Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 758/8601/13-ц
провадження № 61-17004св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», правонаступником якого є ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Саліхова В. В., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Шахової О. В., Андрієнко А. М., Саліхова В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 477 947, 81 грн, 22 625, 62 грн інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 28 734, 68 грн, а всього - 1 529 297, 37 грн.
Позовні вимоги банк обґрунтовував тим, що 21 липня 2008 року між ним і ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 850 000 грн зі сплатою 15 % річних строком до 21 липня 2038 року з метою придбання будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою.
Повернення кредиту забезпечене договором поруки від 21 липня 2008 року, укладеним між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позичальник належним чином не виконувала свої зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 28 травня 2013 року сума заборгованості за кредитним договором складає 1 477 947, 81 грн, з яких: 848 838, 19 грн - заборгованість за кредитом, 478 965, 62 грн - заборгованість за відсотками, 150 144 грн - пеня.
Враховуючи наведене, ПАТ «Родовід Банк» просило позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Справа розглядалася судами неодноразово.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2016 року, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Родовід Банк» 1 529 297, 37 грн заборгованості за кредитним договором.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позичальник належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, забезпечені договором поруки, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь банку.
Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що у клопотанні від 30 березня 2016 року, поданому до апеляційного суду, представник ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просив застосувати наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що вони не мали можливості подати таке клопотання в суді першої інстанції у зв'язку з неналежним повідомленням про час і місце розгляду справи. Однак суд апеляційної інстанції, не перевіривши доводи цього клопотання, безпідставно відхилив його, оскільки відповідачі не заявляли таку вимогу в суді першої інстанції.
Також суд касаційної інстанції зазначив про передчасність висновку апеляційного суду про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором про іпотечний кредит, оскільки суд не навів належні розрахунки кредитної заборгованості зі всіма необхідними складовими та не визначився зі строком виконання основного зобов'язання.
Під час нового розгляду справи протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2019 року було залучено до участі в справі правонаступника ПАТ «Родовід Банк» - ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ПАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ОСОБА_1 , задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 612 462, 77 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні питання про застосування позовної давності необхідно врахувати той факт, що в апеляційній скарзі від 17 жовтня 2014 року на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2013 року відповідачами було заявлено про застосування позовної давності лише щодо пені. Тому вирішуючи спір апеляційний суд враховує позовну давність в один рік лише щодо вимог про стягнення пені.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачі розмір заборгованості, визначений представником ОСОБА_1 , не оскаржили, контррозрахунок не надали, клопотання про призначення експертизи, заявлене в апеляційній скарзі, не підтримали, не надали будь-які докази на спростування розміру заборгованості.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 80 000 грн витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені, безпосередньо пов'язані з розглядом справи та підлягають компенсації як стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом не були враховані положення частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України щодо застосування позовної давності, сплив якої є підставою для відмови в позові. Відповідачі не заявляли клопотання про застосування позовної давності в суді першої інстанції, оскільки не брали участь в судовому засіданні у зв'язку з неповідомленням їх належним чином про час і місце розгляду справи.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення апеляційної скарги, суд визначив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів, на підставі розрахунку, поданого до суду апеляційної інстанції представником правонаступника ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_1., та зазначив, що відповідачі не оскаржили розмір заборгованості, не підтримали клопотання про призначення експертизи, заявлене в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд не врахував, що відповідачі та їх представник не мали можливості підтримати клопотання про призначення судової економічної експертизи, оскільки не були присутні в судовому засіданні. Відтак суд апеляційної інстанції безпідставно не постановив ухвалу про призначення судової економічної експертизи в справі.
У грудні 2019 року ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 звернувся до Верховного Суду з касаційної скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року та просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що відповідно до наданих представником позивача документів вартість однієї години робочого часу адвоката становить 1 538, 46 грн, відтак є необґрунтованою, непропорційною предмету спору та суперечить критеріям реальності та розумності.
Деякі дії представника ОСОБА_1 не стосуються надання професійної правничої допомоги, зокрема, подання підготовленого клопотання про залучення до участі в справі правонаступника в приміщенні канцелярії Київського апеляційного суду, друкування та упорядкування матеріалів справи, приймання адвокатом Краснович І. В. участі в справі в якості вільного слухача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, витребувано з Подільського районного суду міста Києва цивільну справу № 758/8601/13-ц, а також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року, а також відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
24 січня 2020 року справа № 758/8601/13-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 направив відзиви на касаційні скарги, в яких просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості з позичальника ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржується, а тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 21 липня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_2 укладений договір про іпотечний кредит № 77.2/ІЖ-182.08.1, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 850 000 грн зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних і кінцевим терміном погашення кредиту до 21 липня 2038 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором того ж дня, 21 липня 2008 року, між ВАТ «Родовід Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 77.2/ІЖ-182.08.1.
Відповідно до пункту 1.2 договору про іпотечний кредит позичальник отримав кредит зі строком погашення не пізніше 21 липня 2038 року на придбання будинку та земельної ділянки.
Згідно з пунктом 2. 4 договору, позичальник зобов'язується щомісячно до 21 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 10 747, 77 грн відповідно до графіку погашення кредиту.
Відповідно до пунктів 5.2.1 і 5.2.4 договору про іпотечний кредит кредитор має право вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе цим договором зобов'язань та дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому, сплати відсотків за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором.
Згідно з пунктами 6.1 та 6.2 договору про іпотечний кредит за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених чинним законодавством України та цим договором.
За порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу, за кожен день прострочення.
Відповідно до пункту 3.1 договору поруки поручитель відповідає за зобов'язаннями згідно з договором про іпотечний кредит перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків тощо.
Відповідно до наданого правонаступником ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_1 розрахунку заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 04 липня 2013 року утворилася заборгованість за тілом кредиту в розмірі 492 852, 50 грн, пеня в розмірі 65 243, 07 грн (в межах річної позовної давності з 04 липня 2012 року по 04 липня 2013 року), три проценти річних в сумі 30 590, 34 грн та інфляційні втрати в сумі 23 776, 86 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).
Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Таким чином, умови договору поруки (пункт 4. 2) про його дію до припинення забезпеченого нею зобов'язання за договором про іпотечний кредит не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, «основне зобов'язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.
Як установлено судом, боржник ОСОБА_2 (а відтак і поручитель) взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 21 липня 2038 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.
Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.
Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватися і до поручителя.
Отже, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Таких висновків щодо застосування норми частини четвертої статті 559 ЦК України дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року в справі № 408/8040/12.
Як вбачається з пункту 2. 4 договору про іпотечний кредит, позичальник зобов'язується щомісячно до 21 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 10 747, 77 грн відповідно до графіку погашення кредиту.
Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно в термін до 21 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів розпочинається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.
Суди встановили, що перше прострочення позичальника мало місце 22 травня 2009 року.
У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.
Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечуються певні зобов'язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов'язанням, яке є складовою частиною загального зобов'язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов'язанням, визначеним щомісячними платежами.
Таким чином, аналізуючи положення частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.
Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.
Ухвалюючи судове рішення у справі в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя, апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, не встановив, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, з урахуванням того, що перше прострочення позичальника мало місце 22 травня 2009 року, а з цим позовом банк звернувся до суду у червні 2013 року.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
Оскільки наявні підстави для скасування постанови Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 , додаткова постанова Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, якою вирішено питання про стягнення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи в оскаржуваній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, встановити періоди та суми, за якими порука припинилася, і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в частині вирішення вимог Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов