мотивів, з яких виходили при визначенні суми заборгованості за кредитним договором, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки;
- не вказадли всі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;
- не врахували, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості з позичальника, особа якого є відмінною від іпотекодавця, не позбавляє відповідача права на оспорення розміру такої заборгованості;
Вирішуючи спір, суди не встановили коли настав строк кредитування та не перевірили розмір заборгованості, на погашення якої пред'явлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі не перевірили чи підлягають нарахуванню відсотки за користування кредитом та пеня після спливу строку кредитування.
У зв'язку з невстановленням дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки дійшли передчасного висновку про задоволення позову в повному обсязі.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов?язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об?єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об?єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Таким чином, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При наявності правових підстав для задоволення позову, суди визначають, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справа № 760/15679/15 (провадження № 61-504св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року у справі № 202/939/18 (провадження № 61-576св20) колегія суддів вважає, що судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. Тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За таких обставин клопотання АТ «УкрСиббанк» про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.
Керуючись статями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «УкрСиббанк», яке підписане представником Кочіним Геннадієм Івановичем, про закриття касаційного провадження у справі № 363/4951/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року, відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року скасувати.
Справу № 363/4951/18 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 вересня 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук