вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2021 р. Справа№ 911/3620/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 07.10.2021
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2021 (повний текст підписано 30.07.2021)
у справі №911/3620/20 (суддя Ярема В.А.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства Бородянської селищної ради «Бородянкатепловодопостачання»
про стягнення 1 907 676,98 грн.
В судовому засіданні 07.10.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України»/позивач) звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Комунального підприємства Бородянської селищної ради "Бородянкатепловодопостачання" (далі - КП Бородянської селищної ради "Бородянкатепловодопостачання"/відповідач) про стягнення 1 907 676,98 грн., з яких: 1290 808,76 грн. основного боргу, 362 560,43 грн. пені, 130 344,10 грн. 3% річних та 123 963,69 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу №2519/18-ТЕ-17 від 03.10.2018.
29.01.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого КП Бородянської селищної ради "Бородянкатепловодопостачання" просило зменшити заявлену до стягнення пеню на 90%, а у задоволенні позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовити.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2021 у справі №911/3620/20 позов задоволено частково.
Стягнуто з Комунального підприємства Бородянської селищної ради "Бородянкатепловодопостачання" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 290 808, 76 грн. основного боргу, 181 280,22 грн. пені, 130 344,10 грн. 3% річних, 123 963,69 грн. інфляційних втрат та 28 615,16 грн. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 1 290 808, 76 грн. основного боргу, 130 344,10 грн. 3% річних, 123 963,69 грн. інфляційних витрат та про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми - до 181 280,22 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 19.08.2021 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягнення пені на суму 181 280,21 грн. та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст.ст. 549-552, 599 ЦК України, ст.233 ГК України) та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 73,74,77, 236, 238, 239 ГПК України), не дослідженням усіх істотних обставин справи.
Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені на 50%, зазначаючи наступне:
- боржник мав тривалі терміни прострочення виконання зобов'язання, не здійснював жодних дій щодо врегулювання заборгованості, в тому числі щодо відстрочення або реструктуризації заборгованості;
- судом не враховано ступінь виконання зобов'язання боржником (борг складає 1 290 808, 76 грн. та має довготривалий термін невиконання);
- не враховано інтереси та майновий стан позивача (дебіторська заборгованість перед позивачем зі сторони споживачів станом на 01.01.2020 становила 48,477 млрд.грн.), нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2020/2021;
- збитковість відповідача та важкий матеріальний стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки;
- в оскаржуваному рішенні в частині зменшення пені судом не враховано жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначено мотивів такого неврахування.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2021 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 залишено апеляційну скаргу без руху з огляду на неподання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Надано скаржнику строк не більше семи днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
16.09.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору, до якої додано платіжне доручення № 0000022277від 10.09.2021 про сплату 4078,81 грн. судового збору.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 07.10.2021.
Явка представників сторін
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 07.10.2021 не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
03.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», найменування якого надалі змінено на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», як постачальником та КП Київської обласної ради "Бородянкатепловодопостачання", найменування якого змінено на КП Бородянської селищної ради "Бородянкатепловодопостачання", як споживачем, укладено договір постачання природного газу №2519/18-ТЕ-17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Згідно пп. 1.2, 6.1 та 12.1. договору природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 по 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Надалі, 24.10.2018, 30.10.2018, 02.11.2018 між сторонами укладено додаткові угоди відповідно №№1-3, якими сторони погодили змінити, зокрема, строк дії договору, який згідно додаткової угоди №3 визначено в частині реалізації газу з 01.10.2018 по 30.11.2018 (включно).
23.11.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №4, якою сторони погодили викласти договір у новій редакції, зокрема пункти 1.1., 2.1., 5.1. та 11.1. такого змісту відповідно:
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору;
- постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 957,0 тис. куб. метрів;
- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу;
- договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Також, 20.03.2019 та 29.03.2019 між сторонами укладено додаткові угоди №6, 7, яким сторони погодили змінити обсяги поставки газу та реквізити позивача.
Копії вказаних вище договору та додаткових угод до нього наявні в матеріалах справи.
В обґрунтування поданого позову АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що власні договірні зобов'язання виконало належним чином та протягом листопада-грудня 2018 року, січня-березня 2019 року передало відповідачу за умовами договору природний газ загальною вартістю 4 750 762,74 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на актах приймання-передачі природного газу:
- б/н від 30.11.2018 на суму 883 382,21 грн,
- б/н від 31.12.2018 на суму 1 070 956,32 грн,
- б/н від 31.01.2019 на суму 1 158 315,82 грн,
- б/н від 28.02.2019 на суму 884 085,58 грн,
- б/н від 31.03.2019 на суму 754 022,81 грн (далі - акти), копії яких містяться в матеріалах справи.
Позивач зауважив, що відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого газу не виконав, сплативши 3 459 953,98 грн., що зараховано в погашення вартості отриманого відповідачем газу у листопаді-грудні 2018 року, січні 2019 року та частково - лютому 2018 року, тоді як грошове зобов'язання по оплаті вартості отриманого газу у лютому 2018 року на суму 536 785,95 грн. та березні 2018 року на суму 754 022,81 грн., що загалом складає 1 290 808,76 грн. відповідачем залишено без виконання.
В підтвердження вказаного вище суду надано відомість по операціям та сальдо з 01.10.2018 по 31.12.2019 за підписом заступника головного бухгалтера АТ "НАК "Нафтогаз України", а також копії виписок з банківського рахунку.
Оскільки розрахунки за отриманий згідно договору газ відповідачем не проведено у повному обсязі, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 1 290 808,76 грн. основного боргу.
Згідно викладених у відзиві на позов доводів відповідач, підтвердивши наявність у нього заборгованості в розмірі 1 290 808,76 грн., зазначив, що несвоєчасне погашення заборгованості сталося не з його вини, оскільки єдиним джерелом для оплати за спожитий газ є кошти, отримані від населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств.
За доводами відповідача, заборгованість споживачів за умови встановлення тарифів на теплову енергію, що лише частково відшкодовували вартість відповідно наданих послуг, невідшкодування державою підприємству різниці в тарифах є об'єктивними підставами, що унеможливлюються сплату неустойки.
Також відповідач зауважив на загальній економічній ситуації в країні та власному скрутному фінансовому становищі, оскільки належне відповідачу майно перебуває у комунальній власності територіальної громади селища Бородянка.
В підтвердження вказаних вище обставин відповідач надав довідку №15 від 25.01.2021 щодо заборгованості за надані послуги по тепло-водопостачанню.
З огляду на зазначене відповідач вважає, що в його діях відсутня вина у простроченні виконання грошового зобов'язання перед позивачем та, як наслідок, стягнення великої суми штрафних санкцій порушить інтереси не лише відповідача, а й інтереси населення щодо безперебійного надання послуг з теплопостачання, інтереси працівників щодо виплати заробітної плати.
З огляду наведених вище обставини, у тому числі відсутності вини відповідача у затримці розрахунків з позивачем та відсутності доказів понесення останнім збитків, відповідач просив суд зменшити суму заявленої позивачем пені на 90%.
Крім того відповідач зазначив, що укладений між сторонами не передбачає іншої відповідальності, зокрема, у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат, окрім сплати відповідачем пені, тоді як, на переконання відповідача, ч. 2 ст. 625 ЦК України застосовується лише у випадках, якщо договором відповідальність не встановлено.
В свою чергу позивач заперечив, зокрема, проти зменшення суми заявленої до стягнення пені з огляду на те, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, яке не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, у тому числі кінцевих споживачів.
Також позивач зауважив, що:
- сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента, а тому відповідач, підписавши з позивачем договір, погодився з умовами вказаного правочину, у тому числі і з обов'язком сплатити пеню у разі порушення зобов'язань;
- станом на 01.01.2020 торгова дебіторська заборгованість перед позивачем з боку споживачів становила 49,533 млрд. грн., а станом на 31.03.2020 відповідно до консолідованого звіту позивача, розмір короткострокових позик складає 41,335 млрд. грн., довгострокових - 7,142 млрд. грн., що свідчить про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств та нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, який є об'єктом стратегічного значення, зокрема для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювальних сезонів;
- несвоєчасність оплати контрагентів перешкоджає позивачу у виконанні покладених державою на нього обов'язків, погіршує його фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів;
- посилання відповідача на відсутність коштів не є підставою для зменшення штрафних санкцій та уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором, тоді як відповідач не надав доказів вчинення дій з метою вчасного виконання зобов'язань.
З огляду на вказане вище позивач просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 ЦК України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).
За умовами п. 6.1 договору постачання природного газу оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 6.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:
1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 поширювалася дія ст. 19 Закону України "Про теплопостачання";
2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;
3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 не поширювалася дія ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;
4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як
погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;
5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Судом встановлено, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. договору.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачеві нараховані 130 344,10 грн. 3% річних та 123 963,69 грн. інфляційних втрат, виходячи з суми заборгованості помісячно, з урахуванням строків розрахунків, визначених договором та здійснених відповідачем оплат.
Оскільки позивачем не оскаржується в апеляційному порядку рішення суду в частині стягнення з відповідача 130 344,10 грн. 3% річних та 123 963,69 грн. інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, не вбачає підстав для перегляду рішення суду в цій частині.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 362 560, 43 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГПК України).
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України.
Частиною 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нараховано 362 560,43 грн пені, за періоди:
з 26.12.2018 по 25.06.2019 на 883 382,21 грн заборгованості за листопад 2018 року;
з 26.01.2019 по 25.07.2019 на 1 070 956,32 грн заборгованості за грудень 2018 року;
з 26.02.2019 по 25.08.2019 на 1 158 315,82 грн заборгованості за січень 2019 року;
з 26.03.2019 по 25.09.2019 на 884 085,58 грн заборгованості за лютий 2019 року;
з 26.04.2019 по 25.10.2019 на 754 022,81 грн заборгованості за березень 2019 року.
з урахуванням строків розрахунків, визначених договором та здійснених відповідачем оплат.
Розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня простроченого основного зобов'язання, з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 90 %, враховуючи перебування відповідача в тяжкому матеріальному становищі, залежність відповідача від своєчасності та періодичності розрахунків з боку бюджетних установ та організацій, ненадання позивачем доказів на підтвердження погіршення власного фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання йому збитків у результаті дій саме відповідача з виконання умов договору.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 90%, суд зазначає наступне.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки (штрафу), суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд при цьому повинен врахувати, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч. 6 ст. 3 ЦК України).
Правова позиція Верховного Суду "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (п. 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Так, зі встановлених у зазначеній справі обставин, а також наведених відповідачем у відзиві обставин щодо його фінансового стану в розрізі необхідності зменшення пені слідує, що:
- відповідач отримував природний газ від позивача не для власних потреб, а для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню;
- станом на 01.03.2019 відповідачем обліковано дебіторську заборгованість населення з оплати теплової енергії у розмірі 10 351 020,00 грн, бюджетних установ - 2 048 135,00 грн та госпрозрахункових організацій - 410 155,00 грн;
- предметом розгляду спору у даній справі є стягнення пені та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, своєю чергою, не є основним доходом АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;
- позивачем доказово необгрунтовано понесення ним збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язання за договором.
Зважаючи на наведені вище обставини справи, колегія суддів, враховуючи інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов'язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем частково не сплачена, погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість зменшення розміру пені на 50 відсотків.
Отже, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 181 280, 22 грн.
При цьому заперечення позивача щодо неможливості зменшення розміру пені обґрунтовано визнані судом неспроможними з огляду на ненадання позивачем доказів понесення ним будь-яких майнових втрат внаслідок прострочення боржника, тоді як саме лише посилання позивача на опубліковану публічно інформацію про дебіторську заборгованість та значні розміри короткострокових та довгострокових позик не свідчить про доведення відповідних обставин.
В розрізі зазначеного вище судом правильно враховано, що:
- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат;
- застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем до стягнення, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, позаяк цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, а наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;
- відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/13801/19.
Доводи позивача (апелянта) про те, що при зменшенні розміру пені суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні, враховуються колегією суддів під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції, однак це не є підставою для скасування цілком законного рішення суду в оскаржуваній частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про зменшення розміру пені, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову та зменшення розміру пені на 50%.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2021 у справі №911/3620/20.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2021 у справі №911/3620/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2021 у справі №911/3620/20 залишити без змін.
3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
4.Матеріали справи №911/3620/20 повернути до Господарського суду м.Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 24.11.2021 після виходу суддів Тищенко А.І. та Скрипки І.М. з лікарняного та відпусток.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко