Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 711/3008/20
провадження № 61-1719св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: публічне акціонерне товариство «комерційний банк «Надра», товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 вересня 2020 року в складі судді Позарецької С. М. та на постанову Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року в складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Храпка В. Д.,
Історія справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ «КБ «Надра», ТОВ «Юрфактор Сервіс» про визнання правочину недійсним.
Позов мотивував тим, що 06 березня 2008 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено кредитний договір №361п/12/2008-840, за умовами якого банк надав позивачеві кредит у розмірі 35 595 дол. США для купівлі квартири АДРЕСА_1 . У подальшому він дізнався, що 06 вересня 2019 року ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Юрфактор Сервіс» уклали договір №361п/12/2008-840 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за вказаним кредитним договором. При цьому відповідно до п.4.1 договору купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну відступлення в розмірі 219 664,71 грн, у той час як заборгованість позивача станом на 09 жовтня 2019 року складала 28 116,80 дол. США (еквівалент у національній валюті - 694 682,37 грн), що значно перевищує суму, за яку банк відчужив право вимоги такої заборгованості. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за своєю суттю є договором факторингу, оскільки фактор отримує прибуток у вигляді різниці між вартістю суми відступлення та розміром придбаного права вимоги (сумою заборгованості позичальника). Оскільки ТОВ «Юрфактор Сервіс» на момент вчинення договору не було включено до державного реєстру фінансових установ та не мало ліцензії для здійснення відповідної фінансової послуги, то вказана юридична особа в силу вимог закону не могла бути фактором, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840, що укладений 16 вересня 2019 року між відповідачами, підлягає визнанню недійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний правочин не є договором факторингу, а є договором цесії, стороною якого може бути, у тому числі, юридична особа, яка не є фінансовою установою. При цьому суди надали оцінку договірним умовам оспорюваного правочину, який було укладено в ході проведення аукціону з реалізації активів неплатоспроможного банку та у пункті 1.2 якого вказано, що за погодженням сторін жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням новим кредитором первісного кредитора.
Аргументи учасників справи
27 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що оспорюваний ним правочин за своїм змістом є договором факторингу, який передбачає визначення плати фактору за надану ним послугу у вигляді різниці між розміром відступленого права вимоги та ціною, за якою таке відступлення здійснено. Оскільки ТОВ «Юрфактор Сервіс» не є фінансовою установою, то воно не може бути стороною договору факторингу, з огляду на що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним.
У березні 2021 року до Верховного Суду від ТОВ «Юрфактор Сервіс» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Посилається на те, що на момент укладення оспорюваного договору ПАТ «КБ «Надра» перебувало в стані ліквідації, а чинне законодавство не містить заборон щодо відступлення неплатоспроможним банком права вимоги за кредитним договором на користь юридичної особи, яка не має статусу фінансової установи. Вказує також, що оспорюваний правочин є комбінованим договором, тобто такий, який містить ознаки як відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, так і права вимоги за забезпечувальними договорами, що виключає можливість визнання його договором факторингу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 лютого 2021 рокузазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16, постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 906/1174/18, від 03 квітня 2019 року в справі № 591/4552/17.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 06 березня 2008 року ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 361п/12/2008-840, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 595 дол. США для купівлі квартири АДРЕСА_1 , та договір іпотеки № 361п/12/2008-840.
Того ж дня між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого остання поручилася перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 взятих на нього зобов'язань.
На підставі постанови НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фону гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від №26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року №113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію банку».
Відповідно до довідки з ЄДРПОУ ТОВ «Юрфактор сервіс» (код 39880444) не є фінансовою установою.
21 серпня 2019 року відбувся електронний аукціон із продажу активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», а саме: права вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840 від 06 березня 2008 року із забезпеченням за початковою (стартовою) ціною лоту 1 046 022,42 грн та мінімальною ціною лоту - 219 644,71 грн.
Відповідно до протоколу електронних торгів №UA-EA-2019-07-000178-b від 21 серпня 2019 року переможцем вказаних електронних торгів стало ТОВ «Юрфактор сервіс» за ціною продажу 219 664,71 грн.
16 вересня 2019 року за результатами проведеного електронного аукціону між ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи ФГВФО та ТОВ «Юрфактор Сервіс» укладено договір купівлі-продажу (відступлення) права вимоги за кредитним договором №361п/12/2008-840 від 06 березня 2008 року, за яким до ТОВ «Юрфактор Сервіс» перейшло право вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_1 , а також права вимоги за забезпечувальними договорами.
Відповідно до п.1.1 договору сторони погодилися, що за своєю правовою природою цей договір є правочином з купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги, визначених у цьому договорі, первісним кредитором новому кредитору. Сторони визнають, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням новим кредитором первісного кредитора (п.1.2 договору).
У пункті 2.2 договору передбачено, що новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання первісним кредитором у повному обсязі коштів відповідно до пункту 4.1 цього договору, набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи, проте не обмежуючись: право вимагати належного виконання позичальником, фінансовими та майновими поручителями, правонаступниками/спадкоємцями позичальника зобов'язань за основним договором, а саме, але не обмежуючись, сплати основного зобов'язання, процентів, штрафних санкцій, неустойок у розмірах, передбачених Основним договором. Новий кредитор набуває усі права кредитора за Основним договором у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків позичальника, що надане первісному кредитору відповідно до умов основного договору. Загальний розмір заборгованості на дату укладення цього договору, що обліковується на рахунках первісного кредитора, права вимоги за відступається, зазначена у Додатку №1 до цього Договору.
Суди також установили, що 16 вересня 2019 року між ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженої особи ФГВФО та ТОВ «Юрфактор Сервіс» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки №361п/12/2008-840 від 06 березня 2008 року, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Чернєй В. В. за №1430.
Відповідно до платіжного доручення № 330 від 12 вересня 2019 року на виконання умов договору про відступлення права вимоги ТОВ «Юрфактор Сервіс» сплатило 219 664,71 грн як переможець проведеного електронного аукціону.
09 жовтня 2019 року ТОВ «Юрфактор Сервіс» направило ОСОБА_1 вимогу-повідомлення про усунення порушень основного зобов'язання, яка ним отримана, але не виконана.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тобто, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що: «договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з'ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. […] Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу. Судами встановлено, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 958-Ф, за яким банк шляхом продажу відступив ПЮФ «Центр юридичної допомоги «Дігест» право вимоги за кредитним договором, договором поруки та іпотечним договором. У пункті 1.2 договору сторони встановили, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Із наведеного вбачається, що за результатами торгів ПАТ «Банк Форум» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржниками зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Метою укладення цього договору є отримання банком коштів для розрахунку зі своїми кредиторами у процедурі ліквідації. Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. […] Відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації».
У справі, що переглядається, встановивши, що оспорюваний правочин учинено в період перебування ПАТ «КБ «Надра» в ліквідації за результатами проведення аукціону з реалізації активів неплатоспроможного банку, а також надавши належну оцінку істотним умовам договору, в якому сторони погодили, що жодне з положень цього договору та будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються фінансуванням новим кредитором первісного кредитора, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок про те, що оспорюваний правочин не є договором факторингу, а тому за встановлених судами обставин неплатоспроможності банку не може бути визнаний недійсним з підстав відсутності у ТОВ «Юрфактор Сервіс» статусу фінансової установи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без дотримання норм матеріального або процесуального права, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 вересня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук