"21" жовтня 2021 р. Справа №914/1661/20
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.
суддів: БОНК Т.
ЗВАРИЧ О.
За участю секретаря судового засідання Гулик Н.
за участю представників учасників у справі:
від апелянта: Максимишин І.Б.(адвокат);
від боржника: Станько Т.Р. (адвокат);
арбітражний керуючий Зубачик В.Р.;
від учасника справи ОСОБА_1 : Демідонт Б.О. (адвокат);
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 , м. Львів
від 29.03.2021 (вх. ЗАГС №01-05/1189/21 від 06.04.2021)
на ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2021 (суддя Цікало А. І.)
у справі №914/1661/20
за заявою боржника Товариства з додатковою відповідальністю «Львівбудкомплектація», с. Муроване, Пустомитівський район, Львівська область
про визнання його ж банкрутом
Суть спору.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа за заявою боржника ТДВ «Львівбудкомплектація» про визнання банкрутом.
Ухвалою суду від 22.09.2020 відкрито провадження у справі № 914/1661/20 про банкрутство ТДВ «Львівбудкомплектація»; введено процедуру розпорядження майном та мораторій на задоволення вимог кредиторів; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Пурія Р.П.
Єдиною правовою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство стала ч.6 ст. 34 КУзПБ з урахуванням фактичних обставин, що у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів, таке призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. Такими фактичними обставинами зазначеними боржником у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство, які взяті до уваги судом як належні, стала загроза звернення стягнення на предмет іпотеки, яка виникла на підставі договору позики від 07.06.2016, укладеного між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, а майновим поручителем виконання зобов'язань позичальником за вказаним договором стало ТДВ «Львівбудкомплектація» на підставі договору іпотеки від 16.06.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ТДВ «Львівбудкомплектація».
22.09.2020 оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТДВ «Львівбудкомплектація» за № 65253.
Ухвалою від 17.11.2020 визнано вимоги кредиторів, призначено проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів.
Ухвалою суду від 17.12.2020 припинено повноваження арбітражного керуючого Пурія Р. П. як розпорядника майна ТДВ «Львівбудкомплектація» і призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Зубачика В.Р. та продовжено строк процедури розпорядження майном.
13.01.2021 до суду як другому адресату для відома надійшла заява ОСОБА_2 від 05.01.2021, адресована розпоряднику майна ТДВ «Львівбудкомплектація» арбітражному керуючому Зубачику В.Р., в якій просила розпорядника майна окремо повідомити Господарський суд Львівської області про вимоги забезпеченого кредитора до ТДВ «Львівбудкомплектація», як майнового поручителя у розмірі 7 698 764,83 грн (станом на 23.07.2018), що виникли на підставі іпотечного договору від 16.06.2016, укладеного між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем та ТДВ «Львівбудкомплектація», як іпотекодавцем, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом іпотеки.
Розпорядник майна у звіті вих.№02-01/02 від 02.02.2021 повідомив суд про те, що він не може визнати вимоги заставного кредитора ОСОБА_2 , оскільки у нього відсутні дані щодо реального стану заборгованості позичальника ОСОБА_1 згідно договору позики від 07.06.20216, стороною якого бооржник не є.
Повторно, 03.03.2021 р. до суду як другому адресату до відома від ОСОБА_2 надійшла заява від 01.03.2021, адресована розпоряднику майна боржника арбітражному керуючому Зубачику В.Р., в якій просила розпорядника майна окремо повідомити Господарський суд Львівської області про вимоги забезпеченого кредитора до ТДВ «Львівбудкомплектація», як майнового поручителя у розмірі 8 676 606, 53 грн (з яких: 5 671 898,75 грн сума позики; 1 134 379,75 грн штраф; 1 361 255,70 грн інфляційні втрати; 509 072,33 грн 3% річних), що виникли на підставі іпотечного договору від 16.06.2016, укладеного між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем та ТДВ «Львівбудкомплектація», як іпотекодавцем.
Незважаючи на те, що вказані вище дві заяви були адресовані лише як другому адресату для відома, ухвалою від 02.03.2021 судом заяву ОСОБА_2 прийнято та призначено до розгляду на 09.03.2021, а ухвалою від 09.03.2021 відкладено на 18.03.2021.
Ухвалою суду від 18.03.2021 (окрім іншої ухвали від того ж 18.03.2021 якою закрито провадження у справі про банкрутство) в задоволенні заяви ОСОБА_2 про вимоги забезпеченого кредитора та внесення до реєстру відомостей про майно ТДВ «Львівбудкомплектація», яке є предметом іпотеки за іпотечним договором від 16.06.2016 - відмовлено; припинено обтяження - іпотеку нерухомого майна боржника та заборону його відчуження, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладений між ОСОБА_2 (іпотекодержатель) та ТДВ «Львівбудкомплектація» (іпотекодавець), а саме: земельна ділянка та будівлі загальною площею 3095 кв. м.
Ухвала суду мотивована такими обставинами:
- 01.03.2021 від боржника надійшло заперечення від 19.02.2021 щодо заяви ОСОБА_2 від 05.01.2021 про визнання її забезпеченим кредитором в якій боржник просив відмовити у задоволенні такої та припинити обтяження майна боржника, яке було введене за наслідками укладання договору іпотеки від 16.06.2016;
- в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про погодження між сторонами зменшення загальної суми позики та про надання ОСОБА_2 позики;
- строк виконання основного зобов'язання настав 01.06.2017, однак ОСОБА_2 протягом шести місяців з цієї дати не пред'явила вимог до боржника;
- ОСОБА_2 не є забезпеченим кредитором, оскільки зобов'язання за договором іпотеки від 16.06.2016 є припинені;
- покликання ОСОБА_2 на справу №450/2533/18, як преюдицію, є помилковими, оскільки в такій встановлено інші обставини.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 18.03.2021 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у припиненні обтяження - іпотеки нерухомого майна. В апеляційні скарзі покликається на такі обставини:
- при постановленні оскаржуваної ухвали судом застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а саме - ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства;
- вирішуючи питання про припинення іпотеки, суд не застосував ч. 2 ст. 7 КУзПБ, не встановив, що немає жодного спору (позовів) між заставним (іпотечним) кредитором ОСОБА_2 та боржником на розгляді в суді;
- відкриваючи 22.09.2021 провадження у справі про банкрутство, суд встановив безспірність вимог заставного кредитора, оскільки задоволення вимог саме цього кредитора може мати наслідком неплатоспроможність боржника та слугувало підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, а тому суд не міг припинити обтяження - іпотеку, без задоволення вимог заставного кредитора;
- застосовано закон, який не підлягав застосуванню - ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, яка передбачає припинення поруки, проте правовідносини між ОСОБА_2 та боржником регулюються нормами Закону України «Про іпотеку»;
- чинним законодавством не передбачено обов'язкового внесення змін до іпотечного договору у разі зменшення розміру основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою;
- не досліджено судових рішень, що мають значення для справи - постанову Львівського апеляційного суду від 19.08.2020 у справі №450/2533/18 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №450/2533/18-ц, у яких встановлено факт виконання ОСОБА_2 п.2.4. договору позики в частині надання грошових коштів;
- висновок суду про те, що ОСОБА_2 не надала доказів, які б підтверджували надання позики ОСОБА_1 , спростовуються матеріалами справи, оскільки нею долучено розписки, написані власноручно позичальником.
У поданому відзиві, боржник просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу залишити без змін та відповідно покликається на таке:
- оскільки ОСОБА_2 не надано доків виконання п. 2.2.-2.4. договору позики в частині надання грошових коштів, згідно умов вказаного договору, вона втратила право на звернення стягнення на предмет іпотеки;
- зобов'язання за договором іпотеки припинено, оскільки ОСОБА_2 пропустила шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до боржника;
- між сторонами була відсутня письмова згода на зменшення загальної суми позики;
- внаслідок припинення зобов'язання за договором іпотеки, ОСОБА_2 не є забезпеченим кредитором боржника, а тому до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не додавався перелік її вимог і суд першої інстанції не міг встановити безспірність таких;
- між сторонами договору позики було укладено 17.06.2016 додаткову угоду, в якій вони погодили можливість зменшення суми позик. Вказані зміни стосувалися істотної умови договору - розмір основного зобов'язання, однак відповідні зміни не було внесено до договору іпотеки, що є обов'язковим в силу ст. 18 Закону України «Про іпотеку»;
- покликання апелянта на обставини, встановлені у постанові суду у справі №450/2533/18, не є преюдиційними, оскільки вказують лише на те, що договір іпотеки не було визнано недійсним, однак не підтверджують факт виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором позики.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 залучено ОСОБА_1 до участі у справі №914/1661/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору як особу, яка є безпосереднім позичальником коштів, за повернення яких поручився боржник - ТДВ «Львівбудкомплектація» у спосіб укладення договору іпотеки від 16.06.2016.
ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив поновити строк на його подання, оскільки його було залучено до участі у справі після того, як строк на подання відзиву закінчився.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Розглянувши заявлене клопотання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його задоволення та приєднання поданого відзиву до матеріалів справи.
У відзиві та запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на таке:
- вимоги ОСОБА_2 не є безспірними, оскільки на розгляді Сокальського районного суду Львівської області перебуває справа №454/1620/20 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо розміру основного боргу;
- у ОСОБА_2 відсутні безспірні докази надання коштів за договором позики;
- зміни щодо розміру основного зобов'язання за договором позики є істотними для договору іпотеки, а тому відповідні зміни повинні були бути внесені до договору іпотеки, оскільки визначають суму регресу до основного боржника;
- обставини, встановлені у постанові зі справи №450/2533/18 не є преюдиційними, а тому не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_2 від доказування факту надання позики;
- оскільки ОСОБА_2 пропустила шестимісячний строк для пред'явлення вимоги до боржника, то втратила пріоритет задоволення вимог за рахунок майна боржника, що є підставою для відмови у визнанні її кредитором у справі та внесення до реєстру вимог.
Щодо додаткових письмових пояснень боржника від 19.10.2021, суд дійшов висновку про залишення їх без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки такі подано поза межами процесуального строку, а особа, яка їх подала, не заявляла клопотання про поновлення строку на подання такого.
Боржником подано клопотання про зупинення апеляційного провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №454/1620/20.
Розглянувши подане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КузПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Так, п. 17 ст. 39 КУзПБ містить імперативну норму, зміст якої передбачає, що провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню.
Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 9 КУзПБ оскарження судових рішень у процедурі банкрутства не зупиняє провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.
Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України, учасниками у справі заявлено не було.
21.10.2021 в судове засідання з'явилися представники апелянта, боржника, третьої особи та ліквідатор, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників учасників у справі в судове засідання не визнавалася обов'язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з'явилися.
Фактичні обставини справи та оцінка суду.
Окрім зазначеного вище, судом першої інстанції вірно встановлено, що 07.06.2016 між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а позичальник зобов'язується повернути суму позики у повному обсязі у строк, передбачений цим договором (п. 1.1.).
Загальна сума позики за цим договором, що підлягає переданню позичальнику, становить 12 500 000,00 грн, що на день укладання цього договору по курсу Національного банку України еквівалентно 500 000,00 доларів США (п. 2.2.).
Встановлений строк, за яким позичальник має право отримати позику, три місяці (п. 2.4.).
На підтвердження отримання грошових коштів (їх частини) за цим договором позичальник надає позикодавцю власноручно написану та підписану розписку (розписки) (п. 2.7.).
Загальна сума позики, що фактично буде надана за цим договором, підлягає поверненню позикодавцю у строк до 01.06.2017 в повному розмірі (п. 4.1.).
Отже, за умовами зазначеного договору позики, ОСОБА_2 (позикодавець) зобов'язалась до 07.09.2016 надати ОСОБА_1 (позичальнику) позику у розмірі 12 500 000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути фактично отриману суму позики до 01.06.2017.
Відповідно до п. 5.4. договору позики, у випадку невиконання позикодавцем зобов'язання по наданню коштів позики у встановлені терміни, та розміру вказані в п.п. 2.2, 2.3, 2.4 договору, позикодавець втрачає право: на штрафну санкцію вказану в п. 5.3 цього договору; на задоволення вимог шляхом звернення стягнення на частку (майнові права на частку) в розмірі 50% статутного капіталу ТДВ «Львівбудкомплектація» та отримує право на стягнення на частку (майнові права на частку) в статутному капіталі ТДВ «Львівбудкомплектація» із розрахунку: сума коштів, що еквівалентно 2 000,00 доларів США наданої позики (непогашеного боргу) за 1% частки (майнових прав на частку) статутного капіталу ТДВ «Львівбудкомплектація» та повністю втрачає право на звернення стягнення предмета іпотеки.
У підпунктах п. 8.1. договору позики передбачено, що в строк не пізніше як 15 календарних днів з моменту підписання цього договору, позичальник зобов'язаний гарантувати виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, шляхом:
8.1.1. передачі позичальнику в заставу майнові права на належну йому частку 50% в статутному капіталі ТДВ «Львівбудкомплектація»;
8.1.2. передачі в іпотеку майновим поручителем ТДВ «Львівбудкомплектація» нерухомого майна, що знаходиться в його власності, а саме: будівлі (виробничо- лабораторний комплекс, А-2 загальна площа 400.7 кв.м.; вага, Б-1 загальна площа 74,3 кв.м.; склад допоміжних матеріалів, В-1 загальна площа 1980.6 кв.м.; склад навіс, Г-1 загальна площа 639,4 кв.м.), загальною площею 3095.0 кв.м. та земельну ділянку площею 1,7319 га (кадастровий номер: 4623686900:03:000:0031), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 8.2. договору позики, забезпеченням виконання зобов'язання за цим договором перед позикодавцем є:
- договір застави майнових прав на належну йому частку 50% в статутному капіталі ТДВ «Львівбудкомплектація», укладений між позичальником і позикодавцем;
- договір іпотеки нерухомого майна,укладений між позикодавцем та майновим поручителем ТДВ «Львівбудкомплектація».
16.06.2016 між ОСОБА_2 та ТДВ «Львівбудкомплектація» укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., зареєстрований в реєстрі за № 5158, відповідно до умов якого боржник (іпотекодавець), з метою повного та своєчасного виконання договору позики від 07.06.2016, передало в іпотеку ОСОБА_2 (іпотекодержатель) нерухоме майно, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку, кадастровий № 4623686900:03:000:0031; будівлі загальною площею 3095 кв. м, які складаються з: виробничо-лабораторний комплекс, А-2 загальною площею 400,7 кв. м.; вага, Б-1 загальною площею 74,3 кв. м.; склад допоміжних матеріалів, В-1 загальною площею 1980,6 кв. м.; склад-навіс, Г-1 загальною площею 639,4 кв.м.
У п. 1 вказаного іпотечного договору зазначено, що 07.06.2016 між іпотекодержателем ОСОБА_2 та позичальником ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно з яким іпотекодержатель надав позичальнику у позику власні грошові кошти у сумі 12 500 000,00 грн, що еквівалентно на день укладення договору позики згідно з офіційним курсом НБУ 500 000,00 доларів США. Відповідно до умов та в порядку, передбачених договором позики, позичальник зобов'язався не пізніше 01.06.2017 виконати основне зобов'язання, в т.ч. повернути повністю іпотекодержателю заборгованість в сумі 12 500 000,00 грн.
17.06.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору позики від 07.06.2016, в якій сторони визначили таке:
« 1. пункт 2.2. договору позики від 07.06.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 викласти в новій редакції: «Загальна сума позики за цим договором, що підлягає переданню позичальнику, становить 12 500 000,00 грн, що на день укладення цього Договору по курсу Національного банку України еквівалентно 500 000,00 доларів США. За погодженням Сторін вищезазначена загальна сума позики, може бути зменшена, але не менш як до 2 500 000,00 грн, що на день укладення цієї Додаткової угоди по курсу Національного банку України еквівалентно 100 000,00 доларів США»;
« 3. доповнити договір позики від 07.06.2016 пунктом 5.8 наступного змісту: «позикодавець має право зменшити загальний розмір позики, визначений п. 2.2 договору, але вона не може бути меншою ніж 2 500 000 грн, що на день укладання цієї Додаткової угоди по курсу Національного банку України еквівалентно 100 000,00 доларів США».
Таким чином, предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції від 18.03.2021, якою під час розгляду заяв ОСОБА_2 від 05.01.2021 та 01.03.2021 як забезпеченого кредитора, які були адресовані не суду, а розпоряднику майна, було припинено обтяження майна боржника як майнового поручителя, введені укладанням та державною реєстрацією договору іпотеки без самостійної окремої позовної чи іншої вимоги боржника в межах провадження у справі про банкрутство про визнання зобов'язання припиненим. При цьому, основною та єдиною підставою відмови у задоволенні заяви забезпеченого кредитора, стало припинення зобов'язання (іпотеки), яке було встановлено судом у цьому ж оскаржуваному судовому рішенні.
Досліджуючи спірні правовідносини в сукупності із вимогами чинного законодавства, якими вони регулюються судом апеляційної інстанції береться до уваги наступне.
Згідно із абз. 7, 9 ч. 4 ст. 34 КУзПБ до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються, серед іншого, перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів, а також щодо кожного кредитора - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), сума грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстави виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором;
перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим у інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кредиторів, на користь яких вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), сума грошових вимог, підстави виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором.
А згідно ч.6 тієї ст. 34 КУзПБ передбачено, що боржник зобов'язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, під час подання заяви боржником про відкриття провадження у справі про банкрутство, ним самим було зазначено те, що існує обтяження майна, де іпотекодержателем є ОСОБА_2 , яке у разі його реалізації заставним кредитором призведе до неплатоспроможності, що є достатньою самостійною підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою самого боржника. Тобто, боржником самостійно визнано, що існує таке обтяжене державною реєстрацією зобов'язання, хоча ним воно і не визнається через відсутність даних про наявність первинного зобов'язання позичальника, за виконання якого поручився боржник.
Відповідно до п.5 ч. 2 ст. 12 КУзПБ: арбітражний керуючий зобов'язаний розкривати інформацію про фінансовий стан боржника, до якої належить, зокрема, інформація про обтяження майна боржника (об'єкт обтяження, вид обтяження, орган або особа, в інтересах якої накладено обтяження, підстави накладення обтяження).
Згідно ч.ч.2, 8 ст. 45 КУзПБ, забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.
Розпорядник майна зобов'язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.
Згідно абз.5 ч.2 ст. 45 КУзПБ, майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею.
Таким чином, враховуючи зазначене вище нормативне регулювання, забезпечений кредитор має право а не обов'язок подавати заяву з грошовими вимогами до боржника, натомість розпорядник майна, зобов'язаний повідомити суд про наявність державної реєстрації обтяжень майна боржника, що ним було і зроблено, проте, зважаючи на відсутність первинних даних реального стану заборгованості по договору позики, стороною якого боржник не є, таким розпорядником майна обгрунтовано заперечувалося визнання грошових вимог такого забезпеченого кредитора.
Тому, правомірним у даному разі було б вирішення спору щодо реального стану заборгованості за договором позики на підставі окремого судового рішення з дотриманням принципів територіальної та предметної підсудності з урахуванням вимог ч.2 ст. 7 КУзПБ з огляду на те, що сторонами такого договору є фізичні особи, а боржник є лише майновим поручителем таких зобов'язань фізичної особи.
Підтвердженням зазначеного вище наявність провадження у Сокальському районному суді Львівської області у справі № 454/1620/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи ТДВ «Львівбудкомплектація» про стягнення заборгованості за договором позики від 07.06.2016 та зустрічним позовом про витзнання цього договору і розписок про отримання коштів недійсними.
За таких обставин, зважаючи на наявність судового спору у межах іншої справи позовного провадження, а також те, що позичальник за договором позики не є стороною у даному спорі (позивачем чи відповідачем), суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вирішити питання про розмір грошових вимог забезпеченого кредитора ОСОБА_2 до позичальника ОСОБА_1 , який міг би стати підставою визначення розміру для окремого внесення до реєстру вимог кредиторів як забезпеченого кредитора.
Окрім цього, що стосується ініціювання та розгляд питання судом першої інстанції про припинення іпотеки, судом апеляційної інстанції береться до уваги таке.
Згідно ч.1 ст.2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.
Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу.
Очевидним та підтвердженим численною судовою практикою Верховного Суду є той факт, що законодавець приймаючи та публікуючи Кодекс України з процедур банкрутства (надалі КУзПБ), яким припинено дію Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у його основній та переважній частині, помилково не внесено зміни до ГПК України в частині, де згадується цей Закон замість КУзПБ.
Так, у ч.2 ст. 7 КУзПБ згадується рішення суду, де у абз. 3 цієї частини регламентується, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Таким чином, КУзПБ передбачено постановлення судом в межах справи про банкрутство і рішень суду, і ухвал з у рахуванням вимог ГПК України, які відповідно повинні відрізнятися одне від одного не тільки за формою, змістом, а і за юридичною силою та відповідно і юридичними наслідками.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст. 13, ч.ч.1, 2 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Можливість застосування вказаних вище двох фундаментальних принципів господарського судочинства та те, що у підготовчому засіданні у справі про банкрутство суд не розглядає спори по суті (в частині вимог конкурсних кредиторів) передбачено правовим висновком у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 916/3619/19 від 24.09.2020, де зокрема зазначено, що положеннями ст. 36 КУзПБ з метою реалізації засад змагальності при розгляді справи про банкрутство у підготовчому засіданні боржнику надано право на подання відзиву на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство та викладення своїх заперечень щодо вимог заявника (заявників) з наданням доказів необгрунтованості таких вимог.
Водночас Верховний Суд зауважує, що у місцевого господарського суду під час проведення підготовчого засідання відсутня можливість вирішення такого спору про право, що, у свою чергу, пов'язано з особливостями позовного провадження, зокрема, пред'явлення позову, можливістю подання зустрічного позову, складом учасників справи, прийняттям позовної заяви до розгляду та відкриттям провадження у справі, а також диспозитивністю господарського судочинства.
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зміна правовідношення; припинення правовідношення.
Підсумовуючи зазначені вище норми процесуального закону, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно самостійно ініціював та розглянув спір про припинення іпотеки, оскільки такий не був ініційований боржником чи іншою особою у процесуально правильному порядку в межах доводів та підстав такого ініціювання.
При цьому, оскільки наслідком такого неправомірного припинення іпотеки стало постановлення ухвали про відмову у визнанні вимог забезпеченого кредитора - ОСОБА_3 , то відповідно така є передчасною і відповідно такою, що також постановлена з порушеннями норм процесуального права.
З огляду на зазначене вище, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню щодо скасування оскаржуваної ухвали в частині припинення іпотеки і відмові у задоволенні апеляційної скарги в частині відмови у припиненні іпотеки, оскільки така заява учасниками провадження у справі про банкрутство з дотриманням процесуальних норм не ініціювалася і відповідно не могла бути предметом судового розгляду.
Враховуючи таке рішення апеляційного господарського суду, справа повертається до суду першої інстанції для розгляду по суті заяви з грошовими вимогами заставного кредитора (повідомлення арбітражного керуючого про вимоги такого кредитора, що забезпечені заставою майна боржника).
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на зазначене вище, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню щодо скасування оскаржуваної ухвали в частині припинення іпотеки і відмові у задоволенні апеляційної скарги в частині відмови у припиненні іпотеки, оскільки така заява учасниками провадження у справі про банкрутство з дотриманням процесуальних норм не ініціювалася і відповідно не могла бути предметом судового розгляду.
Судові витрати.
Враховуючи ч.2 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про покладення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на боржника.
Керуючись ст. 11, 74, 129, 269 - 270, 275, 277, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 18.03.2021 у справі №914/1661/20 про відмову у задоволенні заяви забезпеченого кредитора ОСОБА_2 і припинення іпотеки нерухомого майна - скасувати.
3. Справу №914/1661/20 повернути до Господарського суду Львівської області для розгляду заяви кредитора ОСОБА_2 про визнання її вимог, як забезпеченого кредитора.
4. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на боржника.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Львівбудкомплектація» (81121, Львівська область, Пустомитівський район, с. Муроване, вул. Вокзальна, 20, код ЄДРПОУ 13806704) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 270,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Виконання постанови, в частині стягнення судового збору, здійснювати з урахуванням положень п.1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок оскарження постанови встановлено Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови складено та підписано 11.11.2021.
Головуючий (суддя-доповідач) О. МАТУЩАК
Судді: Т. БОНК
О. ЗВАРИЧ