Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 642/1069/19
провадження № 61-10943св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 10 червня 2020 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом та встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . ОСОБА_1 є онуком померлої і фактично прийняв спадщину, оскільки його мати ОСОБА_3 - дочка спадкодавця померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інших спадкоємців не має. Спадщина складається з домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказане домоволодіння належало його родині на підставі рішення народного суду 5-ї дільниці м. Харкова від 29/ІХ-І 1928 року. Згідно рішенням народного суду 4-ї дільниці Ленінського району м. Харкова по справі № 2-163 від 17 березня 1952 року вказане домоволодіння належало на праві особистої власності: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 4/25 або 8/50 частки,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - 25/50 або Ѕ частки,
ОСОБА_6 , 1866 року народження - 17/50 частки. Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 її син ОСОБА_5 фактично прийняв 17/50 частини спадщини, але юридично не оформив, так як 06 грудня 1944 року загинув на фронті. На підставі рішення народного суду 4-ї дільниці Ленінського району м. Харкова по справі № 2-163 від 17 березня 1952 року 2-ю Харківською міською державною нотаріальною конторою 14 березня 1953 року видано свідоцтво про право на Ѕ частину спадщини, яка належала ОСОБА_5 , в рівних частинах його дружині - ОСОБА_4 та його дочці - ОСОБА_7 , тобто по ј кожній. Крім того дружина та дочка фактично прийняли, будучи спадкоємцями першої черги, 17/50 частки спадщини, яка залишилася юридично не оформленою ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_4 17 липня 1992 року спадщину фактично прийняла її дочка ОСОБА_7 , так як на день смерті була зареєстрована та мешкала в спадковому домоволодінні. Після смерті ОСОБА_7 29 березня 1996 року спадщину фактично прийняла її дочка ОСОБА_2 , так як на день смерті мешкала в спадковому домоволодінні однією сім'єю з власником зазначеного домоволодіння. Інших спадкоємців, окрім ОСОБА_2 , після смерті її матері, які могли б фактично прийняти спадщину, не має.
У зв'язку із зазначеним, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
- встановити юридичний факт того, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину фактично прийняв її онук - ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 1266 та частини третьої статті 1268 ЦК України, яка складається з домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати право власності в порядку спадкування за законом за
ОСОБА_1 на домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Встановлено юридичний факт, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину фактично прийняв її онук - ОСОБА_1 , яка складається з домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 на домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Суду першої інстанції суд прийшов до висновку про доведеність, законність та обґрунтованість вимог позивача про встановлення факту постійного проживання, встановлення цього факту породжує для позивача юридичні наслідки, необхідні йому для оформлення спадщини, і встановити цей факт іншим шляхом, ніж звернутися до суду, є неможливим.
Враховуючи пояснення свідків та досліджені письмові докази, суд зробив висновок, що позивачем доведено, що він є спадкоємцем за законом після померлої ОСОБА_2 , спадщину фактично прийняв у передбачений законом термін, тому за ОСОБА_1 може бути визнано право власності в порядку спадкування за законом, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 червня 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2020 року скасовано.
У задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі
в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Належних та допустимих доказів постійного проживання померлої
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на час відкриття спадщини
в спірному домоволодінні не надано, юридичний факт щодо цього не встановлено.
За таких обставин помилковим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині встановлення факту прийняття спадщини відповідно до положень частини третьої статті 1268 ЦК України.
У разі, коли спір виникає у зв'язку з неможливістю документального оформлення права на спадщину, за відсутності спору про безпосереднє право на неї, спадкоємець може оскаржити відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій у судовому порядку. Проте в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що він не позбавлений можливості звернутися до суду з вимогами про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем та до нотаріуса за оформленням спадкових прав.
Аргументи учасників справи
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд не направив йому копії апеляційної скарги, чим порушив його право на захист.
Суд першої інстанції встановив факт відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке фактично прийняв ОСОБА_1 , так як є її онуком та на день смерті проживав однією сім'єю
з спадкодавцем.
Вказаний факт доведений в судовому засіданні показаннями свідків: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили, що ОСОБА_1 з народження та на момент смерті матері та бабусі постійно проживали разом з ними однією сім'єю.
Проте суд апеляційної інстанції не тільки не надав оцінки зазначеним доказам, дослідженим судом першої інстанції, а й повністю проігнорував їх, не зазначивши в описовій частині тексту постанови.
Судом першої інстанціх встановлено, що факт відкриття спадщини відбувся саме після смерті баби ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як дочка спадкодавця -
ОСОБА_2 , матір позивача, померла раніше - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В свою чергу, ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , проте юридично не оформила своїх спадкових прав. Судом першої інстанції на підставі довідки від 16 липня
2000 року, виданої вуличним комітетом № 14, встановлено фактичне прийняття ОСОБА_2 спадкового майна, а саме факт проживання однією сім'єю дочки - ОСОБА_2 та онуки - ОСОБА_2 разом з спадкодавцем ( ОСОБА_7 ) на день її смерті.
В зв'язку з тим, що вказані спадкоємці юридично не оформили спадщину,
у ОСОБА_1 відсутні належні та безспірні умови і підстави для одержання свідоцтва про право на спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори.
Інших спадкоємців, окрім ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , які могли б фактично прийняти спадщину, не має. Вказаний факт судом першої інстанції досліджений та підтверджений витребуваними довідками
з Харківського обласного державного нотаріального архіву та 2-ї Харківської державної нотаріальної контори.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не повно з'ясував обставини справи, не надав належної правової оцінки зазначеним доказам, дослідженим судом першої інстанції, та ухвалив постанову неправильно застосувавши норми права, викладені у статтях 1268 - 1270 ЦК України.
Рух справи межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі: пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції
в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права тазастосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі
№ 484/747/17).
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2
ОСОБА_1 є онуком ОСОБА_2 , що підтверджується паспортом ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження ОСОБА_21 (в народжені ОСОБА_21 ) серії НОМЕР_2 Палацом новонароджених від 23 грудня 1987 року, свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 , свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 , виданого від Ленінським р/б ЗАГС від 04 травня 1970 року.
Мати ОСОБА_1 ОСОБА_3 - дочка спадкодавця померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно рішення народного суду 4-ї дільниці Ленінського району м. Харкова по справі № 2-163 від 17 березня 1952 року житловий будинок за адресою:
АДРЕСА_1 належав на праві власності: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - 4/25 або 8/50 частки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - 25/50 або Ѕ частки, ОСОБА_6 , 1866 року народження - 17/50 частки.
Після смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 її син - ОСОБА_5 фактично прийняв 17/50 частини спадщини.
На підставі рішення народного суду 4-ї дільниці Ленінського району м. Харкова по справі № 2-163 від 17 березня 1952 року 2-ю Харківською міською державною нотаріальною конторою 14 березня 1953 року видано свідоцтво про право на Ѕ частину спадщини, яка належала ОСОБА_5 , в рівних частинах його дружині - ОСОБА_4 та його дочці - ОСОБА_7 , по ј кожній.
Дружина та дочка фактично як спадкоємці першої черги прийняли 17/50 частин спадщини, які залишилися юридично не оформлені ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_4 17 липня 1992 року спадщину фактично прийняла її дочка - ОСОБА_7 , яка на день смерті була зареєстрована та мешкала в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_7 29 березня 1996 року спадщину фактично прийняла її дочка - ОСОБА_2 , оскільки на день смерті проживала в спадковому домоволодінні однією сім'єю з власником зі своє родиною, що підтверджується копією довідки від 16 липня 2000 року виданої вуличним комітетом № 14. Інших спадкоємців, крім ОСОБА_2 , після смерті її матері, які могли б фактично прийняти спадщину, не має.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У частині першій статті 1266 ЦК України визначено, що внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18) зазначено, що «місцем проживання
є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом».
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними
у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема,диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду у цій справі ОСОБА_1 , зокрема просив встановити, що після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину він фактично прийняв на підставі частини першої статті 1266 та частини третьої статті 1268 ЦК України, тобтоякий постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; зазначав, що у нього відсутні умови та підстави для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину, оскільки ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_7 фактично прийняла спадщину на підставі статті 549 ЦК УРСР 1963 року, проте її не оформила.
Апеляційний суд: зробив помилковий висновок, що позивач звернутися до суду із заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а не встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини; зробив суперечливі висновки в частині встановлення юридичного факту (про неналежний спосіб захисту права позивача в частині встановлення факту прийняття спадщини та недоведеність факту постійного проживання позивача
з померлою ОСОБА_2 на час відкриття спадщини); вказавши лише на недоведеність факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем, висновки суду першої інстанції в частині встановлення цього факту не спростував.
За таких обставин суд апеляційної інстанції справу по суті пред'явлених позовних вимог не переглянув, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не направив скаржнику копії апеляційної скарги, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення (між
а. с. 201-203) копії апеляційної скарги та ухвали про відкриття провадження ОСОБА_1 отримав особисто 22 травня 2020 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку
з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасувати.
Справу № 642/1069/19 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 10 червня 2020 рокувтрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук