ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11966/20
провадження № 2/753/6914/20
"24" листопада 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його Ѕ частину та сплату частини вартості в рахунок компенсації відчуженого майна, суд -
ОСОБА_1 у липні 2020 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його Ѕ частину, а в подальшому, у січні 2021 року уточнила свої вимоги й, окрім вимоги про визнання права власності на його Ѕ частину майна, просила в рахунок компенсації відчуженого автомобіля "Hyundai" сплати їй половину його вартості - 125 542 грн. 50 коп. (251 085 грн. 00 коп. : 2 = 125 542 грн. 50 коп).
Вважаючи, що відповідачем та нею як подружжям у період шлюбу за спільні кошти було набуто рухоме майно - два автомобілі: 24.05.2012 року - "Hyundai", 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_2 ,та 16.08.2018 року «Renaut», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , також зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 , відтак це майно належить їм на праві спільної сумісної власності, й має бути поділено шляхом визнання його спільним сумісним майном подружжя, й оскільки відповідач 30.07.2020 року відчужив автомобіль "Hyundai", просить стягнути з нього на її користь Ѕ частину вартості відчуженого автомобіля в сумі 125 542 грн. 50 коп. (251 085 грн. 00 коп. : 2 = 125 542 грн. 50 коп.), загальна вартість якого оцінана в сумі 251 085 грн. 00 коп., щодо автомобіля «Renaut», державний номерний знак НОМЕР_2 , то за кожним із сторін просить визнати право власності по Ѕ його частині.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги у редакції від 25 січня 2021 року підтримала з тих же підстав та просила їх задовольнити.
Відповідач позовні вимоги визнав, погодився на запропоновинай позичкою поділ майна та сплату частини вартості в рахунок компенсації відчуженого автомобіля "Hyundai" в сумі 125 542 грн. 50 коп.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Судом встановлено, що визнання відповідачем позовних вимог не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Визнання відповідачем позовних вимог прийнято судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 жовтня 2003 року, актовий запис № 1642, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 травня 2020 року, яке набуло чинності, розірвано (а.с. 17, 69).
У період шлюбу сторонами спільно набуто рухоме майно - два автомобілі: 24.05.2012 року - "Hyundai", 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_2 ,та 16.08.2018 року «Renaut», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 68, 84).
30.07.2020 року відповідач відчужив автомобіль "Hyundai", державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 84).
Сторони визнали, що придбання вказаних автомобіляв відбулось подружжям за спільні кошти.
Оскільки вказане майно набуте сторонами в період шлюбу, тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Так, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові кошти та майно, належне подружжю та іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо, відповідно до п.23 Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя».
Відповідно до частини 3 статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
При вирішенні спору про поділ майна, відповідно до частини 2 статті 70 СК України, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Проте, судом встановлено, що правових підстав для застосування частин 2, 3 статті 70 СК України немає, оскільки істотні обставини, які впливають на відступ від засад рівності поділу часток майна подружжя, відсутні. Відтак є всі підстави для застосування до даних правовідносин частини 1 статті 70 СК України.
Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 3 статті 368 ЦК України).
Судом встановлено, що домовленості чи шлюбного договору у сторін немає.
Відповідно до ч.1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми.
У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Відтак, є всі підстави визнати ідеальні частки сторін щодо автомобіля «Renaut», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , без реального поділу й залишити його у їх спільній частковій власності, визнавчи за кожним із сторін право власності по Ѕ частці.
Оскільки відповідач 30.07.2020 року відчужив автомобіль "Hyundai", відповідач має сплати позивачці, як співвласниці цього майна, частину його вартості в рахунок компенсації відчуженого майнав сумі 125 542 грн. 50 коп. (251 085 грн. 00 коп. : 2 = 125 542 грн. 50 коп.), загальна вартість якого оцінана відповідно до Звіту про незалежну оцінку транспорного засобу від 01 липня 2020 року в сумі 251 085 грн. 00 коп. (а.с. 38 - 55).
За таких правових підстав та встановлених правовідносин, суд вважає, що вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Інші доводи сторін не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.
Так, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Позивачем при подачі позову до суду сплачено судовий збір в сумі 1 661 грн. 64 коп. (а.с. 1), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 68-71 СК України, з урахуванням Постанови № 11 від 21 грудня 2007 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя», керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на його Ѕ частину та сплату частини вартості в рахунок компенсації відчуженого майна - задовольнити.
Визнати автомобіль «Renaut», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований 16.08.2018 року за ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 ,- спільною сумісною власністю ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_4 , та ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 .
Визнати за ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_4 , право власності на Ѕ частину автомобіля «Renaut», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований 16.08.2018 року за ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 .
Визнати за ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 ,право власності на Ѕ частину автомобіля «Renaut», 1999 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований 16.08.2018 року на його ім'я.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_4 , Ѕ частину вартості відчуженого автомобіля «Hyundai", 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 125 542 (сто двадцять п'ять тисяч п'ятсот сорок дві) грн. 50 (п'ятдесят) коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційни код платника податків - НОМЕР_4 , 1 661 (одна тисяча шістсот шістдесят одна) грн. 64 (шістдесят чотири) коп. - судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.