СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14785/17
пр. № 2/759/117/21
16 листопада 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Шум Л.М.,
за участю секретаря Дмитришиної В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві позов Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна,
Позивач у жовтні 2017 р. звернувся до суду з вищезазначеним позовом про витребування у відповідача ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлової будівлі, і в забезпечення позову просить накласти арешт на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 374269080000), яка належить відповідачу ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 25 «Про формування комунального майна міста та районів» до комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено будівлю кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_1 . Рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 р. № 450/1111 «Про комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» майно реорганізованих комунальних і державних комунальних підприємств, у тому числі ДКП «Кінотеатр «ІНФОРМАЦІЯ_2», закріплено на праві господарського віддання за КП «Київкінофільм». Відповідно до передавального акту, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.10.2007 р. № 1332, до правонаступника КП «Київкінофільм» перейшли всі зобов'язання і активи та власний капітал ДКП «Кінотеатр «ІНФОРМАЦІЯ_2». Таким чином, нежитлова будівля кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2» по АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить до територіальної громади міста в особі Київської міської ради та перебуває на балансі КП «Київкінофільм».
Проте, Прокуратурою міста Києва встановлено факт незаконного набуття ОСОБА_1 права власності на вказане вище комунальне майно.
Так, 31.05.2014 р. на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. здійснено реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем на підставі свідоцтва про право власності від 06.06.2012 р., видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва.
31.05.2014 р. на підставі Договору міни № 924 від 31.05.2014 р. право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3 , який на підставі договору міни № 2171 від 04.12.2014 р. відчужив спірне майно ОСОБА_1 .
Проте, приватизація спірної будівлі в установленому законом порядку не здійснювалась, Київською міською радою рішення про відчуження нерухомості не приймалось. Угоди не укладались, за інформацією Київського міського БТІ від 16.08.2017 р. реєстрація права власності на спірне нерухоме майно на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не проводилася. Крім того, за інформацією Департаменту від 17.08.2017 р. наказ Головного управління комунальної власності міста Києва від 06.06.2012 р. № 1074-к, на підставі якого ОСОБА_1 оформлено свідоцтво про право власності на спірне майно від 06.06.2012 р., не видавався.
У зв'язку з чим представник позивача просить суд витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 та стягнути судовий збір.
Ухвалою суду від 14.11.2017 року відкрито провадження по справі та накладено арешт на спірну будівлю( ас.114-115, том1).
Не погодившись з ухвалою суду, відповідач, подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29.11.2018 р. повернуто скаргу(ас.167, том1).
13.07.2018 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подано відзив на позовну заяву, згідно якого просив відмовити в задоволенні позову , посилаючись на те, що Київська міська рада не є власником спірної будівлі, а тому підстав для застосування ст. ст. 387, 388 ЦК України до даних правовідносин немає, оскільки виключно власник має право на застосування зазначених правових норм.При цьому зазначив, що відповідачу належить на праві власності зовсім інший об"єкт нерухомості, абсолютно з іншими характеризуючими ознаками, а саме відповідачу на праві власності на підставі договору міни від 04.12.2014 року належить нежитлова будівля загальною площею 259,7 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_1 , причому без літери А. Таким чином, представник відповідача вважає, що нежитлова будівля загальною площею 233,8 кв.м. і загальною площею 259,7 кв. м. є різними об"єктами нерухомості, а будинок №7, літера А і будинок №7 без літери А є різними поштовими адресами, що свідчить про те., що КМР відповідно до свідоцтва про право власності від 23.06.1999 року серії НБ №010002442 належить зовсім інший об"єкт нерухомості ніж відповідачу(ас. 172-180, том 1).
23.07.2018 р. представником КМР надано відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що господарські будівлі літеруються слідом за основним, Паркани та огорожі нумеруються арабськими цифрами, тротуари та замощення- римськими. Тобто, "літ. А" є технічною літерою, яка позначає основну будівлю, і відношення до поштової адреси вона не має.(ас.190-192, том1).
28.01.2019 р. відповідач подав через канцелярію суду відвід судді(ас.196-201, том 1).
28.01.2019 р. прокуратура м. Києва подала відповідь на відзив, згідно якого вважала доводи відзиву необгрунтованими та безпідставними, а також такими, що не скасовують викладених у позові доводів .При цьому зазначивши, що спірна будівля кінотеатру "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_1 побудована у 1958 році, а тому правовий статус вказаного майна встановлено чинним на той час законодавством
Зокрема, Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки (Основного Закону) визначалися форми власності у державі, серед яких були державна (ст. 11 Конституції УРСР) та особиста власність громадян Української РСР (ст. 13 Конституції УРСР).
Відповідно до ст. ст. 11, 13 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв"язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
В особистій власності громадян серед об"єктів нерухомості могли перебувати лише жилі будинки.
З аналізу вказаних норм вбачається, що у власності громадян могли бути тільки жилі будинки, а все інше нерухоме майно належало державі.
Аналогічні норми закріплені також у ЦК УРСР . Так, відповідно до ст. 87 ЦК УРСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.
Таким чином, спірна будівля кінотеатру "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_1 є державною власністю в силу закону(ас. 1-7, том 2).
Ухвалою суду від 29.01.2019 р. поданий відповідачем ОСОБА_1 відвід визнано необгрунованим та зупинено провадження по справі до вирішення по суті клопотання про відвід головуючому по справі (ас.73, том 2).
Ухвалою судді Величко Т.О. у задоволенні заяви про відвід судді Шум Л.М. відмовлено (ас.75-76, том2).
04.03.2019 р. предстаником КМР подано відповідь на відзив, згідно якого повністю підтримує доводи зазначені в позовній заяві з мотивів її повної обгрунтованості, та вважає, що позов повинен підлягати задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності повинно було відбуватись в рамках приватизаційної процедури, якої проведено не було і Київська міська рада не приймала рішення про відчуження спірного майна, а тому право власності територіальної громади на вказане майно не припинялось.
За змістом частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно із правовою позицією, висловленою 22.11.2012 року Верховним Судом України при розгляді справи № 6-136цс12, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, відповідно до вимог статей 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передане за договорами щодо його відчуження поза межами волі власника, не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна.
Крім того, відповідно до статті 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв'язку з реєстрацією договорів купівлі - продажу, міни за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбулось без участі та поза межами волі дійсного власника.
З огляду на викладене, оскільки спірне майно, з наведених вище підстав, незаконно вибуло із комунальної власності в особі Київської міської ради за відсутності її волевиявлення, та спірне приміщення відчужене відповідачу за договором міни особою, яка не мала права його відчужувати, є всі підстави дійти до висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а спірне нерухоме майно підлягає витребуванню від відповідача на користь Київської міської ради, як дійсного власника вищезазначеного нерухомого майна.
Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.
Київська міська рада довідалась про порушення свого права з листа Прокуратури м. Києва від 02.10.2017, яким було повідомлено, що нею буде поданий позов для захисту інтересів Київської міської ради (копія вказаного листа зберігається в матеріалах справи). Тобто перебіг строків позовної давності для Київської міської ради почався з 2017 року.
Також слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», що визначає загальні засади державної реєстрації прав чітко визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
При цьому, частиною 4 статті 3 також передбачено, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Окрім цього, слід зазначити, що частиною 5 статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» у редакції на момент його прийняття (2002 рік) було чітко визначено, що «право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно- правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна».
Окрім цього, відповідно до абз. 15 частини 5 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001 № 127, на плані земельної ділянки кожен будинок та господарська будівля, починаючи з основної, літерується великими буквами алфавіту. Якщо літерується велика кількість будинків та господарських будівель, розміщених на земельній ділянці, то після закінчення алфавіту застосовуються літери з штрихом(ас.78-80, том2).
10.06.2019 року відповідачем подано заяву про відвід судді(ас.86-88, том 2).
Ухвалою суду від 10.06.2019 р. відвід відповідача визнано необгрунтованим та зупинено справу до вирішення по суті(ас.89, том2).
12.06.2019 р. представником КМР подано до суду клопотання про поновлення строків позовної давності(ас.90-92, том 2).
Ухвалою судді Сенька М.Ф. від 14.06.2019 р. заяву відповідача про відвід головуючого -судді Шум Л.М. залишено без задоволення(ас.96-97, том2).
20.06.2019 р. прокуратура м. Києва надала письмові пояснення, згідно яких зазначила, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному позбавленні територіальної громади Києва належного їй на праві власності майна, що виключає можливість його раціонального використання з метою досягнення економічно вигідного результату та соціального ефекту.
Отже, підставою для подання позову є необхідність захисту економічних інтересів держави, частиною яких є стале та належне функціонування місцевого самоврядування, дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення майна, яке вибуло з комунальної власності з порушенням закону.
Таким чином, факт привласнення відповідачами комунальної власності беззаперечно свідчить про порушення суспільних та державних інтересів та потребує втручання органів прокуратури в порядку, наданих Конституцією України представницьких повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до закону.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України ст. ст. 1, 2, 23 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено повноваження з представництва інтересів держави в суді, а відтак і обов'язок звертатись до суду з позовом у разі, якщо відповідний орган не вживає або неналежного вживає заходи з метою, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.
За змістом ст.ст. 1, 16, 18-1, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто- герой Київ» на території міста Києва правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності від імені та в інтересах територіальної громади здійснює Київська міська рада. Орган місцевого самоврядування може звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Таким чином, Київрада як власник зобов'язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади - невідкладно реагувати.
Водночас Київрада свої функції власника щодо спірних приміщень ігнорувала і обставинами, внаслідок яких вони незаконно вибули з володіння територіальної громади м.Києва, не цікавилась.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 дотримується позиції, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. «Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Як вбачається з листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 18.09.2015 № 062/08/13- 10447 позивачу стало відомо про можливе порушення майнових прав територіальної громади з листа КП «Київкінофільм» від 18.08.2015 № 201.
Крім того, у зв'язку з розглядом звернення депутата Київради Мухи В.В. від 13.07.2017, прокуратурою міста до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації та її структурних підрозділів неодноразово у липні-серпні 2017 року направлялися листи стосовно незаконного вибуття спірного нерухомого майна з власності територіальної громади .
Однак, Київська міська рада знаючи про порушення інтересів територіальної громади, у тому числі з листів прокуратури міста від 25.07.2017 та від 10.08.2017 №05/1-62-17, заходів щодо повернення спірного майна у комунальну власність не вжила, з відповідним позовом до суду не звернулась.
Отже, щоб захистити інтереси держави прокурор, в силу вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язаний звернутись з вказаним позовом до суду, оскільки захист цих інтересів не здійснює орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, у тому числі на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає інтереси великої кількості людей або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси чи майно (пункт 33 рішення у справі «Корольов проти Російської Федерації» № 2 від 01.04.2010, заява № 5447/03; пункт 35 рішення у справі «Менчінська проти Російської Федерації» від 15.01.2009, заява № 42454/02).
Таким чином, факт незаконного привласнення відповідачем спірного майна, що беззаперечно свідчить про порушення суспільних та державних інтересів, а також невжиття Київрадою упродовж тривалого часу заходів, спрямованих на захист інтересів територіальної громади у судовому порядку, є, передбаченим Конституцією України, виключним випадком для застосування представницьких повноважень саме прокурором.
Беручи до уваги те, що Київрадою рішення про відчуження спірного майна не приймалося, її структурними підрозділами свідоцтво про право власності не видавалось, стороною угод щодо відчуження спірного майна Київрада не була, а дізналася про вибуття спірного майна з комунальної власності лише у 2015 році. Таким чином, строк позовної давності КМР пропущено з поважних причин (ас.99-101, том 2).
07.11.2019 року представником відповідача було заявлено клопотання про виклик та допит в судовому засіданні експерта Київського НДЕКЦ Овечко І.В. для надання усних пояснень щодо її висновку та про застосування строків позовної давності (ас. 138, 139 ,том2).
Ухвалою суду від 11.11.2019 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового засідання(ас.225 - 226, том2).
12.05.2020 р. надійшло клопотання від представника відповідача про відвід головуючому по справі(ас.51-56, том3).
Ухвалою суду від 18.06.2021 р. ухвалою суду заяву представника відповідача про відвід головуючого по справі залишено без задоволення та зупинено розгляд справи до вирішення питання про відвід судді(ас.149-152, том3).
Ухвалою судді Сенька М.Ф. заяву представника відповідача залишено без задоволення та передано справу для продовження слухання справи (ас.154, том3).
Ухвалою суду від 30.06.2020 р. поновлено провадження по справі та призначено справу до розгляду(ас.157-158, том 3).
19.08.2020 р. прокуратою м. Києва надано пояснення по справі(ас.162-163, том3).
08.02.2021 р. Київська міська прокуратура надала пояснення , згідно яких пояснила, що на момент звернення з вказаним позовом до суду (03.10.2017) назва органу прокуратури, яким пред'явлено позов, була «Прокуратура міста Києва».
Разом з цим, відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу «Прокуратура міста Києва» у «Київська міська прокуратура».
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) нова назва юридичної особи, яка звернулась з вказаним позовом до суду - «Київська міська прокуратура». При цьому ідентифікаційний код юридичної особи не змінювався (код ЄДРПОУ: 02910019), в зв"язку з чим просила суд, змінити найменування органу прокуратури, яким пред"явлено вказану позовну заяву, змінити юридичну особу "Прокуратура міста Києва" на перейменовану "Київську міську прокуратуру"(ас.1-2, том4).
19.04.2021 р. Київська міська прокуратура надала письмові пояснення по справі та заначила, що кінотеатр "ІНФОРМАЦІЯ_2", який є об"єктом культури, за приписами ЗУ "Про державну програму приватизації" та програми відносяться до об"єктів приватизації групи Ж.
Таким чином, відчуження спірного нерухомого майна повинно було відбуватись в рамках приватизаційної процедури з дотриманням особливостей, встановлених для об'єктів групи Ж, з урахуванням специфіки призначення цього майна.
Разом з цим, відчуження спірного нерухомого майна здійснено поза приватизаційною процедурою, і взагалі без прийняття відповідного рішення Київрадою.
Так, 31.05.2014 право власності на будівлю кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2» по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 як на нежитлову будівлю площею 259,7 кв. м по АДРЕСА_1 .
Підставою для реєстрації права власності зазначено свідоцтво про право власності від 06.06.2012, видане ГУ комунальної власності м.Києва.
Однак з листів Департаменту комунальної власності м.Києва від 18.09.2015 та від 26.07.2017 вбачається, що таке свідоцтво ГУ комунальної власності м.Києва не видавалось, приватизація спірного об'єкту нерухомості не проводилась.
Крім того, недостовірність вказаного свідоцтва підтверджується висновком експерта від 22.06.2018, який міститься в матеріалах справи.
З відповіді БТІ м.Києва від 16.08.2017 вбачається, що БТІ м.Києва не здійснювало реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на будівлю по АДРЕСА_1 ; довідку КІ-2014 № 919 (надану відповідачем для реєстрації права власності) не видавало, а також технічний паспорт для ОСОБА_1 не виготовляло ,хоча відповідач надав технічний паспорт на спірну будівлю, начебто виданий саме КМБТІ 08.06.2012.
В судовому засіданні представник Київської міської прокуратури, просила суд, задовольнити позов з урахуванням письмових пояснень.
В судовому засіданні представник Київської міської ради просив позов задовольнити з підстав наведених в позові.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, посилався на письмові поясненя подані до суду та просив суд застосувати позовну давність.
В судовому засіданні експерт Київського НДЕКЦ Овечко І.В. пояснила, що бланк свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.06.2012 р. серії НОМЕР_1 не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу. Друкований текст та лінії графлення нанесені електрофотографічним способом друку за допомогою лазерного друкуючого пристрою (принтера, копіювального апарата тощо).
Крім того, підтвердила, що відбиток гербової печатки в свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 06.06.2012 р. серії НОМЕР_1 нанесений не кліше печатки "Головне управління комунальної власності м. Києва", а іншим кліше.
Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 р. № 25 «Про формування комунального майна міста та районів» до комунальної власності територіальної громади міста Києва віднесено будівлю кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_1 (ас. 18-23).
Встановлено, що відповідно до рішення Київської міської ради від 11.03.1999 р. № 165/266 «Про програму приватизації майна підприємств комунальної власності територіальної громади міста Києва на 1999 рік» будівлю кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_1 включено до переліку об'єктів , що перебувають в міській комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації у 1999 році (ас. 24-27).
Відповідно до Наказу Головного управління майном Київської міської державної адміністрації № 330-В від 21.06.1999 р., на виконання розпорядження Голови КМДА від 02.10.1996 р. № 1563 було оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна будівлю кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_1 у виді форми власності: міська комунальна (ас. 15).
Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нежилий будинок від 23.06.1999 р. нежилий будинок в цілому - виробничий площею 233,800 по АДРЕСА_1 належить Київській міській Раді (ас. 43).
Рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 р. № 450/1111 «Про комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» майно реорганізованих комунальних і державних комунальних підприємств, у тому числі ДКП «Кінотеатр «ІНФОРМАЦІЯ_2», закріплено на праві господарського віддання за КП «Київкінофільм» (ас. 36-38).
Встановлено, що відповідно до передавального акту, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.10.2007 р. № 1332, до правонаступника КП «Київкінофільм» перейшли всі зобов'язання і активи та власний капітал ДКП «Кінотеатр «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ас. 39-40).
Проте, судом встановлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 92661028 від 24.07.2017 р. 31.05.2014 р., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. здійснено реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 06.06.2012 р., видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва.
Також, 31.05.2014 р. на підставі Договору міни № 924 від 31.05.2014 р. право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3 , який на підставі договору міни № 2171 від 04.12.2014 р. відчужив спірне майно ОСОБА_1 (ас. 9-12).
Відповідно до Свідоцтва про право власності від 06.06.2012 р. відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 на праві приватної власності, на підставі Наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 06.06.2012 р. № 1074-К (ас. 48).
Проте, відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва від 26.07.2017 р. № 062/06/08-7506, Головним управлінням комунальної власності м. Києва не видавався наказ від 06.06.2012 р. № 1074- К щодо права власності на будівлю кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2», що по АДРЕСА_1 (ас. 13-14).
Разом з тим, відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Однак, належні правові підстави для виникнення у відповідача права власності на спірне майно відсутні, а отже він набув це майно незаконно і не мав права розпоряджатись ним у будь-який спосіб.
При цьому безпідставними є доводи представника відповідача, що будівля кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2» і нежила будівля, зареєстрована за відповідачем, є різними будівлями.
Співставленням технічного паспорту, виготовленого на ім'я ОСОБА_1 та матеріалів проведеної у 1996 році інвентаризації на виконання наказу РВ ФДМУ по м.Києву від 27.03.1996 № 482, підтверджується, що будівля кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2» і нежила будівля, зареєстрована за відповідачем - це одна й та сама будівля.
Крім того, з експлікації земельної ділянки ОСОБА_1 у Святошинському районі м.Києва чітко вбачається, що відповідач оформлював земельну ділянку саме під будівлю кінотеатру по АДРЕСА_1 , а іншої будівлі кінотеатру, крім будівлі кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_1 не існує.
Тобто будівля, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, є будівлею кінотеатру «ІНФОРМАЦІЯ_2» і є власністю територіальної громади столиці.
За статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 цього Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Враховуючи, що спірна будівля є комунальною власністю, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження нею можуть здійснюватися від імені та в інтересах територіальних громади столиці Київською міською радою.
Таким чином, спірне нерухоме майно могло бути відчужене виключно у разі наявності волевиявлення відповідної територіальної громади, оформленого у вигляді рішення, яке відповідає вимогам законодавства.
Разом з цим, Київрада рішень про відчуження спірних приміщень на користь ОСОБА_1 не приймала, а отже відчуження цих приміщень відбулось поза волею дійсного власника.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з п. 3 ч.1 до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, в тому числі, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Первинну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 проведено на підставі недостовірних документів (свідоцтва про право власності та довідки БТІ м.Києва, технічного паспорту, які у встановленому законом порядку не видавались), але відповідач, знаючи про те, що правова підстава для набуття ним у власність спірного майна відсутня, розпорядився цим майном шляхом укладення 31.05.2014 договору міни із ОСОБА_3 .
Після цього право власності на спірну будівлю знову реєструється за ОСОБА_1 на підставі договору міни від 04.12.2014.
При цьому, слід вказати, що державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і не можливо ототожнювати факт набуття права власності з фактом державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не підставу його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 р. у справі № 910/15993/16, від 23.01.2019 № 910/2868/16.
Дії відповідача щодо спірної будівлі свідчать про його недобросовісність, а отже є підстави для витребування у нього спірного майна.
Крім того, для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від14.11.2018 р у справі № 911/3681/17, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово- правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.
Враховуючи, що дійсним власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, а Київською міською радою рішення про відчуження спірного майна не приймалося, волевиявлення законного власника на його відчуження не було.
При цьому дії відповідача свідчать про його недобросовісність, а отже право власності територіальної громади на вказане майно не припинялося, отже це майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь Київради на підставі ст. 387 та п. З ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Крім того, в порядку ч. ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі25 883 (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 10 коп. (в порядку ч. ч. 1-2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. 387 ЦК України та керуючись ст. ст. 81, 258-259, 263, 264, 265, 268, 280, 315, 317, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-
Позов Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна - задовольнити.
Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об"єкта нерухомого майна 374269080000).
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Київської міської прокуратури судовий збір в розмірі 25 883 (двадцять п'ять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн. 10 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Суддя: Л.М. Шум