СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18996/17
пр. № 2/759/134/21
11 листопада 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді: Шум Л.М.
за участю секретаря: Дмитришиної В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С.М. про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права приватної власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири у спільній сумісній власності подружжя, суд -
В провадженні Святошинського районного суду перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С.М. про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права приватної власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири у спільній сумісній власності подружжя.
12.02.2018 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (том 1 а.с. 38).
10.07.2019 року ухвалою суду зупинено провадження у справі (том 2 а.с. 87-89).
01.06.2020 року ухвалою суду провадження у справі поновлено (том 2 а.с. 110-111).
29.03.2021 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про залишення без розгляду частини позовних вимог, а саме: 1) визнати, що частка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 є Ѕ частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .; 2) визнати, що спадковим майном, яке залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 є та до складу спадщини входить і спадкуванню підлягає Ѕ частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право приватної власності на ј частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.129-130).
29 березня 2021 року ухвалою суду позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині 1) визнати, що частка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в праві спільної сумісної власності із ОСОБА_1 є Ѕ частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .; 2) визнати, що спадковим майном, яке залишилось після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 є та до складу спадщини входить і спадкуванню підлягає Ѕ частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право приватної власності на ј частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - залишено без розгляду та закрито підготовче провадження.
Розгляд справи по суті призначено на 11.11.2021 року.
Від позивача 11.11.2021 року подано до суду заяву, якою вона просить суд розглянути справу без її участі, зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
З причин неявки відповідача та з метою забезпечення її прав, судом неодноразово відкладались судові засідання.
Відповідач та її представник з часу поновлення провадження у справі, а саме з 01.06.2020 року в жодне судове засідання, в тому числі 11.11.2021 року до суду не з'явились, причин неявки суду не повідомили.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С.М. в судове засідання не з'явилась.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, якою просить визнати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право особистої приватної власності на частку у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року суд вирішив: встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом 24 років, а саме з грудня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
26 вересня 2018 року апеляційним судом Чернігівської області винесено постанову, якою рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року вирішено змінити, виклавши перший абзац його резолютивної частини у наступній редакції: встановити факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01 січня 2004 року по 28 вересня 2016 року.
В іншій частині рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року залишено без змін.
Рішення суду набрало законної сили 26 вересня 2018 року.
Постановою Верховного суду 10 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 26 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , з яким вона з грудня 1992 року по 28 вересня 2016 року, протягом двадцяти чотирьох років, проживала однією сім'єю як дружина та чоловік, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, набували у власність майно.
Зазначає, що за час їх спільного проживання з ОСОБА_3 було набуто у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на дану квартиру зареєстровано на ОСОБА_3 .
Позивач зазначає, що дану квартиру є підстави визнати спільною сумісною власністю подружжя, так як вона за час спільного проживання істотно збільшилась в своїй вартості внаслідок трудових та грошових затрат ОСОБА_1 , яка своєю працею і коштами брала участь в утриманні, догляді квартири, здійсненні в ній капітального ремонту, в той час коли ОСОБА_3 стабільного власного доходу не мав. Позивач вважає, що здійснення нею невід'ємних покращень квартири дає підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.
В доведення цих обставин надала договори, акти, чеки, квитанції про здійснення суттєвих невід'ємних покращень - ремонту квартири та документи, які підтверджують понесення нею протягом всього часу проживання з ОСОБА_3 витрат, в тому числі зі сплати комунальних послуг на утримання квартири.
Зазначає, що тільки за ремонтні роботи та придбання матеріалів для капітального ремонту, згідно наявних доказів, нею витрачено 204 513, 57 грн.
Вказує, що витрачала на утримання квартири не тільки власні кошти, а й час та працю, так як протягом більш як 20 років спільного з ОСОБА_3 проживання, прибирала в квартирі, облаштовувала її, допомагала власною працею під час ремонтів, власними коштами сплачувала комунальні послуги.
Позивач зазначає, що вони з ОСОБА_3 до набуття у власність квартири, проживали разом у гуртожитку, в подальшому переїхали в квартиру, як сім'я, використовували її в інтересах сім'ї для спільного проживання, як чоловіка та дружини, вели спільний побут, облаштовували, вона витрачала свої час та працю на підтримання порядку, чистоти в квартирі та на інші покращення квартири в процесі проживання в ній.
Враховуючи вищевикладене, просить суд ухвалити рішення, яким визнати квартиру спільною сумісною власністю та визнати за нею право приватної власності на Ѕ частину квартири.
Представник відповідача, поданим до суду 12.03.2018 року відзивом на позовну заяву просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, що рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30.10.2017 року не набрало законної сили, так як ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23.02.2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на вказане рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області. Представник відповідача у відзиві зазначала, що позов не підлягає задоволенню, так як квартира належала ОСОБА_3 на праві приватної власності та була набута ним шляхом приватизації. Також, представник відповідача зазначала, що оплата комунальних послуг, проведення капітального ремонту за особисті кошти в квартирі під час спільного проживання з померлим не є підставами для задоволення позову.
Суд, дослідивши матеріали справи і докази, встановив наступні правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом 24 років, а саме з грудня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім'єю як чоловік та жінка (ас.22, том1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер (ас.20, том1).
Судом встановлено, що за час спільного проживання, як чоловіка та дружини, у 2006 році було набуто у власність квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( ас23-24 , том 1).
Вказана квартира зареєстрована 23 березня 2006 року на праві приватної власності за ОСОБА_3 (ас.21, том1).
Судом встановлено, що квартира використовувалась в інтересах та для проживання сім'ї ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Судом встановлено, що після набуття у власність квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали в ній разом, як сім'я, проживати, за час спільного проживання у вказаній квартирі було зроблено капітальний ремонт, облаштовано меблями та технікою, в квартиру протягом всього часу ОСОБА_1 вкладались особисті грошові кошти та праця, до сьогодні лише нею квартира утримується, в тому числі тільки вона сплачує витрати на комунальні послуги. Вказані обставини також були встановлені Бобровицьким районним судом Чернігівської області в рішенні від 30 жовтня 2017 року(ас. 25-35, том1).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснила суттєві невід'ємні покращення - капітальний ремонт квартири, що доводять договори, акти, чеки, квитанції, оформлені на ім'я позивача. А також те, що позивач брала участь грошовими затратами та трудовою участю в утриманні квартири протягом всього часу, з дати її отримання у власність ОСОБА_3 , 23 березня 2006 року до дати його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 і продовжує утримувати квартиру самостійно та сплачувати комунальні витрати до сьогодні (ас. 108-235, том1)25-35, том1).
Судом встановлено, що квартира збільшилась у своїй вартості за час проживання сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 внаслідок грошових затрат, витрат особистих грошових коштів ОСОБА_1 та внаслідок того, що вона своєю працею та коштами брала участь в утриманні, управлінні, догляді квартири з 23.03.2006 року і продовжує це здійснювати до сьогодні.
Судом встановлено, що на ремонт квартири в 2008 році ОСОБА_1 було витрачено на матеріли і роботи, особисті грошові кошти в сумі 204 513, 57 грн. та що всі договірні і фінансові документи були виписані на позивача (ас. 25-35, том1).
А саме, судом встановлено, що 03 березня 2008 року між ТОВ «Вінеко» та ОСОБА_1 було укладено договір про виконання робіт, відповідно до якого ТОВ «Вінеко» за завданням та за кошти замовника - ОСОБА_1 власними та залученими силами і засобами, будівельними матеріалами замовника та власними будівельними матеріалами, на свій ризик виконав роботи, зазначені в локальному кошторисі (додаток № 1 до договору) щодо об'єкту: квартири АДРЕСА_1 , а замовник прийняв згідно акту виконаних робіт та оплатив згідно даного Акту виконані роботи та будівельні матеріали (ас. 25-35, том1).
Згідно до п. 2.1. договору - договірна ціна, вартість робіт, а також компенсація всіх робіт, матеріалів та можливих витрат виконавця та плата за виконану ним роботу зазначається в локальному кошторисі (додаток №1 до договору) та в акті прийому виконаних робіт (ас. 25-35, том1).
Судом встановлено, що відповідно до додатку № 1 до договору - локального кошторису № 7-1-1 на ремонт житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , замовником ремонту є позивач ОСОБА_1 , а виконавцем є ТОВ «Вінеко». Локальний кошторис складено 11 квітня 2008 року (ас. 25-35, том1).
Судом встановлено, що відповідно до зазначеного кошторису в квартирі було зроблено наступні види робіт: зроблено прорізування бетонного покриття, отворів, розбору бетонних стяжок, улаштування пароізоляційного шару підлоги, демонтаж віконних пройомів, монтаж віконних пройомів, придбано вікна, проведено та укладено електричних провід та здійснено монтаж і підключення вимикачів та розеток, демонтовано та встановлено двері, встановлено сантехнічні труби, вирівняно стіни, підлогу, стелю, поклеєно шпалери та укладено плитку, укладено паркет та зроблено його шліфування та нанесення на нього лаку, встановлення сантехнічних вузлів, ванни, унітазу, раковини і ін..
Тобто, що в квартирі було здійснено капітальний ремонт.
Судом встановлено, що виконано робіт та використано матеріалів, на суму 152 182 грн., які оплатила особистими грошовими коштами позивач, яка згідно до акту прийому виконаних робіт роботи прийняла роботи та оплатила грошові кошти в сумі 152 182 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є замовником капітального ремонту в квартирі АДРЕСА_1 та вона особисто розраховувалась власними грошовими коштами за проведення робіт з ремонту і придбання будівельних матеріалів.
Судом встановлено, що для ремонту і облаштування квартири, крім матеріалів і робіт, зазначених в вказаному вище договорі, купувались матеріали в магазинах та на ринку, що доводиться чеками та квитанціями, наданими позивачем, які оформлені на її ім'я та підтверджують здійснення оплати нею за матеріали.
Судом встановлено, що покращення квартири ОСОБА_1 доводять в тому числі: товарний чек від 14.04.2008 року відповідно до якого було придбано лінолеум, стяжку, герметик, піну, емаль, валіки, набір малярний та плівку малярну на загальну суму 4881, 01 грн., товарний чек від 18.04.2008 року відповідно до якого було придбано розетки, вимикачі, реле, провід, лічильник на загальну суму 5823, 30 грн., товарний чек від 13.05.2008 року відповідно до якого було придбано змішувач, умивальник в ванну, мийка кухонна, рушникосушарку, фільтри, картриджі, унітаз, систему для унітазу, сифони на загальну суму 7133,26 грн., товарний чек від 02.02.2013 року відповідно до якого було придбано кухонний куточок та двері на загальну суму 31790 грн., товарний чек від 22.11.2016 року відповідно до якого було придбано труби, тройніки, уголки, сифони, гофри, силікони, заглушки, начинку для унітазу, прокладки, болти на загальну суму 1195 грн., товарний чек від 22.11.2016 року відповідно до якого було придбано змішувачі, шланги, переходніки, муфти, ніпеля, крани на загальну суму 1210 грн., товарний чек від 22.11.2016 року відповідно до якого було придбано крани, уголки, шланги, круги на загальну суму 299 грн.
Всього, відповідно до вказаних товарних чеків ОСОБА_1 було витрачено особистих коштів на суму 52 331, 57 грн.
Судом встановлено, що 10.03.2016 року в квартирі АДРЕСА_1 було встановлено лічильник гарячого водопостачання. Як доказ, ОСОБА_1 надано акт прийняття на комерційний облік лічильника гарячого водопостачання № 74 від 10.03.2016 року, який підписано СВП «Київські теплові мережі».
Судом встановлено, що ОСОБА_1 здійснювались весь період спільного проживання з ОСОБА_3 витрати особистих коштів на утримання квартири, що підтверджують квитанції про сплату комунальних послуг, про оплату води, опалення, газу, електроенергії, телекомунікаційних послуг, які позивач надала до суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 займалась оплатою всіх платежів та що всі квитанції збереглись саме у неї, на квитанціях вказано прізвище, ім'я, по-батькові, як платника позивачки.
Суд, дослідивши докази, встановив, що в квартирі проводились ремонтні роботи, покращення, облаштування за рахунок особистих грошових коштів та праці ОСОБА_1 , також квартира використовувалась для проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як сім'ї, ОСОБА_1 власною працею підтримувала чистоту та порядок в квартирі протягом всього часу спільного проживання та продовжує це робити до сьогодні. Тобто, вони з ОСОБА_3 вели спільний побут та господарство.
Доказів, які б спростовували всі вказані вище обставини, відповідачем до суду не надано.
Крім того, суд враховує, що рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року вирішено: 1). встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на протязі 24 років, а саме з грудня 1992 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. 2) визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом, після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (ас. 22, том1).
Суд бере до уваги те, що вказаним рішенням були встановлені обставини та що відповідно до ст. 82 ЦПК України, яка регулює підстави звільнення від доказування - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тому, суд враховує, що зазначеним вище рішенням, яке переглядалось судом апеляційної інстанції та Верховним судом та яке набрало законної сили, було встановлено наступні обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали як чоловік та дружина однією сім'єю протягом 24 років, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, а також, що ОСОБА_3 зловживав алкогольними напоями, не мав стабільної роботи та доходу, хворів, а в останні вісім років свого життя був тяжко хворий і потребував допомоги, догляду, які надавала йому саме позивачка, він практично перебував на її утриманні(ас. 101-108, том2).
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року зазначається і встановлено, що свідок ОСОБА_4 зазначила, що ОСОБА_3 вона добре знала, так як разом працювали на заводі ім. Лепсе. Проживали разом в гуртожитку по вул. Корольова , а потім гуртожиток віддали під квартири. З 1992 року по 2000 рік ОСОБА_3 проживав разом з позивачкою ОСОБА_1 . Будинок був старий, а тому потребували квартири ремонту. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 тривалий час, близько п'яти років робили ремонт. ОСОБА_3 в той час не працював, тому ремонт робили фактично за кошти, які заробляла позивач. Свідок часто бувала в них. Жили дружно як сім'я. Позивач займалася домашнім господарством, консервацією. За період їх проживання свідок ніколи не бачила, щоб до ОСОБА_3 приїжджав хтось з родичів, свідок бувала і на днях народження сусідів, але ніхто його не поздоровляв з родичів. По молодості ОСОБА_3 був гарним, доглянутим. Але він мав шкідливу звичку, любив випити. Десь років за п'ять до смерті він приходив на квартиру, посидів трохи з сусідами, випив і йому стало так погано, що його виводили та викликали швидку.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року також зазначається і встановлено, що свідок ОСОБА_8 зазначила, що вона проживає по сусідству, добре знає ОСОБА_1 та знала ОСОБА_3 , який був чоловіком позивачки. Жили вони дружно, тільки ОСОБА_3 дуже хворів, його стан ускладнювався ще й тим, що він любив випити. Позивачка гарно за ним доглядала, хоча їй було дуже важко. Коли вона працювала, а вона змушена була, так як необхідні були гроші на ліки, продукти, послуги, то просила свідка, щоб вона періодично заходила до ОСОБА_3 перевірити як він, чи не потрібно йому щось, так як він останні роки був лежачий. Позивачка залишала свідку ключі від квартири. Свідку було не важко, тому вона періодично заходила. Якщо були загострення хвороби, викликали швидку, ОСОБА_3 виносили, так як він самостійно не міг виходити.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року також зазначається і встановлено, що свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила , що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали 24 роки як одна сім'я аж до смерті ОСОБА_3 . Життя в них було непросте. ОСОБА_3 мав складний характер, вживав алкоголь, досить серйозно хворів, але ОСОБА_1 не залишала його, якби не вона, він не дожив би до 61 року. Через шкідливі звички він мав проблеми з серцем, нирками, шлунком, з підшлунковою залозою, що призвело до сахарного діабету, ноги вкривали виразки, а потім в нього відмовили ноги, він став лежачий . Рімма не залишила його, так як він був для неї усім, вона віддала всі ці роки йому. Крім неї ніхто інший не доглядав за ним.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року встановлено, що позивач та ОСОБА_3 проживали спільно, мали спільний бюджет, вели спільне господарство.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року встановлено, що згідно з доказами дослідженими в судовому засіданні, а саме показаннями свідків, довідками, виписками з історій хвороб, іншої медичної документації з лікарень, ОСОБА_3 хворів тривалий час, мав тяжку хворобу цукровий діабет, ІІ типу, інсулінозалежний, з тяжким перебігом (в виписці стаціонарного хворого за 2015 рік вказано протягом 7 років) та ряд інших супутніх хвороб, ускладнених цукровим діабетом, переніс інфаркт міокарда, у нього хвороби дали ускладнення на ноги, мав проблеми з нирками, підшлунковою залозою та інші, в силу хворобливого стану потребував стороннього догляду, який надавала позивачка. Жодних даних про те, що інші особи надавали допомогу ОСОБА_3 до суду не надано. Доказів, які б спростовували надані позивачкою докази також не надано.
Всі ці дані суд вважає такими, які встановлені іншим рішенням суду, яке набрало законної сили у іншій справі та визнає такими, що згідно норм статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов до висновку, що зазначена квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка набута ОСОБА_3 , є об'єктом права спільної сумісної власності та що ОСОБА_1 має право на Ѕ частку цієї квартири.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.
Одночасно відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка і перелік майна, що є особистою приватною власністю закріплені у статті 57 СК України, в тому числі п. 4 ч. 1 даної статті.
Суд вважає, що ОСОБА_1 спростувала той факт, що квартира є особистою власністю ОСОБА_3 належними та достатніми доказами.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання чи набуття такого майна, але й спільною участю подружжя чи того з подружжя, хто не є власником майна коштами або працею утриманні та покращенні майна.
Тому, під час вирішення даної справи і питання щодо визнання квартири спільною сумісною власністю, яка була набута на ім'я ОСОБА_3 , суд вважає за необхідне застосувати статтю 62 СК України. Відповідно до дано статті якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Суд прийшов до висновку, що у результаті трудових та грошових затрат ОСОБА_1 , яка не є власником квартири, в квартиру було внесено невід'ємні суттєві покращення, в тому числі зроблено капітальний ремонт, внаслідок чого вона збільшилась у своїй вартості.
Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.
Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, суд враховує, що ОСОБА_1 довела, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти та власна трудова діяльність.
Також суд враховує, що рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 жовтня 2017 року встановлено обставини в частині того, що власник квартири ОСОБА_3 не працював, зловживав спиртними напоями, що всіма питання побуту, ремонту, грошових витрат і утримання займалась ОСОБА_1 , яка в тому числі і доглядала за хворим ОСОБА_3 . Тягар капітального ремонту і утримання квартири був та є лише на ОСОБА_1 .
Враховуючи зазначене, спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України у пунктах 23,24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя, та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст. 65 СК України).
Відповідно до п. 23 постанови № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування та розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
Згідно п. 30 вказаної Постанови - при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).
При цьому суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВС роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); кошти за які було здійснено суттєві покращення майна, мету набуття у власність майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Відповідачем обставини покращення квартири особистими грошовими коштами позивачки та утримання квартири нею, в тому числі своєю працею та коштами не спростовано.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст. 60, 61, 62, 63, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України, ст. 76, 77, 81, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кочергіна С.М. про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, визнання права приватної власності ОСОБА_1 на Ѕ частину квартири у спільній сумісній власності подружжя - задовольнити.
Визнати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право особистої приватної власності на частку у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на Ѕ частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий 23 грудня 1996 року Бобровицьким РВ УМВС України в Чернігівській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_5 виданий Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві 01 листопада 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір в сумі 8000 грн. 00 коп. (Вісім тисяч грн.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі до Святошинського районного суду м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або отримання копії рішення.
Суддя: Л.М. Шум