Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 128/1755/20
провадження № 61-12145св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що 25 жовтня 2019 року о 19 год 10 хв на автомобільній дорозі сполученням Стрий-Тернопіль-Знам'янка (413 км) в темну пору доби, при сильному тумані та недостатній видимості ОСОБА_2 керував колісним трактором марки «МТЗ-82», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без задніх габаритних вогнів та транспортував великогабаритну сівалку з боронами без розпізнавальних знаків, без спеціального дозволу та без супроводу, чим порушив пункти 22.4, 22.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а він керував автомобілем марки «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 та, рухаючись в попутному напрямку зіткнувся із сівалкою з боронами, які транспортував ОСОБА_2 . Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) його автомобіль зазнав значних пошкоджень. Сівалка з боронами зазнали незначних пошкоджень. В письмових поясненнях після ДТП ОСОБА_2 зазначив, що будь-яких претензій до нього не має. Постановою інспектора поліції Ілліна С. П. від 26 жовтня 2019 року за порушення пунктів 22.4, 22.5 ПДР ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 132-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Відносно нього 25 жовтня 2019 року поліцейський сектора реагування патрульної поліції Вінницького районного відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Гонтюк С. В. безпідставно склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, за порушення пунктів 12.1, 13.1 ПДР, а саме, що він нібито не врахував дорожньої обстановки, не дотримався дистанції, не вибрав безпечної швидкості, що призвело до зіткнення його автомобіля з трактором та пошкодження транспортних засобів. Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2020 року його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року його апеляційну скаргу було задоволено частково, постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою закрито провадження у справі у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого частиною другою статті 38 КУпАП. Вказаною постановою апеляційного суду було встановлено, що він об'єктивно не мав можливості уникнути ДТП та її наслідків, оскільки саме порушення водієм ОСОБА_2 пунктів 22.4, 22.5 ПДР стало прямою причиною ДТП. Протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, щодо ОСОБА_2 не складався, однак відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не виключає можливості встановлення вини відповідача. Автомобіль «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебуває в його постійному користуванні, хоча зареєстрований на ім'я його брата ОСОБА_4 . На час ДТП він правомірно ним володів на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб. Тому він має право на відшкодування заподіяної шкоди. Він є учасником бойових дій і відповідно до статті 13-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняється від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на час ДТП не була застрахована. Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості матеріального збитку № 06-20-М102, складеним 11 червня 2020 року на його замовлення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , вартість (розмір) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 124 537,50 грн. За складання вказаного звіту він сплатив 2 500 грн. Також йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в порушенні нормальних життєвих зв'язків, душевних стражданнях у зв'язку з ДТП та пошкодженням майна. Більше десяти місяців він та його родина не можуть користуватися автомобілем. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь: 124 537,50 грн на відшкодування майнової шкоди, 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди; 2 500 грн - витрат на проведення незалежної оцінки матеріального збитку.
У серпні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, тобто з нереабілітуючих підстав. При цьому докази вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП містяться в матеріалах адміністративної справи № 128/2908/19. Оскільки 25 жовтня 2019 року ДТП сталася з вини ОСОБА_1 , а не з вини ОСОБА_2 , то позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Власником сівалки є ОСОБА_2 , а колісний трактор марки «МТЗ-82», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП сівалка та колісний трактор зазнали механічних пошкоджень. На відновлення сівалки ОСОБА_2 витратив 64 031,04 грн, а на відновлення колісного трактора ОСОБА_3 витратив 18 155,22 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, рахунками-фактурами, квитанціями до прибуткового касового ордера. Крім того, внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 , які призвели до ДТП, ОСОБА_3 заподіяна моральну шкоду, яка полягає в тому, що тривалий час його трактор знаходився у несправному стані, що перешкоджало ним користуватися та призвело до погіршення його ділових стосунків. Багато свого вільного часу він змушений був витрачати на ремонт належного йому майна та відвідування суду, що вплинуло на його звичний ритм життя. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 64 031,04 грн на відшкодування майнової шкоди, а ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 18 155,22 грн на відшкодування майнової шкоди і 20 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 , об'єднано їх в одне провадження.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 березня 2021 року у складі судді Карпінської Ю. Ф. в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 64 031,04 грн на відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 18 155,22 грн на відшкодування майнової шкоди і 2 000 грн - на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 дійсно порушив вимоги пунктів 22.4, 22.5 ПДР, що підтверджується постановою інспектора поліції Ілліна С. П. від 26 жовтня 2019 року, однак протокол щодо порушення водієм ОСОБА_2 ПДР в момент ДТП, відповідальність за які передбачена статтею 124 КУпАП, не складався, постанова про його притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП не виносилася. Судом не встановлено належних та допустимих доказів того, що дії ОСОБА_2 були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, та наявна його вина, натомість наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, знайшла своє підтвердження під час розгляду справи. Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року провадження у справі № 128/2908/19 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП було закрито за пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП, тобто з нереабілітуючих підстав, що не спростовує факт наявності вини особи у скоєнні ДТП. Тому підстави для задоволення вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди відсутні. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, місцевий суд послався на те, що на відновлення сівалки ОСОБА_2 витратив 64 031,04 грн, а на відновлення колісного трактора ОСОБА_3 витратив 18 155,22 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, рахунками-фактурами, квитанціями до прибуткового касового ордера. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3 , суд врахував ступінь вини ОСОБА_1 , глибину та тривалість моральних страждань ОСОБА_3 , яких він зазнав унаслідок ДТП, і виходив з того, що дії ОСОБА_1 мали неумисний характер.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 березня 2021 року скасовано. Первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, в розмірі 124 537,50 грн, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди і 2 500 грн - витрат за проведення експертної оцінки. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що норми статей 1166, 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачають презумпцію вини. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Закон не покладає на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц. Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Однак цим судовим рішенням, що набрало законної сили, було встановлено, що ОСОБА_1 об'єктивно не мав можливості уникнути ДТП та її наслідків, оскільки саме порушення водієм ОСОБА_2 пунктів 22.4, 22.5 ПДР стало прямою причиною ДТП. Вказана обставина, встановлена в адміністративній справі № 128/2908/19, не підлягає доказуванню в силу статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Оскільки в матеріалах справи відсутні докази порушення ОСОБА_1 ПДР, що призвели до ДТП та її наслідків, то висновок суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_1 у скоєнні ДТП, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_1 та негативними наслідками, які настали внаслідок ДТП, є помилковим та таким, що суперечить наявним у справі доказам. Вирішуючи спір, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про часткове задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову. На підтвердження позовних вимог про відшкодування майнової шкоди ОСОБА_1 надав звіт, з якого вбачається, що вартість (розмір) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 124 537,50 грн, та квитанцію про сплату 2 500 грн за складання вказаного звіту, які підлягають стягненю з винної особи ОСОБА_2 . Враховуючи події ДТП, які змінили нормальний, звичний для ОСОБА_1 спосіб життя, ступінь вини ОСОБА_2 та зважаючи на засади розумності і справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
16 липня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 березня 2021 року.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування статей 1166, 1187, 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц, так як ОСОБА_1 не є власником автомобіля «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , і матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у нього будь-яких цивільно-правових підстав володіння цим транспортним засобом на час ДТП. Посилаючись на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц, в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд дійшов висновків, які є протилежними правовим висновкам, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. Посилаючись на обставини, встановлені постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 128/2908/19, в цій справі апеляційний суд правильно виходив з того, що прямою причиною ДТП стало порушення водієм ОСОБА_2 пунктів 22.4, 22.5 ПДР. За змістом вказаної постанови він не був визнаний винним у вчиненні ДТП, що свідчить про відсутність в його діях всіх елементів цивільного правопорушення, а саме вини, що виключає можливість покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди ОСОБА_2 .
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Вінницького районного суду Вінницької області та відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року.
24 вересня 2021 року справа № 128/1755/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 25 жовтня 2019 року на автомобільній дорозі сполученням Стрий-Тернопіль-Знам'янка (413 км) сталася ДТП за участю автомобіля «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та колісного трактора марки «МТЗ-82», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з великогабаритною сівалкою з боронами, під керуванням водія ОСОБА_2 .
Внаслідок вказаної ДТП автомобіль та сільськогосподарська техніка зазнали механічних пошкоджень, а її власникам заподіяно матеріальні збитки.
На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не була застрахована. Ця обставина визнана сторонами.
Згідно зі звітом про незалежну оцінку вартості матеріального збитку № 06-20-М102, складеного 11 червня 2020 року на замовлення ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , вартість (розмір) збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 124 537,50 грн.
Витрати ОСОБА_1 на оплату послуг з виготовлення вказаного звіту склали 2 500 грн.
На відновлення сівалки ОСОБА_2 витратив 64 031,04 грн, що підтверджується видатковими накладними від 29 січня 2020 року № РН-0000038, від 13 лютого 2020 року № РН-0000073, рахунками-фактурами від 21 січня 2020 року № СФ-0000056, від 13 лютого 2020 року № СФ-0000092, квитанціями до прибуткового касового ордера від 21 січня 2020 року № 89, від 22 січня 2020 року № 92, від 27 січня 2020 року № 96, від 29 січня 2020 року № 99, від 13 лютого 2020 року № 134, від 14 лютого 2020 року № 137.
На відновлення колісного трактора ОСОБА_3 витратив 18 155,22 грн, що підтверджується видатковими накладними від 29 січня 2020 року № РН-0000039, від 13 лютого 2020 року № РН-0000074, рахунками-фактурами від 21 січня 2020 року № СФ-0000057, від 13 лютого 2020 року № СФ-0000093, квитанціями до прибуткового касового ордера від 29 січня 2020 року № 100, від 13 лютого 2020 року № 135.
Згідно з пунктами 22.4, 22.5 ПДР в редакції, чинній на час ДТП, вантаж, що виступає за габарити транспортного засобу спереду або ззаду більш як на 1 м, а за шириною перевищує 0,4 м від зовнішнього краю переднього або заднього габаритного ліхтаря, повинен бути позначений відповідно до вимог підпункту «з» пункту 30.3 цих Правил. За спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Підпунктом «з» пункту 30.3 ПДР визначено, що на відповідних транспортних засобах установлюються розпізнавальні знаки «Негабаритний вантаж» - сигнальні щитки або прапорці розміром 400 х 400 мм з нанесеними по діагоналі червоними і білими смугами, що чергуються (ширина - 50 мм), а в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості - світлоповертачами або ліхтарями: спереду білого кольору, ззаду - червоного, збоку - оранжевого. Знак розміщується на крайніх зовнішніх частинах вантажу, що виступає за габарити транспортного засобу на відстань, більшу ніж це передбачено пунктом 22.4 цих Правил.
25 жовтня 2019 року о 19 год 10 хв на автомобільній дорозі сполученням Стрий-Тернопіль-Знам'янка (413 км) ОСОБА_2 керував колісним трактором марки «МТЗ-82», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із сівалкою 3,6 м, з порушенням вимог пунктів 22.4, 22.5 ПДР, що підтверджено постановою інспектора поліції Ілліна С. П. від 26 жовтня 2019 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2020 року у справі № 128/2908/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 грн, на користь держави. У вказаній постанові зазначено, що між встановленими порушеннями водієм ОСОБА_2 пунктів 22.4, 22.5 ПДР та наслідками у вигляді пошкодження транспортних засобів є причинний зв'язок.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 128/2908/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою закрито провадження у справі у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого частиною другою статті 38 КУпАП. У вказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 об'єктивно не мав можливості уникнути ДТП та її наслідків, оскільки саме порушення водієм трактора із сівалкою ОСОБА_2 пунктів 22.4, 22.5 ПДР стало прямою причиною ДТП.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
З огляду на викладене, встановлені у справі про адміністративне правопорушення обставини є обов'язковими для суду, що вирішує зазначений цивільній спір з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
При цьому закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в цьому випадку суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова відповіді на питання про те, чи мала місце ДТП та чи сталася вона з вини особи, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 761/22987/14-ц (провадження № 61-25311св18).
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини (стаття 1188 ЦК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 і відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що дії ОСОБА_2 перебували у причинному зв'язку з настанням ДТП та її наслідками, що підтверджено постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 128/2908/19, яка набрала законної сили.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. Враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Згідно з пунктом 2.2 ПДР власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
У справі, яка переглядається, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що на час ДТП він керував автомобілем «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, тобто на законних підставах володів указаним автомобілем, який належить на праві власності ОСОБА_4 . Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 не заперечував цих обставин, а матеріали справи не містять доказів того, що автомобіль «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час ДТП перебував у володінні ОСОБА_1 за відсутності в нього посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на цей транспортний засіб.
За таких обставин оскаржуване судове рішення узгоджується з правовими висновками, викладеними у вищенаведеній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц, а доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є власником автомобіля «Ford Transit Connect», реєстраційний номер НОМЕР_2 , і матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність у нього будь-яких цивільно-правових підстав володіння цим транспортним засобом на час ДТП, є безпідставними.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, зазначено, що з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
У справі, яка переглядається, в оскаржуваному судовому рішенні апеляційний суд послався на постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 128/2908/19 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП, за змістом якої вина чи невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні ДТП не встановлювалася, натомість зроблено висновок про те, що ОСОБА_1 об'єктивно не мав можливості уникнути ДТП та її наслідків, оскільки саме порушення водієм трактора із сівалкою ОСОБА_2 пунктів 22.4, 22.5 ПДР стало прямою причиною ДТП. ОСОБА_2 не спростував обставин, встановлених в зазначеній постанові у справі про адміністративне правопорушення, а також в постанові інспектора поліції Ілліна С. П. від 26 жовтня 2019 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн за керування колісним трактором марки «МТЗ-82», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із сівалкою 3,6 м, з порушенням вимог пунктів 22.4, 22.5 ПДР.
За таких обставин викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, наведеним у вищезгаданій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 597/1070/15-ц.
Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2021 року, то у зв'язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 18 червня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук