Постанова
Іменем України
24 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 524/5795/20
провадження № 61-16345св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Четверта Кременчуцька державна нотаріальна контора,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Пікуля В. П., Панченка О. О., від 19 серпня 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що йому на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 . Маючи намір подарувати частку квартири дочці, він 10 липня 2020 року звернувся до державного нотаріуса Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори Піцула В. Ю., який 11 серпня 2020 року відмовив йому у посвідченні договору дарування. Позивач вважає постанову нотаріуса про відмову у вчинення нотаріальної дії незаконною.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити: визнати протиправними дії державного нотаріуса Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори Піцула В. Ю. щодо відмови у посвідченні договору дарування належної йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язати нотаріуса посвідчити вказаний договір дарування.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у складі судді Кривич Ж. О. від 18 березня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки державний нотаріус Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори Піцул В. Ю. діяв правомірно. Позивач не надав державному нотаріусу свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яке є правовстановлюючим документом. Сам нотаріус не має повноважень на видачу дубліката правовстановлюючого документу.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 березня 2021 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії державного нотаріуса Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори Піцула В. Ю. щодо відмови
у посвідченні договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , належної ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_4 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач надав нотаріусу всі документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору дарування, зокрема копію рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 18 грудня 2014 року у справі № 524/9006/14-ц про визначення ідеальних часток співвласників квартири та витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
У частині вирішення вимог позивача щодо про зобов'язання нотаріуса посвідчити договір дарування, апеляційний суд зазначив, що суд не може зобов'язувати нотаріуса вчиняти дії, які безпосередньо належать до його компетенції, а тому вимоги у цій частині визнані такими, що до задоволення не підлягають.
Узагальнені доводи касаційної скарги
05 жовтня 2021 року Четверта Кременчуцька державна нотаріальна контора подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).
Четверта Кременчуцька державна нотаріальна контора посилається на те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсними, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочин, підлягають залученню до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Таким чином, нотаріус не є відповідачем у спорах щодо цивільних прав. При вирішенні спору апеляційним судом не враховано положення пункту 5 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Заявник вказує, що державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише підтверджує факт набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції не врахував відмінності між документами, які посвідчують право власності, та документами, які встановлюють право спільної власності.
Судові рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання нотаріуса посвідчити договір дарування заявником не оскаржуються, а тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного перегляду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 посилається на те, що нотаріус у касаційній скарзі правильно вказує на те, що між документом, що посвідчує право власності, та документом, що встановлює вид права спільної власності, є різниця. Для посвідчення правочину існує перелік необхідних правовстановлюючих документів, які повинен був надати позивач нотаріусу. Доводи касаційної скарги вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 посилається на те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушеннями норм матеріального права, містить у своєму змісті протиріччя. Апеляційним судом не наведено протиправності дій державного нотаріуса. Доводи касаційної скарги вважає такими, що підлягають до задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою про відмову у вчинення нотаріальної дії від 11 серпня 2020 року за № 1009/02-31 державний нотаріус Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори Піцул В. Ю. відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у посвідченні договору дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Державний нотаріус мотивував свою відмову у вчиненні нотаріальної дії тим, що у ОСОБА_1 був відсутній правовстановлюючий документ на вказане нерухоме майно - свідоцтво про право власності на житло, видане 20 січня 1997 року житлово-комунальним відділом АТ «Укртатнафта».
Після звернення ОСОБА_1 з приводу посвідчення договору дарування 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 державний нотаріус звертався до співвласників вказаної квартири з листом про надання інформації щодо правовстановлюючих документів на квартиру.
Квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 січня 1997 року житлово-комунальним відділом АТ «Укртатнафта», належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 18 грудня 2014 року у справі № 524/9006/14-ц визначені ідеальні частки співвласників квартири - по 1/3 частці кожному із співвласників.
07 квітня 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , як співвласники вказаної квартири, звернулись до центру надання адміністративних послуг у м. Кременчуці із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру. До заяви вони долучили оригінали правовстановлюючих документів на нерухоме майно. У заяві кожен із співвласників поставив свій підпис та відмітку про особисте отримання документів. Таким чином, усі співвласники квартири виступили заявниками державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV.
07 квітня 2016 року державним реєстратором внесено запис № 14131442 про державну реєстрацію права власності на квартиру.
05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області із заявою про повернення йому оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру.
Листом департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 17-18/6113 від 14 серпня 2019 року позивачу роз'яснено, що для отримання оригінальних примірників правовстановлюючих документів до відділу слід звернутись усім співвласникам квартири або надати документи, що посвідчують його повноваження діяти від імені інших співвласників.
Не погодившись з відмовою департаменту, ОСОБА_1 оскаржив її до Полтавського окружного адміністративного суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 440/3502/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання повернути оригінали документів на право власності на квартиру залишено без задоволення. Рішення суду набрало законної сили.
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належить, зокрема, право розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності не оспорювалось співвласниками. Свідоцтво про право власності на житло від 20 січня 1997 року залишилось в органах місцевого самоврядування м. Кременчук. Спільної згоди на його повернення співвласниками не досягнуто.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами встановлюється Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Договори про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, крім випадків, встановлених статтею 38 Закону України «Про іпотеку», посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (частина перша статті 55 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, пункту 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.
Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.
У разі коли державну реєстрацію права власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, відповідно до закону проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, право власності підтверджується на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього.
Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні (частина третя статті 46 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, загалом обґрунтовано виходив із того, що за встановлених у цій справі обставин відмову державного нотаріуса Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори у вчиненні нотаріальної (посвідчення договору дарування належної позивачу 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 ) не можна вважати обґрунтованою.
Суд апеляційної інстанції встановив, що нотаріус не взяв до уваги, що рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука від 18 грудня 2014 року у справі № 524/9006/14-ц визначені ідеальні частки співвласників квартири: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , по 1/3 частці кожному із співвласників. У мотивувальній частині судового рішення встановлено, що 20 січня 1997 року у порядку приватизації вказаним особам було видано свідоцтво про справо спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (зареєстровано в КП «Кременчуцьке МБТІ» за № В-4/292).
При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу, що позивач позбавлений можливості повернути оригінал свідоцтва про право власності на житло від органу місцевого самоврядування у зв'язку із відсутністю волі інших співвласників, а судовим рішенням у справі № 440/3502/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання повернути оригінали документів на право власності на квартиру відмовлено.
Право власності ОСОБА_1 на 1/3 вказаної квартири у квітні 2016 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Про рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі № 524/9006/14-ц від 18 грудня 2014 року та наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідних записів про державну реєстрацію права власності позивача на частку квартири нотаріусу було відомо.
За наявності Автозаводського районного суду м. Кременчука у справі № 524/9006/14-ц від 18 грудня 2014 року, яке було підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на частку у спірній квартирі, а також інших обставин, встановлених у цій справі, відмова нотаріуса у посвідченні правочину щодо відчуження нерухомого майна не може бути визнана обґрунтованою.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
З урахуванням наведеного, враховуючи підстави касаційного оскарження, наведені заявником, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті.
За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Четвертої Кременчуцької державної нотаріальної контори залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян С. Ф. Хопта
В. В. Шипович