Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 643/10678/15-ц
провадження № 61-14085св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмежено відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року у складі судді Ференчук О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 28 лютого 2008 року укладено кредитний договір № СM-SМЕ 703/58/2008, відповідно до умов якого закрите акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк (далі - ПАТ «ОТП Банк»), надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 51 000 доларів США, які останній зобов'язувався повернути до 20 лютого 2018 року та щомісячно сплачувати кредит та проценти за користування кредитом у розмірі FIDR + 5,0% річних.
28 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір іпотеки № РM-SМЕ 703/58/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 грудня 2006 року згідно з рішенням Виконавчого комітету Харківської районної ради м. Харкова від 14 листопада 2006 року № 396/89, зареєстрованого комунальним підприємством 21 лютого 2007 року за реєстровим № 17327374, номер запису 83759 в книзі № 1.
Крім того, 28 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором із ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-SМЕ 703/58/2008.
ОСОБА_1 належним чином не виконав умови договору та порушив взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в сумі 5 644 316 грн 63 коп., яка складається з: 48 370,17 доларів США, що еквівалентно 1 023 962 грн 59 коп., - заборгованості за тілом кредиту; 8 969,07 доларів США, що еквівалентно 189 868 грн 92 коп., - заборгованості за процентами за користування кредитом; 209 288,23 доларів США, що еквівалентно 4 430 485 грн 12 коп., - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 10 червня 2014 року по 10 червня 2015 року.
На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року та договору про відступлення права вимоги від 07 червня 2010 року право вимоги за вказаними договорами відступлене на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на свою користь суму заборгованості в загальному розмірі 5 644 316 грн 63 коп.;
звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року в розмірі 5 644 316 грн 63 коп. шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві квартири АДРЕСА_1 ; встановити початкову ціну предмета іпотеки не нижчу за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на час продажу;
з метою збереження предмета іпотеки до його реалізації зобов'язати ОСОБА_3 передати вказану квартиру в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на період до її реалізації з наданням позивачу права заміни замків, обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, вільного доступу до нерухомого майна, укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами, отримувати в будь-яких установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, нотаріусів, будь-які документи, необхідні для здійснення управління предметом іпотеки за рішенням суду, укладати, змінювати, розривати договори найму (оренди) предмету іпотеки, управляти майном, зберігати та охороняти його, отримувати орендну плату, будь-які платежі з управління предметом іпотеки з направленням їх на погашення заборгованості за кредитним договором № СM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року;
виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року у розмірі 5 644 316 грн 63 коп.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором № РM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року, а саме: квартири АДРЕСА_1 , з наданням всіх повноважень продавця.
Встановлено початкову ціну реалізації ТОВ «ОТП Факторинг Україна» предмету іпотеки у розмірі не менше ринкової вартості на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно із позичальника та поручителя.
Також місцевий суд зазначив, що позивач має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором у повному обсязі шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві.
Інші позовні вимоги місцевий суд вважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги є передчасними.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2018 року скасовано в частині вирішення спору про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено в цій частині нову постанову.
Позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року за період з 25 червня 2012 року по 25 червня 2015 року в загальному розмірі 1 007 131 грн 21 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СM-SМЕ 703/58/2008 від 28 лютого 2008 року за період з 26 січня 2015 року по 25 червня 2015 року в загальному розмірі 441 227 грн 95 коп.
В задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Врахувавши положення пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом не було належним чином повідомлено ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи а тому є обов'язкові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення в частині вирішення спору про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки місцевим судом було порушено норми процесуального права.
Відмовляючи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продажу будь-якій особі-покупцеві предмета іпотеки є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості з позичальника, апеляційний суд виходив із того, що у зв'язку із неналежним виконанням останнім умов кредитного договору на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у межах строку позовної давності.
Стягуючи солідарно заборгованість із поручителя та позичальника, апеляційний суд виходив із того, що така підлягає стягненню із останніх в межах шестимісячного строку до звернення до суду із позовом.
Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині інших позовних вимог, суд виходив із того, що такі ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та скасувати судові рішення в частині стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 та направити в цій частині справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 31 липня 2020 року у справі № 537/6956/14-ц (провадження № 61-43072св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 вказував, що не отримував кредит та не робив ніяких платежів, тому ним було заявлено клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, проте суд ухвалою від 17 серпня 2020 року безпідставно відмовив у задоволенні клопотання.
Вказує, що судами зроблено помилковий висновок про наявність заборгованості за кредитним договором, оскільки позивачем не було надано будь-яких документів на підтвердження факту видачі кредиту. Немає ані первісних бухгалтерських документів щодо видачі валютних коштів, ані належної виписки по рахунку, який належав позичальнику.
Також посилається на те, що представником позивача в порушення вимог процесуального закону надано копію документа, в якому відображено операцію «видача готівки з поточного рахунку» в сумі 51 000 доларів США й зазначено номер поточного рахунку, проте у матеріалах справи відсутні документи на підтвердження відкриття позичальнику будь-яких поточних рахунків у гривні та іноземній валюті.
Крім того, порушуючи принципи справедливості, змагальності та диспозитивності, апеляційний суд прийняв та врахував при ухваленні судового рішення копії документів: розрахунку заборгованості, кредитної заявки та інших, щодо яких позивачем не було надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Зазначає, що у апеляційного суду не було підстав для відмови у задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав того, що обраний позивачем спосіб стягнення є позасудовим, оскільки в матеріалах справи відсутній підписаний ОСОБА_3 іпотечний договір.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у висновку судово-почеркознавчої експертизи зазначено, що питання щодо підпису ОСОБА_3 у договорі іпотеки не вирішувалось, оскільки позивачем не виконано в повній мірі клопотання експерта щодо надання оригіналу договору іпотеки, а у наданому дублікаті договору іпотеки, що має силу оригіналу, відсутній підпис від імені ОСОБА_3 .
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині стягнення заборгованості з позичальника та поручителя та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16-ц (провадження № 61-33362св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів та призначення судово-почеркознавчої експертизи, оскільки задоволення клопотання вплинуло на вирішення справи та свідчило б про бездоказовість позовних вимог позивача.
Крім того, копія кредитного договору, яка міститься у матеріалах справи, не визнається ОСОБА_1 та не містить його підпису, а отже не можна вважати, що такий договір було укладено. ОСОБА_1 не укладав кредитного договору, коштів за кредитним договором не отримував.
Вказує, що доводи позивача ґрунтуються лише на недопустимих та неналежних доказах, підробку яких можливо встановити лише призначенням почеркознавчої експертизи, у клопотання на призначення якої відмовив апеляційний суд.
Також матеріали справи не містять доказів отримання грошових коштів ОСОБА_1 за кредитним договором.
Посилається на те, що єдиним допустим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факту виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки, яка повинна відповідати сумі, що вказана у видатковому касовому ордері, проте такі документи відсутні у матеріалах справи, навіть у копіях. На вимогу судів позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували розмір кредитних коштів, наданих позичальнику.
Таким чином, оскільки у позичальника не виникло зобов'язань за кредитним договором перед банком, тому і задоволення вимог щодо солідарного стягнення з поручителем заборгованості є незаконним.
Відзив на касаційну скаргу сторонами не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 лютого 2008 року укладено кредитний договір № СM-SМЕ 703/58/2008, відповідно до умов якого ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 51 000 доларів США, які останній зобов'язувався повернути до 20 лютого 2018 року та щомісячно сплачувати кредит та проценти за користування кредитом у розмірі FIDR + 5,0 % річних (а. с. 8-15, т. 1).
28 лютого 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором укладено договір іпотеки № РM-SМЕ 703/58/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 грудня 2006 року згідно з рішенням Виконавчого комітету Харківської районної ради м. Харкова від 14 листопада 2006 року № 396/89, зареєстрованого комунальним підприємством 21 лютого 2007 року за реєстровим № 17327374, номер запису 83759 в книзі № 1 (а. с. 18-21, т. 1).
28 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором з ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-SМЕ 703/58/2008 (а. с. 16-17, т. 1).
На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року та договору про відступлення права вимоги від 07 червня 2010 року право вимоги за вказаними договорами відступлене на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (а. с. 22-31, т. 1).
09 червня 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з вимогою про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а. с. 36 -38, т. 1).
Оскільки боржник не виконав вимог договору, в зазначений строк гроші банку не повернув, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції, серед іншого, виходив із того, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції згідно пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Цивільним процесуальним кодексом України визначені повноваження апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№ 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
В апеляційній скарзі та клопотанні про витребуванні доказів та призначення почеркознавчої експертизи ОСОБА_1 вказував, що він не підписував кредитного договору та додатків до нього, заперечував факт його укладення.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, з урахуванням заперечень ОСОБА_1 , чи підписував він кредитний договір, а без встановлення цих обставин, рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не оспорив кредитний договір у встановленому законом порядку та посилався на висновок експертизи, яким встановлено підписання договору поруки ОСОБА_2 .
Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) зазначено, що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
З огляду на викладене, висновок апеляційного суду про те, що підстав для витребування доказів та призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи немає, є таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки лише експерт може надати відповідь на питання, чи належить підпис позичальника ОСОБА_1 , який вчинений у кредитному договорі, саме йому, а без встановлення цих обставин, рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт підписання саме ОСОБА_1 кредитного договору, може бути висновок почеркознавчої експертизи.
Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Отже, суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків.
Тобто, враховуючи те, що відповідач заперечує факт підписання ним кредитного договору, суд повинен був для з'ясування необхідних фактичних обставин справи та сприянню реалізації відповідачем своїх процесуальних прав вирішити питання щодо належності підпису у кредитному договорі ОСОБА_1 , та після з'ясування вказаних обставин вирішувати питання про доведеність чи недоведенність позовних вимог.
Разом із тим, суд відхиляє доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 в частині зміни мотивів відмови у задоволенні позовний вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки останній не оскаржував від імені ОСОБА_3 судові рішення попередніх інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Оскільки судом апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 17 серпня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович