ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/24799/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 07.05.2020р. № 0171322-3314-2656 та № 0171323-3314-2656.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані рішення є протиправними, а відтак підлягає скасуванню, оскільки контролюючим органом не враховано, що визначені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях об'єкти оподаткування є непридатними для проживання, що підтверджується довідками інженера з інвентаризації нерухомого майна.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником таких об'єктів нерухомості:
- житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з 25.03.2015р.;
- садового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 з 22.02.2016р.
07.05.2020р. Головним управління ДПС у м. Києві було винесено податкові повідомлення-рішення:
- № 0171322-3314-2656, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 15 776, 32 грн.;
- № 0171323-3314-2656, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2019 рік у розмірі 443, 79 грн.
Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду для захисту своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття, склад та порядок адміністрування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки були введені в Податковий кодекс України з моменту його прийняття у 2010 році в ст. 265 розділу ХII «Місцеві податки та збори» ПК України. При цьому, згідно з п.п. 265.1.1 п.265.1 ст. 265 ПК України (в редакції Закону № 2755-VІ від 02.12.2010 р.) платниками цього податку визначені фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
З 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості.
Податок на майно належить до місцевих податків та згідно з п.10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п.п.10.1.1 п.10.1 ст. 10 ПК України).
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування згідно з положеннями підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, будівель і споруд, які не є об'єктом оподаткування.
Так, абзацом «ґ» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, закріплено, що не є об'єктом оподаткування житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Тобто, законодавець вказує, що житлова нерухомість не є об'єктом оподаткування, у разі непридатності такої нерухомості для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, у разі визнання такою згідно з рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.
При цьому, власник об'єкта житлової нерухомості може підтвердити, що житлова нерухомість непридатна для проживання саме рішенням органу місцевого самоврядування про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення) в інших цілях або про знесення цього будинку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що визначені в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях об'єкти оподаткування є непридатними для проживання.
На підтвердження вказаного позивачем до матеріалів справи надано копії довідок інженера з інвентаризації нерухомого майна від 21.09.2020р. № 15 та № 16 відповідно до змісту яких, житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 та садовий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_2 непридатні для проживання, у зв'язку з проведенням ремонтних робіт.
Однак, суд вважає вказані довідки такими, що не підтверджують факт неналежності об'єктів нерухомості, визначених в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях, до об'єктів оподаткування, з огляду на таке.
Відповідно до статті 7 Житлового кодексу України непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.
Непридатні для проживання жилі приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів може бути переобладнано в нежилі за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Згідно з пунктами 5 та 10 пункту б) частини першої статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належать делеговані (державні) повноваження щодо обліку житлового фонду, здійснення контролю за його використанням, а також щодо обліку об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.1984 р. № 189 та є чинним на цей час (далі - Положення).
Цим Положенням визначено процедуру визнання жилих приміщень непридатними для проживання та їх переведення в нежилі для використання в інших цілях.
За пунктами 1, 3, 5, 6, 7 Положення жилі будинки державного і громадського житлового фонду підлягають плановому суцільному обстеженню з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам. Обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. В разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. У такому разі, для обстеження стану жилих будинків виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів призначає комісію, яка при визнанні жилого будинку (жилого приміщення) непридатним для проживання вносить виконавчому комітету місцевої Ради пропозицію з проектом відповідного рішення.
Згідно з пунктом 8 Положення рішення щодо придатності жилого будинку (жилого приміщення) для проживання приймає виконавчий комітет відповідної місцевої Ради народних депутатів.
Пунктом 10 Положення передбачено, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів або утворювані ними органи управління, а також відповідні підприємства, установи, організації ведуть облік непридатних для проживання жилих будинків (жилих приміщень) та видають довідки (виписки з рішень виконавчого комітету місцевої Ради) про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам.
Якщо жилий будинок (жиле приміщення) визнано виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів невідповідним санітарним і технічним вимогам та непридатним для проживання, виконком відповідної місцевої Ради вносить до виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів пропозицію про використання цього будинку (приміщення) в інших цілях або про знесення будинку.
Таким чином, належним, достовірним та достатнім доказом у розумінні статті 73, 75-76 КАС України непридатності житлового будинку, що належить позивачу, до проживання, знаходження його в аварійному стані, є саме рішення відповідного органу місцевого самоврядування.
Водночас, позивачем доказів прийняття органом місцевого самоврядування таких рішень, як власне й самих рішень, до суду не надано.
Враховуючи відсутність належних доказів, що житловий та садовий будинки, які належить позивачу, не є придатними для проживання, у тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнані таким згідно з рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, а надані позивачем докази не є належними, суд не погоджується з доводами позивача про те, що житлова нерухомість, яка належить позивачу, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розумінні абзацу «ґ» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Відповідно, оскільки житлова нерухомість, що належить позивачу, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд приходить до висновку про обґрунтованість визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік, визначеного оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв у порядку та спосіб визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для їх скасування та задоволення позовних вимог відсутні.
Також, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України,суд-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська