ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 листопада 2021 року м. Київ № 640/31079/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клименчук Н.М., розглянувши заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПРОСПЕКТ ВАЛЕРІЯ ЛОБАНОВСЬКОГО, 4-В» до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними,
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПРОСПЕКТ ВАЛЕРІЯ ЛОБАНОВСЬКОГО, 4-В» звернулось до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить суд в порядку забезпечення майбутнього позову:
- застосувати захід забезпечення позову у вигляді заборони Міністерству юстиції України здійснювати розгляд скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ, 4-В» зареєстрованої 08.07.2021 за №СК-136-21 та приймати будь-які рішення за результатами такого розгляду до моменту вирішення спору по суті та набрання законної сили судовим рішенням;
- застосувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони Міністерству юстиції України та Технічним адміністраторам Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні та інші дії у зв'язку та за наслідками розгляду скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ, 4-В» зареєстрованої 08.07.2021 за №СК-136-21 до моменту вирішення спору по суті та набрання законної сили судовим рішенням.
Подану заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ПРОСПЕКТ ВАЛЕРІЯ ЛОБАНОВСЬКОГО, 4-В» має намір звернутися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання дій Міністерства юстиції України протиправними, які полягають у прийнятті до колегіального розгляду скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ, 4-В» зареєстрованої 08.07.2021 за № СК-136-21 та порушенні абз. 3 п. 3 та п. 5 Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 та зобов'язання припинити подальший розгляд Скарги.
Між тим, на думку заявника, невжиття таких заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він має намір.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частина 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види забезпечення позову, згідно з якою позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
З урахуванням зазначених норм чинного Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При розгляді та вирішенні даної заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.
Виходячи з наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог.
Суд вважає, що під час розгляду заяви суд повинен, виходячи з конкретних доказів, оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 №9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Наведені позивачем обставини, не можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки суд не вбачає очевидної протиправності дій Міністерства юстиції України щодо розгляду поданої скарги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЧЕРВОНОЗОРЯНИЙ, 4-В». На переконання суду, очевидна протиправність рішень суб'єкта владних повноважень, це прийняття ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері.
Натомість, у цьому випадку Міністерство юстиції України, відповідно до чинного законодавства, саме і наділено повноваженням на розгляд таких скарг та прийняття відповідних рішень за наслідками такого розгляду.
Так, розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом та відповідно до «Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1128.
Відповідно до вказаного Порядку розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком. Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
У п. 6 Порядку ідеться про те, що в разі, коли під час розгляду скарги встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні (зокрема, порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, тощо) Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає не пізніше десяти робочих днів з дня її реєстрації рішення про відмову в задоволенні такої скарги.
За результатом розгляду скарги у сферах державної реєстрації Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком (п. 10 р. ІІІ Положення про Колегію).
Відповідно до п. 13 Порядку, за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:
1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту;
2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін'юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.
За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін'юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом (п. 14 Порядку розгляду скарг).
Таким чином, суд приходить до висновку, заборона Міністерству юстиції України розглядати скаргу та приймати за наслідками розгляду скарги рішення - це втручання у дискреційні повноваження Міністерства юстиції України.
Крім того, у даному випадку, вирішення питання про забезпечення позову може трактуватись як передчасне вирішення спірних правовідносин, в той час, коли суд не має можливості оглянути докази, які в майбутньому будуть підставою для прийняття спірного рішення.
Суд зазначає, що сама лише незгода позивача із можливим майбутнім рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про його скасування ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено існування обставин, наведених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак відсутні підстави для задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову.
Керуючись статтями 77, 150, 151, 154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.М. Клименчук