Номер провадження: 11-сс/813/1431/21
Номер справи місцевого суду: 947/27918/21 1-кс/947/12638/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.11.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши матеріали справи за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2021 року про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави у кримінальному провадженні №12021162480001603 від 17.09.2021 року, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кобулеті Республіки Грузія, грузина, громадянина Грузії, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, -
встановив:
В провадженні СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12021162480001603 від 17.09.2021 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, за фактом вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_7 , разом із ОСОБА_8 , 17.09.2021 року, приблизно о 12:00 год. (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), проходили по провул. Маячному у м. Одесі, підшукуючи майно, яким можливо незаконно заволодіти, при цьому переслідуючи злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, домовившись між собою про дії кожного, з метою проникнути на прибудинкову приватну територію буд. АДРЕСА_3 , з метою її огляду та викрадення майна з житла.
Так, 17.09.2021 року, приблизно о 13:30 год. (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), реалізуючи свій злочинний умисел, знаходячись по провул. Маячному у м. Одесі, визначили майно, що знаходиться в буд. АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_9 , та на його прилеглій території переслідуючи корисливі мотиви, впевнившись, що за ними ніхто не спостерігає та їх спільні дії носять таємний характер, ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , по черзі перелізли через паркан домоволодіння та далі відчинивши вхідні двері будинку, проникли всередину та почали одночасно оглядати одну із кімнат. ОСОБА_7 та ОСОБА_10 під час огляду однієї з кімнат будинку АДРЕСА_3 , знайшли наручний годинник марки «Rohs», в корпусі чорного кольору, вартістю 1200 грн. та ланцюжок із срібла із срібним кулоном у вигляді ікони, вартістю 1500 грн., що визначили об'єктом свого посягання. В момент коли ОСОБА_7 та ОСОБА_10 оглядали приміщення, із ванної кімнати почав виходити потерпілий ОСОБА_9 , який тим самим злякав вказаних осіб, не давши їм завершити умисел та довести всі дії, які необхідно було виконати для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від їх волі, після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , з місця вчинення ними кримінального правопорушення зникли тим же шляхом, яким проникли на прибудинкову територію та безпосередньо до будинку.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у вчинені злочину, передбаченому ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднана з проникненням в житло.
17.09.2021 року ОСОБА_7 затриманий в порядку ст.208 КПК України, а 18.09.2021 року йому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.
19.09.2021 року старший слідчий СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_11 звернувся до слідчого судді з погодженим прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_12 клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_7 із визначенням застави у розмірі 450 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Клопотання мотивоване тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків: вчинення іншого кримінального правопорушення, здійснення незаконного впливу на потерпілого та інших підозрюваних у кримінальному провадженні, чи іншим чином перешкоджання кримінальному провадженню; які обґрунтовують обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді клопотання про обрання запобіжного заходу задоволено та відносно підозрюваного ОСОБА_13 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, із визначенням застави в розмірі 250 (двохсот п'ятдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у сумі 567 500 (п'ятсот шістдесят сім тисяч п'ятсот) гривень, строком до 15.11.2021 року.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просять скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати підозрюваному запобіжний захід у виді домашнього арешту, або зменшити розмір застави.
Захисник ОСОБА_6 оскаржує обґрунтованість підозри, а також вказує на те, що ризики у кримінальному провадженні слідчим та прокурором не доведено, а неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу до підозрюваного не в ухвалі слідчого судді обґрунтована.
Захисники зазначають, що слідчий суддя не врахував дані про особу ОСОБА_7 , який має місце мешкання, міцні соціальні зв'язки, та є раніше не судимою особою.
Судове засідання, призначене на 27.09.2021 року, було відкладено, у зв'язку із не надходженням до апеляційного суду матеріалів судової справи.
18.10.2021 року та 01.11.2021 року судові засідання також були відкладені за заявою захисника ОСОБА_6 через неможливість явки до суду за станом здоров'я.
Приймаючи до уваги неодноразові відкладення судових засідань, враховуючи встановлений строк дії оскарженої ухвали, апеляційний суд позбавлений можливості чергового перенесення апеляційного розгляду.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107 та ч.4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження, які будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, та без фіксації за допомогою технічних засобів. Захисник ОСОБА_5 подав заяву про проведення апеляційного розгляду без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, врахував суспільно-небезпечний характер, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підозрюваний, перебуваючи на свободі, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду; вчинити незаконний вплив на потерпілого у кримінальному провадженні, а також врахував дані про особу підозрюваного.
З викладеного вбачається, що слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання, в зв'язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти ризикам, доведеним слідчим і прокурором.
Щодо наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_7 , апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, у відповідності до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для застосування відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема копії: протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від ОСОБА_9 ; протоколу огляду місця події від 17.09.2021 року; протоколу допиту потерпілого ОСОБА_9 ; протоколу обшуку від 17.09.2021 року; протоколів допиту свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; протоколів затримання підозрюваних у порядку ст.208 КПК; вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Долучені до клопотання слідчого докази є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний, можливо вчинив інкримінований йому злочин: незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена за попередньою змовою групою осіб, поєднана із проникненням в житло. Підстав передбачених ст.87 КПК для визнання вказаних доказів недопустимими, колегією суддів не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, в своїй сукупності, на даній стадії досудового розслідування, вказують на обґрунтованість висунутої ОСОБА_7 підозри у вчиненні інкримінованих йому дій, а тому доводи сторони захисту про необґрунтованість підозри є безпідставними.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.
Підставою застосування та продовження строку дії запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування ОСОБА_7 апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_7 на даний час підозрюється у скоєнні тяжкого злочину за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 , який є громадянином іншої держави, не маючий реєстрації на території України, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими, свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваного ОСОБА_7 на потерпілого, оскільки покази потерпілого, який станом на даний час ще не допитаний в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на потерпілого, схиляючи його до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя з достатньою повнотою мотивував своє рішення та на законних підставах визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Слідчий суддя правильно врахував обставини та тяжкість інкримінованого злочину, особу підозрюваного, та у відповідності до ст.182 КПК України вірно вирішив визначити підозрюваному як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки такий розмір застави достатньою мірою може гарантувати виконання підозрюваним, покладених на нього обов'язків.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у скоєнні тяжкого корисливого злочину проти власності, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного із проникненням у житло, визначений слідчим суддею розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту, що розмір застави, який застосований до підозрюваного, як альтернативний запобіжний захід є для ОСОБА_7 непомірним, оскільки на підтвердження таких доводів апеляційної скарги, захисниками не надано відповідних доказів.
Доводи сторони захисту щодо можливості призначення підозрюваному ОСОБА_7 застави у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки визначення мінімального розміру застави, з великою вірогідністю, може виявитися нездатним забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та не сприятиме запобіганню існуючих ризиків.
Твердження захисників про міцність соціальних зв'язків підозрюваного апеляційний суд визнає непереконливими, оскільки вказані доводи не підтверджені належними доказами.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що, стверджуючи про необхідність обрання до підозрюваного запобіжного заходу у виді домашнього арешту, стороною захисту не надано підтверджуючих доказів про місце мешкання підозрюваного ОСОБА_7 , а також в апеляційних скаргах захисники вказують суперечливі дані щодо місця проживання їх підзахисного, так захисник ОСОБА_5 зазначає місце проживання підозрюваного: АДРЕСА_4 ; а захисник ОСОБА_6 вказує зовсім іншу адресу: АДРЕСА_5 .
Долучений до апеляційної скарги захисником ОСОБА_6 договір оренди жила не приймається до уваги колегією суддів, оскільки не відповідає вимогам законодавства.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання підозрюваного під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.199 КПК, в тому числі і з урахуванням результатів досудового розслідування, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування обґрунтованості підозри оголошеної ОСОБА_20 .
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.
Апеляційним судом враховуються доводи сторони захисту стосовно того, що підозрюваний ОСОБА_7 є раніше не судимим, однак вказана обставина не є достатньою та такою, яка може гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу підозрюваного і сама підозра у вчиненні тяжкого злочину, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені слідчим суддею ризики, які виправдовують тримання підозрюваного під вартою.
За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про неспроможність доводів захисників стосовно незаконності оскарженої ухвали, а тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвала слідчого судді - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.09.2021 року щодо застосування до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12021162480001603 від 17.09.2021 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4