Справа № 686/6304/20
Провадження № 22-ц/4820/1646/21
23 листопада 2021 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 серпня 2021 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
ОСОБА_3 зазначив, що з 28 червня 1998 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 8 серпня 2019 року. На підставі договору купівлі-продажу від 8 лютого 1999 року сторони набули глинобитний житловий будинок «А-І» жилою площею 29,1 кв.м, цегляний хлів «Б» і цегляний льох «В» по АДРЕСА_1 . На теперішній час житловий будинок складається з двох житлових кімнат площею 21,9 кв.м і 13,3 кв.м, до яких примикають приміщення площею 11,9 кв.м і коридор площею 11,0 кв.м. Без належного дозволу сторони побудували коридор площею 4,1 кв.м, кухню площею 9,7 кв.м, ванну площею 3,9 кв.м, ванну площею 2,0 кв.м і гараж «Г». Житловий будинок придбаний ним і відповідачкою за спільні кошти та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, наразі між сторонами не досягнуто згоди щодо його поділу.
За таких обставин ОСОБА_3 просив суд провести поділ житлового будинку по АДРЕСА_1 . Виділити у його власність житлову кімнату площею 21,9 кв.м., кухню площею 9,7 кв.м, ванну площею 3,9 кв.м, хлів «Б» і гараж «Г». Зобов'язати його облаштувати вхід до будинку з східної сторони. Виділити у власність ОСОБА_2 житлову кімнату площею 13,3 кв.м, приміщення площею 11,9 кв.м, коридор площею 11,0 кв.м, коридор площею 4,1 кв.м, ванну площею 2,0 кв.м і льох «В». Зобов'язати ОСОБА_2 переобладнати вхід до будинку з північної сторони, замурувати вхід до будинку з південної сторони.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 серпня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано будинок АДРЕСА_1 , з зареєстрованими господарськими будівлями об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Визначено за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ідеальні частки у зареєстрованій нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , по Ѕ за кожним.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 420 грн 40 коп.
Суд керувався тим, що спірний житловий будинок набутий ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя, внаслідок чого частки сторін у ньому є рівними. Оскільки ОСОБА_3 і ОСОБА_2 здійснили самочинне будівництво та не досягли домовленості щодо реального поділу майна, в тому числі шляхом присудження одному з них грошової компенсації вартості його частки, то реальний поділ будинку неможливий. Натомість, слід визначити ідеальні частки сторін у зареєстрованому житловому будинку та залишити майно у їх спільній частковій власності.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про поділ житлового будинку посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що поділ житлового будинку у натурі можливий без врахування самочинно збудованих приміщень, однак, суд не врахував норми чинного законодавства, вийшов за межі заявлених вимог і визначив ідеальні частки сторін у майні, хоча такі вимоги позивачем не заявлялися.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 не подала відзив на апеляційну скаргу.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Суд першої інстанції встановив обставини справи повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено ним неправильно. Крім того, суд не врахував норми статей 177, 179, 181, 182, 331 ЦК України, неправильно витлумачив норми статті 376 ЦПК України та не дотримався положень статті 13 ЦПК України.
У зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Також суд апеляційної інстанції має змінити розподіл судових витрат.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
З 28 червня 1998 року до 10 вересня 2019 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі та мають двоє синів.
На підставі договору купівлі-продажу від 8 лютого 1999 року, посвідченого Хмельницькою районною державною нотаріальною конторою (реєстраційні №420), ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_4 і ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , до складу якого входили глинобитний житловий будинок «А-І», жилою площею 29,1 кв.м, цегляний хлів «Б» і цегляний льох «В». Житловий будинок «А-І» складався з коридору І площею 4,8 кв.м, кладової ІІ площею 5,8 кв.м, коридору 1-1 площею 5,7 кв.м, жилої кімнати 1-2 площею 21,9 кв.м, жилої кімнати 1-3 площею 7,2 кв.м, кухні 1-4 площею 13,2 кв.м (загальна площа 58,6 кв.м).
За час шлюбу сторони здійснили самочинні реконструкцію та добудову спірного житлового будинку, який наразі фактично складається з: житлового будинку «А-І» з прибудовами «а-1» та «а-2», до складу яких входять коридор І площею 4,1 кв.м, коридор 1-1 площею 11,0 кв.м, кухня 1-2 площею 9,2 кв.м, ванна 1-3 площею 3,3 кв.м, жила кімната 1-4 площею 21,9 кв.м, жила кімната 1-5 площею 14,2 кв.м, коридор 1-6 площею 12,3 кв.м, ванна 1-7 площею 2,0 кв.м (загальна площа 78 кв.м), хліва «Б», льоху «В», гаража «Г».
Застосовані норми права
Статтею 177 ЦК України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
За змістом ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
В силу ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Як передбачено ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) та ст. 16 Закону України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ «Про власність», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Аналогічні положення містяться у ст. 60 СК України, який набрав чинності 1 січня 2004 року.
За змістом ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Із положень ч. 1 ст. 69 СК України слідує, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Аналогічні положення закріпленні у ст. 372 ЦК України.
Згідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
В силу ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна (далі - об'єкти нерухомого майна), крім земельних ділянок, при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року №55 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 року за №774/14041).
Відповідно до п. 2.3 цієї Інструкції не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що об'єктами цивільних прав є речі, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.
До нерухомих речей відносяться земельні ділянки, будинки, споруди як житлового, так і виробничого призначення, а також інші об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником. За своєю правовою природою набуття права власності - це певний юридичний склад, із яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певний об'єкт.
Право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації, тобто після завершення будівництва нерухомого майна, зокрема житлових будинків, будівель, споруд, їх окремих частин, квартир, житлових і нежитлових приміщень, та прийняття його до експлуатації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту виникає в учасників цивільних відносин із дня державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно.
Самочинним будівництвом визнається об'єкт нерухомості, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; його збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; він збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами цивільних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №1519/2-787/11).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 22 КпШС України (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Положення ст. 22 КпШС України (ст. 60 СК України) визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, тобто один із подружжя вправі заперечити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу такого майна частки сторін є рівними.
Водночас об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності, а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) між подружжям.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 4 грудня 2013 року (справа №6-130цс13) і Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 15 квітня 2020 року (справа №307/3957/14-ц), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
При прийнятті судових рішень суд має керуватись у першу чергу основним завданням цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту прав та інтересів особи.
Досягнення завдань цивільного судочинства забезпечується за допомогою реалізації його основних засад, у тому числі принципу диспозитивності.
За правовим визначенням предметом позову є матеріальний зміст позовних вимог позивача, який проявляється в юридичній заінтересованості останнього отримати певне матеріальне благо, щодо якого виник спір.
Зібрані докази вказують на те, що житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , набутий ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за час шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, внаслідок чого їх частки у цьому майні є рівними.
Водночас після придбання житлового будинку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 здійснили його самочинну реконструкцію та добудову, внаслідок чого житловий будинок втратив тотожність з тим об'єктом нерухомого майна, на який сторонами отримано право спільної власності.
У зв'язку з тим, що до складу житлового будинку входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, він у тому стані, який існує на теперішній час, не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) між подружжям як у натурі, так і в ідеальних частках.
Суд першої інстанції не звернув уваги на це та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поділу житлового будинку між сторонами в ідеальних частках.
При цьому суд вийшов за межі заявлених ОСОБА_3 вимог, оскільки той не заявляв позов про визнання житлового будинку об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визначення часток сторін у праві спільної власності на майно, а лише просив розділити житловий будинок у натурі.
3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи
Суд першої інстанції не врахував указаних норм матеріального та процесуального права, зробив неправильні висновки з установлених обставин і помилково виходив з того, що позов ОСОБА_3 є частково обґрунтованим. У зв'язку з цим, ухвалене ним рішення не може залишатися в силі.
В позові ОСОБА_3 слід відмовити.
Щодо судових витрат
Оскільки в позові ОСОБА_3 відмовлено, то понесені ним витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_3 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2021 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
А.В. Купельський
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Чевилюк З.А.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 48